Одною з найважливіших властивостей діяльності мас-медіа є одночасність передачі інформації великим різнорідним, географічно віддаленим одна від одної групам людей.

Важливий аспект процесу масової комунікації — регулярність впливу засобів комунікації на аудиторію. Інакше кажучи, цей процес характеризується безперервністю. Регулярність функціонування мас-медіа дозволяє постійно тримати аудиторію в курсі всіх змін дійсності, давати великий обсяг цілеспрямованої інформації на протязі тривалого періоду часу. Систематичний характер розповсюдження інформації у масовому масштабі визначає і форму подачі. Інформація дається у вигляді регулярних циклів.

На різницю від особистого спілкування з його живим контактом, спілкування через мас-медіа носить переважно неособистий, анонімний характер. У процесі масової комунікації в центрі уваги аудиторії опиняються не особистісні характеристики джерела інформації (хоча вони відіграють, безперечно, визначену роль), а сама інформація, зміст повідомлення.

Анонімність джерела інформації при масовій комунікації не може звести нанівець вплив конкретної особистості, від якої отримується інформація. Особливо це помітно у випадках, які пов'язані з зображенням (диктор, ведучий, журналіст). Соціально-психологічні дослідження показують, що особистість джерела інформації впливає на сприйняття інформації аудиторією. Однак представники аудиторії повністю розуміють, що інформація, яку повідомляє журналіст, не є, так би мовити, його особистою інформацією. Він виступає у визначеній мірі як транслятор, хоча звичайно може відбирати й інтерпретувати факти.

Звернення до великої і різнорідної аудиторії вимагає від повідомлень мас-медіа бути універсальними.

19. Форми МК:

1) Інституційні форми масової комунікації

2) Суб’єктно-об’єктна форма масової комунікації

3) Організоване зараження як форма масової комунікації

4) Організована сугестія як форма масової комунікації. Так, для сучасних теле- або радіоновин властива непряма, опосередкована, неосмислена, випадкова сугестія

5) Організована маніпуляція як форма масової комунікації

6) Розповідь як форма масової комунікації (с. 32)

7) Демонстрація та розвага як форми масової комунікації

8) Роздуми як форма масової комунікації

 

Види інформаційної діяльності:

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення й зберігання інформації. Одержання інформації – це придбання й накопичення, відповідно до чинного законодавства України, документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації іїї матеріальних носіїв. Одержання, використання, поширення й зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації. Виділяють також певні види науково-інформаційної діяльності, а саме: – інформаційне моделювання; – інформаційна експертиза; – інформаційне забезпечення. Інформаційне моделювання полягає у розробці конструктивних, параметричних, методологічних моделей можливого вирішення проблем на основі інформаційних даних, прогнозування науково-технічної ситуації, формування еталонного уявлення про об'єкти, які розробляються тощо. Інформаційна експертиза – це перевірка достовірності інформації, зокрема шляхом зіставлення отриманих результатів (на всіх стадіях розробки) з інформаційними даними. Інформаційне забезпечення – це система одержання, оцінки, зберігання та переробки даних, створена з метою вироблення управлінських рішень. Це стосується різних видів діяльності, наприклад виробничої і збутової, сервісного обслуговування, включаючи підвищення технологічності виробництва, якості вироблюваної продукції, зниження її собівартості, рекламу, інформацію про асортимент продукції, ціни, форми організації сервісу тощо.

У суспільному житті найчастіше застосовується масова інформація, розрахована на заздалегідь невизна-чене, «анонімне», нічим не обмежене і не окреслене коло реципієнтів.

В умовах демократизації суспільного життя розширюється коло осіб, які залучаються до політичної, наукової, художньої, технічної творчості. Одночасно ускладнюються їх завдання в усіх сферах діяльності, що вимагає глибокої, змістовної, всебічної інформації. Тому об´єктивною закономірністю суспільного розвитку є постійне зростання її ролі.

Комунікатором, який поширює масову інформацію, може бути окрема особа, але в сучасних умовах — це творчі колективи, спеціальні установи. Реципієнт масову інформацію отримує не безпосередньо від комунікатора, а опосередковано — за допомогою ЗМІ.

Зміст масової інформації і характер засобів її трансляції невпинно вдосконалюються. У найдавніші часи інформацію поширювали за допомогою примітивних засобів: сповіщали про наступ ворогів та кликали до зброї розпалені багаття, церковні дзвони, попереджувальні постріли тощо. У деяких місцевостях Африки термінові новини й досі передають за допомогою там-тамів: вони сповіщають про подію, не пояснюючи і не коментуючи її.
Одночасно використовувалися і мовні засоби поширення інформації. «Мовна епоха» охоплює три етапи. Спочатку це були усні форми: церковні проповіді, інші публічні виступи. Вони не лише стисло сповіщали про події, але й супроводжували повідомлення коментарями, надавали їм ціннісну характеристику, емоційну оцінку. Так, у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона Київського не лише згадується про володарювання князів київських, але й підкреслюється, що вони «не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі». Отже, поруч з постаттю комунікатора з´являється постать коментатора. Спочатку обидві ці постаті поєднувалися в одній особі, але поступово коментатор ставав самостійною і важливою фігурою в інформаційному процесі. В сучасних умовах ці функції виконують спеціальні служби, аналітичні підрозділи, навіть якщо реципієнт чує або бачить лише одного коментатора.

Мовні засоби передачі інформації — усні, письмові, друковані, ніколи не втрачали свого значення. За даними ЮНЕСКО, на початку 90-х років XIX ст. у світі видавалося понад 8 тисяч щоденних газет загальним тиражем понад півмільярда примірників. Насиченість друкованими засобами масової інформації є одним з найважливіших показників рівня культурного розвитку країн і нині. За критеріями ООН, мінімальна для цивілізованої країни кількість газет на 1000 осіб населення повинна становити не менше 100 примірників. Світовими лідерами є Японія та Швеція (понад 500 примірників). В Україні в середині 90-х років XX ст. видавалося до 450 газет загальним тиражем понад 11 млн (приблизно 300 примірників на 1000 осіб).
У XIX ст. настала епоха технічних засобів передачі інформації. У травні 1844 р. було передано перше телеграфне повідомлення, яке починалося словами: «What hath God wcoughi...» («Спочатку створив Бог...»). Телеграф міг передавати лише умовні позначення (азбука Морзе). Телетайп, факс здатні відтворювати текст комунікатора. На початку березня 1876 р. Томас Ватсон — помічник винахідника телефону Олександра Белла, почув слова: «Мені потрібен Ватсон...» Наступного року у Франції з´явився «палеофон» — попередник сучасних магнітофонів, дещо пізніше — радіо, кіно й телебачення, відеомагнітофонна техніка тощо.
Усі ці засоби дають можливість передавати та сприймати інформацію не лише у мовній, звуковій формі, але й у вигляді нерухомого та рухомого зображення, що дало підстави охарактеризувати їх як аудіовізуальні. Застосування їх відчутно розвинуло можливості збереження та відтворення інформації. Але вони значно поступаються досягненням останніх десятиріч XX ст., коли набули поширення бінарнокодовані (з використанням подвійного «на вході» і зворотного «на виході» кодування) засоби масової інформації, комп´ютерні мережі зв´язку, електронна пошта (e-meil), за допомогою якої у 1997 p. y розвинутих країнах було надіслано у 5 разів більше повідомлень, ніж поштових листів у всьому світі. Якісно нові можливості в розвитку засобів масової інформації відкрилися з настанням космічної ери: у 1962 р. був запущений перший комерційний супутник зв´язку «Telstar», у 1963 — перший геостаціонарний супутник «Jyncomil», на рубежі 80—90-х років XX ст. розпочалося функціонування системи Internet, послугами якої на початку XXI ст. користуються понад півмільярда осіб.

http://textbooks.net.ua/content/view/5075/44/

20. Серед принципів журналістики, що засновані на основних загальнолюдських пріоритетах, найважливішими є наступні:

1. Гуманізм. Це універсальний принцип, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності. Гуманізм виходить із верховенства прав людини, дотримання яких має бути гарантовано державою. Гуманізму притаманний прогресивний напрямок громадської думки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захисту людяності суспільних відносин.

2. Патріотизм (космополітизм) є одним із найважливіших принципів журналістської діяльності. Виходячи з цього принципу будь-яке явище має розглядатися з точки зору впливу на розвиток по-перше, своєї країни, по-друге, інших країн. Під патріотизмом слід розуміти відданість своїй країні, любов до свого народу, гордість за надбання національної культури тощо. Патріотизм, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів й посадових осіб, недосконалих сторін економічної й соціальної політики уряду, недостатньо аргументованих й виважених рішень законодавчих органів. Однак критика не повинна бути руйнівною, а конструктивною, з позиції удосконалення суспільних відносин.

3. Демократизм. Одна з форм безпосередньої демократії в керуванні суспільними справами. Участь в державному житті журналістика здійснює виступаючи від імені народу, надаючи бажаючим можливість висловити свою думку з суспільної трибуни. Другий аспект цього принципу полягає у тому, що матеріали ЗМІ мають бути доступними для народу за змістом і формою. Третій аспект демократизму журналістики – економічний. У цьому сенсі вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений в комунікації з читачем, прагне бути прочитаним і почутим. Однак важливим фактором комунікації є можливість потенційного читача придбати цікаве йому видання. Тому ціна має співвідноситися з платіжною можливістю громадян.

4. Народність. Цей принцип пов’язаний з попереднім і виявляється у тому, що засоби масової інформації мають служити народу, суспільному розвитку загалом. Цей принцип розглядається як найважливіша властивість журналістської діяльності, яка виявляється як правдива і зрозуміла форма відображення життя народу, служіння йому, виявлення його устремлінь, інтересів, потреб, естетичних ідеалів.
5. Масовість. Цей принцип пов’язаний з масово-інформаційним характером журналістської діяльності. Будь-яка інформація підготовлена журналістом розрахована на масового читача і має соціальний характер.

6. Загальнолюдські цінності. На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної свідомості. Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).

Професійні принципи роботи з інформацією

1. Оперативність. Інформація є одним із найдорожчих товарів у сучасному світі, однак вона має характерну особливість швидко “псуватися”, втрачати свою цінність. Крім того, вчасно “озвучена” інформація може змінити складні суспільні ситуації, врятувати комусь життя, вплинути на розвиток на розвиток подій загалом. Оперативність – не скільки своєчасне відображення реальних фактів, скільки негайна постановка і розв’язання нового питання. Проявляється в умінні швидко й чітко написати матеріал, з найрізноманітніших прикладів відібрати тільки суспільно вагому інформацію, що відповідає вимогам сучасного зрізу суспільно-політичного життя.

2. Об’єктивність (безпристрасність, неупередженість). Для того щоб бути об’єктивним, журналіст має відмежуватися від особистих переконань чи уподобань, бути матеріально незалежним, і пам’ятати про свою соціальну відповідальність перед суспільством.

3. Правдивість (точність). Правдивість забезпечують такі фактори: 1) надання матеріалу з великою кількістю подробиць; 2) оцінка журналіста має базуватися на достовірності, бути науково обґрунтованою; 3) матеріал має бути точним і достовірним – дати, цифри, імена.

Правдивість і точність – не абсолютні речі, а відносні суспільні категорії і залежать від соціального та політичного контексту. Правда лежить не в площині об’єктивної реальності, а в площині суб’єктивного відображення дійсності. Тому, журналісти прагнуть знайти нові способи, технології більш об’єктивного, правдивого інформування − серед яких досить популярний принцип збалансованої подачі інформації.

4. Актуальність (бажаність, цінність). Актуальність журналістських повідомлень залежить від злободенності тих проблем, що там підіймаються. Цінність журналістського продукту в першу чергу вимірюється ступенем його соціальної вартості. Бажаність інформації вимірюється рівнем сприйняття чи емоційний опору з боку споживачів інформацією.

5. Аргументованість. Поширеними засобами аргументації є посилання на авторитетні джерела, статистичні таблиці, виступи, літературні образи, свідчення очевидців, суспільно-політичні, історико-економічні екскурси.

6. Коректність. Журналіст має пам’ятати, що його матеріали дивиться, слухає, або читає велика аудиторія − тисячі, а то й сотні тисяч людей, які мають різні смаки, політичні уподобання, рівень матеріального статку, різне походження, національність, віросповідання. Тому дуже важливо бути максимально коректним у своїх виступах, вони не повинні ображати гідність людини.

7. Плюралізм. Журналіст не повинен трактувати подію або проблему однобоко, він завжди має залишати право для іншої точки зору. Плюралізм базується на співставленні різних позицій, поглядів, інтересів, на об’єктивній багатоваріантності і необхідності вибору найбільш оптимального шляху вирішення поставленої проблеми.

Принципи професійної моралі:

- правильна оцінка ситуації;
- відповідальність;
- дія у межах закону і кодексу професійної етики;
- сумлінність;
- надання достовірної інформації;
- підтвердження думки документами.

Функції журналістики – це сукупність обов’язків і завдань, які вона виконує, результат поєднання мети та засобів її досягнення. “Під функцією в журналістиці, − пише академік А.Москаленко, − ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення журналістики, визначає її роль як суспільного інструменту”.

1) Інформаційна − одна із головних функцій сучасних засобів масової інформації. Кожна людина й суспільство загалом мають право на отримання інформації, що їх цікавить без будь-яких обмежень (виключенням є питання пов’язані з державною таємницею та питання, що стосуються приватного життя). Це загальне право визначено Декларацією прав людини і записано в конституціях всіх демократичних держав. Важливо підкреслити, що мова йде про об’єктивну, достовірну, не інтерпретовану в угоду певних інтересів інформацію. Це не означає, що журналістська інформація завжди і у всіх випадках, має бути позбавлена тональності, яка є результатом власних думок журналіста з приводу окремих фактів, що повідомляються. Все залежить від того, яке завдання стоїть перед журналістом і яку інформаційну функцію виконує засіб масової інформації. Отже, ЗМІ одночасно можуть виконувати як репродуктивну (відтворюють суспільні процеси), так і продуктивну (формують через громадську думку) функцію.

2) Комунікативна − спілкування, налагодження контакту. Ефективно реалізується лише при ясному змістовому наповненні (тобто контакт + певна позиція, своя “модель світу”).

3) Контролююча − регулятивна діяльність ЗМІ, реалізація функції “четвертої влади”.

4 ) Ідеологічна (пропаганди і контрпропаганди) – зумовлена постійною потребою роз’яснювати аудиторії практичні і теоретичні проблеми суспільства. В Україні у зв’язку з проблемами національного відродження, нової економічної і політичної ситуації – прищеплювати принципи демократичного суспільства, національної ідеї, нові філософські і соціальні погляди, викривати інсинуації проти держави. Ідеологічна функція має виконуватися аргументовано, на фактах і доказами.

5) Управлінська (або соціально-педадогічна) – обов’язок засобів масової до кожного громадянина держави загальнообов’язкові нормативні акти, роз’яснити існуючі закони, мобілізувати населення до їх виконання, а у випадку невідповідності діючих законів міжнародним нормам чи неефективності певних статей – звернути на них увагу громадськості й законодавчих органів. Виконання функції соціального управління передбачає пропаганду образу життя, що відповідає правовим нормам суспільства.

6) Організаторська – виявляється у своєчасному інформуванні громадськості про надзвичайні події, суспільні катаклізми, природні катастрофи тощо. Таким чином, оперативність повідомлення через ЗМІ, допомагає додатково проінформувати й мобілізувати до дій відповідні служби. Інколи журналіст стає першоджерелом, і за допомогою налагодженого інформаційного каналу першим повідомляє про надзвичайні події чи ситуації. Безпосередньо-організаційна функція ЗМІ виявляється при виконанні суто журналістських завдань: проведенню “круглих столів”, радіомітингах, телевізійних програмах із залученням масової аудиторії (від телемостів до ток-шоу).

7) Соціологічна – дослідження громадської думки з використанням методів соціологічного дослідження і прийомами соціологічного аналізу. Вивчення і формування правильної соціальної орієнтації аудиторії, надання інформації про різні сфери людської діяльності (духовна, економічна, громадсько-політична, соціальна інформація тощо). Вона з особливою силою проявилася після проголошення незалежності України, коли на сторінках газет і журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем національного відродження, входження України у європейський дім, налагодження її зовнішніх зв’язків на міжнародній арені.

8) Суспільного виховання − пов’язана з ідеологічною й соціологічною функцією, основна мета − виховання моральних цінностей у суспільстві. Сьогодні суть виховної функції полягає у формуванні високої політичної культури і сучасного економічного мислення людей. Необхідність подальшого поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, громадських організацій і рухів має велике значення у політичному вихованні мас, підвищенні їх політичної культури, залучення до свідомої політичної творчості.

9) Культурно-просвітня – сприйняття інформації залежить не тільки від вчасного її одержання, а перш за все, від усієї суми фундаментальних знань про найважливіші явища суспільства, і від суми знань, норм, цінностей і ідеалів, які виробило суспільство. Це передача знань, культурної спадщини. Ця функція ставить перед журналістикою завдання формування політичної, економічної освіти, етичного і естетичного виховання, пропаганди медичних знань, культури дозвілля тощо. Знаходиться в прямому зв’язку з ідеологічною функцією.

10) Освітня – регулярні публікації і цикли передач з дидактичним матеріалом.

11) Рекреативна (лат. recreatio – відновлення) або розважальна (вона ж − функція психічної регуляції, емоційного контакту, гедоністична, релаксаційна) – формування позитивних емоцій в суспільстві. Ефективного впливу решти функцій можна досягнути тільки якщо матеріали сприймаються із задоволенням. Крім того до рекреативної функції відносять розважальний бік журналістики, який за нинішніх умов розвитку ЗМІ набув домінантного статусу, і багатьом органам масової інформації приніс досить високі рейтинги. Колишній головний редактор “Санді експрес” Джон Гордон наголошував на тому, що 80 відсотків газетної площі варто приділяти саме розважальним матеріалам і лише 20 відсотків − новинам.

12) Рекламно – довідкова – задовольняє утилітарні запити.

Дієвість – це особлива форма результативності, яка визначається як конкретна участь журналістики у вирішенні соціально-економічних, господарських, культурних та інших завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади рішень й проведених заходів за матеріалами журналістів.

Ефективність – це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її організаційної, ідеологічної, культурної, розважальної та ін. функцій; це міра задоволення аудиторного попиту в масовій інформації.

Результативність ЗМІ реалізується через морально-виховну функцію, її етичне навантаження. Для реалізації цього завдання важливим є знання і врахування очікувань аудиторії, інтереси людини як індивідуальної особистості, з одного боку, і елемента суспільного механізму – з іншого. Тільки демократичні, високоморальні засоби масової інформації можуть здійснювати захист прав громадян, виконуючи одну із своїх головних функції.

21.

1) С. Н. Корконосенко функціями журналістики називає сукупність її соціальних ролей. Сутність рольової характеристики полягає у виявленні ряду соціальних обов'язків, що преса виконує у відповідності з суспільними потребами й очікуваннями. Ці обов'язки вона виконує в різних системах: економіці, політиці, соціальному житті і духовного життя. І в кожній з цих систем журналістика функціонує за законами цієї системи.

2) Петербурзька школа журналістики виділяє наступні функції:

- Виробничо-економічну

- Регулюючу

- Інформаційно-комунікативну

- Духовно-ідеологічну. Ролі тісно взаємопов'язані і об'єднані в єдиний суспільний організм.

3) Функції журналістики характеризують сукупність її обов'язків і виконуваних нею завдань, спосіб життєдіяльності в суспільстві (визначення Е. П. Прохорова).

4) Московська школа журналістики виділяє наступні функції:

- Комунікативна (встановлює контакт між журналістом та аудиторією, після чого можлива реалізація будь-яких інших функцій),

- Ідеологічна

- Культурно-освітня (відповідальні за формування світогляду аудиторії ЗМІ на науковому рівні світорозуміння)

- Рекламно - довідкова (формують світогляд, тобто картину світу на чуттєвому рівні - журналістика допомагає людині організувати свій побут), - рекреативна (емоційну сферу людини)

- Організаторська (підводить підсумок журналістської діяльності, являючи собою досягнуті нею результати).

 

Класифікація функцій за Вальтером Гагеманном:

 Інформувати;

 Впливати на публіку;

 Рекламувати товари;

 Розважати читача;

 Повчати читача.

Функции журналистики

Выделяют общие и специальные функции журналистики.

Общие функции относятся к числу основных, связанные с атрибутивными признаками журналистики, выполняемых каждым прессовым изданием, ТРК или электронным ресурсом без исключения, независимо от его размера, тиража или адресной направленности.

1. Важнейшая общая функция журналистики - сбор, обработка и распространение информации. Только в пределах этой главнейшей функции могут реализоваться другие ее задачи. Информационную функцию выполняют все печатные периодические издания, радиостанции и телестудии, электронные газеты и журналы. Даже развлекательные газеты или радио и телепередачи информируют свою аудиторию в области определенным образом обозначенной тематики.

2. Вторая общая функция журналистики заключается в формировании ней общественного мнения. Создание с помощью информации общественного мнения и общественного сознания является также важнейшим задачам журналистики. Сущность даже не в том, что информация никогда не бывает беспристрастной, а в том, что в современном мире она является строительным материалом для общественного мнения и эта последняя не может быть сформирована и выявленные иначе, чем через социальный институт массовой информации. Все другие способы ее обнаружения должны рассматриваться как факультативные по сравнению с главным способом - журналистикой. Эту функцию журналистика выполняет в демократическом обществе, организуя на своих страницах обсуждения важных социальных проблем, предоставляя возможность выступления для всех заинтересованных по широкому кругу актуальных вопросов.

Специальные функции имеют локальный характер, характеризуют журналистику с того или иного конкретного стороны, их выполнение не является очень обязателен для каждого участника массово-информационной деятельности. Так, развлекательная газета может не содержать идеологических материалов и отнюдь не осуществлять функции социальной критики ("сторожевой собаки"), так же как партийная газета не заниматься развлечением и отдыхом своих читателей. Но в целом специальные функции в своей совокупности является важным фактором деятельности прессы и характеристики журналистики в целом, а значит должны быть осмыслены теоретико-журналистской наукой.

1. Организационная функция журналистики проявляется в том, что общество самоорганизуется и структурируется благодаря журналистике. Через журналистику гражданское общество оказывает влияние на государственные, хозяйственные и общественные учреждения и организации, добивается разработки и принятия необходимых решений, осуществляет разъяснение принимаемых государственных решений и постановлений. Журналистика группируют людей по интересам: политическими, экономическими, профессиональными, художественными. Структура СМИ отражает политическую, профессиональную, экономическую, возрастную т.д. структуру общества.

2. Функция "сторожевой собаки" (социальной критики). Термин возник в американской теории журналистики. Он спертый на образ сторожевой собаки, пристально охраняет покой господаревого дома и громко лает при приближении опасности. Сущность этой функции заключается в борьбе журналистики с общественными пороками или болезнями, в защите законности и правопорядка от тех, кто пытается их нарушать, от коррумпированного чиновничества и т. п. Иными словами, в рамках этой функции журналистика осуществляет широкомасштабную социальную критику, открывает пути к стабилизации или улучшения общественной жизни, становится необходимым элементом совершенствования общества или защищает его от неоправданных социальных экспериментов.

3. Идеологическая функция журналистики связана с пропагандой определенных жизненных ценностей и агитацией на их поддержку. Эти понятия близки, но имеют существенные различия. Если пропаганда - это деятельность журналистики в деле распространения идей, утверждение определенной идеологии, формирование исторического сознания и художественной картины мира, то агитация - это деятельность журналистики в деле распространения оперативной информации, активно формирует позицию читателя, подавая ему, как правило, примеры для подражания. От пропаганды и агитации неотделима партийная журналистика, такой же пропагандистский, по определению, характер имеет сегодня и религиозная журналистка. Но и общие СМИ также ориентированы на пропаганду и агитацию здорового образа жизни, нравственных национальных и общечеловеческих ценностей.

4. Культурная (культуротвирна) функция журналистики. Она может быть рассмотрена в трех аспектах.

Во-первых, журналистика выполняет функцию распространения культуры. Развитый литературный процесс невозможен без разветвленной системы литературно-художественной журналистики, которая является местом першодруку большого количества произведений, репродукций живописи и фотоискусства. Таким образом, журналистика, рядом с книгой, является важнейшим носителем культуры.

Во-вторых, журналистика дает широкую хронику художественной жизни, информирует о событиях в мировой культуре; вводит свои национальные явления в контекст международных художественных процессов. Разнообразный мир культуры: малярные выставки, театральные премьеры, книжные новинки, сборы или съезды творческих союзов, проведения творческих конкурсов и др.. - Такие и подобные явления становятся предметом отражение на страницах СМИ.

В-третьих, журналистика является руслом, в котором движется художественная критика. Критика, зародившись исключительно как явление журналистики, и сегодня, за некоторым исключением существования книжного разновидности, остается в значительной степени составной частью деятельности СМИ. Учитывая огромные объемы книжной продукции, существующих в современном мире, критика правит для читателей за компас в книжном море, помогает сориентироваться в подборе лектури. С определенной степени метафоричности можно сказать, что сегодня литература остается вещью в себе без критики, призванной дать истолкование художественным произведениям, осмыслить пути и направления литературного движения. Таким образом, журналистика является не только носителем непосредственной эстетической информации, но и способом формирования критических оценок, интерпретаций произведений и художественного процесса в целом, создания спроса на явления культуры и искусства.

5. Развлекательная функция журналистики является объективно необходимым, поскольку человек не может работать круглосуточно, находиться постоянно в напряжении, а требует расслабления и отдыха. А значит и от журналистики как универсальной модели действительности и человеческой деятельности она ожидает участия в процессе своего отдыха.

Развлекательная функция проявляется в публикации на страницах прессы кроссвордов, анекдотов, страниц юмора, в создании на радио и телевидении развлекательных программ. Развлекательная часть в современных СМИ дает приятное и полезное времяпрепровождение, обеспечивает восстановление физических сил, психическое разгрузки читателя.

6. Рекламная функция журналистики. Реклама - любое публичное сообщение, направленное на то, чтобы способствовать продаже покупке или аренде товара или услуги, распространять любую идею или взгляды или достигать определенного эффекта, желаемого для рекламодателей, и для которого выделены площадь или эфирное время за оплату от рекламодателя или по другой подобной причине. В рыночном обществе реклама - важный источник финансирования журналистики. Однако будучи элементом социальной коммуникации, реклама не является непосредственным продуктом системы журналистики и не должна производиться этой системы. Природа рекламного продукта существенно отличается от журналистской информации. Задача журналистики - служить обществу правдой, адекватно отражать социальную действительность. Задача рекламы - обслуживать, обеспечивать продвижение товаров, услуг, коммерческих фирм, общественных деятелей.

Разнообразные функции журналистики отражают то огромное место, которое играет она в современном мире. В широком смысле характер деятельности журналиста может быть определен как социальная педагогика, поскольку сущность его профессии - в постоянном воздействии на сознание читателя. Журналистика дорабатывает то, что, возможно, не сделали в свое время родители и учителя, - просвещает читательские массы, воспитывает их на основе общечеловеческих идеалов и ценностей, сплачивает на основе украинского патриотизма.

Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій. Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед урядом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів.

Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "четвертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нарахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав рекламу.

Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція журналістики викладена в книзі американського ученого Деніса Маккуейла "Вступ до теорії масової комунікації" (1987). Узагальнивши погляди попередників - своїх співвітчизників Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій журналістики. Вона зобов'язана:

1. Інформувати:

- забезпечувати інформацією про події в країні й світі;

- сигналізувати про стосунки з владою;

- полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес.

2. Корелювати:

- пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;

- забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;

- соціалізувати; координувати різні форми діяльності;

- домагатися консенсусу;

- встановлювати пріоритетність і сигналізувати про відносний статус.

3. Забезпечувати спадковість:

- виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;

- формувати й підтримувати спільність цінностей.

4. Розважати:

- забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;

- знижувати напруженість у суспільстві.

5. Мобілізувати:

- в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії.

 

22. Різун с. 46

К подобным независимым признакам можно отнести структуру материальных и духовных потребностей изучаемой общности, степень подготовки к восприятию того или иного материала, типы восприятия и т.п. -субъективные, или отношение аудитории к СМИ в целом, к конкретному носителю информации, материалу, журналисту и т.п. Это отношение непосредственно проявляется в оценке того или иного средства информации, установках на восприятие информации из того или иного источника. Перечисленные объективные и субъективные признаки аудитории измеряются и анализируются в ходе специальных социологических исследований.

Для определения размеров аудитории (долей и рейтингов) и решения маркетинговых задач распространенным методом является так называемая медиаметрия.