Необхідність , форми й методи ДРЕ

Сучасна держава є необхідною складовою частиною ринкового економічного механізму. Здійснює вона свою регулюючу діяльність в різних напрямках, застосовуючи різні методи та інструменти впливу на економіку. Серед них можна виділити структурну, інвестиційну та науково-технічну політику, що здійснюється через різні форми державного планування та програмування; сукупність адміністративних та економічних методів регулювання; фіскальну, кредитно-грошову, соціальну та зовнішньоекономічну політику тощо.

Важливе значення в діяльності держави відіграє її структурна політика як форма довгострокового регулювання. Вона охоплює такі основні напрямки: а) стимулювання освоєння нових галузей і сфер, де немає визначеності з майбутніми прибутками, з метою створення виробничої інфраструктури, яка б відповідала вимогам НТП; б) подолання економічної відсталості деяких регіонів і видів виробництва; в) підвищення ефективності і конкурентоспроможність національної економіки на всіх рівнях бізнесу.

Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інноваційну (сприяння впровадженню досягнень науки і техніки у виробництво) та інвестиційну політику. Особливу роль відіграє при цьому й активна науково-технічна політика, яка охоплює не лише стимулювання державою наукових досліджень та їх впровадження у виробництво, але й підготовку висококваліфікованих кадрів, рівень яких відповідав би сучасному виробництву.

Важливими інструментами структурного регулювання в короткостроковому періоді є: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам чи галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції, податкова політика тощо. Зокрема, стимулюючу роль податкових пільг можна розглядати як особливий вид субсидій у підприємництво. У країнах заохочення інвестицій у відсталі галузі і регіони стимулюється через неоподаткування частини інвестиційних фондів.

Водночас ув'язка та координація різних форм централізованого і підприємницького структурного регулювання здійснюється через програмування ринкової економіки. Держава розробляє довготривалі програми розвитку окремих галузей виробництва, науково-технічних напрямків, соціальної сфери, що передбачають державне інвестування, залучення через систему пільг приватного капіталу тощо. Ці програми мають конкретну мету, реальні етапи і строки виконання. У міру реалізації одних програм розробляються і запроваджуються інші.

Індикативне планування - це спосіб регулювання економічних процесів за допомогою формування певних цілей розвитку виробництва і створення державою фінансових та інших стимулів для тих господарських одиниць, які діють згідно з державними рекомендаціями. Тобто, індикативне планування не має директивного, обов'язкового характеру. Воно опирається на довготривалі прогнози економічного, соціального та науково-технічного розвитку, які розробляють відповідні державні органи.

Програмування (в рамках структурного регулювання) носить стратегічний характер, опирається на урядові інвестиції, бюджетні субсидії приватним корпораціям, певні пільги фіскального і кредитного характеру. Тому державні програми мають суттєвий регулюючий вплив на господарські процеси.

Виконуючи свої функції, держава застосовує різні форми та методи адміністративного й економічного характеру втручання в господарські процеси.

До адміністративних методів відносяться дії прямого впливу (заборони, примусу чи дозволу), що базуються на законодавчо закріпленій силі державної влади.

Можна виділити декілька основних напрямків адміністративного регулювання ринкової економіки.

1. Державний контроль над монопольними ринками. Держава

застосовує при цьому антимонопольне законодавство, яке

встановлює межі укрупнення фірм, допустимі рівні

рентабельності, регульовані ціни тощо.

2. Державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва. Ринковий вільний вибір не забезпечує охорони навколишнього середовища і невідтворюваних ресурсів, ринкове регулювання тут безсиле. Тому держава встановлює відповідні правила і норми поведінки, що забезпечують відносну екологічну безпеку.

3. Забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення. Йдеться про встановлення мінімуму зарплати і пенсії, меж робочого дня, виплат по безробіттю, допомоги багатодітним та біднякам тощо.

4. Захист національного ринку. З цією метою держава застосовує адміністративне регулювання експорту та імпорту товарів, встановлює митні обмеження, відповідні тарифи, квоти, ліцензії на ввезення товарів тощо.

5. Реалізація цільових програм економічного, науково-технічного та соціального розвитку також передбачає елементи адміністрування щодо підприємств державного сектору.

6. Забезпечення дотримання національних стандартів усіма учасниками виробництва. Йдеться про "екологічну чистоту" і якість продукції, санітарні норми виробництва і споживання, заборона продажу шкідливих для людини речовин тощо.

Але ринок - це, в основному, саморегульована система, на яку можна впливати насамперед опосередкованими, непрямими економічними методами.

Залежно від мети цього впливу, методи економічного регулювання можуть бути спрямовані на: економічний цикл, стимулювання капіталовкладень і досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями; забезпечення повної зайнятості; регулювання грошового обігу; заохочення наукового-технічних та дослідницько-конструкторських розробок; підтримку стабільного економічного зростання; регулювання галузевої та регіональної структури господарства, соціальних відносин та соціального забезпечення, перерозподіл доходів та ін.

Реалізація цих методів здійснюється, в основному, через фіскально-бюджетну, кредитно-грошову та соціальну політику держави.

Економічні функції держави

Функцій держави щодо впливу на економіку багато, однак їх можна звести до:

• забезпечення правової бази, розробка правил функціонування ринкової економіки;

• захист конкуренції, підтримка її та обмеження монополізму;

• визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;

• перерозподіл доходу і багатства з ціллю реалізації соціальної справедливості, усунення надмірних відмінностей у рівні доходів;

• корегування розподілу ресурсів з метою змін в структурі виробництва та національного продукту;

• виробництво, фінансування суспільних благ та послуг;

• регулювання зовнішньоекономічних відносин та валютного ринку;

• стабілізація економіки з ціллю забезпечення повної зайнятості, стабільності економічного зростання та ін.

В цілому ж економічні функції держави можна звести до чотирьох:

• підтримка позитивних рис ринку;

• виправлення, послаблення негативних наслідків ринкових механізмів;

• виробництво суспільних благ і послуг, яких ринок не виробляє;

• розробка "правил гри" для функціонування економіки.

Держава надає правовий статус приватним підприємствам, визначає права приватної власності і гарантування дотримання угод, контрактів; встановлює "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами; правила поведінки, якими повинні керуватись виробники в своїх відносинах із споживачами.

Монополізм в економіці обмежує обсяг продукції, дозволяє монополіям встановлювати монопольно високі ціни заради своїх прибутків на шкоду суспільству; ціни і прибутки монополій, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів; ресурси монополіями розподіляються таким чином, що вони задовольняють потреби не суспільства в цілому, а окремих монополістичних об'єднань. Тому держава своїми методами добивається обмеження монополізму та не допущення недобросовісної конкуренції.

Держава бере на себе завдання зменшити нерівність доходів суспільства. Це вона намагається зробити шляхом податкової політики; виплати так званих трансфертних платежів (пенсії, допомоги по безробіттю, хворим та інвалідам); коригування цін та заробітної плати тощо.

Стабілізуюча функція держави зводиться до її впливу на такі явища, притаманні ринковій економіці, як економічна криза (циклічність розвитку), безробіття та інфляція. Антициклічна діяльність уряду зводиться до її інвестиційної та структурної політики, діяльність щодо забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів передбачає збільшення власних видатків держави на суспільні блага та послуги, а також скорочення тарифів з ціллю стимулювання видатків приватного сектору. Антиінфляційні заходи зводяться до скорочення власних витрат держави, підвищення податків з ціллю скорочення витрат приватного сектору, а також відповідною монетарною політикою.