Стаття 6. Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій

1. Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил.

Стаття 11. Структура національного телебачення і
радіомовлення України

1. Структуру національного телебачення і радіомовлення
України становлять: державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України.
Стаття 12. Заснування телерадіоорганізацій та вимоги до їх установчих і статутних документів

2. В Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій: політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували;

5. Установчі та/або статутні документи суб'єкта господарювання, який має ліцензію на мовлення або претендує на отримання такої ліцензії, мають передбачати створення у складі органів його управління спеціального наглядового органу (редакційної ради тощо), половина складу якого призначається засновниками або власниками телерадіоорганізації, а половина обирається творчим колективом телерадіоорганізації.

Стаття 14. Національна телекомпанія України та Національна України

1. Національна телекомпанія України (НТКУ) і Національна радіокомпанія України (НРКУ) є державними підприємствами.

2. У Національній телекомпанії України та Національній радіокомпанії України діють громадські ради, до кожної з яких входять по 17 осіб.

Стаття 15. Телерадіоорганізація Суспільного телерадіомовлення

Стаття 22. Створення і розвиток каналів мовлення, мереж
мовлення та телемереж

 

1. Канали мовлення, мережі мовлення та телемережі, які
передбачають використання радіочастотного ресурсу України,
створюються та/або територіально змінюються за рішенням
Національної ради відповідно до Плану використання радіочастотного
ресурсу України та Плану розвитку.

 

Визначення можливості та умов користування радіочастотним
ресурсом України для потреб телерадіомовлення здійснюється лише за
замовленням Національної ради.

Стаття 23. Ліцензування мовлення

1. Ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною
радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та
Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення
і радіомовлення" (538/97-ВР).

2. Ліцензування мовлення іноземних телерадіоорганізацій
забороняється.

3. Залежно від організаційно-технологічних особливостей
розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі
види мовлення:

супутникове;

ефірне;

кабельне;

проводове;

багатоканальне.

4. Залежно від території розповсюдження програм визначається
територіальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу
мовлення або багатоканальної телемережі:

загальнонаціональне мовлення - мовлення не менше ніж на дві
третини населення кожної з областей України;

регіональне мовлення - мовлення на регіон (область, декілька
суміжних областей), але менше ніж на половину областей України;

місцеве мовлення - мовлення на один чи кілька суміжних
населених пунктів, яке охоплює не більше половини території
області;

закордонне мовлення - мовлення на територію поза межами
державного кордону України.

5. Цифрове мовлення з використанням радіочастотного ресурсу
України ліцензується як багатоканальне мовлення.

6. Видача ліцензій на мовлення здійснюється на конкурсних
засадах (за результатами відкритих конкурсів) або без конкурсів
(за заявковим принципом) у випадках, передбачених цим Законом.

7. На конкурсних засадах здійснюється видача ліцензій на:

ефірне мовлення;

багатоканальне мовлення з використанням радіочастотного
ресурсу.

8. Без конкурсів здійснюється видача ліцензій на:

супутникове мовлення;

кабельне мовлення;

проводове мовлення;

ефірне мовлення на каналі мовлення багатоканальної ефірної
телемережі у випадку, передбаченому частиною дев'ятою статті 22
цього Закону.

9. Ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним
і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до
умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами
мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів
передбачених законом дозволів на їх експлуатацію
Стаття 24. Заява про видачу (продовження) ліцензії на мовлення

е) характеристики каналу мовлення, мережі мовлення,
багатоканальної телемережі:

для наземного ефірного та мережного мовлення - частота
(частоти), місцезнаходження та потужність передавача
(передавачів), територія впевненого прийому сигналу;

для супутникового мовлення - відомості про параметри
супутникового каналу мовлення та територію охоплення;

для мовлення в багатоканальних телемережах та
багатоканального мовлення - оператор телекомунікацій, що здійснює
обслуговування і експлуатацію телемережі, місцезнаходження
головної станції багатоканальної мережі, максимальна кількість
каналів (ресурс) багатоканальної мережі, територія розташування
(прийому) багатоканальної мережі;
3. Телерадіоорганізація до заяви про видачу (продовження)
ліцензії додає:

копії затверджених у встановленому порядку установчих
та статутних документів телерадіоорганізації як суб'єкта
господарювання;

копію свідоцтва про реєстрацію телерадіоорганізації як
суб'єкта інформаційної діяльності (в разі наявності);

орієнтовний штатний розклад телерадіоорганізації;

програмну концепцію мовлення відповідно до вимог статті 28
цього Закону.

Стаття 25. Конкурс на отримання ліцензії на мовлення

1. За результатами відкритих конкурсів здійснюється видача ліцензій на мовлення, пов'язане з використанням радіочастотного ресурсу, а також мовлення на вільних каналах багатоканальних мереж.

14. При розгляді заяв Національна рада надає перевагу телерадіоорганізації, яка:

а) здатна найкраще забезпечити виконання конкурсних умов;

б) надає перевагу соціально важливим програмам (інформаційним, соціально-політичним, дитячим тощо), задовольняє інформаційні потреби національних меншин та забезпечує свободу слова;

в) має перевагу у фінансово-економічних та професійно-технічних можливостях телерадіомовлення.

Стаття 26. Конкурсна гарантія

1. Для підтвердження намірів та зобов'язань щодо власних пропозицій до конкурсу на отримання ліцензії претендент здійснює грошовий внесок під конкурсну гарантію.

Стаття 27. Ліцензія на мовлення

3. У ліцензії на мовлення вказуються:

а) назва телерадіоорганізації, її реквізити та інші вихідні дані (логотип, позивні, емблема тощо);

б) місцезнаходження організації;{ Пункт "б" частини третьої статті 27 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 409-VII (409-18) від 04.07.2013 }

в) вид мовлення та територія розповсюдження програм згідно з додатком до ліцензії;

г) загальні характеристики каналу мовлення, мережі мовлення, багатоканальної телемережі (для багатоканальних телемереж вказується оператор телекомунікацій);

ґ) періодичність, час, обсяги та сітка мовлення;

{ Пункт "д" частини третьої статті 27 виключено на підставі Закону N 5029-VI (5029-17) від 03.07.2012 }

е) дата набрання ліцензією чинності;

є) строк дії ліцензії.

Стаття 28. Програмна концепція мовлення телерадіоорганізації
1. Вимоги до програмної концепції мовлення телерадіоорганізаціївизначаються Національною радою відповідно до цього Закону.

2. Програмна концепція мовлення телерадіоорганізації визначає:

частку програм власного виробництва;

мінімальну частку національного аудіовізуального продукту;

максимальну частку аудіовізуальної продукції іноземного виробництва;

максимальні обсяги ретрансляції та орієнтовний перелік (за жанрами) програм та передач, які передбачається ретранслювати;

жанровий розподіл програм та передач.

3. Основу програмної концепції мовлення телерадіоорганізації мають становити такі передачі:

інформаційно-аналітичні та публіцистичні;
культурно-мистецькі;

науково-просвітницькі;

розважальні.

4. Ліцензіати (крім супутникового мовлення) у проміжках часу між 07.00 та 23.00 повинні дотримуватися таких пропорцій між українськими та іноземними програмами:

програми європейського виробництва повинні становити не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків - програми українського виробництва;

у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення.

Стаття 36. Строк дії ліцензії на мовлення

1. Ліцензія на мовлення видається на строк, визначений Національною радою відповідно до заяви про видачу ліцензії, але не менш як:

для ефірного мовлення та багатопрограмного мовлення в багатоканальних телемережах - на 7 років;

для супутникового, проводового, кабельного мовлення - на 10 років.

Стаття 38. Державна реєстрація та ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України

1. Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, підлягають державній реєстрації як суб'єкти інформаційної діяльності.

2. Телерадіоорганізації, які не мають ліцензій на мовлення, можуть зареєструватися як суб'єкти інформаційної діяльності за власним бажанням.

3. Студії-виробники, які не мають ліцензій на мовлення, можуть зареєструватися як суб'єкти інформаційної діяльності за власним бажанням.

Стаття 39. Мовлення в багатоканальних телемережах

3. Право на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах мають виключно:

а) телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимог статті 23 цього Закону;

б) суб'єкти господарювання, яким Національна рада видала ліцензію провайдера програмної послуги.

7. Надання програмної послуги абоненту здійснюється на
підставі угоди між абонентом і ліцензіатом, укладеної відповідно
до чинного законодавства. Угода обов'язково визначає:

тип наданого пакета програм (пакет універсальної програмної
послуги, стандартний пакет або індивідуальний пакет на
замовлення);

перелік телерадіопрограм та передач, які провайдер
зобов'язується надавати абоненту;

абонентну плату за пакет і/або плату за надання окремих
телерадіопрограм та передач.

8. До закінчення строку дії угоди провайдер не має права без
офіційно оформленого погодження абонента вносити зміни до
характеристик програмної послуги, зазначених у частині сьомій цієї
статті.

9. Провайдер зобов'язаний забезпечити усім абонентам
можливість отримання програм універсальної програмної послуги та
включити такі програми до всіх пакетів програм.

Для розповсюдження програм універсальної програмної послуги
провайдер не зобов'язаний укладати договори з відповідними
телерадіоорганізаціями.

Стаття 44. Кореспондентські пункти

1. Телерадіоорганізації мають право у встановленому законодавством України порядку відкривати кореспондентські пункти на території України та за її межами.

2. Кореспондентський пункт є структурним підрозділом (філією) телерадіоорганізації, який створюється з метою інформаційного забезпечення телерадіоорганізації.

3. Кореспондентські пункти не мають права на самостійні мовлення та здійснення інформаційних і рекламних вставок на каналі мовлення телерадіоорганізації.
Стаття 46. Вихідні дані

1. Телерадіоорганізація зобов'язана повідомляти свої вихідні дані (найменування, позивні, логотип або емблему).

2. Під час трансляції (ретрансляції) радіопрограми телерадіоорганізація не рідше ніж щогодини передає свої позивні.

3. Під час ефірного часу телерадіоорганізація використовує логотип або інші вихідні дані.

Стаття 48. Облік аудіовізуальних творів та порядок зберігання їх копій (записів)

1. Кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов'язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій).

2. У журналі обліку передач фіксуються:

дата випуску, час початку і закінчення передачі;

назва і тема передачі;

прізвище авторів і ведучих передачі;

мова передачі.

3. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією
протягом року з дня останнього запису в ньому.

4. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14
днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

5. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

 

Стаття 57. Редакційний статут телерадіоорганізації

 

1. Редакційний статут телерадіоорганізації містить вимоги до
створення та поширення інформації.

 

2. Редакційний статут затверджує власник телерадіоорганізації
або уповноважений ним орган.

 

3. Власник телерадіоорганізації не має права втручатися у
творчу діяльність телерадіоорганізації в інший спосіб, ніж через
внесення змін до редакційного статуту телерадіоорганізації.

 

4. Редакційний статут телерадіоорганізації визначає:

 

основні вимоги до забезпечення точності, об'єктивності,
неупередженості та збалансованості інформації, що розповсюджується
телерадіоорганізацією;

 

вимоги до розповсюдження конфіденційної інформації;

 

вимоги до розповсюдження інформації про насильство;

 

вимоги до розповсюдження інформації про кримінальні
правопорушення; { Абзац п'ятий частини четвертої статті 57 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 245-VII (245-18) від
16.05.2013 }

 

вимоги до розповсюдження інформації про різні групи населення
(національні та сексуальні меншини, релігійні групи, хворих та
інвалідів);

 

вимоги до захисту дітей від негативного впливу інформації, що
розповсюджується телерадіоорганізацією;

 

вимоги до перевірки достовірності інформації, одержаної від
третіх осіб;

 

вимоги до дотримання авторських та суміжних прав при
розповсюдженні інформації;

 

особливості поширення інформації про політичні партії та
політиків під час виборчого процесу та поза його межами;

 

вимоги до реклами та спонсорства;

 

вимоги щодо недопущення прихованої реклами та одержання
творчими працівниками телерадіоорганізації товарів і послуг
безкоштовно або за пільговими цінами;

 

порядок утворення, діяльності та повноваження редакційної
ради телерадіоорганізації.

 

5. Редакційний статут телерадіоорганізації передбачає
створення редакційної ради, половина складу якої призначається
власником телерадіоорганізації або уповноваженим ним органом, а
половина обирається творчим колективом телерадіоорганізації. На
редакційну раду телерадіоорганізації покладається:

 

контроль за дотриманням телерадіожурналістами редакційного
статуту;

 

контроль за дотриманням прав телерадіожурналістів, вимог щодо
заборони цензури та втручання у творчу діяльність
телерадіоорганізації;

 

внесення на розгляд органів управління телерадіоорганізації
питання про відсторонення від керівництва телерадіоорганізацією
або її окремими підрозділами осіб, які порушували редакційний
статут та/або вимоги законодавства щодо прав телерадіожурналістів,
заборони цензури і втручання у творчу діяльність
телерадіоорганізацій, про призначення службового розслідування і
звільнення цих осіб відповідно до закону в разі підтвердження
наявності зазначених порушень.

Стаття 58. Права творчого колективу та телерадіожурналістів

1. Творчий колектив телерадіоорганізації складається з
телерадіожурналістів.

2. Творчий колектив організації має право відстоювати
інтереси телерадіожурналістів та здійснювати контроль за
дотриманням їхніх прав, вимог щодо заборони цензури і втручання у
творчу діяльність телерадіоорганізації.

3. Збори творчого колективу телерадіоорганізації обирають
половину складу редакційної ради телерадіоорганізації.
Телерадіожурналіст має право:

а) брати участь у зборах творчого колективу
телерадіоорганізації, вносити пропозиції щодо розгляду ними
питань;

б) пропонувати кандидатури до складу редакційної ради
телерадіоорганізації, бути обраним до її складу;

в) звертатися до редакційної ради телерадіоорганізації щодо
порушень прав телерадіожурналістів, вимог щодо заборони цензури і
втручання у творчу діяльність телерадіоорганізації, порушень
редакційного статуту телерадіоорганізації.

 

Стаття 59. Обов'язки телерадіоорганізації

1. Телерадіоорганізація зобов'язана:

а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії;

б) виконувати рішення Національної ради та судових органів;

в) поширювати об'єктивну інформацію;

г) не створювати перешкод у передачі та прийманні програм
інших телерадіоорганізацій, функціонуванні засобів
телекомунікацій;

ґ) дотримуватися вимог державних стандартів і технічних
параметрів телерадіомовлення;

д) попереджати телеглядачів про те, що її програми є
платними;

е) виконувати правила рекламної діяльності і спонсорства,
встановлені законодавством;

є) з повагою ставитися до національної гідності, національної
своєрідності і культури всіх народів;

ж) зберігати у таємниці, на підставі документального
підтвердження, відомості про особу, яка передала інформацію або
інші матеріали за умови нерозголошення її імені;

з) не поширювати матеріали, які порушують презумпцію
невинуватості підозрюваного, обвинуваченого або упереджують
рішення суду;

{ Пункт "з" частини першої статті 59 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 245-VII ( 245-18 ) від 16.05.2013 }

и) не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина
без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною. У
разі якщо суд визнає, що поширення інформації про особисте життя
громадянина не становить суспільної необхідності, моральна шкода
та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку, встановленому
законодавством України;

і) розмістити спростування поширеної інформації, визнаної
недостовірною, наклепницькою тощо.

Стаття 60. Обов'язки творчих працівників телерадіоорганізацій

1. Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний:

а) дотримуватися програмної концепції телерадіоорганізації,
керуватися її статутом;

б) перевіряти достовірність одержаної ним інформації;

в) не допускати поширення інформації, передбаченої частиною
другою статті 6 цього Закону;

г) не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах
відомостей, які порушують права і законні інтереси громадян,
принижують їх честь і гідність;

ґ) виконувати інші вимоги, які випливають із цього Закону і
статуту телерадіоорганізації та укладеного ним з
телерадіоорганізацією трудового договору.

2. Обов'язки, передбачені частиною першою цієї статті,
поширюються також на позаштатних творчих працівників
телерадіоорганізації.

3. У разі висунення творчого працівника телерадіоорганізації
кандидатом на виборні посади він має рівні з іншими кандидатами
права у використанні телебачення і радіомовлення.

4. Творчий працівник телерадіоорганізації не має права
використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на
виборні посади, довіреною особою якого він є.

Стаття 61. Захист прав телеглядачів, радіослухачів

 

1. Телеглядачі і радіослухачі мають право:

 

приймати програми телерадіоорганізацій, які доступні для
прийому на території України;

 

одержувати інформацію про розклад передач;

 

звертатися до телерадіоорганізації, її засновників,
Національної ради, Державного комітету телебачення і радіомовлення
України із зауваженнями та пропозиціями щодо змісту і технічної
якості відповідних програм або передач і отримувати письмово або
безпосередньо у передачах відповідь на звернення;

 

у порядку, визначеному законом, спростовувати інформацію про
них, поширену телерадіоорганізацією.

 

Стаття 62. Захист суспільної моралі та забезпечення прав
неповнолітніх і юнацтва

 

1. При створенні, підготовці та розповсюдженні
телерадіопрограм та передач телерадіоорганізації і провайдери
програмної послуги зобов'язані дотримуватися вимог законодавства
України про захист суспільної моралі.

 

2. Телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а
також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити
фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та
юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з
23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом.

 

Такі програми або передачі повинні мати спеціальне
попередження і відповідно позначатися в розкладі програм
телерадіоорганізацій та спеціально позначатися безпосередньо перед
їх трансляцією.

 

3. У програмах та передачах телерадіоорганізації не мають
права без письмової згоди батьків або осіб, що їх замінюють, а
також відповідних правоохоронних органів розголошувати будь-яку
інформацію, яка:

 

може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього
правопорушника;

 

стосується факту самогубства неповнолітнього.

 

Стаття 63. Неприпустимість перекручення інформації

 

1. Особа, в якої беруть інтерв'ю, або особа, яка надала
інформацію для телерадіоорганізації, має право на підставі
письмової заяви переглянути та/або прослухати відповідну передачу
перед її трансляцією.

 

2. Спори у зв'язку з недостовірністю або неповнотою
інформації, поширеної у зазначених в частині першій цієї статті
передачах, розглядаються у судовому порядку.

 

Стаття 64. Право на спростування

 

1. Громадянин або юридична особа мають право вимагати від
телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи
передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або
принижують честь і гідність особи.

 

2. Право вимагати спростування мають офіційні представники
громадянина, якщо сам громадянин не має можливості вимагати
спростування.

 

3. Заяву з вимогою спростування має бути подано до
телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня
поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це
Національної ради.

 

4. Телерадіоорганізація зобов'язана розглянути заяву у
семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено
законодавством України.

 

5. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати
йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду)
відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію
запису фрагменту з відповідною оплатою.

 

6. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того,
що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана
терміново їх спростувати.

 

7. Спростування повинно бути поширено тією ж
телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й
відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за
домовленістю з особою, права якої були порушені.

 

8. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не
відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони
були поширені телерадіоорганізацією.

 

9. Якщо громадянин чи юридична особа надали текст
спростування, то він підлягає поширенню за умови його
відповідності вимогам цього Закону. Скорочення чи інші зміни в
тексті спростування, поданого заявником, без його згоди не
допускаються.

 

10. Телерадіоорганізація, яка зобов'язана поширити текст
спростування, на вимогу громадянина чи представника юридичної
особи може надати йому можливість зачитати власний текст і
передати його в запису.

 

11. Про передбачуваний термін поширення та зміст тексту
спростування телерадіоорганізація зобов'язана повідомити заявника.

 

12. У разі відмови телерадіоорганізації від спростування вона
зобов'язана терміново повідомити про це заявника.

 

13. У разі винесення судом рішення про спростування текст
спростування поширюється телерадіоорганізацією в порядку,
визначеному цим Законом.

 

14. Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні
поширеної інформації, якщо заяву про спростування було подано з
порушенням вимог цього Закону.

 

Стаття 65. Право на відповідь

 

1. Громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у
програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості,
які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і
законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне
тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної
телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з
вимогою спростування чи ні.

Журналісти повинні враховувати насиченість новинного випуску і повідомляти про злочини пропорційно кількості інших новин. Випуск новин – це не просто низка сюжетів, це єдине ціле [2]. Як приклад, візьмемо вечірній випуск новин ТСН(5.05.2009). Послідовність подачі новин була такою:

• Аварія на шахті “Новодзержинська”, 9 шахтарів опинилися під завалами;

• Стрілянина в центрі Києва;

• Українці – заручники сомалійських піратів;

• Наслідки кризи – зростання безробіття;

• Страйк працівників ЛАЗу;

• Грузинський заколот;

• Жорстоке поводження батьків з дітьми;

• Розстріляне турецьке весілля;

• Понівечення могил;

• Страйк тролейбусників.

Не суттєво відрізняється і випуск ТСН(11.03.2009) в якому такі новини: 17 –річний підліток влаштував стрілянину в школі, 7 осіб отримали поранення через вибух гранати в будинку санепідемстанції в районі залізничного вокзалу в Києві, 5 відрубаних голів знайшли у холодильнику після кривавих розбірок у Мексиці, суїцид парубка на мості, йшли одна за одною. Як бачимо, поняття пропорційності подачі насильства для керівництва каналу 1+1 незнайоме. На жаль, ця тенденція властива не лише 1+1. Правило сенсаційності чітко простежується і в Подробицях на Інтері і на каналі 24.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 19 жовтня 2012 року була ініційована прес-конференція у представництві «Російського інформаційного агентства «Новини» в м. Києві, на який ними відносно МДЦ «Артек» поширена недостовірна інформація. 20 жовтня 2012 року адміністрацією МДЦ «Артек» ініційована прес-конференція-відповідь. 19 жовтня 2012 року на телеканалі новин «24 канал», 20 жовтня 2012 року на телеканалі «Інтер», 20 жовтня 2012 року на Першому кримськотатарському телеканалі «АТR» були репортажі, в яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначали, що співпрацівники МДЦ «Артек» вимагають звільнення генерального директора МДЦ «Артек», дітей годують у столових простроченою продукцією, або такою, що не відповідає якості, розкрадають землі МДЦ «Артек». Вказана інформація не відповідає дійсності, є недостовірною та принижує ділову репутацію МДЦ «Артек». ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є членами профспілкового комітету, тому не мали повноважень висловлюватись від імені співпрацівників МДЦ «Артек». Діти у МДЦ «Артек» харчуються у відповідності із встановленими нормами, відповідачами не доведено, що діти голодують або харчуються недоброякісною продукцією. Цілісність земель МДЦ «Артек» була предметом неодноразових перевірок, якими жодних порушень встановлено не було, відтак ці відомості є також недостовірними. Неправомірними діями відповідачів позивачу МДЦ «Артек» завдана моральна шкода, яка полягає у приниженні ділової репутації та зниженні вартості нематеріальних активів.

У якості прикладів необ’єктивного висвітлення інформації про Церкву АСД та порушення журналістської етики у відкритому листі наводяться вісім фактів перекручення інформації та подання недостовірних відомостей у телесюжеті ТСН на каналі «1+1».
Зокрема у телесюжеті наведено вислів мешканки Дніпропетровська, яка назвала Церкву АСД “сектою”. Також було озвучено вислови інших мешканців, які ворожо висловились про релігійну діяльність віруючих-адвентистів. Проте не було наведено жодних інших думок з цього приводу чи коментарів релігієзнавців, не зважаючи на офіційну реєстрацію цієї Церкви та її багатолітню історію на теренах України.
На думку віруючих та експертів Інституту релігійної свободи, такий упереджений підхід до висвітлення порушеного журналістом питання позбавив телесюжет об’єктивності, змушуючи телеглядача робити висновки лише з суб’єктивних тверджень зацікавлених осіб.

Нагадаємо, що на минулих вихідних два телеканали - «24» і «5 канал» - неодноразово повідомили в ефірі про смерть дівчини під час сутичок з правоохоронцями, а також про захоплення адміністративних будівель в регіонах України. Ця інформація була моментально спростована офіційними джерелами. Проте, канали давали ці повідомлення, підверставши текст до відеоряду, який не мав жодного відношення до самого тексту повідомлення. Тобто не було продемонстровано реальних кадрів про нібито загиблу дівчину, або реальних відеозйомок захоплення адміністративних будівель.

Януковича освистали на відкритті "Олімпійського", однак телеглядачам цього не показали

Російський "Перший канал" поширює недостовірну інформацію про Євромайдан і події, що відбулися в Києві напередодні.
Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/608794-rosiyskiy-telekanal-pro-evromaydan-mitinguvalniki-byut-militsiyu-video.html

http://smi.liga.net/articles/2012-03-21/4721224-nov_vikliki_chasu_v_dpov_daln_st_za_poshirennya_nformats_v_nternet.htm

http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/ekranne-nasylstvo-evolyutsiya-vplyv-na-hlyadacha-studentske-doslidzhennya.html

 

1. Отже, специфіка громадської думки заключається в тому, що це не тільки усвідомлене, але й оцінене буття. Грунтуючись на цьому, можна констатувати, що громадська думка є проявом (станом) громадської свідомості, у котрої відбивається перш за все оцінка великими соціальними групами, народом в цілому явищ, які являють актуалізований громадській інтерес. Воля у громадській думці проявляється в мобілізації індивіда як представника визначеної соціальної групи на дії у відповідності з "рекомендаціями" думки. Імперативне "необхідно" сприяє концентрації думок і енергії мас в єдиному напрямку.

Вчені, розглядаючи процес становлення громадської думки, виділяють такі етапи. Перший — виникнення почуттів і уявлень у сфері індивідуальної свідомості. Другий — обмін інформацією між людьми. Початковим моментом народження громадської думки є момент народження індивідуальної думки. Адже кожна людина, яка займає визначену позицію по відношенню до якогось явища, події, виступає не як ізольований індивід, а як член визначеного колективу. Саме ця обставина дає можливість дослідникам, фіксуючи індивідуальні думки, з'ясовувати і думку громадську. При цьому дуже велику роль грає розуміння залежності, яка існує між індивідуальною і громадською думкою і витікає із своєрідності взаємовідношень між ними.

Для того, щоб знайти, що ж керує розвитком громадської думки, треба подивитися, що стимулює сам процес обміну думками і виділення з маси індивідуальних думок спільного і типового. Оскільки громадська думка відбиває визначену колективну позицію, то вона виникає з проблем, які викликають інтерес громадськості. Однак констатації вказаного факту для розгляду етапів становлення громадської думки явно недостатньо. Адже громадських інтересів існує безліч, а громадська думка у визначений проміжок часу формується тільки за дуже обмеженою кількістю проблем. Мабуть, сам громадський інтерес може приймати різні форми, і тільки деякі з них здатні сприяти розвитку громадської думки від нерозвиненого стану до розвиненого.

Громадській інтерес є той грунт, який забезпечує можливість виникнення громадської думки. Для її виникнення потрібні визначені умови. Вони виникають тоді, коли якийсь громадський інтерес (за об'єктивними причинами чи через суб'єктивні фактори) становиться центром уваги людей, набуває високого ступеня актуальності.

Актуалізований громадський інтерес, який лежить в основі формування громадської думки, надає їй визначені властивості. Вчені відзначають, що на громадську думку може претендувати лише та думка, яка виділяється розповсюдженістю, інтенсивністю і стабільністю.

Збільшення обсягу уваги до якогось питання, його гострота свідчить про те, що громадська думка має досить широку амплітуду інтенсивності. Розвинена думка збігається з піком інтенсивності, котрий визначається гостротою проблеми, за якою формується думка.

Показники екстенсивності та інтенсивності виявляють вирішальний вплив на термін "життя" громадської думки, її сталість. Стабільність громадської думки робить її могутнім регулятором поведінки людини.

Апогей у розвитку громадської думки одночасно стає початком останнього етапу її існування. Сила громадської думки людей, реалізована у діях, веде до задоволення потреб. Громадський інтерес, який викликав до життя певне ставлення, втрачає свою актуальність, і громадська думка з даної проблемі ніби вичерпує себе. Однак життя йде вперед, у людей народжуються нові потреби, які призводять до формування громадської думки. Коли ж громадська думка має справу з довгостроковими чи постійними явищами, її реалізація на практиці також має носити лонгітюдний характер. У зв'язку з цим думка ніби консервується, переходить у стан традицій, звичок, норм тощо. Таким чином, громадська думка не виникає на пустому місці та не зникає безслідно.

Дослідження динамічного процесу вимагає не тільки знання етапів розвитку, становлення громадської думки, але і визначення сил, факторів, які впливають на неї на кожному етапі. Дослідники виділяють декілька груп сил і факторів, які визначають динаміку думки в цілому. Серед них називають, зокрема, систему мас-медіа (яка ставить проблему у центр громадської уваги, стимулює активність ставлення та ін.), специфіку політичного режиму, конкретний соціально-економічний стан та масово-психологічну атмосферу, соціально-психологічні характеристики носіїв громадської думки. Зрозуміло, що усі ці явища тим чи іншим чином впливають на громадську думку, але цей вплив на кожному конкретному етапі виявляється по-різному. На жаль, досліджень в цій області дуже мало, спостереження носять досить обмежений характер.