Типи світогляду та їх взаємозвязок.

Існують такі типи світогляду: наївно-реалістичний,міфологічний, релігійний,практичний та філософський.Вони дістали таку назву тому, що виникали в історичній послідовності один за одним, хоча в сучасному світі всі вони співіснують і взаємодіють між собою.

Наївно-реалістичний тип світогляду являє собою примітивізм та констатацію без пояснень.

Міфологія - це масовий світогляд первісно-родового й ранньокласового суспільства. Оскільки цей тип світогляду зростає на грунті недостатньо розвинених форм виробництва й відповідно слабко розвинених соціальних зв'язків, то в ньому передусім домінувало глибинне відчуття цілісності світу, необхідної пов'язаності всього з усім. В міфологічному світогляді панує стихія ототожнення й уподібнення. Міфологічний світогляд був за способом свого здійснення фантастичним, але не в розумінні нереальності та неймовірності його змісту, а навпаки, як безумовне визнання реальності будь-чого.

Релігійний світогляд не приходить на зміну міфологічному світогляду раптово. В межах самої міфології відбувається поступове переоформлення світоглядного змісту.Як відтворення дедалі ширшого поділу праці й розкладу родової общини дедалі більше посилюються відмінності між світами - видимим та невидимим.Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль - мораль.Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія - на вірі, міфологія - на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія - абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю.

Розкрийте суть компонентної структури світогляду.

Компонентна структура – це різніпритаманні для людини форми осягнення світу, це 1) норми (елементарна форма вимоги, і цінності), 2) цінності – довготривала і продуктивна мета яка є бажанням і необхідним для людини (істина, краса, любов), 3) оцінка – виявлення значимості світу (добро і зло, прекрасне і потворне), 4) знання – сукупність інформації про властивості, ознаки предметів, процесів і явищ, 5) переконання – це погляди які є складовою внутрішнього світу, направляють діяльність людини.Складовими світогляду їх робить саме те, що вони всі разом, у своєму поєднанні здійснюють акт самоусвідомлення залученості людини до сві­ту. Тому в межах світогляду вони можутьнабуватидеяких рис, яких не мають поза ними.

Саме в межах світогляду й відкриваєтьсянедостатністьзнання у процесі духовного відтворення цілісностісвіту. Це форма духовного засвоєння результатів сприйняття процесу відображення дійсності, що характеризуються усвідомленням їх цінності.

Цінності є дужеважливоюскладовоюсвітогляду. Цінностіпевним чином поділяють світ, даютьйомусмисловий лад і тим самим полег­шуютьорієнтаціюлюдини у світі. Та головне те, щоцінностіроблять можливим сам вибір як достотнийспосібзалученостілюдини до світу.

Переконання це найістотніший компонент світогляду, який найбільшою мірою характеризує його саме як форму самосвідомості.. Якщознання є переважноописовим, то переконаннямаєімператив­ний характер: вонозадаєнапрямок і характер дії. Іншими словами, воно є концентрованимвиразом духовно-практичноїсутностісвітогляду та йогоадресованості до конкретноїлюдини. Порівняно з іншими компонентами світоглядупереко­наннявідзначаєтьсяякоюсьостаточність.

Розкрийте рівневу структуру світогляду.

Рівнева – це щабелі узагальнення світоглядного досвіду. Включає в себе:

1) світовідчуття – ставлення до світу;

2) світосприйняття – світ дається як організований і впорядкований, формується образ світу;

3) світорозуміння – ставиться питання чому цей світ такий? Що лежить в його основі?

Світовідчуття - ценайбезпосередніший за змістомспосібствердженнясвітогляду. Цезагальнийдуховний стан людини, якийвизначаєприйняттячинеприйняття нею світу, їїактив­ністьчипасивність, довіручинедовіру у ставленні до людей, до життя, до минулого й майбутньоготощо. Світпредставлений у ньомулише в своїхнайзагальнішихознаках.

Світосприйняття – це коли світ розглядається як впорядкований і організований, формуються просторово-часові уявлення, людина на цьому рівні отримує образ світу.

Подальшої своєї конкретизації світосприйняття дістає на більш високому рівні організації світоглядного змісту, на рівні світорозуміння. Тут образ світу набуває рис картини світу. Світорозуміння є тісним поєднанням світопояснення й світотлумачення. Це два йогоневід'ємні боки, яківзаємнопередбачають і підтримують один одного.
Світорозумінняможе бути буденно-масовим і теоретичним. Перше виступає в трьохголовнихсвоїх формах: міфоло­гічнесвіторозуміння, релігійнесвіторозуміння, філософ­ськесвіторозуміння. Друге ж має два головнихсвоїхвияви: теологічнесвіторозуміння і філософське віторозуміння.

Розкрийте структуру філософії як системи знань.

Структура філософії як системи знань опирається на такі вчення:

1) Онтологія –це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

2) Гносеологія – вчення про пізнання, осягнення, знання;

3) Методологія у філософії має два значення: перше - система способів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяльності; друге - вчення про систему, теорія методу. – вчення про методи осягнення, пояснення світу;

4) Аксіологія – вченя про цінності вивчає питання, пов'язані з природою цінностей, їх місцем в реальності і структурою ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками і структурою особи.

5) Праксеологія – вчення про діяльнісне ставлення до світу;

6) Антропологія – вчення про людину;

7) Етика – вчення про норми і засади поведінки;наука, що вивчає мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (наприклад, лікарська етика, етика державного службовця тощо).

8) Естетика – вчення про багатоманітність відношення до світу;філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

9) Соціальна філософія – вчення про суспільство і суспільну історію

Сутність філософської проблематики.

Чи є філософія наукою? Якщо це – «щось інше» (певна система знань, тип світогляду, тощо), для чого тоді вивчати філософію? Арістотель висловив думку, що філософія – «господиня наук», що інші науки її рабині. Гегель назвав її «королевою наук», та «накою наук». З 20 століття з формуванням цілого ряду наук, залунали думки про «неповноцінність філософії» перед іншими науками. з`являється філософська течія – позитивізм, яка поставила під сумнів наукову цінність філософії. Кожна наука, як вважали вони, сама по собі філософська. Сцієнтизм не розуміє специфіки філософії та особливих її функцій, що не зводяться до окремих наук.

Філософська проблема – це утруднення в яке потрапляє людина, що спостерігає і осмислює життя, проблема є життєва або екзистенціальна. Проблема хвилює людину, захоплює її цілком, її почуття, волю. Отже філософія – зосереджене споглядання людиною її власного життя. Виникають питання з трьох відносин Я і Бог, Я та інша людина, Я і природа. Отже, Людина, Природа, Суспільство – це головні проблеми філософії.

Виникнення філософії.

Істрико-філософськими та історико – культурними дослідженнями встановлено, що філософія виникає в один ітой самий час -6ст. до н.е. – в трьох культурних центрах: Середземномор’я, Китай, Індія. Чим же зумовлений закономірний характер виникнення філософії? Однією з спроб розв’язати це питання є ідея “стрижневої доби “Ясперса. “Стрижневою добою “ він називає період з 8 по 2 ст., коли відбувається духовні процеси в яких розви-ваються такі людські якості як розум та особистість. Відбувається руйнування міфологічного способу світобачення й світорозуміння. Виникнення ф-ї на думку Ясперса, є головною подією стрижневої доби. Саме філософія відіграє вирішальну роль у подоланні міфологічного світогляду, в культивуванні вільного й самочинного людського мислення. В сучасній історико-філософській науці ще не досягнуто згоди щодо причин виникнення філософії. Серед існуючих точок зору виділяють:

-міфогенна концепція роглядає виникнення ф-і з міфології шляхом її іманентного розвитку, шляхом зміни образної форми на безособово понятійно.

-гносеологічна концепція розглядає виникнення філософії як результат процесу простого узагальнення знань.

-деякі філософи вважають ще однією передумовою виникнення філософії поділ суспільства на класи.