За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

4. З місцем виникнення витрат ґрунтуються: за виробництвом, за цехами, за дільницями, службами, іншими адміністративно відокремленими підрозділами.

5. За єдністю складу: одноелементні і комплексні.

6. За доцільністю витрачання: продуктивні і не продуктивні.

7. За календарними періодами: поточні (менше 1 року), довгострокові(не менше 9 міс.), одноразові.

8. Залежно від хар - ру та призначення виконування процесів: витрати основного вир-ва, витрати допоміжного вир-ва.

 

 

40. Планування витрат дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрі­шньо-економічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обгрунтування його цінової політики.

Собівартість продукції - це грошовий вираз витрат підрозділів або підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виро­бничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контро­лю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є осно­вним джерелом зростання прибутку підприємства.

Процес планування собівартості у підрозділах пов'язаний із вирі­шенням ряду економічних завдань, а саме:

- обгрунтуванням цін на нові вироби;

- плануванням рентабельності підрозділів;

- аналізом витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах або підрозділах і визначення шляхів їх зниження;

- плануванням організаційного-технічних заходів, пов'язаних з підвищенням економічної ефективності роботи підрозділів.

 

 

41. Собівартість продукції - це грошовий вираз витрат підрозділів або підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виро­бничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Залежно від часу формування затрат розрізняють: планову, фа­ктичну, нормативну і кошторисну собівартість.

Планова собівартість - розрізняється залежно від часу формуван­ня, її визначають перед початком планового періоду на основі про­гресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складан­ня плану.

Фактична собівартість - розрізняється залежно від часу форму­вання, відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію про­дукції за даними бухгалтерського обліку.

Нормативна собівартість - розрізняється залежно від часу фор­мування, витрати на виробництво і реалізацію продукції розрахову­ють на основі поточних норм витрат ресурсів.

Кошторисна собівартість - розрізняється залежно від часу фор­мування, характеризує витрати на виріб або замовлення, які викону­ються в одноразовому порядку.

Собівартість поділяють залежно від місця формування витрат на собівартість підрозділу, виробничу, повну.

Собівартість підрозділу - розрізняється залежно від місця форму­вання витрат, це сума витрат на виробництво продукції в межах під­розділу.

Виробнича собівартість - розрізняється залежно від місця форму­вання витрат, тобто грошові витрати на виробництво продукції в ме­жах всього підприємства.

Повна собівартість - включає в себе всю сукупність виробничої собівартості і поза виробничих витрат.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівар­тість:

- місячну;

- квартальну;

- річну.

 

42. За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної, валової, реалізованої продукції, незавершеного виробництва.

Визначення витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією оди­ниці продукції, називається калькулюванням, а документ, в якому во­ни відображені - калькуляцією. В калькуляції всі витрати групуються за статтями. Перелік типових статей калькуляції може змінюватися залежно від характеру і структури виробництва. Перелік статей, їх склад і порядок розроблення калькуляцій затверджується в галузевих рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. При цьому групування витрат в усіх галузях повинно за­безпечити виділення прямих витрат, які можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість конкретних видів виробів. До них належать такі методи калькулювання:

Нормативний метод калькулювання - коли витрати на одиницю продукції встановлюються за нормами.

Параметричний метод калькулювання - коли витрати на проек­тований виріб встановлюються виходячи із залежності між рівнем цих витрат і змінами техніко-економічних параметрів виробу.

Розрахунково-аналітичний метод калькулювання - коли прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі.

 

43..Визначення цін на продукцію виробництва. Ціна — це грошове вираження вартості товару, або сума грошей, за яку покупець згоден купити товар, а виробник продати цей товар. В умовах ринкової економіки ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства.

Функцій. Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції. А в кінцевому підсумку ціна відбиває розмір прибутку підприємства. Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями економіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Стимулююча функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів випуску продукції і попиту на неї тощо. Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досягти відповідності попиту й пропозиції.

Ціни, що діють у ринковій економіці, класифікують за певними ознаками. Розглянемо основні з них.

За сферою обслуговування та особливостями купівлі-продажу ціни поділяють на такі: • оптові на продукцію промисловості, за якими підприємства реалізують вироблену продукцію; • закупівельні, за якими виробники сільськогосподарської продукції реалізують її промисловим підприємствам з метою подальшої переробки; • роздрібні, за якими торговельні організації реалізують продукцію населенню, підприємствам, організаціям; • кошторисні ціни та розцінки, за якими визначаються розрахункова вартість нового будівництва, вартість реконструкції, розширення та переоснащення будівель і споруд; • тарифи вантажного і пасажирського транспорту; • тарифи на платні послуги населенню.

За способом встановлення та ступенем регулювання розрізняють такі ціни: • державні, що встановлюються державою і поділяються на фіксовані та регульовані; • ввізн і, що встановлюються на імпортні підакцизні товари; • вільні, які встановлюють виробники продукції та послуг згідно з існуючим попитом і пропозицією; при цьому продавець і покупець не мають жодних взаємних зобов’язань ані до купівлі-продажу, ані після цього; • договірно-контрактні, що встановлюються за згодою сторін, які домовляються; при цьому продавець і покупець беруть на себе певні зобов’язання.

За охопленням території, на якій діють, виокремлюють такі ціни: • єдині, які встановлюють і регулюють центральні органи влади (на газ природний; продукцію ядерно-паливного циклу; електро- і теплоенергію; продукцію оборонного виробництва; дорогоцінні метали; перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; перевезення пасажирів, багажу, пошти на залізничному транспорті тощо); • зональні. Зональні ціни регулюють місцеві органи влади. При цьому враховується відстань переміщення товару територією країни.

За методом включення транспортних витрат у ціну товару розрізняють, наприклад, ціни: • франко-склад постачальника; • франко-станція відправлення; • франко-склад споживача.

Система франкування зазначає, до якого пункту в маршруті просування товару від продавця до покупця продавець сплачує транспортні витрати; саме вони й включаються в ціну товару. Ціна франко-склад постачальника означає, що всі пов’язані з доставкою продукції витрати бере на себе покупець. У ціні франко-станція відправлення продавець бере на себе витрати з транспортування продукції на станцію відправлення. Ціна франко-склад споживача означає, що всі витрати з транспортування продукції бере на себе постачальник.

За часом дії ціни поділяють на такі: • тверді (постійні), що не змінюються протягом терміну дії контракту; • поточні, які змінюються в межах одного контракту і відображують зміни ситуацій на ринку; • сезонні, що діють певний період; • ковзні, що встановлюються на вироби з тривалим циклом виготовлення; вони дають змогу враховувати зміни виробничих витрат за час виготовлення виробів.

 

 

44. Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і передусім — податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.

Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, що поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників належить прибуток підприємства, що іноді ототожнюють з поняттям "дохід", а до відносних — рентабельність підприємства.

Ототожнювання доходу з прибутком підприємства неправильне. Таке поняття, як дохід, широко застосовується як у загальному, економічному розумінні, так і на побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави; дохід громадянина, дохідність підприємства та ін. Але зміст доходу неоднозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Разом з тим під доходом розуміють фінансовий показник, що визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності, та матеріальними і прирівняними до них витратами. Таке визначення доходу підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення, але для окремого підприємства воно може викликати суперечки. Річ у тому, що в даному визначенні заробітна плата розглядається тільки як елемент доходу, а не різновид витрат. На підприємстві заробітну плату можна досліджувати з різних боків. Це залежить від форми власності та умов і результатів виробництва. Як дохід заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується основним працівникам, які є власниками підприємства. Це стосується в основному індивідуальних та колективних підприємств. Як витрати заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (приватні, спільні, державні підприємства та ін.). Таке тлумачення доходу та заробітної плати в ньому або поза ним також є невдалим. Економічна сутність заробітної плати не може змінюватись залежно від форми власності.

З практичного погляду показник "дохід" визначається тим, що він характеризує загальну суму коштів, що надходить на підприємство за певний період і за вирахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування.

Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг та виконання робіт без врахування податку на додану вартість та акцизний збір.

Дохід класифікується по наступним групам:? Дохід від реалізації;? Інші операційні доходи;? Дохід від участі в капіталі;? Інші фінансові доходи;? Інші доходи;? Надзвичайні доходи;

Доход від реалізації продукції, робіт, послуг відбиває загальний доход (виторг) від реалізації:? товарної продукції;? товарних послуг;? нетоварних послуг структурних підрозділів, що не відносяться до промислової діяльності;? продукції комбінату харчування;

? будівельних матеріалів і надання послуг будівельним комплексом. Доход від реалізації продукції відбиває загальний доход (виторг) від реалізації, тобто без відрахування наданих знижок, повернення проданих товарів і податків із продажу.

До інших операційних доходів відносяться: доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних предметів і ін.); доходи від операційної оренди активів (майна); доходи від операційної курсової різниці по операціях в іноземній валюті; суми отриманих штрафів, пені,

До складу доходу від участі в капіталі включається доход від інвестицій, здійснених в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства, облік яких ведеться по методу участі в капіталі.

До інших фінансових доходів відносяться доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема дивіденди від підприємств, що не є асоційованими, дочірніми і спільними; відсотки по облігаціях і інших цінних паперах; інші доходи від фінансової діяльності.

В інші доходи включаються: доход від реалізації фінансових інвестицій; доход від реалізації необоротних активів; доход від реалізації майнових комплексів; доход від неопераційної курсової різниці; доход від безоплатно отриманих активів; інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не зв'язані з операційною діяльністю підприємства.

Надзвичайні доходи - доходи, що виникли внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних аварій і т.п.). До них відносяться: відшкодування утрат від надзвичайних подій, включаючи відшкодування витрат на попередження утрат від стихійних лих і техногенних аварій; доходи від інших чи подій операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій.

 

45. Міру прибутковості функціонування підприємства найточніше визначають показники рентабельності.

Рентабельність — це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг.

В економічному аналізі, бізнес-плануванні, аудиті найчастіше використовують показники рентабельності, що визначають прибутковість підприємств у співвідношенні до вкладених фінансових ресурсів (ресурсні показники рентабельності) або до поточних витрат на виробництво продукції (витратні показники рентабельності).
Основним показником рентабельності діяльності підприємства (рентабельності капіталу) є відношення одержаного прибутку як фінансового результату діяльності (до оподаткування) до всього вкладеного капіталу:Рентабельність підприємницької діяльності

де Ra — рентабельність діяльності підприємства;
П — прибуток без вирахування податку на прибуток;
К — середній за аналізований період залишок власного й позикового капіталу підприємства (або суми всіх активів).

У знаменнику цієї формули, залежно від цілей обчислення рентабельності, можуть фігурувати або лише власні фінансові ресурси, що вкладені в основні, оборотні засоби, засоби обігу, або всі фінансові ресурси підприємства — власні та позикові. Цей показник характеризує прибутковість підприємства стосовно наявних фінансових ресурсів, які є в його розпорядженні, тобто такий показник є ресурсним. Рентабельність використання фінансових ресурсів може бути підвищена, якщо підприємство досягає того самого обсягу прибутку, але зменшує при цьому суму коштів, вкладених в основні, оборотні засоби, засоби обігу (наприклад реалізує частину машин, устаткування, якщо вони використовуються не досить ефективно, знижує залишки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, вивільнює гроші, іммобілізовані в дебіторську заборгованість).

На практиці часто застосовується показник "чистої" рентабельності використання фінансових ресурсів. Він обчислюється за аналогією з показником загальної рентабельності (див. формулу 6.2), лише в чисельнику береться прибуток, зменшений на внесені за його рахунок податки до державного бюджету. Він характеризує розрахункову рентабельність, тобто прибутковість, яка враховує прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.

На відміну від ресурсних показників, рентабельність операційних витрат характеризує прибутковість поточних витрат, вигідність для підприємства виробництва певних видів продукції, виконання певних робіт, надання платних послуг і витрат на інші види операційної діяльності (тому він являє собою витратний показник рентабельності). Ресурси, якими володіє підприємство, впливають на рівень цього показника незначною мірою — лише у тій частині собівартості, яка дорівнює амортизації основних засобів і зносу нематеріальних активів, а також витратам на поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів. Основними факторами зростання рентабельності операційної діяльності є зниження витрат на виробництво товарів, робіт і послуг, а також підвищення їх продажних цін.
Для економічного аналізу діяльності підприємств використовуються показники рентабельності основної товарної продукції та окремих видів товарів, робіт і послуг.

46. Функції прибутку:

1) Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства, тобто він відбиває фінансовий результат діяльності;

2) Прибуток має стимулюючу функцію, так як він є результатом діяльності підприємства і головним елементом фінансових ресурсів підприємства:

3) Прибуток є одним з джерел формування бюджету держави. Прибуток надходить в бюджет у виді податків для забезпечення виконання державою своїх функцій.

Сьогодні підприємства дістали певну самостійність у формуванні власних фондів. Якщо раніше існували нормативи відрахувань по фондах, то тепер підприємства можуть розпоряджатися прибутком на власний розсуд, вилучати з нього такі суми по різних фондах, які вони вважають за потрібне.

На прибуток як економічний показник впливає багато факторів. їх можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать фактори, що не залежать від розвитку підприємства:

• інфляційні процеси;

• законодавство;

• політика;

• науково-технічний та соціальний розвиток регіону;

• політика оподаткування та ін.

До внутрішніх факторів належать ті, що залежать від діяльності окремо взятого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. Ступінь впливу безпосередніх факторів обчислюється простим арифметичним способом. До них належать такі:

• обсяги продукції, що випускається;

• собівартість виробництва;

• ціна продукції, що реалізується;

• найменування (асортимент) продукції, що випускається.

Ступінь впливу опосередкованих факторів обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів належать:

• післяпродажний сервіс;

• збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів;

• реклама;

• співвідношення між власним та позиковим капіталом та ін..

 

47. Порядок визначення прибутку:

 

1. Чистий доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у звітному періоді визначається шляхом зменшення доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на суми: податку на додаткову вартість;? акцизного збору;?інших податків і зборів, включених до складу доходу (виторгу) від реалізації продукції, нарахованих і сплачених (підлягаючій сплаті) відповідно до чинного законодавства;? інших відрахувань з доходу, включаючи надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають відрахуванню з доходу від реалізації продукції.

Дчист= Врп - ПДВ - АЗ - Пі - Ві

2. Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

П вал = В чист- Срп

3. Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається шляхом збільшення валового прибутку на суму інших операційних доходів і зменшення на суму витрат, зв'язаних з операційною діяльністю, але не включених до складу собівартості реалізованої продукції, у тому числі: адміністративних витрат;? витрат на збут;? інших операційних витрат.

П опер = П вал - В адм - В зб - В опер ін

4. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування визначається шляхом збільшення фінансових результатів від операційної діяльності на величину: доходів від участі в капіталі; інших фінансових доходів; інших доходів і зменшення на суми фінансових витрат; утрат від участі в капіталі; інших витрат.

5.Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається шляхом зменшення фінансового результату від звичайної діяльності до оподатковування на суму податку на прибуток, визначеного відповідно до діючого законодавства.

6. Чистий прибуток (збиток) визначається як алгебраїчна сума фінансового результату від звичайної діяльності і фінансового результату від надзвичайних подій, скоректованого на суму податку з надзвичайного доходу,

 

 

Рентабельність підприємства

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

 

1) Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

Rзаг = ПБ \S заг

де ПБ — балансовий прибуток;

SЗАГ — загальна виробнича собівартість

 

2) Загальний рівень рентабельності (виробництва): цей показник характеризує прибутковість підприємства відносно до всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства

R заг = ПБ \ (Совф +С ноз)

Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку приходиться на 1 грн вкладеного капіталу.

 

3) Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами:

R овф = ПБ \ С овф *100

 

4) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

R ак= Пб \САК

де САК — середня сума активів балансу підприємства.

 

5) Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Rп= ПБ \СВ.К *100

ПБ — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;

СВ.К. — сума власного капіталу.

Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

6) У багато номенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу

Ri = (Ці - Si)\Si *100

В процесі аналізу фінансового стану можуть розраховуватися і інші приватні показники: рентабельність поза обернених активів, рентабельність інвестицій.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів.

 

49. Необхідність, сутність і мета реструктуризації

 

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування еконо­мічного потенціалу країни безпосе­редньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом за­гальної стратегії розвитку первинних ланок (під­приємств, організацій) і в цілому суспільного вироб­ництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою вироб­ництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснюва­ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек­тивної політики реструктуризації та санації потен­ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо­го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, рест­руктуризація підприємства трактується як здійснен­ня організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприєм­ства, управління ним, форм власності, організацій­но-правових форм, як здатність привести підприєм­ство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищи­ти ефективність виробництва.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функці­онувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти кон­курентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як ком­плекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, еко­номічної та фінансової життєздатності підприємств.