Розкрийте сутність простору і часу як найбільш загальних форм буття

Простір це найзагальніша форма буття матерії, яка характеризує протяжність, структуру, порядок існування та співіснування матеріальних об’єктів та їх взаємодію.

Час - це також найзагальніша форма буття матерії, що характеризує тривалість існування всіх об’єктів і послідовність зміни станів.

Та поряд з загальними властивостями простору та часу, кожному з них притаманні й якісно специфічні властивості:

Ознаки простору: протяжність, метричність, структурність, єдність перервності і неперервності. Ознаки часу: тривалість, необоротність, одновимірність, єдність континуальності і дискретності.

В тлумаченні простору і часу склалось чотири підходи: динамічний, статичний, субстанціальний, релятивний.

Загальні властивості і певні особливості виражаються в різних виявах простору і часу: фізичному, біологічному та соціальному.

Діалектика як вчення про розвиток

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Діалектика поширюється на всю навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як «духу», матерії, свідомості, пізнання.

Під «розвитком» ми повинні розуміти процес тривалих, необоротних накопичувальних якісних змін в бутті. В філософії сформувалось декілька основних концептуальних підходів до пояснення здійснення розвитку: діалектичний, метафізичний, синергетичний.

Основні категорії діалектики – матерія, свідомість, розвиток, якість, кількість, заперечення, суперечність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, якість, міра, еволюція, революція, загальне, особливе, одиничне, структура, система, частина, ціле, елемент, причина, наслідок та інші. Основні закони, що описують розвиток світу і процесу пізнання, сформовані Г.Гегелем: - закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення.

Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку (суперечність). Те, все що існує складається з протилежностей. Розвиток тому постає як процес виникнення, зростання, загострення та вирішення багатоманітних протиріч. Якщо розвиток обумовлений основними суперечностями, - то результатом його буде зміна, що стосуватиметься буття всього цілого, а не лише окремих його елементів (як це відбувається на основі неосновних суперечностей).

Розвиток на основі сутнісних суперечностей (на відміну від не сутнісних) буде завжди носити довготривалий характер.

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття як зв'язок,взаємодія,відношення. Поняття зв’язку є найголовнішим і відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі. Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття «взаємодія», що відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного, зміну їхнього стану, взаємоперехід, а також породження одних об’єктів іншими. Взаємодія носить об’єктивний і універсальний характер.

Свідомість як цілісна система.

Свідомість – це властивість високоорганізованої матерії відображати специфіку існування буття н арівні формування його уявних наочних образів.. Вона має компонентну, рівневу, функціональну структуру та структуру за типом суб’єкта та об’єкта.

Компонентами свідомості являються:

Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, норми, оцінки, знання, цінності, потреби, інтереси

В рамках рівневої структури свідомості ми неминуче зіштовхуємось зі значимістю над свідомого,усвідомлюваного та підсвідомого

Функціональна структура свідомості надає можливість більш детально виявити значимість таких її етичних компонентів як духовні ідеали і принципи, совість, переконання, віра, воля, надія.

Враховуючи специфіку суб’єкта усвідомлення в структурі свідомості ми можемо також виявити такі її специфічні форми, як: індивідуальна (особиста) свідомість, групові форми (сімейна, професійна, класова, національна), та суспільна свідомість (властива найширшому надособистнісному суб’єкту).

Оскільки об’єкти усвідомлення мають свою специфіку, певну співвідносність в структурі буття світу, суспільства та природи, то свідомість, як форма їх відображення також має свої особливості. Це дає можливість констатувати такі її різновиди, як: екологічна свідомість, політична, правова, релігійна, моральна, естетична та інші.

З появою свідомості з'являється принципово нове мотивування та регулювання діяльності. А це означає, що свідомість пов'язана з принциповою зупинкою довільної течії психічних актів, із появою у психіці нових систем оцінок реальності, від яких вибудовується і нова система 37. Свідомість та її суттєві властивості

Свідомість – це властивість високоорганізованої матерії відображати специфіку існування буття н арівні формування його уявних наочних образів.

Найважливішою властивістю свідомості є творча активність і здатність до цілепокладаючої діяльності (а не просто пристосовані реакції, як у тварин).

Творча активність свідомості виявляється в тому, що вона:

1. Відображає світ цілеспрямовано і вибірково;

2. Конструює теоретичні моделі, що пояснюють закономірності навколишнього світу;

3. Розробляє прогнози розвитку природних і соціальних явищ і процесів;

4. Служить основою перетворюючої діяльності людини.

5. На основі творчої активності ми можемо формувати образ того буття, якого ще не має або якого вже не має.

Свідомість має і інші властивості, до числа яких слід віднести: об’єктивність і суб’єктивність, комунікативність, універсальність, системність.

Універсальність свідомості полягає в тому,що на основі свідомості ми можемо формувати образи різних предметів.

Комунікативність свідомості відображається в мові та при спілкуванні.

Системність –це цілісна структурно-організована система.

Суб’єктивність властива суб’єкту як носію активності.

Існують ще й такі властивості свідомості як: Ідеальність відображення, Універсальність відображення, Об'єктивність відображення, Предметність відображення, Цілеспрямованість, Активність свідомості, Суспільність свідомості, Знарядність свідомості

Самосвідомість

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість, усвідомлення суб’єктом самого себе своїх інтересів і перспектив. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін.. Самосвідомості, як частині цілого (свідомості) є характерними ознаки всього цілого, іншими словами, вона умовно пронизує по вертикалі як компонентну, функціональну, рівневу структуру свідомості, так і структуру за типом суб’єкта, виконуючи переважно більшу частину функцій свідомості, виходячи зі своєї специфіки. Першою із форм самосвідомості виступає самопочуття, тобто елементарне усвідомлення свого тіла і його «вписаності» у навколишній світ людей, предметів і речей. Наступна, вища форма самосвідомості пов’язана з усвідомленістю себе як такого, що належить до певного людського співтовариства, тієї чи іншої культури й соціальної групи. Найвищим рівнем самосвідомості є усвідомлення свого «Я» як цілком особливого утворення, схожого на «Я» інших людей й водночас чимось унікального і неповторимого, що може робити вільні вчинки й нести за них відповідальність. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом свого «Я», винесення собі певної самооцінки, й у зв’язку з цим – задоволення чи незадоволення собою.

Самосвідомість має такі функції: самоконтроль, самооцінка, само відображення. Вона виступає частиною свідомості.

Самосвідомість зароджується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі практичної діяльності й міжлюдських взаємовідносин, потому вона включає в себе самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, які необхідні як в предметній діяльності, так і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Важливо також пам’ятати, що самосвідомість не лише виникає в процесі спільної діяльності й спілкування, а й перевіряється, коригується, виправляється й розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин.