Внесок українських письменників, акторів, художників, кінематографістів у перемогу над Німеччиною та її союзниками

У перший рік німецької агресії проти СРСР на схід були евакуйовані і провідні українські науково-дослідні установи. Основна їх частина, як і Президія АН УРСР, перебувала в Уфі. Інші працювали безпосередньо на базі промислових підприємств азіатського регіону СРСР.

Поєднуючи свої зусилля з науковцями інших республік, українські вчені брали активну участь у розробці оборонних і народногосподарських завдань. Зокрема, вчені Інституту електрозварювання, очолюваного Є. Патоном, впровадивши в практику нові методи електрозварювання, зробили основний внесок у виробництво найкращого танка другої світової війни Т-34. Вчені Фізико-технічного інституту та Інституту фізики АН УРСР зробили великий доробок у розвиток літако- і приладобудування, розробку приладів для радіолокації й пеленгації, створення нових матеріалів для воєнних потреб.

Українські вчені-медики ефективно працювали над розробкою нових методів лікування. Так, працівники Харківського інституту переливання крові організували у великих містах східної частини СРСР пункти із збирання та консервування крові, що дало змогу відправити для фронтових госпіталів кілька тонн консервованої крові. Науковці Інституту біохімії АН УРСР, що перебував в Уфі, очолюваного академіком О. Палладіним, створили хімпрепарат, який сприяв зсіданню крові. В Інституті клінічної фізіології під керівництвом академіка О. Богомольця було винайдено препарати для швидкого загоєння ран, переломів кісток. Відомий хірург-офтальмолог академік В. Філатов, перебуваючи у Ташкенті, удосконалив методи лікування, пов'язані з пересадкою рогівки ока як засобом боротьби із сліпотою.

Умови другої світової війни змусили партійно-радянське керівництво СРСР і УРСР помітно зменшити тиск на українське національно-культурне життя. Щоб не дати гітлерівській ідеології можливості розіграти «українську карту», радянські власті стали систематично наголошувати у своїй пропаганді на тезі державності України, яку намагаються знищити німці. Український національний патріотизм, за який в довоєнний час до сталінських концентраційних таборів були загнані тисячі українців, було піднято до рівня державної політики СРСР. Радянські засоби масової інформації, виконуючи ідеологічне замовлення центру, закликали битися за Україну. З пропагандистською метою було створено українські міністерства закордонних справ та оборони. Формально Україна отримала право вступати у зовнішні відносини із зарубіжними країнами. За бойову доблесть було введено високопрестижну урядову нагороду — орден Богдана Хмельницького. На фоні гітлерівських зло-чинств така пропаганда давала необхідні результати.

Проводилася робота з налагодження культурно-освітнього жит-тя українців. У глибокому радянському тилу працювали школи й класи з українською мовою навчання. Вони, як правило, відкривалися в місцях, куди було евакуйовано українців. Так, у Саратовській області працювало ЗО українських шкіл і класів, Пермській — 19, Свердлов-ській (теперішній Катеринбурзькій) — 18, Новосибірській — 11.

Активізувався випуск книжок і часописів українською мовою. У період з червня 1941 р. по січень 1944 р. видавництвом АН УРСР, що перебувало у м. Уфі, було видано близько 40 назв книг і брошур з історії України, української культури тощо. В їх написанні взяли участь М. Петровський, К. Гуслистий, Ф. Лось, М. Супруненко та ін. Вийшли, зокрема, «Нарис історії України»(Уфа, 1942), «Нарис історії української літератури» (Уфа, 1942), серія літературознавчих брошур. Ці видання призначалися для посилення національних почуттів українців і активізації їх боротьби проти гітлерівських поневолювачів. У передньому слові до «Нарису історії України» зазначалося: «Діячі української радянської культури, охоплені патріотичним піднесенням, створюють нові видатні твори науки, літератури, мистецтва. Плоди невтомної' праці української інтелігенції збагачують культуру українського народу, пробуджують у ньому благородні й героїчні почуття, кличуть його до рішучих зіткнень з озвірілим і смертельним ворогом. Ця книжка, присвячена історії України від найдавніших часів до нинішнього дня, є ще одним доказом того, що українське культурне життя в СРСР невпинно розвивається і йде вперед. «Нарис історії України» призначається для всіх, хто цікавиться історією і боротьбою українського народу за свою свободу і незалежність, за свою українську радянську державу. Об'єднане Українське державне товариство,, створене в Саратові, видало понад 900 назв книг і брошур загальним тиражем понад 19 млн примірників.

Патріотизм став провідною темою творів українських поетів, прозаїків. Широко відомими в ці роки стали вірші М. Рильського «Слово про рідну матір», «Я — син Країни Рад». Ідея безсмертної сили Батьківщини і народу втілена в поетичних творах П. Тичини «Похорон друга», «Я утверждаюсь», «Голос матері». Тривогою за долю України сповнений вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Віра в силу українського народу, дружбу народів, що протистояли німецьке-фашистським загарбникам, була основною темою творчості М. Нагнибі-ди, П. Воронька, Л. Первомайського, В. Бичка, С. Олійника та ін. Ця ж, проблематика звучить у творчості М. Бажана, А. Малишка, Ю. Янов-ського. Самобутній яскравий письменник і кінорежисер О. Довженко; через твори «Україна в огні», «Ніч перед боєм», «Воля до життя» роз-криває мужній характер воїнів Червоної армії, закликає їх до помсти.

У цілому українська література як радянських поетів та пись менників, так і тих, чия творчість мала націоналістичну спрямова ність, у роки другої світової війни зробила значний внесок у справу перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Вона зміцнювала почуття любові до України і ненависті до гітлерівців, розкривала всесвітньо-історичне значення боротьби з фашизмом.;

З великою віддачею і натхненням працювали у цей час творчі колективи майже 50 евакуйованих з України театрів. Долаючи труднощі воєнного лихоліття, актори прагнули наблизити день перемоги. Основна увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, заводах, фабриках, колгоспах і радгоспах. Особливо активну творчу діяльність розгорнули колективи театрів: Київського драматичного ім. І. Франка, Харківського драматичного ім. Т. Шевченка, Полтавського драматичного ім. Т. Шевченка, Сумського драматичного ім. Щеп-кіна, Дніпропетровського драматичного ім. О. Горького та ін. Репертуар театрів, орієнтуючись на глибокі патріотичні почуття людей, містив у собі п'єси О. Корнійчука («Шронт»), І. Кочерги («Нічна тривога», «Ярослав Мудрий»), Ю. Яновського («Син династії»), Л. Дмитерка («Хрещатий яр»), Л. Смілянського («Мужицький посол»), О. Копи-ленка («Чому не гаснуть зорі») та ін.

Велика роль у партійна-організаційній і духовній мобілізації українства на боротьбу з ворогом відводилась радянській пресі, радіо. З 1942 р. на сході СРСР розпочинається видання українських газет «Радянська Україна», «Правда України», «Література і мистецтво» — органу спілок письменників, художників і композиторів УРСР, журналів «Україна», «Українська література» та «Перець». У 1942 р. у м. Саратові розпочинає роботу радіостанція ім. Т. Шевченка. На сторінках цих видань, через радіостанцію постійно висвітлювались героїчна боротьба українського народу проти гітлерівців, життя і трудові подвиги населення України, евакуйованого на схід. Саме в основному через пресу, радіо, переслідуючи імперські інтереси, центральні власті намагались поширити свою ідеологію невіддільності українців від інших народів СРСР.

Свій вагомий внесок у загальну справу боротьби з німецькими загарбниками зробило і кіномистецтво України. Художні фільми «Олександр Пархоменко» режисера А. Лукова, «Як гартувалась сталь» М. Донського, «Партизани в степах України» І. Савченка пропагували героїзм, стійкість радянських людей, закликали їх на боротьбу з ворогом. Вінцем українського радянського кіномистецтва у воєнний період став фільм М. Донського «Райдуга» (1943), який, крім багатьох вітчизняних призів, був нагороджений «Оскаром» — премією Академії кіномистецтва США. ще одна кінострічка М. Донського воєнної доби «Нескорені» (1945) одержала золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі в 1946 р.

Особливе місце серед воєнної кінопродукції посідали документалы повнометражні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Украї-ну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944). Позбавлені партійно-комуністичної пропаганди, вони показують нескореність українського народу, велич і багатство його душі, віру у прийдешню перемогу.

Захист Батьківщини став головною темою українських радянських художників. Через плакати, листівки, «агітвікна» В. Касіян («Гнів Шевченка — зброя перемоги»), І. Кружкова, С. Строщенка («І вражою злою кров'ю...»), О. Довгаль («Літня сталева хуртовина вимітає німців з Півдня») та інші закликали до боротьби з фашистами. 25 грудня 1942 р. в Москві було відкрито художню виставку «25 років Радянської України». З хвилюючими творами, що відтворювали подвиги воїнів Червоної армії і партизанів, працю радянських..людей у тилу, жахливі картини фашистської окупації, виступили митці Й. Дайц,, М. Дерегус, М. Лисенко, Л. Муравін, Л. Мучник, О. Пащенко, О. Шовкуненко та ін. Українські митці брали участь у виставках в Уфі — «Українське мистецтво», в Тбілісі — «Велика Вітчизняна війна», в Ашхабад!, Алма-Аті, Ташкент!, Фрунзе та в інших містах.

Активно заявила про себе в роки антифашистської боротьби українська діаспора. Так, ще напередодні другої світової війни координуючим центром суспільного життя українців став Комітет українців Канади (КУК). Створений за ініціативою канадського уряду, КУК об'єднав більшість українських громадських організацій, спрямовував їхню діяльність на боротьбу проти фашизму. Велику роботу провадило Українське товариство допомоги Батьківщині (УТДБ), засноване 26 липня 1941 р.

Активізувалось культурно-просвітницьке життя в українських землях після їх звільнення від гітлерівських поневолювачів. Паралельно із відродженням міст і сіл, промисловості та сільського господарства відбудовувались заклади культури, освіти, науки. Налагоджувалась робота преси, радіо, творчих професійних та аматорських колективів. Проте під тиском керівних партійних, радянських органів національне-патріотична тематика стала підмінятись творами комуністично-партійного спрямування.