Інфляція та перерозподіл національного доходу.

Вплив інфляції на рівень реальних доходів суперечливий. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл прибутків у залежності від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою.

Основні витрати непередбаченоїінфляції пов'язані з перерозподілом доходів:

 перерозподіл доходу між домашніми господарствами і державою. При інфляції одержувачі доходу у виді заробітної плати втрачають його частину, оскільки купівельна спроможність середньої заробітної плати зменшується. Платиться інфляційний податок – “сеньйораж”, що одержує держава;

 перерозподіл національного доходу між учасниками виробництва й одержувачами трансфертних виплат. Прибутки учасників виробництва ростуть в умовах інфляції. Одержувачі ж трансфертних виплат втрачають частину доходу, оскільки номінальні ставки пенсій і виплат часто не індексуються;

 перерозподіл прибутку між працею і капіталом. Ціни на блага змінюються швидко, а ціна праці збільшується, але з запізненням;

 перерозподіл від кредиторів до дебіторів. Дебітори повертають борг грошима з купівельною спроможністю, що зменшилася. Одним з основних дебіторів є держава (державні облігації, акції і т.д.).

Непередбачена інфляція призводить до зниження усіх видів фіксованих доходів і “субсидіює” тих економічних агентів, чиї номінальні прибутки зростають швидше, ніж середній рівень цін. В умовах несподіваної інфляції одержувачі позичок виграють за рахунок кредиторів, тому що борги повертаються грошима, що знецінились. Уряди, що нагромадили значний державний борг, нерідко проводять політику короткострокового стимулювання інфляції, що сприяє відносному знецінюванню заборгованості.

Якщо економічні агенти мають диверсифіковані джерела доходів, то вони можуть одночасно “виграти” і “програти” в умовах росту рівня інфляції. В Україні й інших перехідних економіках наслідки інфляції видаються важкими для значного числа сімей тому, що в дореформенних економіках основним видом сімейного доходу була фіксована заробітна плата. З реформуванням систем оплати праці і розширення числа джерел доходів негативні наслідки інфляції можуть бути поступово еліміновані.

У випадку очікуваної інфляції одержувач доходу може вжити заходи, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки інфляції, що, у іншому випадку, відіб'ються на розмірі його реального доходу. Коригування номінальних доходів може бути здійснене з урахуванням рівняння Фішера, якепоказує, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. Воно має такий вигляд: і = r + . У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення

 

номінальної процентної ставки на 1 %. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

Показники інфляції.

Основними показниками інфляції є:

- Рівень інфляції; - Темп інфляції; -Правило «числа 70».

Рівень інфляції (РІ) показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо).

РІ = Іц - 100 %

Індекс цін (І) — це відношення рівня цін в період t () до рівня цін базового періоду (), тобто:

Темп зростання цін визначається як відношення індексу цін поточного періоду до індексу цін попереднього періода у відсотках за вирахуванням бази індексу (1 або 100%).

Темп інфляції (ТІ) показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

ТІ = (Іц_t- Іц_t-1)/ Іц_t-1

ТІ = ((РІ_t, - РІ_t-1)/РІ_t-1) •100 %,

де І_t, І_t-1 - відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Правило «числа 70» показує через скільки років темп інфляції зросте вдвічі і обраховується діленням числа 70 на темп інфляції відповідного року, починаючи з якого можна обрахувати, коли подвоїться інфляція.

4 5. Крива Лаффера для інфляційного податку

Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

В умовах інфляції економічні суб’єкти сплачують ще один податок, непередбачений податковою системою – це інфляційний податок. Інфляційний податок – це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції. Інфляційний податок сплачується автоматично домогосподарствами, оскільки із зростанням цін вони втрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційний податок отримує емітент грошової маси, тобто держава. Крім того, держава отримує додатковий дохід, обумовлений прогресивною шкалою оподаткування, тому інфляція сприяє зростанню номінальних доходів і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високими ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком.

Сеньйораж (SE) - дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші.

Дія інфляційного податку описується кривою Лаффера. Вона показує величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції в умовах, коли економіка перебуває в стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом.

Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку - це попит на реальні грошові залишки) зменшується.
Максимальний інфляційний податок IT_max досягається за графіком при рівні інфляції P^?_max.

Подальше зростання інфляції призводить до скорочення податкових надходжень, оскільки високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку).
Отже, при стійких темпах інфляції існує максимальний бюджетний дефіцит (IT_max), який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може тимчасово фінансувати дефіцит, вищий за IT_max, але за рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу. Якщо уряд намагається тривалий час фінансувати більший, ніж IT_max, дефіцит бюджету. Це призводить до гіперінфляції.