Позиціїгалузі в економіці ЄС

 

Західна Європа залишається найбільшим ринком продовольства у вартісному вираженні – на нього припадає 43 % світового товарообігу продуктів харчування і напоїв – і при цьому самим повільно зростаючим - його річний приріст склав 3 % у вартісному вираженні, що повільніше світового ринку в цілому. Швидше за інших в досліджуваний період тут росли такі категорії, як "фрукти і овочі", "риба і морепродукти", а також відносно молода категорія алкогольного ринку - "сидр", яка демонструє високу динаміку в основному за рахунок збільшення продажів у Великобританії та Ірландії, а також у скандинавських країнах, включаючи Фінляндію, Норвегію і сусідні з ними Латвію і Литву. Зростання категорії "харчові рослинні олії" в Європі обумовлений збільшенням числа приватних торгових марок у цій групі, а також підвищенням цін на оливки.

За секторальною класифікацією Єврокомісії виробництвохарчових продуктів, напоїв, тютюну не передбачає виробництво ІКТ, допускає низьку ІТ-кваліфікацію, невисокий рівень освіти персоналу, ефект масштабупри визначенні характеру інновацій, низько-технологічний рівень наукомісткості. Водночас, процес кластеризації в харчовій промисловості йде хоча й меншими темпами, ніж в інноваційних сферах, проте дозволяє прогнозувати їхнє домінування у майбутньому.

Харчова промисловість ЄС хоча й відіграє домінуючу роль у промисловому виробництві, однак вона має доволі помірні позиції у створюваному ВВП спільноти (близько 2%). Разом із тим, зниження обсягів товарообігу в цій галузі під час кризи (2008-2009 рр.) ідентифікувалося на рівні4%, у той час, коли в інноваційних сферах таке падіння перевищувало 15-20-відсоткову відмітку.

Десять найбільших компаній в Європізабезпечуютьмайже12% усього товарообороту європейської харчової промисловості. Такі відомі та успішні європейські ТНК як «Нестле» (Швейцарія), «Юнілевер» (Нідерланди/Великобританія) та «ІнБев» (Бельгія), входять до десяти найбільших продовольчих компаній світу. Ці та деякі інші європейські продовольчі компанії є безперечними лідерами у виробництві багатьох харчових продуктів та напоїв у світі, які вражають не лише рівнем своєї транснаціоналізації. Так, утоп-десятці світових компаній задіяно понад 1,3 млн. працівників, у десяти найбільших європейських компаніях – понад 350 тис. чоловік.

Одним з найяскравіших результатів науково-дослідницької роботи в сфері агропродовольства є розповсюдження генно-модифікованої продукції. За даними ISAAA [7], площа, відведена під біотехнологічні сільськогосподарські культури, досягла 160 млн га в 2011 році. 94-кратне збільшення площі з 1,7 млн га у1996 р. до 160 млн га у 2011 р. робить біотехнологічні культури рекордсменомпо швидкості розповсюдження в історії сучасного сільського господарства. Здвадцяти дев’яти країн, що займалися вирощуванням генно-модифікованихкультур, дев’ятнадцять є країнами, що розвиваються, десять – індустріальнорозвиненими. Як повідомляє міжнародна служба оцінки застосування агробіотехнологій, у цих двадцяти дев’яти країнах проживає 60 % населення планети, тобто близько 4 млрд людей. Лідерами виробництва даного різновиду продовольства є США, Аргентина, Бразилія, Індія, Канада та Китай. У продуктовійструктурі виробництва переважають біотехнологічна соя, кукурудза, бавовна таріпак. Генно-модифіковані культури імпортуються в 60 країн світу, включаючинайбільших споживачів: США, Японію, Канаду, Мексику, Південну Корею, Австралію, Філіппіни, Нову Зеландію, ЄС і Тайвань. Проте в останні роки європейські країни, передусім ті, що входять до ЄС, активно використовують технічні, санітарні та фітосанітарні норми для обмеження імпорту ГМП з мотивамизахисту інтересів споживачів і охорони навколишнього природного середовища. Втрати американських експортерів через введення цих норм становлять сотні мільйонів доларів на рік. На противагу ринку генно-модифіковоного продовольства, світовий ринок органічних продуктів, при виробництві яких невикористовуються ГМП, пестициди, синтетичні мінеральні добрива, гормони таінші добавки, зростає швидкими темпами. Навіть в останні кризові роки вінщороку збільшувався на 10 % (до кризи на 16-22 %). По оцінкам Міжнародноїфедерації органічного руху (IFOAM), у 2010 році світовий оборот біопродуктів сягнув 50 млн дол. [8]. Резюмуючи, можна констатувати, що під впливом науково-технічного прогресу виокремилась ще одна класифікація продовольчихтоварів відповідно до трьох типів технологічних систем: традиційні, генно-модифіковані та органічні продовольчі товари.

 

Аналіз асиметрії у галузі

 

Важливою тенденцією глобального продовольчого ринку є асиметрія попитута пропозиції на продовольство. Основним чинником збільшення попиту є зростання чисельності населення світу. Населення планети постійно збільшуєтьсястрімкими темпами. Так, якщо у 1980 р. чисельність населення світу становила5,26 млрд осіб, то вже у 2011 р. – 7 млрд. При цьому останнім часом 90 % приросту населення припадає на слаборозвинені країни. Серед регіонів за народжуваністю лідирує Африка (45 новонароджених на 1 тис. населення), друге місце посідає Латинська Америка – 31, третє – Азія – 29 осіб [9] За прогнозами ООН, до 2050 року населення планети збільшиться до 9 млрд людей. Щоб прогодувати таку кількість людей, світове виробництво продовольства необхіднозбільшити на 70 %. Зокрема, пшениці – на 40 %, м’яса – на 230 %. При цьомупрогнозується, що вживання м’яса на душу населення по світу зросте з 32 кг/надушу/на рік до 52 кг/на душу/на рік у середині століття.

Стрімке зростання добробуту населення нових індустріальних країн, таких якКитай та Індія, призвело до зміни в обсязі та структурі їх споживання. Якщо в1985 році вживання м’яса на душу населення в Китаї становило 20 кг на рік, тозараз цей показник перевищує 50 кг на рік. У 2000 році середньорічне вживання молока в цій країні становило 8 л на рік, але вже у 2007 році цей показник збільшився майже втричі – до 23 л на рік. Така зміна в продовольчих смаках країни з1,3 млрд населення суттєво впливає на світовий ринок продовольства [10].

Існує ряд причин відставання пропозиції продовольчих товарів від попиту наних. Як було уже зазначено, ринок продовольства прямо залежний від природно-кліматичних факторів, які в свою чергу є не цілковито передбачуваними чинниками. Спрогнозувати урожай тої чи тої культури можливо завдяки новітньому технологічному оснащенню, проте немає цілковитої гарантії, що не буде руйнівних наслідків від посухи чи проливних дощів. Прикладом може слугувати зниженнясвітового урожаю зерна в 2010 р: у Росії через засуху, в Індії через проливні дощі, вУкраїні, Пакистані та Китаї також через несприятливі погодні умови. Ще однієюпричиною невідповідності пропозиції попиту є скорочення землі, що обробляється.

За даними ООН, щорічно на Землі площа сільськогосподарських угідь скорочується на 30 млн га. В останні роки в усьому світі скорочуються площі оброблюванихземель у перерахунку на душу населення або на сім’ю. В Індії розмір землеволодінь у середньому зменшився майже вдвічі – з 2,6 га в 1960 році до 1,4 га в 2000 році і невпинно продовжує скорочуватися [11]. Причинами даного явища є масоваурбанізація населення, використання земельних ресурсів під громадське та промислове будівництво, розвиток інфраструктури та зменшення сільського населення.

До скорочення земельних угідь додається й зміна в структурі посівів. У світі існують регіони з чітко вираженою недостачею важливих енергоресурсів, що використовуються для виробництва рідкого та газоподібного палива – нафти та газу. До таких регіонів відносяться, у першу чергу: Європа та Євразія (за виняткомРосії), Південна Америка та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Саме ці регіони єнайбільшими центрами світового виробництва біопалива [12]. Серед основнихкраїн виробників біопалива є чіткі лідери: США, Бразилія, Німеччина та Франція. Виробництво біопалива є об’єктом інтенсивного державного стимулювання зекологічних мотивів. Наприклад, Спільна аграрна політика ЄС передбачаєобов’язкове використання 10 % біопального в автомобільному пальному до 2020 року. В європейських країнах дотації на 1 га сільськогосподарських угідь становлять 200 дол. У США виробництво біопальних регулюється законами, наприклад, щодо енергетичної політики та чистоти повітря [13]. Велика кількість країн світуробить ставку на вирощування технічних культур, таких як кукурудза та ріпак, які переробляють на біопаливо, що з одного боку виснажує земельні ресурси, а зіншого – скорочує площі під посіви продовольчого призначення.

Дисбаланс попиту та пропозиції призвів до стрибків цін на продовольчі товари. Ціни на продукти харчування почали стрімко рости починаючи з 2006 року. У 2006 році індекс цін зріс на 7 %, у 2007році – на 27 %, у 2008 році – на24 % у порівнянні з 2007 і на 57 % у порівнянні з 2006 роком [14]. Ріст цін особливо був помітний на основні продовольчі групи: зернові, олійні культури тамолочні продукти. Якщо в розвинених країнах світу цей стрибок цін не мав катастрофічного характеру, то в країнах Африки, за даними ФАО, число голодуючого населення за 2007–2008 роки зросло на 8 %, що призвело до дестабілізації соціально-економічного стану країн і в деяких випадках навіть бунтівмісцевого населення. Другий ціновий шок відбувся у 2010 році. Якщо в грудні2009 р. загальний індекс цін на продовольчі продукти складав 172,4 % (на цукор – 334,0 %, масла і жири – 169,3 %, зернові – 171,1 %, молоко – 215,6 %, м’ясо – 120,1 %), то у грудні 2010 р. він зріс до 214,7 %, при цьому індекс цінна цукор складав 398,4 %, масла і жири - 263,0 %, зернові – 237,6 %, молоко – 208,4 %, м’ясо – 142,2 % [15]. Загострювалась продовольча криза й дорожнечею нафти та відсутністю повноцінних резервів продовольства, які б моглислугувати буфером при несподіваних погодних катаклізмах. Німецькі експертизастосували до стрімкого зростання цін термін «агрофляція», який з’явився у науковому середовищі влітку 2007 року [10]. Однак можна стверджувати, щокраїни, в структурі експорту яких переважала продукція сільського господарства, отримали виграш від підвищення світових цін. До таких країн можна віднести Таїланд і В’єтнам. На іншому полюсі знаходяться країни, які цілковито залежні від імпорту продовольства та не можуть задовольнити потреби внутрішнього ринку власними силами. Найбільше постраждали від агрофляції країни Африки, населення яких витрачає 50–70 % свого доходу на продукти харчування (в країнах з розвиненою економікою цей показник становить 10–20 %).

Ще одним виміром асиметрії глобального продовольчого ринку є нерівномірність між країнами з різним економічним розвитком в забезпеченні продуктами харчування. Майже 1 млрд світового населення голодує, за даними фахівців,ще 1 млрд страждає від «прихованого голоду», тобто не має можливості отримати повноцінний щоденний раціон. З іншого боку, знаходяться промислово-розвинені країни, 1 млрд населення яких переїдає. Отже, можна констатуватифакт, що 40 % населення земної кулі, в наслідок голоду або недоїдання, має певні проблеми зі здоров’ям. В той же час, біля 30 % продовольства, виробленогоу світі, не виконують свою основну місію задовольняти фізіологічні потребилюдини, вони псуються та перетворюються на продовольчі відходи [6]. Очевидною є необхідність розробки та впровадження ефективної системи розподілуміж країнами сільськогосподарських товарів на глобальному рівні.