Заходи у відношенні хворих та контактних.

Госпіталізація. Обов’язкова для хворих на вісцеральну та генералізовану форми ЦМВІ. Госпіталізацію хворих локалізованою формою проводять згідно з клінічними та епідеміологічними показаннями.

Ізоляція контактни. Не проводиться. Вагітні та діти з імунодефіцитними станами повинні бути обстежені серологічно з метою виявлення серед них неімунних осіб. Медичне спостереження за контактними не проводиться.

Умови виписки. Після клінічного одужання.

Допуск до колективу. Діти з вродженою ЦМВІ, які виділяють ЦМВ можуть відвідувати дитячі заклади і школу.

Реконвалесценти також можуть відвідувати колектив без спеціального додаткового обстеження.

Диспансерізація. Підлягають діти з пороками розвитку серця, нирок, ЦНС.

Специфічна профілактика. Не розроблена. Запропоновані живі та вбиті вакцини не отримали практичного застосування. Використання гіперімунного протицитомегаловірусного імуноглобуліну рекомендується для профілактики ЦМВІ у серонегативних осіб, хворих з трансплантацією органів і для попередження передачі інфекції новонародженим дітям при переливанні їм крові.

Неспецифічна профілактика. Дотримання правил особистої гігієни при догляді за новонародженим. При виявленні у новонародженого жовтяниці чи токсикоз - септичного стану обов’язкове обстеження на ЦМВ.

Обстеження усіх вагітних,особливо тих що перенесли ГРВІ підчас вагітності,на ЦМВ.

У випадку народження дитини з цитомегалією повторну вагітність можна рекомендувати не раніше ніж через 2 роки.

Герпетична інфекція –це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується різноманіттям клінічних форм, перебігає з ураженням шкіри та слизових оболонок, супроводжується виникненням згрупованого везикулярного висипу, а також схильне до генералізації з розвитком енцефаліту і пневмонії.

Обидва серологічні типи ВПГ мають групоспецифічні антигени, що дає між ними деякі імунологічні перехрести. Як і для ЦМВІ, резервуаром ГВІ є заражена людина. Раніше вважалось, що ВПГ-2 є збудником генітальної ГВІ,ВПГ-1 екстрагенітальної. В останні роки спостерігається інфікування обома типами одночасно, і майже у 10-26% геніального герпесу виділяється ВГП-1, а ураження ЦНС і менінгоенцефаліти можуть бути зв’язані ВПГ-2. Частота виділення вірусу значно коливається залежно від ряду факторів (вік, характер статевого життя, соціально-культурного рівня населення) і дорівнює 0,5-1%-у здорових жінок, 35,7%- серед вагітних, а при невиношуванні вагітності «неустановленого ґенезу»»-у 47-67%. Рецидивуючий геніальний герпес розвивається лише у 0,5% населення,що залежить від наявності специфічних протитіл (СПТ). Шляхи зараження плідного яйця, плода та новонародженого, а також форми проявлення інфекції і залежить від імунологічного стану вагітної такі ж, як і при ЦМВІ. Але наявність 2 серологічних типів ВПГ обумовлює і деякі особливості. Так, первинна інфекція може бути як у серонегативної (СН) жінки, так і при наявності СПТ до одного із вірусів. Таке стосується і рецидивуючих форм інфекції, коли геніальний герпес викликає один тип вірусу, а рецидив-другий. Як первинна, так і рецидивуюча інфекції здебільшого (50-60%) мають безсимптомну форму захворювання і виявляються лише при лабораторних методах дослідження.

Клініка первинної інфекції проявляється через 18-22 днів після зараження, починаючи (майже у 50% хворих) з продромальних симптомів (незначна парестезія, почуття печії у геніальний області, невралгія у сідниці, паховій, стегновій ділянках,порушення виділення сечі). Далі виникають везикули з ерозіями і безсимптомне злущування пошкодженого епітелію. Загальна тривалість цих проявів - приблизно 6 тижнів.

Повторна інфекція (наявність СПТ до одного із серотипів ВПГ)перебігає значно коротше. Ризик внутрішньоутробного зараження плода при первинній ГРІ – до 50%, при реактивації – 5%. Як і при ЦМВІ, зараження у ранній термін вагітності закінчується викиднями і формуванням у плода таких вад розвитку, які призводять до мертво народження. А діти, які народилися живими, можуть мати симптоми затримки психомоторного розвитку, ураження ЦНС, мікроцефалію, катаракту, хоріоретиніт, сліпоту, а також генералізовану інфекцію, яка часто закінчується ранньою дитячою смертністю. Особливо небезпечні ГВІ для недоношених дітей. Зараження плода на пізніх строках вагітності викликає менш тяжкі ураження, як і зараження під час пологів при наявності вогнища на шийці матки та піхви, але можуть бути і ураження ЦНС, очей шкіри, ротової порожнини. У вагітної при ГВІ, крім висипу на шкірі, виявляються геніальні і екстрагенітальні симптоми: гіпотрофія плаценти,часто маловоддя,ЗВУР плода,передчасний вилив навколо плодових вод, запальні захворювання піхви, шийки матки, які супроводжуються рясними пінястими виділеннями молочного кольору без запаху, печіння шкіри ніг,живота, починаючи з 22-24 тижня вагітності, надмірні крововтрати під час пологів, прихований ендометрит у післяпологовому періоді, порушення менструального циклу. Велику загрозу вагітній спричиняє генералізована ГВІ, яка характеризується поліморфним перебігом. Чітко виявляються симптоми загальної інтоксикації: лихоманка, струс, м’язовий біль, загальна слабкість, а також симптоми ураження внутрішніх органів: міокардит, панкреатит, енцефаліт, нефрит і, найчастіше (у 80%-90%), гепатит, що потребує уваги при диференційній діагностиці ВГВ. У 30% рецидивуючий герпес перебігає атипово з появою папульозних елементів чи ериматозних плям, які супроводжуються слабкою гіперемією, набряклістю, відсутністю везикул.

Герпетична інфекція у дітей. Етіологія та епідеміологія. Захворювання спричиняється вірусами простого герпесу із родини герпесвірусів (Herpes viridae). Це великі, ДНК-вміщуючі, що мають оболонку віруси, що довгий час зберігаються при низьких температурах та у висушеному стані, але швидко гинуть при температурі вище 50ºС, а також від впливу ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання. За різницею антигенів та біологічним властивостям виділяють 2 типи вірусів простого герпеса: ВПГ-1 та ВПГ-2. найбільш поширені форми захворювання викликає ВПГ-1, що уражає обличчя та шкіру вище талії. ВПГ-2 викликають більш рідкісні клінічні форми захворювання та вражає шкіру нижче талії, слизові оболонки статевих органів, а також викликає енцефаліт. Перехресного імунітету віруси 1 і 2 типів не дають, зберігаються в організмі людини довічно у вигляді латентної інфекції, що може переходити у клінічно виражені форми під впливом різноманітних причин, що послабляють імунітет.

Джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Збудник передається повітряно-краплинним, контактним та статевим шляхами. Можлива також трансплацентарна та інтранатальна (в пологах) передача вірусу. Інфікування дитини герпетичною інфекцією відбувається в перші 3 роки життя.

Розповсюджена інфекція дуже широко, про що свідчить наявність вірус нейтралізуючих антитіл у 80-90% дитячого (старше3-4 років) та дорослого населення.

Класифікація гепетичної інфекції.

1. Герпетичні ураження шкіри (локалізовані та розповсюджені).

2. Герпетичні ураження порожнини рота (стоматити) та верхніх дихальних шляхів (ГРЗ).

3. Генітальний герпес.

4. Герпетичні кератити та кератокон´юнктивіти (поверхневі та глибокі).

5. Герпетичні енцефаліти та менінгоенцефаліти.

6. Вісцеральні форми герпетичної інфекції (гепатит, пневмонія).

7. Генералізований герпес новонароджених.

Клінічні прояви.

Інкубаційний період триває від 2-х до 12 днів, в середньому 4-5 днів. Захворювання перебігає з різноманіттям клінічних форм. У новонароджених дітей герпетична інфекція, що викликана ВПГ, проявляється або генералізованою системною інфекцією з ураженням ЦНС та внутрішніх органів, або локалізованою формою з ураженням шкіри, слизових оболонок очей та порожнини рота.

Незалежно від клінічної форми герпетична інфекція у новонароджених протікає дуже важко, з неврологічними та офтальмологічними ускладненнями, високою смертністю. Незабаром після народження початкові симптоми захворювання проявляються типовими везикулярними ураженнями шкіри та слизових оболонок, ознаками ураження ЦНС, захворювання часто приймає септичний характер. Вісцеральні форми перебігають у вигляді гострого паренхіматозного гепатиту або пневмонії. У деяких дітей герпетична інфекція виявляється вже через місяць після народження та найбільш частим проявом її є гінгівостоматит. Він характеризується лихоманкою, дратівливістю та енантемою на слизових оболонках щік, м’якому та твердому піднебінні, яснах у вигляді груп дрібних везикул з наступним утворенням поверхневих ерозій, які зникають через 1-2 тижні.

Герпетичне ураження шкіри найчастіше локалізується навколо рота, на губах, на крилах носа (герпес губ, носа). У місцях висипу хворі відчувають печіння, напругу, свербіж. Через декілька часів у цьому місці з’являється група дрібних везикул, що заповнені спочатку прозорим, а потім каламутним вмістом, розташовані близько один до одного або зливаються в багатокамерний елемент. Потім везикули розкриваються, утворюються дрібні ерозії, що підсихають та перетворюються на кірочки. У хворих дерматитом з імунологічною недостатністю розвивається дисеміноване герпетичне ураження шкіри (герпетиформна екзема Капоші). Протікає ця форма важко, з тривалою лихоманкою, симптомами загальної інтоксикації, масивним ураженням шкіри.

Реактивація латентного вірусу найчастіше перебігає з утворенням поодиноких або згрупованих везикул навколо рота, звичайно на червоній каймі губ.

Ураження очей можуть бути проявами як первинної, так і рецидивуючої герпетичної інфекції. Характеризуються розвитком фолікулярного, катарального або везикулярно-виразкового кон’юнктивіту із залучанням глибоких шарів рогівки.

Генітальний герпес особливо небезпечний для вагітних, тому що викликає важку генералізовану інфекцію у новонароджених.

Герпетичні енцефаліти перебігають важко, з лихоманкою, втратою або порушенням свідомості, судомами, зміною поведінки. Початок гострий або блискавичний, зі швидким розвитком коми. У ЦСР виявляють плеоцитоз з підвищеним вмістом як лімфоцитів, так і еритроцитів.

Герпетичні панариції – поодинокі або множинні везикулярні ураження, що з’являються на пальцях рук або навколо нігтьового ложа.

Головні діагностичні ознаки герпетичної інфекції, що викликана ВПГ:

1. Епіданамнез – контакт із хворим або вірусоносієм, різноманітність шляхів інфікування, чутливість дітей різного віку.

2. Різноманітність клінічних форм, що перебігають з ураженням шкіри, слизових оболонок, ЦНС, вісцеральних органів.

3. Проявляється як первинна форма інфекції, так і рецидивуюча персистуюча.

4. Властивий гострий початок захворювання, що перебігає з помірно або слабко вираженими загальними симптомами та характерними локальними проявами – висипом у вигляді згрупованих везикул.

5. Типовим є важкий прогресуючий перебіг генералізованих форм, що перебігають з ураженням ЦНС, великою кількістю ускладнень та високою летальністю.

Особливості у дітей першого року життя:

1. Епіданамнез – герпетичне ураження статевих органів у матері, рецидив персистуючої інфекції.

2. У новонароджених дітей частіше зустрічається як первинна інфекція у вигляді генералізованої форми із залученням ЦНС, вісцеральних органів, рідше – як локалізоване захворювання з ураженням шкіри, очей, слизових оболонок рота.

3. У новонароджених дітей, незалежно від клінічної форми, інфекція перебігає важко, часто закінчується смертю, важкими неврологічними та офтальмологічними ускладненнями.

Лабораторна діагностика:

1. Вірусологічний метод. Досліджують кров, ліквор, слину, зіскрібок з рогівки, зміст везикул, цервікальний секрет на курячих ембріонах або культурі ембріональної тканини. Ідентификацію вірусу проводять на протязі 1-3 днів після зараження тканинної культури. Виділення вірусу не дає уяви про активність процесу.

2. Імунофлюоресцентний метод. Виявляється внутрішньоклітинне скопичення ВПГ у мазках зіскрібків з везикул у вигляді специфічного світіння.

3. Серологічний метод. Виявлення методом ІФА у крові специфічних антитіл класу IgG та IgM.

4. Цитологічний метод. Виявляє у мазках-відбитках або зіскрібках уражених частин шкіри та слизових оболонок багатоядерні гігантські клітини з внутрішньоклітинними включеннями (тільця Люпшютца або Cowdria типа А).

Диференційний діагноз. Проводять з оперізуючим герпесом, вітряною віспою, ентеровірусною інфекцією, аденовірусним кератокон´юнктивітом, вакцинальною екземою, енцефалітами іншої етіології.

Лікування. Важливе значення надають етіотропній противірусній терапії. При локалізованих ураженнях шкіри і слизових оболонок місцево застосовують противірусні препарати у вигляді мазі або крему – 1-2% оксолінова мазь, 0,5% мазь флореаля, теброфенова мазь, 5% крем зовіраксу, 50% інтерферонова мазь та інші.

При генералізованих формах найбільш ефективним противірусним засобом є ацикловір. При герпетичному енцефаліті та вісцеральному герпесу дозу ацикловіру збільшують. При рецидивуючому перебігу простого герпесу показана загальноукріплюча, стимулююча терапія індукторами інтерферону (госсипол, мегасин, ларифан та інш., імуномодулятори, Т-активін, пентоксил), неспецифічними адаптогенами (дибазол, метил урацил,елеутерокок, заманиха, женьшень та інш.). Застосовують протигерпетичну вакцину по схемі, а також протигерпетичний гама - глобулін. Лікування постгерпетичного стоматиту проводять імудоном. Останній забезпечує подвійний ефект-лікувальний і профілактичний. Лікування імудоном рекомендується повторяти 2-3 рази на рік.

При лікуванні герпетичного енцефаліту обов’язковим є:

1. Госпіталізація у відділення нейроінфекцій чи реанімаційне.

2. Антивірусна терапія.

При встановленні діагнозу енцефаліту до уточнення етіології невідкладно призначається антигерпетична терапія – препарати ацикловіру.

3. Патогенетична терапія:

- лікування набряку головного мозку;

- при загрозі приєднання бактеріальної мікрофлори необхідно використовувати антибіотики у вікових дозах за загальноприйнятими схемами із груп цефалоспоринів III покоління та аміноглікозідів III покоління;

4. На етапі реабілітації:

- ноотропні препарати;

- судинні препарати: пентоксифілін,ніцерголін, тощо.

Госпіталізація є обов’язковою для новонароджених, а за клінічними і епідеміологічними показниками – для дітей старшого віку.

Ізоляція контактних. Новонароджені діти з перинатальним контактом з ВПГ або народжені від матерів з активним проявленням геніального герпесу, ізолюються на весь період інкубації. Контактна інкубація необхідна дітям з тяжкою слизово - шкіряною формою герпетичної інфекції.

Умовою виписки дитини із стаціонару є клінічне видужання. Діти в колектив допускаються після клінічного видужання.

Диспансеризація. Діти, народжені від жінок з ознаками геніального герпесу, повинні бути досконало обстежені і, при виявленні у них ознак герпетичної інфекції, лікуються ацикловіром. За дітьми, у яких немає клінічних і лабораторних ознак герпетичної інфекції, ведеться диспансерне спостереження протягом 1-2 місяців.

У дітей з рецидивуючим перебігом простого герпесу необхідно установити причину імунодефіциту своєчасно виявити і попередити ускладнення, санувати хронічні осередки інфекції.

Профілактика. Специфічна профілактика не розроблена.

Не специфічна профілактика. Для попередження інфікування новонародженого під час пологів вагітні жінки повинні бути опитані і обстежені на герпетичну інфекцію у процесі до пологового обстеження. При виявленні у жінок у родах клінічно явної герпетичної інфекції (особливо первинної), краще пологи провести за допомогою кесаревого розтину, якщо плідні оболонки не були пошкодженні за 4-6 годин до пологів. Така тактика значно зменшить ризик зараження, хоча повністю його не виключить. У дітей, які народилися від жінок з підозрою на геніальний герпес, потрібно уникати маніпуляцій на волосяній частині голови.

Для попередження інфікування дітей після періоду новонародженості необхідно уникати тісного контакту з батьками, які хворіють на клінічно виражену герпетичну інфекцію до повного зникнення кірок; дотримуватися санітарно-гігієнічних правил; усунення факторів, що спонукають рецидиви захворювання.