Місто, як продукт розвитку сус-ва.

Місто, як продукт розвитку сус-ва.

Місто - це населений пункт згідно законодавства внесений до категорії міст, який має населення від 10 тис. і більше. Сучасне місто – це складний територіально-просторовий, соціально-економічний об’єкт. Місто- терит на якій діє ринок. Проблеми дав.м.: вода для зрошування, с-ма водостоків, сміття. Єрихон(Ізр)-хороша зрошув с-ма. Чатал-Чурюк(Тур)-знайшли археологи, 30 акрів, с-ма охорони, потужні стіни, вхід в місто був 1 через дах будинку. Урурук(мисопот)-100тис.нас., подача і витік води, були бухгалтери(вони вели облік для розвитку), мощені вулиці, с-ма вулиць. Вавілон(ніневія)-найпот. Бібліотека того часу. Міста Десяти місця(Ізр): кесарія-філіпова,Тадара,Хоразін,Кана,Магдала,Віфсаїд,Назарет,Наїн,Капернаум,Сихан. М. Самарії: Кесарія,Юдея,Віфлеєм, Єрусалим,Лідда,Хеврон,Азот,Газа,Сіха.

2,3 Виникнення районного планування.Основи районного планування

Із-за світової кризи був запропонований проект районного планування.Виникнення районного планування відкрили нові сфери для діяльності спеціалістів.Хаотичне розташування підприємств.Неграмотне прокладання комунікацій, порушення гігієнічних норм,деградація території призвело до непридатності проживання на них і тому у спеціалістів містобудування зародилася ідея – дослідити і систематизувати території і зони впливу міст деяких техногенного навантаженних районів. Основна мета районного планування — комплексне розміщення всіх галузей виробництва і невиробничої сфери в районі нині й на перспективу з урахуванням раціонального використання території для всебічного підвищення продуктивності суспільної праці, зниження вартості будівництва і витрат виробництва при одночасному поліпшенні умов праці, побуту й відпочинку населення. Основні завдання районного планування: раціональне розміщення промислових об'єктів з погляду максимального наближення їх до джерел сировини, палива, районів споживання, що знижуватиме витрати на перевезення матеріалів і готових виробів; раціональне розміщення населення і наближення його до місць праці і помешкання з метою створення належних санітарно-гігієнічних умов життя;раціоналізація транспортної мережі з метою організації внутрішніх і зовнішніх перевезені, вантажів і пасажирів;комплексне розміщення об'єктів інженерного забезпечення території: водопроводу, каналізації, енергопостачання тощо; комплексний розвиток усіх галузей народного господарства району;раціональне розміщення зон масового відпочинку населення з урахуванням місцевих природних і рекреаційних ресурсів;забезпечення охорони навколишнього середовища при новому будівництві або реконструкції старих підприємств; максимальне використання місцевих природних ресурсів при організації баз будівельної індустрії;раціональне зонування території при організації її функціонального використання;комплексне використання природних умов і ресурсів з метою їх раціональної експлуатації.Розробка схем районного планування ґрунтується на таких основних принципах:наближення виробництва до джерел сировини, палива, районів споживання продукції, що сприятиме раціональному використанню транспорту і зниженню транспортних витрат;забезпечення правильного територіального поділу праці між економічними районами завдяки чіткій спеціалізації виробництва і комплексному розвитку народного господарства; зближення сільськогосподарського виробництва з промисловим завдяки формуванню різногалузевих АПК, створенню в аграрних районах нових міст і промислових вузлів; досягнення найповнішої і раціональнішої зайнятості населення з урахуванням регіональної демографічної ситуації;

забезпечення екологічного обґрунтування нового будівництва або реконструкції старих об'єктів.

4,5. Основні положення формування розселення. Форми і системи розселень. Система розсел, - це с-ма територіального розташування мережі міст і інших поселень. Розселення здійснюється на основі генеральної схеми територіального планув, і розселення України. Відповідно до ДБН, міські і сільські поселення поділ, на такі групи: -найзначніші міста(1млн чол), -значні(500тис.-1млн), -великі(259-500), -середні(100-250), -малі(20-50). Планувальна організація терит, - це поєднання таких елементів як вир-во, розселення, природокористування для створення повноцінного середовища проживання людей. Системи поселення поділ, на: міські і сільські. За адміністративним поділом: районні, обласні, міста держ, значення. За народно-господарським профілем: промислові, портові, курортні, адміністративно-культурні.Міська агломерація – це група найб, територіально наближених поселень, які хар-ся розвиненими міжпоселенськими зв’язками. Критерії меж міських агломерацій: -чисельність міського населення понад 110тис.; - допустимість витрат часу до вокзалів =2год.; -к-сть міських поселень в зовн. зоні =2-3; До структурно-планув, ознак міських агломерацій належ,: -к-сть центрів-міст(одноцентрове і 2-центрове); -розмір міста-центру(кругла, середня, мала агломерація). Виділяються такі типи і форми планувальної структури міської агломерації: -радіальна, -лінійна, -розосереджена.

С-ма поселення –це сформована група міських і сільських поселень різої величини, які обєднані діловими, виробничими, єдиною мережею громадських центрів і зоною відпочинку.Мережа поселень охоплює групу поселень, яка є основою для формування системи поселення.Вид розселення визначається особливостями економічної бази, величиною поселення.Існують 2 форми розселення: -автономна(скл, при територіальній віддаленості);

-групова(це такі, між якими встановлені тісні і стійкі звязки). Голов завданнями формув, с-ми розселення є: -взаємоповязаний розвиток масового відпочинку, культ-торового обслугов,, народ-господ комплексу;-визнач зовн, меж та центрів с-ми, встановлення варіантів розміщеня голов центрів.

 

6-10. Функціонально-планувальна структура міста

1. Малі міста

За специфікою народногосподарського профілю серед малих міст виділяють:

- центри агропромислових обєднань і оборонної промисловості;

- поселення при великих промислових підприємствах (Марганець, Южне –суднобуд., Припять – енергопідприємства…)

- міста-курорти(Трускавець, моршин…)

- історичні поселення(Батурин)

- центри туризму

- поліфункціональні малі міста(без чітко вираженого профілю)

Критерієм активності розвитку малих міст є:

- показник щорічного приросту чисельності населення, який має такі ознаки:

пасивний приріст (не ≥ 100 люд.)

помірний (100-250 чол)

активний (250-500 ч.)

понадактивний (≥ 500 ч.)

Функціональна організація, забудова і планування малих міст залежить від їх специфіки господарювання:

- способу життя у малому місті

- традицій

- природно-економічних умов

- розвиток приватної власності

- озеленення

За конфігурацією плану малі міста поділ на 3 осн. Групи:

- компактні (як правило, радіальна планувальна структура)

 

- лінійна планув. Структура (Адлер – 50 тис. насел.): така структура доцільна при специфічних умовах:гори, море,ріка…)

- розчленована конфігурація(за специфічних умов, в основному видобувні міста: Червоноград львів. області)

Важливе значення має система заходів обслуговування, яка формується на 3-х рівнях:

1.міжселенний(районні лікарні…)

2.загальноміський

3.локальний (повсякденний попит)

Щільність населення у мал.. містах(сельба) станов.:

не ≤ 70 чол на 1 га

мах. щільність:

Люд/га

 

 

2.Сільські поселення

Формування планувальних структур сільських поселень здійснюється із врах. Таких особливостей:

1.відповідності формам організації с/г комплексу:

- уповільненим темпом розвитку,

- способу життя населення,

- структури житлової забудови

2.характеру розташування сіл та знач. Їх в системі розселення,

3.формуванням центрів районної системи розселення із ф-ціями управління, с/г виробництвом, переробною промисл-ю, соц.-культурним обсугов. вищого рівня та розвитком міжселених зв’язків.

На територ. сільск. посел. виділ. такі функц-ні зони:

1. житл терит

2. терит закладів повсякденного попиту

3. виробничі комплекси

4. терит підпр-ств по заготівлі і переробці с/г продукції

5. склади і сховища

6. транспорт вузли, гаражі автостоянки

7. озелен терит загал користав (центр села)

Додаткова:

В пунктах 1 і 2 –органи управління

Планув стуктура сільськ посел склад в осн з 2 функцій:

- житлової з центром на гол вул. села

- виробничої

Принципова схема в зош!!!

 

Сельбищні території міста

6.1. Планувальна організація сельбищної терит-ій

Сельбищні терит поселень призначені для розміщення житлової забудови, підприємств та центрів обслуговування, громад центрів, зел насаджень загал користав, навчальних закладів, спортивних комплексів, підприємств, які не мають шкідливого впливу на гігієнічний стан міського середовища (легка і харч промисловість, проектні інститути, конструкторські бюро…), вулиці і дороги, автостоянки і гаражі.

Розмір сельб зон визн через потребу кожної сімї в окремій квартирі або будинку.

Розрахункова забезпеченість житла визначається диференційовано для міста в цілому і його районів на підставі прогнозу із урахуванням типів забудови.

Для попереднього визначення потреб у сельб терит-ях приймаються укрупнені показники при середній поверховості (територія 100 люд/га)

Принципова схема у зош!!!

Житловий квартал

житловий квартал (житловий комплекс) - первісний

структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними

або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею

до 20-50 га з повним комплексом установ і підприємств

обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон)

і до 20 га з неповним комплексом.

 

Примітка 1. Квартали з неповним комплексом установ і

підприємств обслуговування, як правило, формуються у малих містах,

селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції

забудови, яка склалася.

 

Примітка 2. При садибній забудові площа кварталів з неповним

комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення

може бути збільшена.

 

Примітка 3. У випадку, коли дитячі дошкільні установи і школи

розміщені у сусідніх кварталах, безпеку пішохідного руху треба

забезпечити через магістральні вулиці;

 

житловий район

житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80-400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення,природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можутьформуватися як самостійні структурні одиниці; сельбищний район сельбищний район (житловий масив) - структурний елементсельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуютьсяжитлові райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів. Цяструктурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст іформується як цілісний структурний організм з розміщенням установобслуговування районного і міського користування. Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони(складові), повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануваннямі забудовою. Примітка 1. Розмір і тип основних структурних елементіввизначаються містобудівними умовами поселень. Примітка 2. У значних і найзначніших містах планувальнуструктуру сельбищної території формують як сельбищні райони, так іжитлові, які не входять до складу сельбищних.

забудова нових житлових районів

При проектуванні осн структурних елементів сельбищної території необхідно враховувати такі містобуд умови:

1. місце розташування району відносно центру міста у визначеній зоні містобудівної якості (кваліметрична оцінка);

2. наявність чи плануваннфя нових арх.-планув осей міста, вздовж яких формуються лінійно-вузлові зони, де розміщ. установ обслуговування та підприємств, житлова забудова, виробничі та ін. об’єкти, які склад арх.-планувальний каркас міста;

3. природні особливості ділянок, які відводять під житло: рельєф, водні акваторії, зелені масиви;

4. характер навколишньої забудови:тип будівель, поверховість, естетичні якості…

Розрах вел-ну арх.-планув потенціалу (АПП) ділянки забудови залежно від їх розміщення в плані міста (схема у зош)

Вел-ну АПП ел-тів території визначають у балах на 1 га за ф-лою Макухіна:

P_пит=(1/S) *Pis K ∑t_g l_g f_g l,

P_пит –АПП території (бал/га)

S - площа терит району в га,

Pis -коеф, який врах природні умови та стан навкол сер-ща

K -кваліметричний коеф(оцінка якості): повітря,землі через л/р випробовування

t_{g -} коеф наявності швидкісного транспорту(метро, електрички, трамвай ₎

l_g - довж ділянки арх.-планув осі в межах району (головні вул.)

f_g - питомий потенціал арх.-планув обмеження (рельєф, інж мережі..),

l - довж головної осі

Планувальна організація

Планування основних структурних елементів сельбищної території передбачає її функціональне зонування із урахуванням землекористування, формування вуличної мережі, арх.-планув зонування, згідно існуючих умов.

(принципові схеми у зош).

Функціональне зонування житлових кварталів, районів, масивів передбачає виділення таких зон:

1. житловой

2. зони установ та підприємств обслуг

3. озеленення

4. комунальна зона (гаражі, стоянки, сміттєзбірники…)

Арх-просторова композиція забудови

Арх-просторова композиція осн структурних елементів передбачає:

1. створ виразної вертикальної композиції

2. забудову арх.-планув осей різних рангів

3. формування композиційних вузлів-фокусів та ландшафтних композицій

Формув садибної забудови

Садибну забудову (Забудова, яка передбачає розміщення малоповерхового, якправило, житлового будинку на присадибній ділянці, а також така,що забезпечує можливість ведення прибудинкового господарствавідповідно до правил, установлених місцевою адміністрацією) у містах слід розміщувати: у межах міста переважно на вільних територіях, включаючиділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, натериторіях реконструйованої забудови, існуючої індивідуальноїсадибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідністьзбереження характеру міського середовища, що склалося; у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межуміста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, щорозвиваються, розміщених у межах 30-40-хвилинної транспортноїдоступності.Осн ел-нт садибної забудови –груап будинків. Розміри ділянки визн органи самоврядування згідно норм. Залежно від величини ділянок формують житлові комплекси із територіями громадського користування чи без них.Планув організація кварталів садибної забудови:- квартал із однорядним розміщ садиб забуд- із дворядним розміщ- група кварталів (кластерами)(схеми в зош)Типи планувальної організації садибної забудови:- лінійний тип- квартальний - груповийВиходячи із розмірів ділянки можуть здійснюватись окремо розташовані одноквартирні будівлі чи блокованіЗалежно від арх. Рішень формується килимова забудова(на ділянках зі складним рельєфом) чи атріум на (внутр. Двір) Якщо круті схили (15-20 %) доцільно розташ 2-х 3-хповерхові будівлі, 2-3-х ярусна забудова, вулиці через 3-6 м. (не з конспекту)Планувальна організація районів садибної забудовиповинна передбачати формування структурних одиниць сельбищноїтериторії, їхні розміри, функціональне зонування требавстановлювати, виходячи з величини населеного пункту,містобудівних умов району, забезпечення соціального комфортупроживання, економічності рішення. На майданчиках, які відводяться під садибну забудову, залежновід їхніх розмірів слід формувати: а) до 10 га - групу житлових будинків з присадибнимиділянками без територій громадського користування; б) 10-50 га - житлові квартали з неповним комплексомгромадського обслуговування; в) більше 50 га - житловий район з повним комплексомгромадського обслуговування місцевого значення. 3.19* Площа території, яку відводять під садибну забудову,повинна забезпечити розміщення обсягів будівництва і формуванняпланувальних одиниць у погодженні з планувальною структурою містаі системою громадських центрів. Виробнича територія Виробнича територія призначена для розміщення промисловихпідприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч.комплексів наукових установ з дослідними підприємствами,комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва тапереробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зонпромислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потребоборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського йприміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної ітранспортної мережі; ділянок громадських установ і місцьзагального користування для населення, що працює на підприємствахміста. Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють унавколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних,пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищенихрівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, невимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межахсельбищних територій або поблизу них з дотриманнямсанітарно-гігієнічних і протипожежних вимог. Осн мета організ вир-ва територ –раціональне використання:ущільнення території, адаптація в будівлі. Розміщ об’єктів виробництва здійснюється відповідно до зонування території міста із урахуванням сан-гігієн норм. Територіальне розташ об’єктів вир-ва поділ на ділянки,в межах яких: можливе розміщення додаткових виробн. Об’єктів, незмінна к-сть виробн. Об’єктів, зміна спеціалізації вир-ва, обмежене зростання к-сті виробництва. Ф-ції виробничих територій залежать від провідних функцій і поділ на такі зони:- промислово-виробнича- наукова- комунально-складська- с/г зона Промислова зона До складу промислово-виробничої зони,функціонально-спеціалізованої частини території міста входятьоб'єкти матеріального виробництва, комунального господарства,виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування,підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, якіобслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво. При виділенні території промислових зон на підставізагального функціонального зонування міста треба враховуватиефективність їх зв'язків із сельбищними, рекреаційними та іншимитериторіями. При планувальному формуванні промислової зонинеобхідно, щоб: а) частка території з виробничими функціями становила неменше 60-65% загальної території зони; б) виробничі об'єкти розміщувалися досить компактно і міжними не було великих функціонально сторонніх утворень; в) зона була забезпечена транспортними магістралямизагальноміського значення, які зв'язували б її з іншимифункціональними зонами міста і формували основу її планувальногокаркаса. При розміщенні промислових зон (районів) слід керуватисязбалансованістю місць прикладення праці і місць проживання. Прицьому слід формувати взаємозв'язану систему обслуговуванняпрацюючих на підприємствах і населення, прилеглих до промисловоїзони житлових районів. Для повноцінного функціонування зони необхідні такожнаявність одного або декількох громадських центрів обслуговування,які б розміщувалися переважно на стику із сельбищними територіями.До складу громадського центру треба включати установи як провіднихфункцій (управлінські, науково-проектного, інформаційногообслуговування), так і супутніх з вибірковою номенклатурою послуг(об'єкти культурно-побутового обслуговування, громадськогохарчування, пункти охорони здоров'я та ін.). До складу громадського центру обслуговування слід включатитакож споруди фізкультурно-оздоровчого призначення з розрахунку на1000 працюючих: відкритих площинних спортивних споруд - 0,02 га,спортивних залів - 60 кв.м площі підлоги, басейнів - 82 кв.мдзеркала води, приміщень реабілітаційного призначення - 15 кв.мзагальної площі. Залежно від розмірів пром. Зони ми можемо визначити такі ел-ти:- пром. район- пром. вузол- територіальна група підприємств- окремі підприємства (схеми у зош)Формування структурних елементів повинне здійснюватись у рамках загальноїпрограми функціонально-територіальної та архітектурно-планувальноїорганізації промислової зони. При виділенні територій промислових районів якспеціалізованої функціонально-планувальної одиниці треба поряд звиробничими критеріями враховувати планувальні фактори:конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф,ландшафтні обмеження тощо. Площа пром. району 300-400 га зі щільністю забуд не менше 70%. Промислові райони у місті за архітектурно-планувальнимиумовами і факторами формування слід поділяти на містобудівнікатегорії, для кожної з яких призначений функціонально-адекватнийсклад підприємств, що розміщуються, які: - виділяють виробничі шкідливості і вимагають залізничноготранспорту, а також характеризуються особливими умовамивиробництва (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, радіоактивні), їхрозміщують на віддаленні від сельбищних територій відповідно досанітарних і протипожежних норм;- не виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничнихпід'їзних шляхів, що зумовлює необхідність і доцільність їхрозміщення у периферійній частині міста. Віддалення такихпідприємств від житлової забудови на значну відстань не є сувороюнеобхідністю;- не викидають виробничі шкідливості із невеликим вантажообігом(не більше 40 автомашин за добу в одному напрямку), що не вимагаєвлаштування залізничних колій. Такі підприємства вимагаютьмінімальних санітарно-захисних розривів і можуть розміщуватися умежах сельбищної території. Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничихбудівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовищешкідливих з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, нестворюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітнихвипромінювань і не вимагають під'їзних залізничних шляхів, повиннібути не менше 50 м. Великі промислові райони (кількість підприємств більше40, кількість трудящих 30-40 тис.чол., площа території300-400 га) доцільно планувально розчленовувати на промисловівузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувальногозадуму з вираженими планувальними межами, спільністюінженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв,об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметрипромислового вузла: кількість підприємств - 10-40, кількістьтрудящих - 20-30 тис.чол., величина території - 120-220 га. При вирішенні архітектурно-планувального завданняформування промислово-виробничої зони необхідно: - враховувати можливу потребу і напрям територіального розвиткуу погодженні з основними композиційними осями міста;- забезпечити зв'язки з головними транспортними комунікаціями,які утворюють планувальний каркас міста;- забезпечити композиційний взаємозв'язок виробничої зонизабудови з оточенням;- враховувати умови сприймання різних ділянок промисловоїзабудови у міському середовищі;- забезпечити створення санітарно-захисних зон з включенням їху єдину систему озеленення міста. Наукова і науково-виробнича зона Науково-виробнича зона- це територ поселення, призначена для розміщення і розвитку наукових установ із різним хар-ром дослідницької діяльності і специфікою вир-ва. У значних і найзначніших містах слід визначати районирозміщення і розвитку наукових установ, які залежать від характерудослідницької діяльності і специфіки виробництва. Рекомендуються: - центральні міські райони для інститутів і установ суспільнихнаук, конструкторських бюро із штатною кількістю працівників, якане перевищує 300 чол.;- прицентральні сельбищні, сельбищно-виробничі райони, щосклалися, для розміщення установ природничих і технічних наук ізштатною кількістю 1000-2000 чол.;- периферійні, нові міські райони для розміщення груп наукових,навчальних, науково-технічних установ природничо-наукового профілюіз штатною кількістю понад 2000 чол.;- приміські райони, в межах зони впливу міста для розвиткунаукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів науковогообслуговування, полігонів, дослідних полів та інших територіальноємких об'єктів. До складу спеціалізованих територій наукових,науково-виробничих установ слід включати території установ. дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусівекспериментального (серійного) виробництва, комунально-складськихзон, резервні території, рекреаційні, озеленені. Виробнича зона сільських поселень Виробничі зони сільських поселень є частиною їхньоїтериторії. Проектування виробничих зон повинне здійснюватисявідповідно до вимог РСН 320-86/Держбуд УРСР "Планування, забудоваі благоустрій виробничих зон сільських населених пунктів України". У виробничих зонах слід розміщувати різні типиагропромислових підприємств і цехів галузевих господарськихцентрів колгоспів, держгоспів, виробничих об'єктів, які належатьакціонерним товариствам, кооперативам, селянським (фермерським)господарствам та ін., а також підприємства несільськогосподарськихгалузей (філіали підприємств, цехи). При взаєморозміщенні сельбищної і виробничої зон слідстворювати між ними - відповідні санітарно-захисні і зооветеринарнірозриви.- Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) уселищах міського типу, селах з утриманням великої рогатої худобиабо свиней від 10 до 250 голів, овець - до 500 голів, птиці - до1000 голів слід розміщувати на відокремлених ділянках здотриманням розмірів санітарно-захисних зон- Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми,ветеринарні установи, склади мінеральних добрив і хімічних засобівзахисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку стосовно доінших сільськогосподарських об'єктів у сельбищній зоні. Територіївиробничих зон не повинні розділятися на відокремлені ділянкизалізничними або автомобільними дорогами загальної мережі.- Розміщ с/г комплексів має забезпечувати збереження навкол сер-щаЗа межами виробничої зони можливе виокремлене розташ об’єктів: складів паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, артезіанські свердловини, очисні споруди, гноєсховища. (схема в зош) На терит виробнич сільських поселень можна виділ такі підзони:- Агропром під-ств- Адміністративно-побутових закладів- Складських і теплично-паркових споруд Загальноміський центр міста

 

ЗМЦ- це просторово-розвинута система,до складу якої входять:центральне ядро, прилегла зона та філіали центру в межах планувальних районів (зон).

Планувальна структура ЗМЦ формується як лінійно-вузлова система. Територіальний розвиток ЗМЦ здійснюється у напрямках основних транспортних зв’язків з периферійними районами і приміською зоною.

Межі ядра ЗМЦ і прилеглої до нього зони встановлюють з врахуванням таких факторів:

- Центральне положення ядра у плані міста

- Розташування центру

- Наявність ділянок для подальшого територіального розширення

- Включення до центру історико - архітектурних зон

- Наявність основних композиційних осей,вузлів, місто утворюючих елементів

- Транспортна доступність

- Наявність планувальних обмежень (висотні будівлі і т.д.)

- Інтенсивність освоєння територій

ЗМЦ- це 6-7% від територія міста. Питома вага ЗМЦ та його основних складових у балансі територія міста становить:

- Центр міста -3,5-5 % (для малих міст 6-8%) від загальної території міста

- Ядро у центрі - 30 -35% від території ЗМЦ

- Громадські території у ядрі центру 60-70% від території ЗМЦ

Щільність населення в центрі (при забудові приблизно 6 поверхів) є 210 люд/га.

До складу ЗМЦ входять об’єкти та заклади обслуговування,що мають рівні функції:

1. Провідна – це управління,суди,органи самоврядування, наукові,культурні центри.

2. Супутні - зв'язок,транспорт,відпочинок,туризм, комерція, громадське харчування.

3. Незалежні – освіта, науково-виробничі ділянки,охорона здоров’я, спортивні майданчики.

Функції зонування та площа структури ЗМЦ залежить від природних та містобудівних умов.

 

Принципова схема просторового ЗМЦ

11.Міське господарство.Народногосподарський комплекс міста Міське господарство, комплекс служб, підприємств, інженерних споруд і мереж, покликаних задовольняти повсякденні комунальні, побутові і соціально-культурні потреби жителів міст і селищ міського типа. До Р. х. відносяться житлове господарство, комунальне господарство, підприємства і організації побутового обслуговування населення, міського транспорту, зв'язку, торгівлі і громадського харчування, а також відповідні служби, споруди, установи освіти, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення і так далі.Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межахміста, формує її народногосподарський комплекс. Його об'єднують вєдине ціле транспортна система, система розселення, управління ізв'язку. 12.Соціально-економічна база розвитку міста. Характер та рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст суттєво різниться залежно від галузевої спеціалізації матеріального виробництва, чисельності населення, обсягів діяльності містоутворюючих підприємств тощо. При цьому критерієм монофункціональності міста згідно із згаданим Законом України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” визначено питому вагу певної галузі у матеріальному виробництві. Відповідно, монофункціональні міста можна умовно поділити на такі категорії: - вузькоспеціалізовані (питома вага галузі становить понад 90 %) – до цієї категорії належить 28 % монофункціональних міст; - спеціалізовані (питома вага галузі становить від 75 % до 90 %) – до цієї категорії належить 27 % монофункціональних міст; - помірно спеціалізовані (питома вага галузі становить від 60 % до 75 %) – до цієї категорії належить 26 % монофункціональних міст; - неспеціалізовані (питома вага галузі становить менше 60 %) – до цієї категорії належить 19 % монофункціональних міст. Рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст значно різниться залежно від їх розміру, територіального розміщення та спеціалізації (див. Додаток). Так, наприклад, найбільший обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу населення у 2008 р. з усіх досліджених монофункціональних міст мало м. Авдіївка Донецької області (ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод”) – понад 200 тис. грн., що у 12 разів перевищує відповідний показник в середньому по Україні й майже у 10 разів – відповідний показник для схожого за розмірами м. Красноперекопськ АР Крим (23,03 тис. грн.). Найбільшим розмір середньомісячної заробітної плати штатного працівника у 2008 р. з-поміж аналізованих міст виявився у м. Южне Одеської області – 3760 грн., що удвічі перевищує відповідний загальнодержавний показник. Найменшим – у схожого за розміром, але з іншою структурою економіки м. Переяслав-Хмельницький Київської області – 1388 грн., що становить менше 80 % загальнодержавного показника. Ці ж два міста займають різнополюсні позиції за рівнем зареєстрованого безробіття у 2008 р.: від мінімального значення у м. Южному (0,3 %) до максимального у м. Переяслав-Хмельницькому (4,0 %) при середньому значенні по Україні 2,9 %. Помітно виділяються за рівнем економічного розвитку монофункціональні міста з потужними енергогенеруючими об’єктами. Це, зокрема, м. Кузнецовськ Рівненської області (Рівненська АЕС), м. Южноукраїнськ Миколаївської області (Південно-Українська АЕС), м. Енергодар Запорізької області (Запорізька АЕС, Запорізька ТЕС) тощо. Крім наявності потужних промислових об’єктів зі значною кількістю робочих місць та порівняно кращими матеріальними умовами праці, економіка цих міст меншою мірою піддається коливанням унаслідок кризових явищ через стратегічний характер енергогенеруючих підприємств та достатньо стабільний попит на їх продукцію. Унаслідок цього, середньомісячна заробітна плата у згаданих містах перевищує середню по Україні у 1,5-2 рази, а рівень безробіття є нижчим, ніж у середньому по країні. Таким чином, простежується чіткий поділ монофункціональних міст України, залежно від рівня соціально-економічного розвитку, розвиненості інфраструктури та життєвих умов, на такі групи: 1) міста-лідери – демонструють вищі за середньоукраїнські показники соціально-економічного розвитку, характеризуються більш розвиненою інфраструктурою та відносно невеликим техногенним навантаженням. До цієї групи можна віднести, наприклад, м. Вільногірськ Дніпропетровської області, м. Енергодар Запорізької області, м. Кузнецовськ Рівненської області, м. Нетішин Хмельницької області, м. Южне Одеської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області тощо; 2) міста із середнім рівнем розвитку – мають показники соціально-економічного розвитку на рівні середньоукраїнських, розміщені в зоні тяжіння великих міст, на перетині транспортних магістралей. Це, наприклад, м. Вугледар та м. Авдіївка Донецької області, м. Красноперекопськ АР Крим, м. Орджонікідзе, м. Першотравенськ та м. Тернівка Дніпропетровської області, м. Ровеньки Луганської області; 3) міста, що демонструють ознаки депресивності – повністю залежать від одного підприємства, помітно відстають за рівнем розвитку, володіють, як правило, практично вичерпаним природно-ресурсним потенціалом і характеризуються вкрай несприятливою екологічною ситуацією. Це, зокрема, м. Дебальцеве, м. Дзержинськ, м. Димитров, м. Добропілля, м. Докучаєвськ, м. Кіровське Донецької області, м. Куп’янськ Харківської області, м. Марганець Дніпропетровської області, м. Нововолинськ Волинської області, м. Рубіжне Луганської області тощо. 13,14.Суть архітектури і її завдання. Основні етапи розвитку архітектури Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій, тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства. Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори. Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. Були освоєні найпростіші прийоми орга