В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.



Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив ( )– це відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і лінією запланованих сукупних витрат Е1. Кількісно прецесійний розрив є таким приростом автономних витрат, який на мультиплікативній основі здатний збільшити рівноважний ВВП до потенційного рівня: .

Графічна модель рецесійного розриву і формула рецесійного розриву не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою:

де Р — індекс цін. Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

Рецесійний розрив, визначений за формулою , номінально перевищує його величину, визначену за формулою у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

Тепер розглянемо протилежну ситуацію, коли економіка перебуває в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними, тобто перевищують потенційно необхідну величину. Унаслідок цього в економіці виникає інфляційний розрив,графічна інтерпретація якого подається на рис.

Як бачимо, для закупівлі потенц.ВВП економіка мала б здійсн.видатки на рівні Е2. але насправді її видатки становлять Е1, що більше Е2. Унаслідок цього факт.ВВП номінально перевищує потенц.ВВП ( ). Це явище отримало назву «інфляційний розрив».

Графічно інфляц.розрив – це відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і запланованих сукупних витрат Е1.Кількісно інфляційний розрив — це таке скорочення автономних витрат, яке на мультиплікативній основі здатне зменшити рівноважний ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін, тобто номінально. Звідси інфляційний розрив в умовах повної зайнятості можна визначити так:

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив. У такому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально. Інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

27. Сутність економічного зростання та його показники. Екстенсивне та інтенсивне зростання економіки. Економічне зростання та економічний розвиток.

Під економічним зростанням, за звичай, розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але варто наголосити, що обсяг виробництва може збільшуватися у два способи: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, який зумовлює розрив між сукупним попитом і потенційним ВВП; 2) на умовах збільшення потенційного ВВП.

Потенційний ВВП є довгостроковою сукупною пропозицією, яка залежить від кількості та продуктивності факторів виробництва. Оскільки у довгостроковому періоді сукупний попит тяжіє до потенційного ВВП, то завдяки цьому збільшується обсяг виробництва. Тому під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекватного зростання сукупного попиту.

Економічне зростання вимірюється двома показниками: середньорічним темпом приросту реального ВВП; середньорічним темпом приросту реального ВВП на душу населення.

Залежно від того, які чинники викликають збільшення обсягів виробництва, розрізняють дві форми економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне. Екстенсивне зростання досягається за умов, якщо обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва за незмінної ефективності цих факторів. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва. Якщо, навпаки, зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, то це означає, що економіка зростає на чисто інтенсивній основі.

Проте в реальній економіці не буває чисто екстенсивного або чисто інтенсивного економічного зростання. Фактично обсяг виробництва збільшується на основі певного поєднання екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Тому, оцінюючи реальну економіку, можна говорити про переважно екс­тенсивне або переважно інтенсивне її зростання.

Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку країни є змістовнішою, ніж категорія економічного зростання. Економічний розвиток відбиває не лише збільшення обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Це означає, що економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання

Інтегральним показником економічного розвитку єіндекслюдського розвитку. Він обчислюється за спеціальною методикою як середньозважена величина від індексів чотирьох показників, які характеризують рівень людського розвитку з різних сторін. До цих показників належать: очікувана тривалість житгя, яка визначається при народженні виходячи із рівня смертності в даний період часу; грамотність дорослого населення, яка передбачає вміння читати і писати; рівень охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою; індикатор добробуту, в основі якого лежить реальний ВВІ! на душу населення, обчислений згідно з паритетом купівельної спроможності.

Для визначення індексу людського розвитку кожної країни її індивідуальні показники зіставляються із світовими. Тому за допомогою цього індексу всі країни ранжируються за рівнем людського розвитку. Чим вищий цей індекс, тим вищим є рівень людського розвитку країни.

28. Основні положення кейнсіанської та неокласичної теорій економічного зростання. Модель Харрода-Домара та виробнича функція Кобба-Дугласа.

Сучасні уявлення про економічне зростання започатковувалися на базі двох теорій — кейнсіанської і неокласичної. Засновникамикейнсіанської теорії економічного зростання були Р. Харрод і Є. Домар. На їхню думку, головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції. При цьому пропозиція інвестицій визначається величиною заощаджень, яка залежить від доходу, тобто ВВП, і норми заощаджень: S = s × Y. Попит на інвестиції залежить від приросту продукту та його капіталомісткості (Ку) : I = DY × Ky.. До цього слід додати ще три важливих припущення моделі Харрода — Домара: 1) капіталомісткість є незмінною внаслідок негнучкості цін в короткостроковому періоді та нейтральності технічного прогресу; 2) норма заощаджень у довгостроковому періоді також має тенденцію до стабільності; 3) інвестиції дорівнюють заощадженням (I = S).

Звідси у розгорнутому вигляді рівновагу між заощадженнями та інвестиціями можна визначити такою формулою:

Поділимо обидві частини рівняння на У, а .Ку перенесемо у його праву частину:

У наведеному рівнянні вираз відображає темп економічного зростання. Отже, згідно з моделлю Харрода—Домара економічне зростання перебуває в прямій залежності від норми, заощаджень (^) і оберненій — від капіталомісткості продукту {Ку).

Особливість кейнсіанської теорії економічного зростання полягає в тому, що її прихильники доходять до висновку про необхідність державного регулювання процесу нагромадження капіталу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об’єктом державного регулювання мають бути інвестиції.

В основінеокласичної теорії економічного зростання лежить ряд положень, серед яких основними є такі: 1) вартість продукту створюється факторами виробництва і перш за все працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок у його створення; 2) цінами виробничих факторів є зарплата і прибуток, які дорівнюють їх граничним продуктам; 3) зв'язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції. Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобби—Дугласа:

де А — продуктивність факторів виробництва за наявної технології; а — частка капіталу у виробленому продукті; 1-а — частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби—Дугласа має дві властивості: 1) властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент; 2) виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.

Розвиток неокласичної теорії економічного зростання зумовив необхідність внесення певних змін у політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і чинникам, від яких вони залежать. По-друге, використання апарату виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’я­заним із визначенням внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом удосконалення технології виробництва.

Кейнсіанська і неокласична теорії економічного зростання є теоріями екзогенного зростання. В їх моделях економічне зростання є функцією екзогенно визначених змінних (норма заощаджень, продуктивність факторів виробництва тощо). На сучасному етапі з'явилися теоріїендогенного зростання. Головною особливістю цих теорій є те, що крім праці і фізичного капіталу в них ураховуються чинники, від яких залежить продуктивність праці: людський капітал, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, державне регулювання.


29. Передумови моделі економічного зростання Солоу. Вплив нагромадження капіталу, приросту населення та технічного прогресу на капіталоозброєність. Висновки моделі Солоу, Золоте правило нагромадження, роль технічного погресу в економічному зростанні.

Модель Солоу ґрунтується на низці передумов. Серед них головними є такі:

1.Об’єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визначається за формулою Y = C + I.

2. Цільовою функцією моделі є зростання не загального обсягу продукту, а збільшення його обсягів на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці (у) : у = У/L

3. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності(k). Це положення реалізується на основі перетворення простої виробничої функції: Y = f(K, L).

4. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох чинників: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес.

5. Інвестиції дорівнюють заощадженням. Тому i = s × y, або i = s × f(k).

На підставі наведених передумов визначається вплив окремих чинників на капіталоозброєність і, як наслідок, на економічне зростання, тобто продуктивність праці.

Першим чинником є нагромадження капіталу. Згідно з моделлю обсяг капіталу збільшується внаслідок інвестування і зменшується через його зношення, тобто амортизацію. Тому зміна капіталоозброєності залежить від співвідношення між інвестиціями та амортизацією:

Оскільки згідно з передумовами моделі i = s × f(k), то зміну капіталоозброєності можна визначити так: .

Другий чинник — приріст населення. Згідно з моделлю приріст населення (а отже, і працюючих) з темпом n впливає на капітаоозброєність так само, як і зношення капіталу, тобто зменшує її. Цей вплив описується таким рівнянням:

Вираз (d + n) × k у рівнянні має назву «граничні інвестиції». Під граничними інвестиціями розуміється такий обсяг інвестицій, який є мінімально необхідним для того, щоб нейтралізувати вплив чинників, які зменшують капіталоозброєність. В даному випадку її зменшення викликається зношенням капіталу та приростом населення. Якщо фактичні інвестиції, тобто s × f(k), дорівнюють граничній величині, то економіка знаходиться у стійкому стані. За таких умов s × f(k*) = (d + n) × k*. Тому Dk = 0.

Третій чинник — технічний прогрес. Вплив технічного прогресуна економічне зростання визначається через зростання ефективності праці. При цьому в моделі Солоу темп зростання ефективності праці дорівнює Е, а темп її приросту — g. При цьому кількість праці визначається не у фізичних, а в ефективних одиницях ( ). Це означає що зростання ефективності праці є лише іншим способом збільшення її кількості. Виходячи з цього темп приросту ефективних працівників визначається в моделі як сума двох елементів: приросту населення з темпом n і приросту ефективності праці з темпом g, тобто як (n + g). Тому зміна капіталоозброєності з урахуванням усіх чинників, у тому числі й технічного прогресу, визначається за формулою:

Із моделі Солоу випливає два висновки.Перший полягає в тому, що технічний прогрес здатний забезпечувати економічне зростання не лише за умови, що Dk > 0, а й тоді, коли Dk = 0, тобто у стійкому стані. Це пояснюється тим, що змінні моделі Солоу обчислюються в розрахунку на ефективного працівника. Тому в економіці зі стійким станом капіталоозброєність не змінюється, а отже не змінюється і продуктивність праці ефективних працівників. Якщо Dk = 0, то . Але змінюється продуктивність праці фактичних працівників Звідси випливає висновок, що технічний прогрес слугує єдиним чинником,

який забезпечує безперервне або нескінченне економічне зростання.

Другий висновок пов'язаний із суперечністю, яка притаманна ролі заощаджень в економіці. Підвищення норми заощаджень, з одного боку, збільшує інвестиції та обсяг продукту; з іншого — зменшує рівень споживання. У моделі Солоу ця суперечність розв'язується на основі Золотого правила нагромадження капіталу. Під Золотим правилом розуміється така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан з найвищим рівнем споживання.

У загальному плані споживання визначається так: : c = yi. Виходячи з цього споживання працівника у стійкому стані (с*)

можна визначити за формулою: де ; (інвестиції дорівнюють граничній величині),

Отже, споживання залежить від співвідношення між продуктом та інвестиціями. Воно досягає свого максимуму за умови, коли граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює сумі неінвестиційних чинників капіталоозброєності (норми амортизації, темпів приросту населення та приросту ефективності праці), тобто коли МРК = d+n+g.

Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, що відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом. Для досягнення стійкої капіталоозброєності за Золотим правилом потрібно забезпечити відповідний рівень заощаджень.

Для вимірювання впливутехнічного погресу на продукт Солоу запропонував застосовувати показник сукупної продуктивності факторів( A) Тому з урахуванням усіх факторів темп приросту продукту визначається за формулою: ,

де DY/Y, DK/K, DL/L, DA/A — темпи приросту відповідних показників (продукту, капіталу, праці, сукупної продуктивності факторів) a — частка капіталу в продукті; 1 – a — частка праці в продукті.

Оскільки вплив сукупної продуктивності факторів безпосередньо ідентифікувати неможливо, то він визначається за залишковим принципом, тобто відніманням із загального темпу приросту продукту тієї частки яка припадає на капітпл і працю: . З огляду на це внесок сукупної продуктивності факторів у зростання продукту (DA/A) отримав назву «залишок Солоу».

30. Економічний цикл: сутність та структура. Характеристика фаз економічного циклу. Основні теорії економічного циклу.

 

Світовий досвід показує, що економічне зростання не буває рівномірним, оскільки періоди економічного піднесення чергуються з періодами економічного спаду. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення за умови збереження тенденції до зростання, називається економічним циклом. Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Проте всі вони складаються із чотирьох фаз: 1) пік ( вершина); 2) спад (рецесія); 3) дно; 4) піднесення.

Вихідною фазою економічного циклу єпік. У межах цієї фази обсяг виробництва досягає максимального рівня, оскільки забезпечується повна зайнятість. За піком настаєспад, протягом якого відбувається скорочення обсягів виробництва. Спад (рецесія) фіксується за умови, що обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економіці має глибокий і тривалий характер, то ця фаза називаєтьсядепресією. Наступною фазою економічного циклу єдно. Вона відображає найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою або довгострокою залежно від причин, які викликали економічний спад. Завершальною фазою економічного циклу єпіднесення. Протягом цієї фази обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує зростати поки не перевищить фазу пік попереднього циклу.

У макроекономічній науці не існує єдиної теорії економічних циклів. Усі ці теорії можна об'єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми. Перші теорії вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття (виснаження) родовищ корисних копалин, великі науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які пояснюють циклічні коливання внутрішніми для економіки чинниками, відносять до цих чинників такі: нераціональна монетарна політика, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

Серед усієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що головною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу — пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих працівників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці спричинюються переважно технологічними шоками.

5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора, економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатором інвестицій та акселератором. Основне рівняння цієї моделі має такий вигляд: де — автономні інвестиції, с — гранична схильність до споживання, а — коефіцієнт акселерації, Y — дохід (ВВП).

Залежно від співвідношення мультиплікатора витрат, який прямо залежить від граничної схильності до споживання, і акселератора, дохід може змінюватися рівномірно або циклічно. Циклічні коливання виникають за умови, коли (с + а)2 < 4 • а, тобто якщо квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менший суми чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)2 > 4 • а, відображає умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.

 

31. Модель економічного кругообігу з урахуванням держави. Доходи і видатки держави. Перерозподільча та стабілізаційна функції держави. Вплив держави на економічну рівновагу. Модель економічної рівноваги за методом “витрати-випуск” для змішаної закритої економіки. Модель економічної рівноваги за методом “вилучення-ін’єкції” для змішаної закритої економіки.

 

Держава відіграє суттєву роль в економічному кругообігу. Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує свої функції за допомогою таких інструментів, як податки, трансферти, державні закупівлі.

Податки є основним джерелом фінансових ресурсів уряду, які формують доходи державного бюджету. Сума податкових надходжень до державного бюджету — це валові податки. Певну частину доходів, одержаних за рахунок податків, уряд повертає приватному сектору у формі трансфертних платежів (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо). Тому кінцевий результат фінансових відносин між урядом і суб'єктами приватної економіки дорівнює чистим податкам( ), де Т— чисті податки, АТ— валові податки, ТR — трансфертні платежі. Іншими словами, чисті податки - це наявний дохід уряду. Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Державні закупівлі охоплюють платежі уряду за товари та послуги, які закуповуються у приватних підприємств на відповідних ринках і надаються суб’єктам приватного сектору економіки. Позики є додатковим джерелом фінансових ресурсів уряду. Це пов'язано з тим, що уряд не завжди здатний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, що надходять від приватної економіки.

Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує в економіці дві функції: 1)Перерозподільча ф-ція. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє сукупний дохід між приватним сектором економіки і вир-вом сусп.благ та послуг; 2)Стабілізаційна ф-ція. Змінюючи обсяги держ.закупівель та рівень чистих податків, вона може цілеспрямовано впливати на сукупні видатки, і, як наслідок, на рівень вир-ва.

Як суб'єкт економічної системи держава суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги. Розглянемо цей вплив у розрізі двох методів визначення рівноважного ВВП. Почнемо з моделі рівноважного ВВП, який визначається за методом «витрати—випуск». В межах приватної закритої економіки Y=C+I. З появою держави сукупні видатки доповнюються державними закупівлями, тому рівноважний ВВП визначається Y=C+I+G. Одночасно трансформується ф-ція споживання. В спрощеній моделі DI=Y, тому функція споживання має такий вигляд: . З урахуванням держави, з'являються, з одного боку, податки, з іншого - трансфертні платежі приватному сектору економіки. Податки зменшують наявний дохід, а трансферти збільшують його: DI=Y+TR-AT. Оскільки податки переважають трансферти, то у підсумку наявний дохід приватної економіки зменшується відносно доходу на величину чистих податків: DI=Y -T. За цих умов функція споживання набуває такого вигляду: , Чисті податки можна обчислити за формулою , де t — гранична податкова ставка, яка показує на скільки одиниць змінюються чисті податки в разі зміни доходу на одиницю. Це означає, гранична податкова ставка відображає відношення між зміною чистих податків і зміною доходу: Крім податків і трансфертів, які є функцією доходу, є також податки і трансферти, які не залежать від доходу, але впливають на наявний дохід і споживання. Вони враховуються окремо як чинники, що впливають на автономне споживання ( ). Звідси функція споживання модифікується до такого вигляду: Отже споживання домогосподарств з появою держави в економічній системі зменшується порівняно з приватною закритою економікою за будь-якого рівня доходу.

Тепер перейдемо до моделі рівноважного ВВП, визначеногозаметодом «вилучення—ін'єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між приватними заощадженнями та інвестиціями: S=I. Після врахування держави вилучення з економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін'єкції — державними закупівлями. Тому тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій змінюється: S+T=I+G.

Одночасно суттєво трансформуються заощадження. В приватній закритій економіці приватні заощадження дорівнюють: S = У- С. Але у зв'язку з появою держави і податків приватні заощадження зменшуються на величину чистих податків: S=Y-T-C

Одночасно зі зменшенням приватних заощаджень з'являються державні заощадження, які визначаються за формулою: Sg=T-Cg, Sg, Cg відповідно державні заощадження і державне споживання.

Якщо у формулу, що відображає тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій, підставити значення приватних заощаджень і врахувати, що G=Cg+Ig то отримаємо: (Y-T-C)+T = I+( Cg+Ig)

Перенесемо Cg y ліву частину рівняння і отримаємо кінцевий вираз моделі економічної рівноваги: (Y-T-C)+(T-Cg) = I+Ig. У наведеному рівнянні вираз (Y-T-C) — приватні'заощадження, а вираз (T-Cg) — державні заощадження. Сума приватних і державних заощаджень — це національні заощадження, які можна виразити так: Sn=Y-C-Cg. У свою чергу, сума приватних та державних інвестицій визначає величину національних інвестицій: In = I+Ig. Отже, у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умови, якщо національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям: Sn=In. У розгорнутому вигляді рівновагу можна записати так: Y-C-Cg=I+Ig.

Вирішальну роль в економічному зростанні відіграють приватні інвестиції. Тому більш вагоме аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та внутрішніми джерелами їх фінансування:

(Y-T-C)+(T-G)=I. Ліва частина рівняння відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, які складаються з приватних заощаджень (Y-T-C) і сальдо державного бюджету (T-G). Це означає, що обсяг приватних інвестицій залежить не лише від приватних заощаджень, а й від стану

Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Логіка обґрунтування мультиплікаторів видатків та податків. Сутність ефекту гальмування динаміки ВВП внаслідок фіскальних заходів та його кількісне визначення.

Дискреційна фіск.політика (ДФП) – свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі держ.рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію. ДФП заст..два інструменти: а) держ.закупки, які є інструментом прямої дії ( збільшуючи або зменшуючи держ.закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП) б) чисті податки, які змін за рахунок зміни податк.ставок і трансфертів ( змінюючи чисті податки, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту). Зазначені фіск.засоби вплив.на доход мультиплікативно. Але в умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який крім заощаджень враховує ще податки в формі чистих податків (Т). При цьому вилучення в формі податків відб.автоматично в разі зміни доходу як податк.бази і вимір.через гран.коефіцієнт податків (t). При врахуванні заощаджень і автоматичних чистих податків вилучення збільш.і стан.величину 1-c(1-t). Звідси – формула скл.мультиплікатора видатків:

мультиплікатор податків завжди менше мультиплікатора видатків пропорційно граничній схильності до споживання:

Використовуючи наведені мультиплікатори, можна обчислити автономний вплив на дохід держ.закупівель або чистих податків, які можуть змін.за рахунок зміни податк.ставок або рівня трансфертів:

Тут знаки свідчать про те, що між G і Y існує пряма залежність, а між T і Y – обернена. Оскільки mе > mt ,то це озн., що збільшення держ.закупок на грош.одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на грош.одиницю. Крім окремого застосування фіск.засобів держава може їх застосувати одночасно:

 

В основі, Недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що податки і трансферти залежать від доходу і тому можуть змінюватися пропорційно до змін ВВП навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів.

Лише невелика частина податків не змінюється зі зміною доходу (податки на нерухомість, землю, транспортні засоби тощо). Такі податки можуть змінюватися лише дискреційно. До трансфертів, зміна яких відбувається не автоматично, а регулюється державою, можна віднести пенсії, стипендії, деякі види допомог тощо. Але майже всі податки та переважна більшість трансфертів змінюються автоматично в разі зміни доходу. До податків, які автоматично залежать від доходу, належать: За здатність виконувати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці чисті податки називають «автоматичними стабілізаторами».

Взагалі,автомат.фіск.політика – політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну ф-цію в економіці автоматично. В разі інфляц.зростання ВВП стабілізаційний механізм виглядає так: 1) ВВП інфляційно збільш., автоматично зростають чисті податки; 2) зростання автомат.чистих податків означає збільшення податк.вилучень з економіки; 3) внаслідок збільшення податк.вилучень зростання сукуп.витрат уповільнюється, що гальмує зростання ВВП. В разі дефіциту сукуп.видатків стаб.механізм виглядає так: 1) ВВП реально зменшується, автоматично зменш.чисті податки; 2) зменшення автомат.чистих податків означає зменшення податк.вилучень з економіки; 3) внаслідок зменшення податк.вилучень скорочення сукуп.витрат уповільнюється, що гальмує падіння вир-ва. але автомат.чисті податки не є достатнім гальмом для усунення екон.коливань. Автомат.залежність чистих податків від доходу – важливий чинник стабілізації економіки: зменшуючи податк.вилучення в період скорочення вир-ва, вони збільшують їх у період його зростання. У першому випадку це гальмує скорочення вир-ва, у другому – стримує його зростання. Завдяки цьому автомат.чисті податки сприяють стабілізації економіки без держ.втручання. Тому їх назив.вмонтованими стабілізаторами. Величина цього гальмування залежить від впливу автомат.чистих податків на мультиплікатор:

Граничний коефіцієнт податків (t) показує на скільки грош.одиниць змін.величина автомат.податк.вилучень зі зміною доходу на одну грош.одиницю. Мультиплікатор видатків обчислюється

Оскільки 1-c(1-t)>1-c, то це означає, що мультиплікатор з урахуванням автомат.чистих податків нижчий, ніж за їх відсутності.

Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію – мультиплікатор збалансованого бюджету (коли ). Він показує, на скільки грош.одиниць змінюється дохід в разі зміни держбюджету на одиницю:



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.253.192 (0.014 с.)