Основні м/е показники: національний обсяг вир-ва, загальний рівень цін, процентна ставка. Зайнятість.

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (напр., за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Щоб виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці обчислюють валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в Україні чи за кордоном.

Другою важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій. В Україні діє закон України «Про зайнятість населення». Найважливішим показником сфери зайнятості є рівень безробіття — відношення чисельності безробітних до робочої сили. Ще одним показником рівня зайнятості є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни.

Сфера цін є третьою сферою макроекономіки. Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції.

Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Що розуміють під загальним рівнем цін? Ми як покупці маємо справу з

індивідуальними цінами на товари і послуги і ніколи не купуємо товарів за загальним рівнем цін. Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді. Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахункового року.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Процентна ставка - ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік).

На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка - Рівень інфляції.

5. Методи обчислення ВНП.

Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість сумарної кінцевої продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва, що належать представникам певної країни (резидентами) за рік (наприклад: українцями, незалежно від того, де розміщені ці фактори виробництва — в Україні чи за кордоном).

ВНП можна розрахувати одним з двох методів.

Метод кінцевого використання (по витратах). При розрахунку ВНП по витратах підсумовуються витрати усіх економічних агентів, що використовують ВНП, домашніх господарств, фірм, держави і іноземців (витрати на наш експорт). Фактично йдеться про сукупний попит на зроблений ВНП: ВНП = C + I + G + NE, де C - споживання; I - інвестиції; G - державні закупівлі; NE - чистий експорт.

Розподільний метод(по доходах)

При розрахунку ВНП по доходах підсумовуються усі види факторних доходів, а також амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, т. е. податки мінус субсидії. У складі ВНП зазвичай виділяють наступні види факторних доходів(критерієм служить спосіб отримання доходу):

–оплата праці(заробітна плата, премії та ін.);

–доходи власників(доходи некорпоративних підприємств, дрібних магазинів, ферм, товариств та ін.);

–рентні доходи;

–прибуток корпорацій(що залишається після плати праці і відсотків за кредит);

–чистий відсоток (як різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки і процентними платежами, отриманими фірмами від інших секторів - домашніх господарств, держави, виключаючи виплати відсотків за державним боргом).

Як і при інших способах підрахунку, в даному випадку існує зв'язок між показниками ВВП і ВНП: ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за рубежа. Чисті факторні доходи з-за кордону дорівнюють різниці між доходами, отриманими громадянами цієї країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманими на території цієї країни.

6. Система націонал. рахунків: ВВП, ЧНП, націонал. дохід, особистий дохід, дохід кінцевого використання.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу й перерозподілу доходів та формування національного багатства. СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни; своєрідний вимірювач стану економіки, основа для розробки економічної політики держави; містить дані про кількість вироблених у всьому суспільстві товарів і послуг, про сукупні доходи та сукупні витрати всіх економічних суб’єктів тощо.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного

 

обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

Існують методи розрахунку ВВП за виробленою продукцією (виробничий метод); за витратами на виготовлену в країні продукцію та за доходами, отриманими в результаті виробництва продукції.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: ВВ – ПС = ДВ, де ВВ – валовий випуск; ПС – проміжне споживання; ДВ – додана вартість. Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Розрахунок ВВП за витратами: ВВП = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де: СВ – споживчі витрати домашніх господарств; ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції; ДЗ – державні закупівлі; ЧЕ – чистий експорт.

Обчислення ВВП за доходами: ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП,де:ЗП – зар. плата; А – амортизація; НП – непрямі податки.

Чистий національний продукт - це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства, за вирахуванням суми амортизації-вартості

зношування основних фондів: ЧНП = ВНП – А, де А - амортизаційні відрахування.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід.

1) Національний дохід – це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП, або вартість ресурсів, що використовуються для виробництва обсягу продукції в поточному році. НД розраховується шляхом вилучення з вартості чистого внутрішнього продукту непрямих податків. НД = ЧВП – НП, де: ЧВП - чистий внутрішній продукт; НП – непрямі податки.

2) Національний дохід – це сукупний дохід, який заробляють власники факторів виробництва:

робочої сили (заробітна плата найманих працівників), землі (земельна рента) та власники капіталу (прибуток і процент) за рік. Він вважається заробленим доходом.

НД = ЗП + рента + процент + прибуток, де: ЗП – заробітна плата.

Особистий дохі д – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків. ОС можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.

ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП, де: НД – національний дохід; ВСС – внески на соціальне страхування; ППК – податок на прибуток корпорацій;

НПК – нерозподілений прибуток корпорацій;ТП – трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження. ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС), де: ОД – особистий дохід;

ОПП – особистий прибутковий податок; ПМ – податок на майно;

ПС – податок на спадщину.

Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень. ДКВ = СВ+З, де: СВ – споживчі витрати домашніх господарств; З – заощадження.

7. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор.

Номінальний ВВП (ВВПн) - це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

На величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Якщо дано, що економіка країни виробляє лише два продукти, то перемноживши кількість проданих товарів на їх ціни і додавши отримані добутки, отримаємо номінальний ВВП, або ВВП у поточних цінах: ВВПн = Р1 • Q1 + Р2 • Q2

Реальний ВВП (ВВПр) - це показник загального обсягу вир-ва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу (базовий рік). Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін. На нього впливає лише зміна обсягів виробництва.

ВВПр = ВВПн / ВВПд, де ВВПд - дефлятор ВВП

Зміна ВВП реального розраховується (%):

ΔВВПр = ΔВВПн - ΔВВПд

Дефлятор ВВП (ВВПд) - ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року що до іншого, і т а ким чином допомагає порівняти реальний і номінальний ВВП (його називають Індексом Пааше). Дефлятор ВВП також використовується для визначення рівня інфляції. ВВПд = (ВВПн / ВВПр) • 100 %.

8. Особливості обчислення м/е показників. Кінцевий товар. Подвійний рахунок.

9. Зайнятість, як економічна проблема і економ. категорія. Види безробіття.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу.

Зайнятість розглядають з двох боків:

1) зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход.

2) зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства, та ситуацію на ринку робочої сили.

Протилежною категорією зайнятості є безробіття.

Безробіття - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Існує дві форми безробіття: природне й надлишкове.

Видами природного безр-тя є: фрикційне, інституціональне, структурне. Види надлишкового – приховане, циклічне, сезонне, технологічне.

1. Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи. Воно пов’язане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Особи найманої праці, залишивши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Відмінна ознака цього виду безробіття – добровільність і нетривалість.

2. Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають

на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

3. Структурне безробіття пов'язане з технологічними зсувами у

 

виробництві, що змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявилися “застарілими” або менше необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш довгостроковий характер.

4. Приховане – коли люди формально працюють, а фактично займають зайві робочі місця або не працюють. Такий вид характерний для сільського

гос-ва, різних управлінських структур з нераціонально великим штатом, а також в цілому для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві роб.місця, щоб уникнути відкритого безробіття.

5. Циклічне - безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду вир-ва і скорочення попиту на ринку праці. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди економічного піднесення воно відсутнє.

6. Сезонне – обумовлене сезонним коливанням в обсягах вир-ва певних галузей (сільське гос-во,туристичне обслуговування).

7. Технологічне без-тя пов’язане з ліквідацією частини роб. місць внаслідок автоматизації, раціоналізації вир-ва тощо.

10. Ринок робочої сили. Державне регулювання ринку роб. сили і державна система забезпечення зайнятості.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства. Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.

Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:

-стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

-підготовка та перепідготовка робочої сили;

-сприяння найму робочої сили;

-соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення, в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

11. Економ. та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена.

Безробіття призводить до економічних і соціальних наслідків, а саме:

• відповідно до закону А. Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло б досяг ти за умов повної зайнятості;

• скорочення заощаджень та зниження інвестиційного попиту;

• скорочення пропозиції, спад виробництва;

• нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;

• втрата кваліфікації робітник і в, що може згодом зумовити значне зниження зарплати або нові звільнення;

• втрата самоповаги, моральний занепад, можливий розпад сім’ї, тобто загальне погіршення фізичного і психологічного стану;

• громадське та політичне безладдя, соціальна та політична напруженість у суспільстві.

Закон Оукена: в ситуації коли фактичний рівень безробіття перевищує

її природний рівень на 1 %, відставання обсягу ВВП становить 2,5 %.

(ВВП* - ВВП) / ВВП*= (β (U-U*)

(ВВП - ВВП*) /ВВП = - 2,5 • (U* - U),

В = (U - U*) • 2,5,

де ВВП* - природний (потенційний) обсяг виробництва;

ВВП - фактичний обсяг виробництва;

U— фактичний рівень безробіття;

U* - природний (потенційний) рівень безробіття;

(β-параметр Оукена (2,5), тобто коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

В - відставання ВВП фактичного від ВВП потенційного (природного).