Загальні розрахунки для побудови загальної схеми системи комутації

Загальна схема відображає такі складові частини системи комутації: абонентські лінії, абонентські концентратори, з’єднувальні лінії, мультиплексори, мультиплексовані лінії, центральне комутаційне поле (рис.2.1). Ця схема потрібна для виконання таких елементів розрахунку: розподіл втрат телефонного сполучення, розрахунок кількості абонентів на одному концентраторі, розрахунок коефіцієнта мультиплексування, розрахунок кількості ліній первинного доступу та мультиплексованих ліній.

Проаналізуємо цю схему. Починаємо, як звичайно, з абонентів. Абонентські лінії підключаються до концентратора – на його вході „n” ліній базового доступу з пропускною здатністю 48 Кб/с (для нашого варіанту), а на виході – 1 лінія первинного доступу з пропускною здатністю 2048 Кб/с. Просто поділити 2048 на 48 і отримати 42.7 – буде неправильно, тому що не всі абоненти водночас вимагають обслуговування; треба враховувати інтенсивність телефонного навантаження. З урахуванням цього кількість абонентів, підключених до одного концентратора, буде набагато більша, а економічна ефективність такої системи комутації – вища.

Рисунок 2.1 - Загальна схема системи комутації

Далі лінії первинного доступу підключаються до мультиплексора. На його вході „v” ліній з пропускною здатністю 2048 Кб/с, а на виході – одна мультиплексована лінія. Яка пропускна здатність мультиплексованої лінії –залежить від швидкодії Т-елементів центрального комутаційного поля, це буде визначено далі, а тут можна зауважити, що мультиплексор об’єднує лінії без урахування їхньої зайнятості. З цього виходить, що пропускна здатність мультиплексованої лінії є простою арифметичною сумою пропускної здатності всіх ліній первинного потоку, підключених до одного мультиплексора, на відміну від абонентського концентратора.

Далі мультиплексовані лінії потрапляють до центрального комутаційного поля, яке виконує основну задачу: підключає канальний інтервал мультиплексованого потоку, який відповідає конкретному вхідному абоненту, до потрібного йому вихідного потоку, точніше, до одного з канальних інтервалів, через які може відбутися з’єднання з потрібним йому абонентом.

З виходу ЦКП мультиплексовані лінії потрапляють на демультиплексори, які поділяють вихідний потік на кілька первинних потоків, кожний з яких іде на свій абонентський концентратор. Очевидно, що для сполучення з потрібним абонентом може бути надано не будь-який канальний інтервал у мультиплексованому потоці, а тільки той, який буде на демультиплексорі виділено та спрямовано у потрібному напрямку на потрібний концентратор.

Параметри цієї схеми залежать від того, яка імовірність відмови в обслуговуванні телефонного сполучення припустима для нашої системи. Наскрізна ймовірність задана – 0,002, але вона складається з кількох елементів, втрат на окремих ділянках. Для розподілу втрат телефонного сполучення зручно відобразити схему у вигляді одного розмовного тракту, або, як кажуть телефоністи, „одного шнура” (рис.2.2). Умовно можна поділити весь тракт на три ділянки. Перша – від абонента до центрального комутаційного поля, вона відповідає ступеню „попереднього шукання”. Після проходження сполучення через цю ділянку абонент отримує сигнал „відповідь станції”. Друга – саме центральне комутаційне поле, вона відповідає всім ступеням групового шукання, разом узятим. Після проходження через цю ділянку сполучення виходить на „лінійну групу”, як можна собі уявити абонентський концентратор при вхідному сполученні. Третя – від центрального поля до абонента, вона відповідає ступеню „лінійного шукання”. Після її проходження сполучення вважається встановленим, абонент отримує сигнал „контроль посилання виклику”.

Ще за часів контактної комутаційної техніки був прийнятий такий розподіл втрат по ступенях шукання [1]: 50% від загальних втрат припадає на ступінь попереднього шукання, 35% – на групове шукання, та 15% – на лінійне. Цифри в оригінальній методиці дещо інші, оскільки нормативні показники стосуються абсолютних втрат на кожному ступеню, але співвідношення таке ж саме, і немає причин від нього відмовлятися.

Рисунок 2.2 - Схема розподілу втрат у розмовному тракті

Отже, наскрізна норма втрат телефонного сполучення Р=0,002 розподіляється на 3 ділянки в такий спосіб: 1 ділянка P_ПШ=0,001, 2 ділянка P_ГШ=0,0007, 3 ділянка P_ЛШ=0,0003. Отримані цифри будуть використовуватися для вибору кількості ліній на відповідних ділянках. Тільки варто звернути увагу, що мультиплексор і демультиплексор не вносять втрат, і у формуванні загальної цифри втрат участі не беруть.

Далі розраховується кількість ліній, які може обслужити один абонентський концентратор. З відношення пропускної здатності первинного та базового потоків визначається кількість канальних інтервалів первинного потоку m’ (формула 2.1). Зверніть увагу, що округлювання відбувається не за правилами математики, а за правилами здорового глузду – в даному випадку кількість канальних інтервалів може бути тільки менша, ніж розраховано.

	(2.1)
кі

42 канальні інтервали – це зовсім не означає 42 абоненти. Це кількість ліній, які можуть займати абоненти, так званий „пучок ліній”. Для нього визначається телефонне навантаження, яке він може пропустити – з таблиці Кендалла-Башаріна. Вхідними даними для неї є не кількість канальних інтервалів m’ =42, а кількість ліній для розмов m= 40 (тому що 2 канальні інтервали використовуються для сигналізації та синхронізації), а також норма втрат P_пи=0,001.

Y_ПШ(m= 40, P_ПШ=0,001)=24,4.

Від пропускної здатності треба перейти до кількості абонентів, а для цього треба зробити припущення про характер потоку викликів. Якщо потік викликів є найпростішим, то кількість абонентів можна порахувати, просто поділивши загальну пропускну здатність на навантаження кожного абонента.

Якщо потік викликів є примітивним, то це можна зробити через окремий випадок формули Енгсета (2.2):

(2.2)

Оскільки ймовірність Р_пи на 3 порядки менша одиниці, то можна нею знехтувати, і порахувати кількість абонентів, виходячи з навантаження одного абонента і загального навантаження пучка ліній (2.3). Так само округлювання відбувається за правилами здорового глузду.

	(2.3)

Яке ж припущення взяти за робоче? В теорії телетрафіка прийнято, що для розміру абонентської групи менше 300 потік можна вважати примітивним, а більше 300 – найпростішим. Оскільки розмір групи – 227 абонентів, навіть для випадку примітивного потоку менший за 300, будемо виконувати всі розрахунки, як для примітивного потоку.

Загальна кількість абонентів – 100000, отже, знадобиться 100000/227=440,5≈441 лінія первинного доступу. Кожний канальний інтервал у цих лініях буде нести таке телефонне навантаження (2.4):

	(2.4)

Ця цифра буде потрібна далі для розрахунку центрального комутаційного поля. Крім ліній первинного доступу, які приходять з абонентських концентраторів, є ще з’єднувальні лінії у кількості 400 штук, кожна з яких несе навантаження 0,85 Ерл. Отже, підсумок по каналах первинного доступу буде такий:

Абонентські концентратори: 441 лінія по 0,61 Ерл.

З’єднувальні лінії: 400 ліній по 0,85 Ерл.

Далі розраховуються параметри мультиплексорів. Для цього треба визначити пропускну здатність ступеню часової комутації центрального поля. Цей ступінь може бути побудовано на елементах чисто часової комутації типу „Т” або на елементах просторово-часової комутації типу „ST”, залежно від цього формула розрахунку пропускної здатності дещо відрізняється. Для елемента типу „Т” звичайно використовується схема без перетворення послідовного коду в паралельний, тому його пропускна здатність розраховується, виходячи з показника швидкодії мікросхем пам’яті – тривалості циклу запису-читання, який дорівнює t_ц=120 нс. Максимальна кількість канальних інтервалів, яку може пропустити через себе такий ступінь часової комутації, визначається за формулою (2.5). В цій формулі період надходження цифрових відліків абонентського сигналу T_аб =125 мкс, стандартне значення, загальноприйняте в телефонії (виходячи з частоти дискретизації 8 кГц). Зверніть увагу, що розрахована цифра 520 – це не є реальна кількість канальних інтервалів, це найбільша можлива кількість,а реальна буде менше.

	(2.5)

Для елемента типу „ST” використовується схема з перетворенням послідовного коду в паралельний, за рахунок чого швидкодія стає в 8 разів більше. З іншого боку, оскільки такий елемент містить в собі мультиплексор на відповідну кількість каналів, то реальна пропускна здатність менша у стільки ж разів, скільки каналів він обслуговує. Отже, формула для такого елемента (2.6) буде містити в собі ще 2 числа – кількість біт інформаційного слова n_bt =8, і кількість ліній елемента m_st =10.

	(2.6)

Кількість канальних інтервалів на лініях первинного доступу, яку було розраховано за формулою 2.1, становить 42 (службові інтервали для синхронізації та сигналізації також враховуються). Виходячи з цього, мультиплексор буде об’єднувати 520/42≈12 потоків первинного доступу для структур типа S-T-S або T-S-T. А оскільки загальне число ліній первинного доступу (ліній від абонентських концентраторів та з’єднувальних ліній) становить 441+400=841, то центральне комутаційне поле повинно обробляти 841/12≈71 мультиплексовану лінію з реальною кількістю канальних інтервалів 42·12=504 кі – за рахунок округлення буде не 520 кі, а менше.

Якщо поле зі структурою типа ST-S-ST або ST-ST-ST, то мультиплексор буде об’єднувати 416/42≈9 потоків первинного доступу. Центральне комутаційне поле в такому випадку буде обробляти 841/9≈94 мультиплексовані лінії, а реальна кількість канальних інтервалів такої лінії 42·9=378 кі.

Підведемо підсумок розрахунку загальних параметрів системи комутації окремо для різних структур.

Структура S-T-S або T-S-T: центральне комутаційне поле повинно мати 71 вхід та вихід, на кожному з них – 504 канальні інтервали. На кожному вході стоїть мультиплексор, а на виході – демультиплексор з кратністю 12. До кожного входу мультиплексора або виходу демультиплексора підключені лінії первинного доступу, які несуть на собі по 42 канальні інтервали. Бітова швидкість лінії первинного доступу реально буде не 2048 Кб/с, як у завданні, а з урахуванням округлення 48·42=2016 Кб/с. Відповідно, бітова швидкість мультиплексованої лінії буде 2016·12=24194 Кб/с. Загальна кількість ліній первинного доступу – 841, з них 441 лінія обслуговує абонентські концентратори, кожний – на 227 абонентів. Решта 400 ліній – це з’єднувальні лінії, по яких відбуваються розмови з абонентами інших станцій телефонної мережі. Всі ці параметри відображені на рисунку 2.3. Для кращого розуміння вхідні мультиплексори та вихідні демультиплексори показано окремо по різні боки комутаційного поля. Тільки не треба забувати, що абонентська лінія 1 з лівого боку комутаційного поля та з правого ведуть до одного й того ж абонента, відповідно й однойменні з’єднувальні лінії йдуть в одному напрямку – тільки одна з них вхідна, інша – вихідна.

Структура ST-S-ST або ST-ST-ST: центральне комутаційне поле повинно мати 94 входи та виходи, на кожному з них – 378 канальних інтервалів. На кожному вході стоїть мультиплексор, а на виході – демультиплексор з кратністю 9. Решта параметрів такі ж самі, як і для структур S-T-S або T-S-T, рисунок для такого поля не наводиться – він відрізняється тільки деякими цифрами.

Рисунок 2.3 – Підсумкова загальна схема системи комутації

3 Побудова схеми центрального комутаційного поля
та розрахунок структурних параметрів

Загальна схема комутаційного поля є стандартною, якщо задано структуру. Але для свого варіанта треба визначити кількість ланок поля, кількість елементів у кожній ланці та кількість входів-виходів для кожного елемента. Це є так звані „структурні параметри” комутаційного поля. Вони залежать від співвідношення кількості потрібних входів ЦКП та кількості входів комутаційних елементів, які є в наявності (тобто, за своїм варіантом завдання). Кількість входів-виходів елемента – це обмеження „згори”; якщо для побудови поля треба меншу кількість входів у будь-якій ланці, то це нормально. Приклад побудови поля та розрахунку структурних параметрів буде наведено для кожного різновиду базової структури, залежно від варіанта завдання.