Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.

Промисловість – це найбільша галузь національної економіки, ведуча ланка народногосподарського комплексу. Від рівня і масштабів її розвитку залежить розвиток всієї економіки, життєвий рівень населення, зміцнення обороноздатності країни.

В основі державного регулювання промислового виробництва лежить галузевий поділ промислового виробництва. Промисловість України складається з спеціалізованих галузей та міжгалузевих комплексів.

В промисловості України є такі спеціалізовані галузі: електроенергетика, нафтовидобувна, газова, вугільна, торф`яна, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна та нафтохімічна, машинобудівна і металообробна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова, промисловість будівельних матеріалів, скляна та фарфоро-фаянсова, легка, харчова, мукомольно-круп`яна, комбікормова, мікробіологічна, поліграфічна та інш.

Міжгалузеві комплекси це єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потреби національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, пов`язаних між собою технологічно, економічно і організаційно. До складу міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать такі: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий.

Територіальна організація промисловості України потребує подальшого вдосконалення і поліпшення розвитку промисловості в цілому. Проблем тут багато. Основними є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість великих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах з надмірним забрудненням навколишнього середовища; поліпшення внутрішньої структури „старих” промислових комплексів, наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції.

Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення – в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.

Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.

До факторів, які обмежують розвиток промисловості, належать складна демографічна ситуація; негативне екологічне і соціальне становище у великих містах і промислових районах; дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових ресурсів, руд кольорових металів та деяких інших видів сировини; зменшення інвестицій на нове будівництво і реконструкцію старих підприємств.

Державне регулювання промислового виробництва має два напрямки (залежно від типу галузей і форм власності):

1) пряме державне управління об`єктами (підприємствами); 2) регулювання їхньої підприємницької діяльності.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає: 1) управління з боку міністерств об`єктами, що є у сфері державної власності; 2) організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; 3) індикативне планування; 4) контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать: 1) державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств; 2) залучення промислових підприємств (незалежно від форм власності) до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; 3) антимонопольні заходи; 4) застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податків на прибуток) і податкових пільг; 5) грошово-кредитне регулювання; 6) регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до запровадження державних цін; 7) впровадження норм амортизації і інших норм та нормативів.

План промислового виробництва розробляється в тісному зв`язку з іншими розділами народногосподарського плану і будується таким чином, щоб забезпечити засобами виробництва АПК та його ведучу галузь – сільське господарство, транспорт, будівництво, і тим самим сприяти їх подальшому розвитку. На основі плану промислового виробництва формується обсяг та структура роздрібного товарообігу, показники розвитку матеріально-технічної бази житлового, комунального господарства, охорони здоров`я, освіти, культури та інших галузей невиробничої сфери.

2.3

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; випуск підручників, посібників, методичної літератури

запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій. Освітня організація, яка побудована на сучасних інформаційних технологіях, може стати фундаментом для побудови вищої школи нового типу.

створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів

підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці

3.

1) Пасивне сальдо платіжного балансу означає, що платежі перевищують надходження зза кордону і це спричиняє відплив іноземної валюти з країни і призводить до зменшення валютних резервів..

2) Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

3) Основні етапи макроекономічного прогнозування: Ретроспекція — дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису: визначення джерел прогнозної інформації; збирання, зберігання й обробка інформації; з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.Діагноз — визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак): аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі; розробка моделі прогнозування; вибір адекватного методу прогнозування. Проспекція — розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки): верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу); синтез (систематизація окремих прогнозів); оцінка повноти інформації, уточнення; коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

4) Основними показниками розвитку національної економіки є: ВНП, націон доход, проміжне споживання, кінцеве споживання, особисте споживання, амортизація, інвестиції, експорт, імпорт, добавлена вартість. Найбільш важливими кількісними показниками економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (GDP) та його складові по етапах економічного обороту; додана вартість та валовий випуск товарів і послуг в розрізі галузей економіки; обсяги внутрішніх та іноземних інвестицій в економіку країни; доходи та видатки бюджетів тощо.

5) Монополіст – особа, група осіб або підприємство, яка має виключне право на виробництво, промисел, торгівлю,який є єдиним продавцем на ринку, при чому на цьому ринку відсутні досконалі замінники продукції фірми-монополіста

 

Білет 9.