До цієї групи відноситься значна кількість вітамінів, в тому числі вітаміни комплексу В, вітамін С та ін.

 

Вітаміни	Назви вітамінів	Назви коферментів, до складу яких входять вітаміни	Прибл. необхідність в вітамінах на добу (мг)
В1     В2     РР (В5)   В3   В6   В12	Тіамін (аневритний вітамін, аневрин)   Рибофлавін (стимулятор росту)   Кислота нікотинова, нікотинамід (ніацин, антипелагричний вітамін, вітамін В3)   Кислота пантотенова   Піродиксин (адермін, антидерматитний вітамін)     Кобаламін (антианемічний вітамін)	Тіамінпірофосфат     Флавінмононуклеотид (ФМН), флавінаденіндинукле- отид (ФАД)   нікотинамідаденін-динуклеотид (НАД), нікотинамідаденін-динуклеотидфосфат   Коензим А     Піродоксальфосфат   Коензим В12	1,5-2     1,5-2     12-18   3-5     2-3   0,002-0,005

 

 

Вітаміни	Назви вітамінів	Назви коферментів, до складу яких входять вітаміни	Прибл. необхідність в вітамінах на добу (мг)
Вс   (В9)     Н     С     Р	Кислота фолієва (фолацин, птероіглутамінова кислота, антианемічний вітамін)     Біотин, (антисиборейний вітамін)     Кислота аскорбінова (протискорбутний вітамін)     біофлавоноїди (вітамін проникності)	Тетрагідрофолієва кислота     Входить до складу окисно-відновної системи	0,05-0,1     0,25     50-100   30-50

 

Іноді крім вітамінів, розчинних у воді і в жирах, виділяють так звані вітаміноподібні сполуки. До них відносять холін, ліпоїву кислоту, оротову кислоту, пангамову кислоту, пара-амінобензойну кислоту, карнітин, і вітамін U [7].

Алкалоїди

Алколоїди (лат. Alkali — луг + oides — подібний, тобто подібні до лугу) –велика група вторинних рослинних речовин, які містять один чи більше атомів азоту, частіше у складі гетероциклічного кільця, мають лужні властивості, більшість з них чинить виражену фармакологічну дію на організм людини і тварин. А. не є гомологічною групою речовин і розрізняються за хімічними, біохімічними і фармакологічними властивостями. Крім С, Н, О і N молекули А. містять атоми S, рідше Cl чи Br.

А. зазвичай надають назви рослин, з яких їх виділяють. Назва А. може бути: за родовою назвою рослини (атропін — Atropa); за видовою назвою рослини (кокаїн — Erytroxylon coca); за фізіологічною активністю (морфін — від назви бога сну Морфея); за назвою рослинної сировини (ерготамін — від назви ріжок (рос. назва: спорынья) ergot); або називають ім’ям першовідкривача Пелетьє (пелетьєрин). Іноді до назви А. додають префікс чи суфікс, щоб позначити інший А. з цього ж рослинного джерела, проте відповідно до хімічної номенклатури назва А. має закінчуватися на суфікс – ін [8].

Найбільш прийнятна класифікація А., що базується на будові вуглецево-азотного скелета молекули, напр.: ізохінолінові А., тропанові, індольні, хінолінові, пуринові, імідазольні, піридинові, піперидинові, хінолінові, піролідинові.

Класифікують також за філогенетичними ознаками, поєднуючи в одну групу всі сполуки, виділені з рослин однієї родини чи роду, напр.: А. аконіту, А. дурману, А. іпекакуани, А. родини макових.

За біогенетичними попередниками (прекурсорами) можна групувати А., розрізняючи групи А., у біосинтезі яких беруть участь амінокислоти орнітин, лізин, пролін, фенілаланін, триптофан, антранілова кислота і гістидин. З точки зору біосинтезу А. розподіляють на 3 групи: А. або справжні А. — мають гетероцикли і біосинтетично походять з А. амінокислот, або з кислот нікотинової чи антранілової; протоалкалоїди (біо­генні аміни) — містять азот поза циклом, але утворюються з амінокислот; псевдоалкалоїди (ізопреноїдні А.) — утворюються без участі амінокислоти, але за участю мевалонової кислоти і об’єднуються в групу незалежно від наявності гетероциклу, тобто вони мають терпеноїдне походження. Біо­хімічна класифікація А. не завжди дозволяє однозначно віднести той чи інший А., особ­ливо складної структури, до певної групи. Можна системазувати А. за фармакологічним принципом, згрупувавши речовини з однотипною активністю. Напр. А.з протикашльовою дією — кодеїн, глауцин та ін.; А., що чинять спазмолітичний ефект — папаверин, атропін, платифілін та ін [9].

Зазвичай рослини містять суміш декількох, іноді до 15 або 20 А., які близькі за своєю будовою, напр. мак снодійний, хінне дерево. Однак деякі рослини містять тільки один А., напр. рицинін у рицині. Багато А., особливо складної будови, специфічні для певних родів і навіть родин, що широко використовуються у систематиці (хемотаксономія). Часто А. містяться у рослині у вигляді солей органічних та неорганічних кислот. Локалізацію А. виявляють переважно у певних частинах (органах) рослин, напр. у хінному дереві — кора, в аконіті — бульби, у кокаїновому кущі — листя, у болиголова — плоди, у фізостигмі — насіння. Вміст А. у тканинах зазвичай становить десяті або соті частки відсотка і рідко доходить до 10–15% (кора хінного дерева, лист тютюну). Знач­ний вплив на накопичення А. у рослинах має географічне розповсюдження та різні фактори: температура повітря і ґрунту, кількість опадів, тривалість та інтенсивність сонячного дня, затемнення, висота над рівнем моря тощо, а також вплив людини у разі культивування та акліматизації.

А., які виявляють у тварин, не завжди синтезуються самим організмом, іноді їх походження пов’язане з характером їжі. Так, боб­ри, вживаючи в їжу кореневища латаття жовтого (рос. назва: кувшинка желтая), накопичують А. касторамін, дуже близький до А. нуфаридину [6].

 

Флавоноїди

 

Флавоноїди - група БАР поліфенольного характеру з загальною формулою С₆–С₃–С₆. Назва походить від лат. flavus — жовтий, оскільки перші виділені Ф. кверцитрин (з кори дуба), рутин (з рути та гречки), робінін (з акації) мали жовте забарвлення.

Молекула Ф. складається з двох фенільних залишків (кільця А і В), з’єднаних пропановою ланкою. Ці кільця можна розглядати як похідні фенілпропаноїдів.

Ф. рідко зустрічаються у вільному стані: пилок квіток містить кверцетин; у корі дерев містяться катехіни, лейкоантоціанідини. Більшість Ф. представлені глікозидами. Частота і перевага заміщення будь-якого положення залежить від структури аглікону. Так, напр., у флавонів замі­щення відбувається в положенні С-7, рідше — у С-3 ′, С-4 ′; у С-глі­ко­зидів — у С-6, С-8. У флавонолів зазвичай заміщення відбувається в поло­женні С-3 або С-7. Цукрові залишки представлені D-глюкозою, D-галактозою, D-ксилозою, L-рамнозою, L-арабінозою, D-глюк­уроновою та D‑галактуроновою кислотами. Здебіль­шого у Ф. глікозидах цукрові залишки зв’язані з агліконами напівацетальним зв’язком через атом кисню. О-глікозиди залежно від кіль­ко­сті та положення цукрових залишків можуть бути монозидами, біозидами, диглікозидами, тріозидами. Цукровий ланцюг може бути ліній­ним або розгалуженим [10].

Ліпіди

 

Ліпіди (грец. lipos — жир) — великагрупа природних гідрофобних сполук, неоднорідних за хімічним складом та біологічними функціями, які об’єднують за такими критеріями: 1) обмежена розчинність у воді та полярних розчинниках і, навпаки, хороша розчинність у неполярних розчинниках; 2) знаходження в природі у вигляді складних ефірів вищих жирних кислот; 3) наявність в усіх живих організмах.

Деякі Л. (жири тваринні, рослинні) використовують здавна як продукти харчування, для виготовлення ліків і косметики, а також для освітлення приміщень. З початку XVIII ст. Л. стали використовувати для миловаріння, а з XX ст. — для виробництва мийних засобів, емульгаторів, детергентів, пластифікаторів і технологічних мастил.

Л. класифікують: 1) за функціями, які вони виконують в організмі, виділяють Л. запасні та мембранні (фосфоліпіди та гліколіпіди); 2) за фізичними властивостями — нейтральні (неполярні) та полярні; 3) за хімічними властивостями — Л., які омилюються лугами (жири, віск, складні Л.), та неомилювані ліпофільні речовини [11].

Сучасна класифікація поділяє Л. на прості та складні, окремі групи становлять похідні Л. і різні Л. Прості Л. — це ефіри жирних кислот із різноманітними спиртами. До них належать жири, або ацилгліцероли (ефіри жирних кислот і гліцеролу), воски, а також ефіри холестеролу і вищих жирних кислот. Складні Л. — це ефіри жирних кислот і спиртів, гідроксильні групи яких містять інші замісники. До цієї групи належать фосфоліпіди, гліколіпіди, сфінголіпіди, ліпопротеїди, ліпополісахариди. Похідні Л.— сполуки, які утворюються внаслідок гідролізу складних Л., тобто вищі жирні кислоти, моно- та діацилгліцероли, гліцерол, стерини, жирні альдегіди, ліпідна частина ліпопротеїдів. До групи різних Л. належать аліфатичні вуглеводні, сквален, інші терпени, вітаміни Е, К, ефіри гліцеролу, глікозилгліцероли тощо. Іноді сполуки, подіб­ні до Л. за фізико-хімічними властивостями, називають ліпоїдами (фосфоліпіди, воски, стероїди, у т.ч. холестерол та його ефіри, біологічно активні гормони і жовчні кислоти). Усі Л. умовно можна поділити на неполярні (нейтральні) та полярні; Л., що омилюються лугами (жири, воски, складні Л.), і неомилювані (ізопреноїди, каротиноїди, простагландини тощо). За ліпофільними властивостями до Л. іноді зараховують терпеноїди, стероїди, каротиноїди, а також хлорофіл. Певною мірою віднесення цих сполук до Л. виправдано, оскільки всі вони в живих організмах знаходяться разом із Л. і разом екстрагуються органічними розчинниками [12].