Й клас. Основи християнського світогляду і моралі.

Розділ 1. Суть християнського світогляду.

Розділ 2. Морально-етичний зміст блаженств.

Розділ 3. Християнські моральні чесноти.

Розділ 4. Християнство у релігійному просторі світу.

Методологічною основою процесу навчання основ християнської етики є система наукових підходів, принципів, форм і методів, які допомагають належно реалізувати мету та завдання навчання. Ці наукові підходи, принципи, форми і методи перебувають у тісному діалектичному зв’язку. Так, підходи конкретизуються у принципах, принципи реалізуються у певних формах через відповідні методи.

Найголовнішими з підходів у навчанні основ християнської етики є:

· аксіологічний,

· соціокультурний,

· культурологічний,

· особистісний,

· діяльнісний,

· комунікативний,

· системний,

· компетентісний,

· синергетичний.

Аксіологічний підхід до навчання основ християнської етики передбачає джерелом християнських моральних цінностей десять Заповідей, дві Заповіді любові, Нагірну проповідь Ісуса Христа, "золоте правило християнської етики", моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення моральних цінностей у працях Отців Церкви, а також живий досвід Церкви.

За аксіологічного підходу людина розглядається як найвище творіння Боже, а такі моральні цінності, як любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, лагідність, стриманість, гідність, обов'язок, совість, честь є важливими цінностями, зміст яких розкривається учням.

Культурологічний та соціокультурний підходи, у свою чергу, мають на меті, з одного боку, сприймати учня як спадкоємця і носія вітчизняної та світової культури, яка має глибоке християнське коріння, а з іншого, – готувати школяра до життя у сім’ї, громаді, а також у сучасному суспільстві, якому притаманне як посилення національної самоіндентифікації українців, так і розширення глобалізаційних процесів.

Особистісний підхід передбачає сприйняття кожного школяра як унікальну особистість, творіння Боже, якаюж має реалізувати задум Творця, а також передбачає усвідомлення, сприйняття і взаємодію учителя з учнем як суб’єктів навчання.

Діяльнісний підхід має на меті таку побудову процесу навчання основ християнської етики, яка б активізувала навчальні зусилля школяра через ігрову, навчальну та комунікативну діяльність, через виконання практичних завдань-проектів тощо.

Комунікативний підхід у процесі навчання передбачає організацію комунікативної взаємодії між учителем та учнями на уроці, в позаурочний та позанавчальний час на основі християнських моральних цінностей.

Системний підхід орієнтує на організацію навчально-виховного процесу з основ християнської етики як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів: учнів, сім’ї та школи в рамках класної, позакласної та позашкільної роботи. Він вимагає розгляду системотвірних зв'язків мети, завдань, змісту, форм, методів та засобів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дозволяє виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

Компетентнісний підхід передбачає аксіологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну та інші складові результатів навчання основ християнської етики, що відображають набуття не лише знань, навичок і вмінь, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до себе, батьків, інших людей, оточуючого світу з погляду Біблії. Компетентність у сфері пізнавальної, комунікативної, ігрової, практичної діяльності школярів, засвоєння християнських моральних цінностей, способів набуття знань, користування різними джерелами інформації є основою компетентності в інших сферах: у сімейній, громадянській, соціально-трудовій, культурно-естетичній, сфері дозвілля та ін. Ключова компетентність учня по суті є інтегративною, тому що її джерелом є різні сфери культури: духовна, етична, соціальна, інформаційна, екологічна тощо.

Синергетичний підхід має провідним принципом самоорганізацію, саморозвиток особистості на основі взаємодії людини з зовнішнім середовищем, що призводить до змін, виникнення нових якостей тощо. Синергетика божественного й людського визначає специфіку навчання основ християнської етики, оскільки не є плодом людського розуму, а присутня у Святому Письмі, працях Отців Церкви та інших працях релігійно-філософського змісту.

Основними загальнодидактичними принципами, на яких ґрунтується процес навчання основ християнської етики, є принципи:

· доступності та зрозумілості навчання;

· свідомості й активності учнів;

· наочності викладання;

· науковості;

· систематичності та послідовності;

· міцності знань, умінь і навичок;

· зв'язку навчання з життям;

· індивідуального підходу до учнів;

· емоційності навчання.

Принцип доступності та зрозумілості навчання виявляється у дозуванні навчального матеріалу на уроці та при виконанні домашніх завдань, у компенсуванні складнощів змісту викладацькою майстерністю вчителя, відповідною подачею у підручнику, залежить від дотримання послідовності: від простого матеріалу – до складного.

Принцип свідомості й активності учнів виходить із того, що позитивний результат навчальної діяльності з християнської етики визначається активністю школяра. Передбачає широке використання методів, які сприяють успішному засвоєнню християнських моральних цінностей. Активне й свідоме засвоєння етичних знань, формування навичок і розвиток умінь неможливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії тощо), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Принцип наочності навчання передбачає навчання основ християнської етики на основі сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їхніх зображень. Використовуються різні види наочності: натуральна (рослини, тварини, зоряне небо, явища природи), образна (образи, ікони, картини, репродукції, таблиці, моделі, муляжі), символічна (географічні карти, схеми), аудіо- (музичні твори, аудіофрагменти Біблії, пісні духовно-морального змісту) та відеопродукція (екранізація біблійних сюжетів, документально-публіцистичні фільми). Наочність допомагає виявити зв'язок між теоретичними знаннями і практикою, полегшує процес засвоєння знань, розвиває мотиваційну сферу учнів, подає об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Вчителеві основ християнської етики слід уникати використання наочності, що висвітлює Творця, людину, процес взаємозв'язків людини з Богом, людини з людиною або людини з оточуючим середовищем невідповідно (карикатурно, образливо).

Принцип науковості має за мету використовувати наукові знання з галузей фізики, хімії, астрономії, біології, історії, археології тощо для підтвердження біблійних істин та базується на досягненнях психолого-педагогічної, історико-культурологічної та теолого-філософської наук.

Принцип систематичності та послідовності досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виокремленням основного, логічним переходом від попереднього до нового матеріалу, внаслідок чого учні усвідомлюють структуру етичних знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмету. Дотримання цього принципу у процесі викладання основ християнської етики забезпечує системність набуття знань, мислення, поведінкових проявів.

Принцип міцності знань, умінь і навичок передбачає формування відповідної поведінки у щоденному житті на основі набутих етичних знань, умінь і навичок. З цією метою використовується повторення навчального матеріалу за структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою його систематизації; акцентування на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; нове трактування раніше засвоєних знань.

Принцип зв'язку навчання з життям полягає в тому, що виховна діяльність з основ християнської етики орієнтує учнів на те, що вони покликані жити й діяти за християнськими духовно-моральними принципами.

Принцип індивідуального підходу до учнів означає врахування рівня розумового розвитку, релігійного та духовно-морального досвіду, вольового розвитку, ставлення до навчання, набуття знань та вмінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, особливостей їхніх пізнавальних інтересів.

Принцип емоційності навчання реалізується в образному викладі матеріалу з основ християнської етики, в мові вчителя, його ставленні до учнів, зовнішньому вигляді, в цікавих прикладах, застосуванні наочності й технічних засобів навчання, у створенні в учнів почуття спокою й радості від пізнання Бога та Його моральних настанов.

Поряд із дидактичними принципами навчання використовуються педагогічні принципи виховання:

· цілеспрямованість виховання;

· зв'язок виховання з життям;

· єдність свідомості та поведінки у вихованні;

· виховання у праці;

· принцип комплексності у вихованні;

· виховання особистості в колективі;

· поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів;

· поєднання поваги до особистості вихованця з розумною до нього вимогливістю;

· індивідуальний підхід до учнів у вихованні;

· природовідповідність;

· культуровідповідність;

· гуманістичність;

· принцип системності, послідовності й наступності у вихованні;

· єдність педагогічних вимог сім'ї, школи та громадськості;

· народність;

· демократизм;

· національне самоусвідомлення.

Принцип цілеспрямованості виховання передбачає спрямування виховної роботи з основ християнської етики на досягнення основної мети виховання – високодуховної й моральної особистості, підготовки її до свідомої й активної трудової діяльності. Цей принцип реалізується за умови підпорядкованості виховної роботи з основ християнської етики загальній меті, усвідомлення цієї мети вихователями й вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

Принцип зв'язку виховання з життям полягає в створенні в учнів глибокої переконаності жити за християнськими духовно-моральними принципами в сім’ї, громаді, суспільстві. Реалізація цього принципу передбачає систематичне ознайомлення учнів із громадсько-політичною ситуацією в суспільстві та залучення їх до посильної участі у громадській роботі. Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть здійснювати доброчинну діяльність. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна та практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Принцип єдності свідомості та поведінки у вихованні у процесі навчання основ християнської етики базується на твердженні, що поведінка людини – це її свідомість у дії. Таке виховання – складний і суперечливий процес, тому необхідне оптимальне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів готовності протистояти будь-яким негативним впливам.

Принцип виховання у праці базується на ідеї, що формування духовно-моральної особистості на християнських цінностях безпосередньо залежить від її особистої діяльності. Реалізація принципу виховання у праці можлива за умови усвідомлення учнями, що праця – важливе джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості. Передбачається залучення учнів до взаємодопомоги, доброчинної діяльності, практичної участі у житті класу, школи, громади, допомоги літнім людям.

Принцип комплексності у вихованні на християнських моральних цінностях ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту духовно-морального виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня й корегування виховної роботи.

Принцип виховання особистості у колективі зумовлений об'єктивними закономірностями духовно-морального розвитку дитини й відповідає суті суспільства. Його реалізація передбачає: усвідомлення учнями колективу як засобу виховання; згуртованість колективу та авторитет його думки; участь учнів у самоврядуванні, що сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Виховна цінність колективу полягає в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші міжособистісні стосунки, а також взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців тощо.

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів у процесі духовно-морального виховання полягає в тому, що педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів належного життєвого досвіду; виховання творчої високодуховної й високоморальної особистості можливе за належних умов для вияву самостійності й творчості, коли схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, контроль за їх виконанням, оцінку досягнутих результатів.

Принцип поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього під час засвоєння християнських моральних цінностей включає єдність вимог до вихованців із боку батьків та педагогів у процесі навчання. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є діти з різним релігійним та суспільним досвідом, різним духовно-моральним рівнем. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їхню людську гідність та застосовувати виховний потенціал розумної вимогливості, що випливає з потреб виховного процесу, із завдань духовно-морального розвитку особистості.

Принцип індивідуального підходу до учнів у духовно-моральному вихованні є важливою вимогою до організації виховного процесу й однією з умов підвищення його ефективності, оскільки торкається внутрішніх духовних сторін особистості вихованця та враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, рівень їх моральної свідомості і досвід моральної поведінки, конфесійну приналежність та рівень релігійності. Індивідуальний підхід потрібно застосовувати до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою.

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні передбачає підбір змісту й методики виховної роботи з християнської етики залежно від віку та рівня розвитку учнів. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх аспектах його діяльності, зростають вимоги вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів духовно-морального впливу на школяра.

Принцип єдності педагогічних вимог сім'ї, школи та громадськості у процесі духовно-морального виховання передбачає охоплення всіх сторін навчально-виховної роботи сім'ї, школи, всіх форм діяльності учнівського та педагогічного колективів, громадських та благодійних організацій, виявляється у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу з християнської етики, що вирізняється наданням сім'ї, громадськості та іншим суспільним інститутам основ духовно-етичних та психолого-педагогічних знань, передового досвіду духовно-морального виховання, підвищенням етичної та педагогічної культури батьків, вихованням толерантного ставлення до інших конфесій.

Принцип народності має на меті національну спрямованість духовно-морального виховання, досконале оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, релігій, вірувань усіх народів, що населяють Україну і світ.

Принцип природовідповідності базується на врахуванні багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх духовних, анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних, релігійних та регіональних особливостей.

Принцип культуровідповідності ґрунтується на органічному зв'язку з історією народу, його мовою, релігією, культурними традиціями, з народним мистецтвом, на забезпеченні духовної єдності поколінь.

Принцип гуманістичності передбачає створення умов для формування духовно-моральних якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин вихователя й вихованців; сприйняття виховання як центру навчально-виховного процесу, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості; розуміння принципової відмінності між християнським і світським гуманізмом і місця людини в цих ціннісних системах.

Принцип демократизму має на меті усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання права школяра на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, передбачає глибоке усвідомлення зв'язку між ідеалами свободи, правами людини та громадянською відповідальністю.

Принцип національного самоусвідомлення вимагає наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Він полягає у забезпеченні можливості всім дітям навчатися у рідній школі, вихованні національної гідності, національної свідомості, почуття належності до народу, у відтворенні в дітях менталітету народу, увічненні специфічних національних елементів, вихованні дітей носіями національної культури.

Крім загальнодидактичних принципів, у процесі навчання основ християнської етики використовуються спеціальні принципи:

· теоцентризму;

· міжконфесійності;

· біблійної основи навчання;

· добровільності у виборі предмету;

· толерантності до віросповідання інших людей.

Принцип теоцентризму означає, що джерелом духовно-моральних цінностей є Бог. Ці цінності є об’єктивними, вічними й незмінними, переданими людям Богом через Біблію. Богочоловік Ісус Христос виконав і доповнив ці моральні принципи, завдяки чому вони називаються християнськими.

Принцип біблійної основи навчання передбачає основою навчання християнські моральні цінності Біблії, які є спільними для всіх християнських конфесій.

Принцип міжконфесійності скеровує учителя й учня до вивчення християнських моральних цінностей. Не допускається пропаганда окремої конфесії та приниження іншої.

Принцип толерантності до релігійних відмінностей і особливостей передбачає шанобливе й терпляче ставлення до представників різних конфесій, а також до атеїстів та людей із відмінними переконаннями.

Принцип добровільності полягає у добровільному виборі предмету батьками та учнями, й закріплюється написанням відповідної заяви.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Принципи навчання й виховання реалізуються у певних формах навчання і виховання.

Основними формами навчальної діяльності на уроках християнської етики є фронтальна, індивідуальна, парна, групова.

Фронтальна форма роботи передбачає навчальну діяльність учителя з усім класом.

Індивідуальна форма роботи має на меті виконання завдання окремим учнем.

Парна робота передбачає навчальну взаємодію двох учнів, переважно тих, що сидять за однією партою.

Групова робота передбачає поділ класу на невеликі групи по 4-5 осіб для виконання групових завдань.

Форми навчально-виховної роботи на уроках із християнської етики втілюються у практику навчання й виховання з допомогою відповідних методів.

До основних методів навчання на уроках із основ християнської етики належать словесні та наочні методи: пояснення, розповідь, бесіда, дискусія, робота з підручником, дидактична гра, демонстрування та ілюстрування, самостійне спостереження.

Варто окремо зупинитися на розгляді словесних методів навчання. Так, метод пояснення на уроці християнської етики має на меті аналіз, тлумачення й доведення різних положень навчального матеріалу морально-етичного характеру шляхом розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків і закономірностей. Цей метод поєднується з описом, бесідою, демонстрацією; пояснення здійснюється на основі принципу доступності на відповідному емоційному й динамічному рівнях.

Метод розповіді у процесі засвоєння християнських моральних цінностей передбачає виклад учителем або учнем біблійного, художнього або іншого матеріалу морально-повчального змісту. Для розповіді характерна яскравість характеристик, наявність фактів, явищ, конкретність, емоційність, динамічність.

Метод бесіди на уроці християнської етики – це форма спілкування, у процесі якої учитель, спираючись на наявні в учнів знання й досвід, користуючись запитаннями, підводить учнів до засвоєння нових етичних знань, повторення й перевірки навчального матеріалу, до певних висновків; до бесіди можуть залучатися увесь клас, група або окремі учні.

Метод дискусії передбачає обговорення дискусійного питання. Дискусія потребує: попередньої підготовки з боку вчителя (постановка проблеми, підготовка учасників дискусії, організація дискусії, контроль за ходом і підведення підсумків); підготовки учнів (ознайомлення з дискусійною проблемою; підбір аргументів і доказів; часові та змістовні обмеження виступів – регламент тощо).

Робота з підручником на уроці християнської етики – це організація самостійної роботи учнів із текстом Біблії, підручником, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, проявити самостійність у навчанні.

Узагальнююче повторення потребує відповідних форм самостійної роботи учнів із підручником із основ християнської етики: повторення важливих частин і розділів підручника; осмислення його узагальнюючих розділів; підготовка відповідей за основними питаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик та схем; підготовка доповідей, рефератів.

Слід також розглянути й наочні методи навчання. Демонстрування на уроках християнської етики має на меті показ наочних об’єктів – реальних предметів або їх зображень. Ефективність залежить від правильного вибору об’єктів демонстрації, а також від уміння вчителя поєднати смислове пояснення з демонстрацією наочного об’єкта; предмет демонстрування та ілюстрування має відповідати певним естетичним вимогам, відповідно до теми й мети уроку.

Ілюстрування – оснащення ілюстраціями наочності, використання ілюстрованої Біблії, плакатів, репродукцій, рисунків на дошці, картин, образів та ін.

Самостійне спостереження передбачає рефлексивне сприймання явищ дійсності. "Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений", – зазначав К. Ушинський.

Методи виховання на уроках із основ християнської етики:

· переконання;

· привчання і вправи;

· заохочення;

· обговорення прикладів зі Святого Письма;

· наведення позитивних прикладів із життя;

· відвідування місць релігійного поклоніння (храмів, костелів, домів молитви тощо), музеїв;

· перегляд кіно- та відеофільмів, репродукцій картин на біблійну тематику;

· прослуховування духовної музики;

· постановка театралізованих вистав;

· підготовка до державних релігійних свят;

· використання рольових ігор;

· організація свят і виставок;

· підготовка творчих доробків учнів тощо.

Що ж до аналізу методів, спрямованих на духовно-моральне виховання, то метод привчання і вправ передбачає продуману організацію життя учнів, їх залучення до дотримання норм і правил із метою формування звичних етичних норм поведінки.

Важливим моментом привчання до духовних цінностей є формування у школярів позитивного ставлення до певної форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним ставленням учителя. Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди доцільно відкрито ставити перед учнями завдання оволодіти якимось способом поведінки. Вихователь може дати учневі певне доручення (допомогти іншому, попросити пробачення за образу), під час виконання якого вихованець оволодіває необхідними нормами поведінки.

Важливе місце у вихованні займають вправи. Вони тісно пов'язані з привчанням. У навчальній роботі вправи використовують, щоб сформувати в учнів навички й розвинути вміння. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль.

Роль прикладу у духовно-моральному вихованні дітей виконує щоденна поведінка дорослих, що ґрунтується на схильності дітей до наслідування за відсутності достатніх знань, переконань і життєвого досвіду. Сила впливу прикладу полягає і в тому, що довколишні не нав'язують дітям своїх поглядів, учинків, а діти самі помічають їх. Виховний вплив прикладу пов'язаний не тільки з тим, що учні спостерігають у житті, вивчають, а й із умілою організацією їхньої різноманітної діяльності.

Гра для дитини має те ж саме значення, що й для дорослого – діяльність та робота. Важливою умовою впливу гри на вихованців є активна участь самих дітей не тільки в проведенні ігор, а й у їх створенні. Не слід применшувати й ролі педагога в організації гри. Педагог завжди має усвідомлювати собі мету гри, яку він провадить, і прямувати до цієї мети.

Доручення у процесі навчання основ християнської етики виконують функцію залучення дітей у різноманітну діяльність колективу. 3а характером доручення можуть бути епізодичними й постійними, вони забезпечують набуття дітьми досвіду виконання громадських та благодійних обов'язків. Важливе значення має і створення позитивного ставлення до доручення за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей (інтересів, нахилів) учня.

Окремо слід проаналізувати й методи заохочення, які є регулятором дій, які здійснюються основними методами виховання. До заохочень вдаються, коли треба посилити позитивні мотиви. Відзначаючи успіхи у діяльності й поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому форми заохочення мають бути максимально динамічними.

Одним із основних форм і методів заохочення учнів на уроках християнської етики є оцінювання. Об’єктом оцінювання є отримані учнями на уроці християнської етики знання. Для оцінювання учнів учителем використовуються оцінювальні твердження та поурочний бал за встановленою 12-бальною системою. У школах, де предмет "Основи християнська етика" є факультативом, використовуються оцінки "зараховано", "незараховано".

Викладання основ християнської етики передбачає використання відповідних засобів навчання, які групуються в комплект для вчителя та комплект для учня.

Комплект для вчителя з основ християнської етики складається з програми, книги для вчителя, посібника для позакласної роботи, відеофонограм, фланелеграфа, аудіо-диска.

Комплект для учня включає підручник, хрестоматію, зошит для учня, аудіо-диск.

Клас

Хочу пізнавати світ

Розділ І. Хочу пізнавати дивосвіт
№ п/п	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
	Тема 1. Вступ.
	Тема 2. Чудовий світ навколо мене. Жива та нежива природа. Творіння людське. Творіння Боже.	Учень / учениця: - має уявлення про об’єкти живої і неживої природи; - розрізняє речі, створені людиною, і творіння Божі; - наводить приклади дбайливого ставлення до природи; - вміє шанобливо ставитися до живої та неживої природи.
	Тема 3-4. Прагну багато знати. Джерела знань про світ та людину.Біблія – джерело знань про Бога.	Учень / учениця: - називає джерела знань про людину та світ; - ознайомлюється з текстом Біблії; - вміє відрізнити Біблію від інших книг.
	Тема 5. Бачу і чую дивосвіт. Зір та слух – надзвичайні дари у пізнанні світу.	Учень / учениця: -називає органи чуття та їх призначення; - розрізняє їх функції в житті живих істот; - порівнює органи чуття людини та тварин; - наводить приклади дбайливого ставлення до органів чуття; - називає небезпеки, пов’язані з втратою функцій органів чуття.
	Тема 6. Відчуваю на смак, нюхом і дотиком. Смак, нюх та дотик допомагають у пізнанні світу. Вдячність Богові за можливість пізнавати світ.	Учень / учениця: -розрізняє на дотик, нюх та смак різні предмети та речовини; - називає органи чуття людини; - вчиться бути вдячним Богові та батькам можливість жити та пізнавати світ.
	Тема 7. Все живе потребує любові. Пізнання світу розумом і серцем. Охорона довкілля. Опіка над скривдженими.	Учень / учениця: - наводить приклади своєї турботи про довкілля; - пояснює, чому все живе потребує любові; - використовує набуті знання для дбайливого ставлення до природи – Божого дару.
	Тема 8 Урок узагальнення
Розділ ІІ. Пізнаю себе
	Тема 9. Я у світі. Хто я, де я, що мені робити у світі? Неповторність людини. Біблія про створення людини.	Учень / учениця: - розповідає біблійну історію про створення людини; - наводить приклади неповторності людини; - шанує інших людей як Боже творіння.
	Тема 10. Людина – чудовий задум Творця. Розум, серце, руки й ноги допомагають мені пізнавати світ і творити добро.Вдячність Творцеві за радість життя. Практична робота: власноруч зробити подарунок батькам (бідному, хворому, нужденному).	Учень / учениця: -розповідає біблійну історію про створення людини Богом; - називає різницю між людиною і твариною; - робить власноруч подарунок батькам; - висловлює вдячність Богові та людям.
	Тема 11. Люблю спілкуватися. Мова – Божий дар. Різноманітність форм спілкування між людьми. Спілкування людини з природою, з Богом.	Учень / учениця: - розуміє важливість спілкування між людьми; - усвідомлює, що може розмовляти з Богом; - уміє відрізнити образливі слова від приємних; - пояснює, чому гарно починати новий день християнським вітанням рідних та друзів; - називає різні християнські привітання.
	Тема 12. Моя сім’я. Я в сім’ї. Значення сім’ї в моєму житті.	Учень / учениця: - пояснює, що таке сім’я; - розуміє важливість сім’ї; - називає всіх членів своєї сім’ї; - пригадує, чого навчили його батьки в дитинстві; - шанобливо ставиться до всіх членів сім’ї та радісно спілкується з ними.
	Тема 13. Батьки – найрідніші мені люди. Батьківське піклування про мене. Я – Божий дар для моїх батьків. Біблія називає Бога Отцем ("Отче наш").	Учень / учениця: - описує велику любов батьків до дітей; - пригадує, як ніжно мама звертається до своєї дитини; - вміє виявити свою любов до батьків; - усвідомлює, що Бог є Батьком усіх людей; - розуміє, що найбільше засмучує батьків.
	Тема 14. Моє ім’я. Важливість імені в житті людини.Вибір імені.Ім’я Боже – святе ("Нехай святиться ім’я Твоє...").	Учень / учениця: - усвідомлює важливість імен людей, назв тварин; - розуміє, що ім’я допомагає розпізнавати людей, назва – речі; - уміє розрізнити ім’я та клички, прізвиська; - пригадує слова, якими люди називають Бога (Творець, Господь та ін.).
	Тема 15. Мої друзі. Потреба мати друзів. Повага та любов до друзів. Друзі Ісуса Христа.	Учень / учениця: - називає своїх друзів; - наводить приклади справжньої дружби; - вміє виявляти свої дружні стосунки словами та вчинками; - переповідає, як вибирав друзів Ісус Христос і як ставився до них.
	Тема 16. Мої вчителі. Батьки – мої перші вчителі. Вчителі у школі. Ісус Христос – Учитель.	Учень / учениця: - пояснює, чому батьків іноді називають учителями; - розуміє, що вчитель навчає дітей творити добро; - розуміє, чому Ісуса називають Учителем; - уміє ввічливо звертатися до вчителів.
	Тема 17. Доброта і милосердя. Милосердя від Бога. Світ потребує доброти і милосердя. Милосердя до людей. Добре серце.	Учень / учениця: - має уявлення про милосердя; - наводить приклади милосердя в житті; - розуміє, що Бог милостивий до кожної людини; - розуміє, чому деяких людей називають милосердними.
	Тема 18. Свято у моєму житті. Готуємось до свят.Святкувати – це радість.Родинні свята.	Учень / учениця: - порівнює будні зі святами; -називає найголовніші християнські свята: Різдво, Пасха; - розповідає про святкування у своїй сім’ї; - шанобливо ставиться до християнських свят та важливих дат українського календаря.
	Тема 19. Урок узагальнення.
Розділ ІІІ. Хочу пізнавати Бога
	Тема 20. Різдво – велике християнське Свято. Віфлеєм – рідне місто Ісуса. Пастухи й Ангели славлять немовля Ісуса. «Радуйся, земле!»	Учень / учениця: -переказує біблійну історію про народження Ісуса; - називає людей, які привітали новонародженого Ісуса; - пояснює, чому люди радіють народженню Спасителя; - розповідає про приготування до Різдва у своїй сім’ї; - готується до Різдвяних свят.
	Тема 21. Враження від Різдвяних свят.	Учень / учениця: - розповідає про значення святої вечері перед Різдвом; - демонструє, які колядки та щедрівки знає; - пояснює, чому Різдво так люблять діти й дорослі; - може відрізнити свято від будня.
	Тема 22. Радість зустрічі з Богом. Свято Стрітення – зустріч людини з Богом.	Учень / учениця: - переповідає про зустріч старця Симеона й немовляти Ісуса у храмі; - має уявлення про значення Ісуса Христа в житті християнина.
	Тема 23. Хліб – це життя. Важливість їжі для людини. Хліб – Божий дар ("Хліб наш насущний..."). Хліб як вияв повноти життя.	Учень / учениця: - має уявлення про те, звідки приходить до нашого столу хліб; - розуміє важливість хліба у нашому житті й доводить це на прикладах; - має пошану до хліба; - розповідає про чудо з п’ятьма хлібами.
	Тема 24. Бог піклується про світ. Турбота Творця про світ. Турбота Творця про мене (Ангел-Хранитель).	Учень / учениця: - усвідомлює турботу Бога про світ; - розуміє, що Ангели-Хранителі – Божі посланці й опікуни людей;