Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями.

Аксіомою є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S = I. Рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним за­коном, а законом-тенденцією.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження).

Рис. Класичний механізм урівноваження
заощаджень з інвестиціями.

 

 

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високоеластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Припустимо, що в стані повної зайнятості заощадження та інвестиції в економіці становили 40 млрд грн. За цих умов перетин кривої S з кривою І ₁ у точці Т ₁ фіксує, що рівноважна процентна ставка дорівнює 10 %. Тепер припустимо, що внаслідок закінчення буму в будівництві житла обсяг інвестицій скоротився до 35 млрд грн. Цю ситуацію відображує переміщення кривої інвестицій від положення І ₁ у положення І ₂ і зниження процентної ставки до 8 %.

Згідно з класичною теорією таке зниження процентної ставки викличе скорочення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн, що забезпечить нову рівновагу на фінансовому ринку в точці Т ₂. Оскільки С = Y – S, то це означає, що на 5 млрд грн збільшується споживання. У підсумку виходить, що зменшення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн компенсується збільшенням споживання на 5 млрд грн Внаслідок цього обсяг виробництва не зменшується, а зниження параметрів рівноваги між заощадженнями та інвестиціями досягається в умовах повної зайнятості.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями знаходить своє відображення на рис 8.7. У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

Кейнсіанський механізм урівноваження
заощаджень з інвестиціями

 

Припустимо, що початково економіка знаходиться в умовах пов­ної зайнятості, а заощадження та інвестиції становлять 40 млрд грн.
На рис. цю ситуацію відображує перетин кривої S ₁ і кривої І ₁ в точці Т ₁, якій відповідає рівноважна процентна ставка на рівні 10 %. Тепер змінимо умови і припустимо, що песимізм підприємців змусив їх скоротити обсяг інвестицій на 5 млрд грн. Внаслідок цього крива інвестицій переміститься вліво в положення І ₂, а ставка процента впаде до 8 %. Оскільки заощадження у кейн­сіанців є нееластичними до процентної ставки, то це не вплине на їх обсяг, який, як і раніше, становитиме 40 млрд грн.

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив на заощадження справляє дохід у тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сум­ніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Виникає питання: про що свідчать факти? Багато сучасних науковців, аналізуючи факти, намагаються дати відповідь на нього. Але мало хто з них дійшов висновку, що процентна ставка справляє суттєвий вплив на заощадження. Переважна більшість досліджень довела, що вплив процентної ставки на заощадження є настільки незначний, що його дуже важко виявити.

Якщо заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший спосіб досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій. Оскільки інвестиції є компонентом сукупного попиту, то в наведеному прикладі їх зменшення означає падіння сукупного попиту порівняно з потенційним ВВП і відповідно скорочення обсягів доходу, тобто фактичного ВВП.

Знову звернемося до рис. 8.7. У міру скорочення інвестицій і доходу заощадження як функція доходу зменшуватимуться: D S = s × D Y. Врахуємо, що зменшення доходу є екзогенним чинником нашої графічної моделі. Тому на рис. 8.7 вплив доходу на заощадження відображується через переміщення кривої заощаджень у положення S ₂. Обсяг заощаджень зменшиться до обсягу інвестицій, тобто 35 млрд грн. Це означає, що рівновага між заощадженнями та інвестиціями буде досягнута в точці Т ₂, в якій процентна ставка дорівнює 8 %. Проте, на відміну від класиків, у кейнсіанців така рівновага досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу.

До викладеного слід додати ще одну відмінність кейнсіанської теорії. Вона полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійсно, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може змен­шуватися до обсягу інвестицій.

 

23. Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків та фінансових посередників.

Приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання: Заощадження домогосподарств=Особистий наявний дохід-Споживання домогосподарств.

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток — це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці:

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:

або

(8.26)

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвес­тицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи Фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансовихринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.

Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акціонер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випустило один мільйон таких акцій, то він має право на одну міль­йонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну част­ку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підприємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основна вада звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що акціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих акцій, емітованих даним підприємством.

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи порівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників — це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди — через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники — переважно шляхом продажу цінних паперів.

 

 

24. Моделі макроекономічної рівноваги товарного ринку – “Витрати-випуск”, “Вилучення - ін’єкції”. Графічна інтерпретація та економічні пояснення.

За методом “ видатки-випуск ” рівнов.ВВП- це такий обсяг вир-ва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Тобто, при рівнов.ВВП сукупна к-ть вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбув.незаплановане зменшення товар.запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати вир-во до рівня сукуп.витрат, якщо навпаки, сукуп.витрати менші від ВВП і відбув.незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня сукуп.витрат. Аналіз рівнов.ВВП можна здійснити за допомогою граф.моделі “видатки-випуск” (Кейнсіанський хрест).

 

Горизонт.вісь – ВВП (Y), вертикальна- факт.сукуп.витрати (Е), бісектриса – ситуація, коли факт.і заплановані сукуп.витрати збігаються.Перетин ліній факт.і заплан.сукуп.витрат

Сукупний попит AD представлений плановими витратами — су­мою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на ку­півлю товарів та оплату послуг: Еp =AD = С + І.

Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами Е_f=AS= Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми зму­шені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні за­паси.

Якщо сукупні витрати менші за дохід (Ep< Ef), то відбувається не­планове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівно­ваги. Якщо сукупні виграти перевищують дохід Ep>Ef), то відбува­ється непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу (Е_р = Е_f), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.

Знак "+" — це незаплановане зростання інвестицій у товарно-ма­теріальні запаси - приріст;

Знак "-" — це незаплановане зменшення інвестицій у товарно-матеріальні запаси -зменшення.

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати збіга­ються.

У точці А, де дохід дорівнює плановим витратам, досягається рів­ність між плановими та фактичними інвестиціями та заощадження­ми, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1 > Y*, це означає, що фірми виробляють більше товарів, ніж можуть купити покупці (AD < AS). Різниця між ними є нереалізованою продукцією, що викликає зрос­тання товарно-матеріальних запасів (ТМЗ). Це примушує фірми ско­рочувати виробництво, зайнятість, що в результаті зменшує дохід. Поступово Y, зменшується до Y*, і досягається рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y₂ < Y*, це означає, що фірми виробляють менше товарів, ніж їх готові придбати покупці (AD > AS). Попит зростає за рахунок непланового скорочення ТМЗ фірм, що зумовлює тенденцію зростання виробництва і зайнятості. ВВП поступово зростає від Y₂ до Y*, і знову досягається рівновага: сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції (AD=AS).

 

В основі методу «вилучення — ін’єкції» лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціямУ спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції — лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: S = І, де І — заплановані інвестиції.

Якщо S < Ip, обсяг ВВП буде нижчим за рівноважний рівень (Y<Y*).

Якщо S > Ip, обсяг ВВП перевищуватиме рівноважний рівень (Y>Y*).

Якщо S=Ip, обсяг ВВП збігатиметься з рівноважним рівнем (Y=Y*).

S = І_р означає, що вилучення засобів виробництва на заощаджен­ня повністю компенсуються ін'єкціями інвестицій.

У точці рівноваги А домогосподарства мають намір заощадити стільки ж, скільки підприємці бажають інвестувати.

Якщо фактичний дохід перевищує рівноважний рівень, має місце тенденція до скорочення виробництва: Yf > Y*.

Якщо фактичний дохід менший за рівноважний рівень, спостері­гається тенденція до зростання виробництва: Yf< Y*.

25. Модель простого мультиплікатора витрат. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора.

Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

Мультиплікатор витрат належать до ключових категорій макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід поперед­ньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

В нашій спрощеній економіці рівноважним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування, тобто Y = C + I. У наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти витрати індуційовані та автономні. Індуційованими є витрати, які змінюються залежно від доходу, тобто ВВП. У рівнянні У = С + І індуційованими є витрати на споживання, зміна яких визначається так: До автономних відносяться такі витрати, які не залежать від доходу. У рівнянні Y = C + I до автономних витрат ми відносимо лише інвестиції (І). Проте в широкому контексті до автономних витрат, крім інвестицій, можуть входити також інші елементи сукупних витрат. Якщо автономні витрати позначити символом , то у нашому рівнянні . Спираючись на зазначені передумови, визначимо зміну рівноважного ВВП за допомогою формули, в якій зміна запланованих сукупних витрат є сумою зміни автономних та індуційованих витрат.

Розв'язавши рівняння відносно У, отримаємо:

Множник є мультиплікатором витрат. Позначимо його символом m_e і запишемо його формулу:

Отже, по-перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Це можна записати так:

Виникає запитання — завдяки чому приріст автономних витрат спричиняє мультиплікативне (помножене) збільшення ВВП? Це пояснюється тим, що будь-яке збільшення автономних витрат породжує ланцюг індуційованих витрат, які створюють доходи адекватної величини. Так, на початковому етапі економічного кругообігу збільшення автономних витрат на величину створює дохід на таку саму величину . На другому етапі економічні суб'єкти, які збільшили свій дохід на величину , витратять його на споживання (). Далі виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину , у свою чергу, збільшать витрати на споживання на величину () і т. д.

Наведений ланцюг перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Якщо скласти приріст доходу, утвореного на всіх етапах нескінченно спадної геометричної прогресії, то отримаємо загальний приріст доходу:

У цьому рівнянні — приріст автономних витрат, а сума інших членів рівняння () є сумою індуційованих витрат. На величину індуційованих витрат загальний приріст ВВП перевищує приріст автономних витрат. Тому ефект мультиплікатора — це сума індуційованих витрат.

Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора можна подати за допомогою моделі кейнсіанський хрест

Ефект мультиплікатора

Згідно з рис. початково рівноважний ВВП дорівнює Y1. Далі припустимо, що внаслідок збільшення автономних витрат на величину крива запланованих сукупних витрат перемістилася вгору з положення E1 в положення E2. Це спричинило зростання ВВП від Y1 до Y2. При цьому , а відношення є мультиплікатором витрат, який більше одиниці. Y2 є новим рівноважним ВВП, оскільки

Із формули видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання (с) і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 – с = s). Тому:

.

Формула дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами і , називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо, до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним.

 

 

26. Сутність, графічна інтерпретація та кількісне визначення рецесійного та інфляційного розривів в економіці.