Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

Форма сусп. виробн. – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання.

Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво — споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб'єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства.

На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного виробництва: суспільний поділ праці; економічна відокремленість товаровиробників.

Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

1. розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту; 2. продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну; 3. обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.

Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.

Моделі товарного виробництва

Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:

I. Модель простого товарного виробництва. Як об'єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво.

II. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренції, при цьому він спирається тільки на ринкову кон'юнктуру, виходить лише з власних інтересів.

III. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв'язки й об'єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин — товар і гроші.

Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості.

Благо – все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям і прагненням.

Блага поділ. на економічні та неекономічні.

Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (повітря, вода, сонячне тепло).

Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості.

Економічні блага бувають: матеріальні і нематеріальні; особисті і суспільні; споживчі і виробничі; довгострокові і короткострокові; теперішні і майбутні.

В умовах товарного виробництва економічне благо набуває форми товару.

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну.

Найважливішими характеристиками товару є споживча вартість і вартість.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням, де споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.

Така концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості.

 

Альтернативні теорії вартості, їх еволюція та сучасне трактування. Закон вартості: суть, функції.

В економічній науці існує декілька теорій вартості: витрат виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності.

Теорія витрат виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво.

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспільно необхідної праці; теорії граничної корисності - за ступенем корисності речі споживача.

Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує спожива від додаткової одиниці товару чи послуги. Чим більшу кількість блага споживає людина, тим меншу цінність має для неї кожна додаткова одиниця цього блага.

 

Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

1. регулює пропорції суспільного виробництва;

2. стимулює розвиток продуктивних сил;

3. обумовлює диференціацію товаровиробників;