Етика як система моральних і творчих принципів журналістської діяльності.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ. Свідомо цю рису, необхідну кожному працівникові пера, нази­ваю серед етичних засад журналістської професії першою. Безсумнівно, в основі за­гальної етики лежать загальнолюдські мо­ральні цінності, але відчуття громадянсь­кості не суперечить їм, а випливає з них і конкретизує їх. Абстрактного громадянства не буває, воно завжди конкретне: на нинішньому етапі розвитку цивілізації кож­на людина належить до спільноти конкрет­ної держави. Тому журналіст, який поклика­ний служити цій спільноті, забезпечуючи її інформаційні потреби, мусить серцем відчу­вати своє громадянство і керуватися інтере­сами суспільства, організованого в державу. Громадянськість є не що інше, як патріотизм -любов до свого народу, до своєї землі, до своєї Вітчизни, відповідальність за її долю, готовність служити їй вірою і правдою (патріот в перекладі з грецької - земляк, співвітчизник).

Поняття громадянин тісно пов'язане з по­няттям держава - це особа, що належить до населення певної держави. А якщо держава тоталітарна, якщо режим антинародний, то як тоді розуміти етичний принцип грома­дянськості? Чи не означає це, що журналіст, який керується цим принципом, мусить відстоювати інтереси тоталітаризму тому, що він є громадянином тоталітарної держа­ви? Зовсім ні. Вітчизна і держава - це не одне і те ж. Вітчизна - це батьківщина, рідний край, а держава - це апарат політич­ної влади в суспільстві. Влада може бути до­бра чи погана, її можна сприймати чи не сприймати, підтримувати її чи опонувати їй, а Вітчизну треба тільки любити. Тому де б журналіст не працював - у своїй країні чи за її межами - він мусить керуватися інте­ресами своєї Вітчизни, свого народу.

СУМЛІННІСТЬ - суттєва етична норма будь-якого фаху, та для журналістики має неперехідне значення. Добре робити свою справу - це не лише особиста справа жур­наліста, але й суспільна вимога. Якщо кра­вець допустить брак і зіпсує костюм, то про цю прикрість знатиме тільки замовник та ще, можливо, кілька людей, яким він по­скаржиться на бракороба. Якщо ж не­сумлінно поставиться до виконання про­фесійних обов'язків журналіст і допустить брак у своїй роботі, то це стане надбанням багатьох. Недобросовісність швеця може зіпсувати настрій окремій особі, травмувати до певної міри її психіку, а таке ж ставлення до виконання своїх обов'язків журналіста негативно впливає на уми сотень і тисяч споживачів інформації, може негативно по­значитися на суспільній свідомості. Брако-роб-швець своєю несумлінністю викликає недовіру в замовників тільки до себе, не­сумлінний журналіст підриває довіру людей до журналістики взагалі.

Сумлінність журналіста є якісною харак­теристикою його праці. Для того, щоб сумлінно виконувати свої обов'язки, необхідно насамперед набути високого рівня професійної майстерності, виробити в собі такі необхідні для цього риси, як чітка ор­ганізованість, жорстка самодисципліна, уміння швидко орієнтуватися в конкретній ситуації. Діяти сумлінно - значить, пере­дусім, керуючись чинним законодавством, зібрати необхідні факти та документи, що якомога повніше і всебічніше розкривати­муть тему та незаперечне свідчитимуть про точність, правдивість і об'єктивність пропо­нованого споживачеві матеріалу.

ПРАВДИВІСТЬ - ремесло журналіста. Правда завжди має лежати в основі жур­налістики як суспільної інституції, що здійснює інформаційне забезпечення людсь­кої спільноти. Якщо цього немає - а в житті трапляється, на жаль, нерідко, коли журналістику використовують від супротив­ного (для дезінформації) - то це вже не журналістика, а її спотворене відображення у суспільному житті. Не можна собі уявити давнього літописця, який би замість правди­вої фіксації для нащадків того, що відбува­лося чи відбувається, писав які-небудь ви­гадки - то вже було б що завгодно, тільки не літопис. Журналіст, як збірний образ, об'єктивно є своєрідним літописцем свого часу. Тому він покликаний і зобов'язаний писати правду і тільки правду. Відступ від правди може завдати великої шкоди окре­мим людям, країні, суспільству в цілому -тому то найбільший гріх для журналіста. Правдивість завжди асоціюється зі справжністю, істинністю, чесністю, спра­ведливістю. Тому справжньому талантові завжди притаманна правдивість, талант має служити правді. Коли талановита особис­тість стає на стезю брехні - то вже про­фесійний гріх у квадраті, оскільки в геомет­ричній прогресії множить зло.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ за змістом тісно при­микає до правдивості, часто вживається як її синонім, однак має свої нюанси. Об'єктивн­ість, яка завжди грунтується на правді, на відміну від правдивості, що, як правило, конкретизується на рівні фактажу, - поняття ширше і загальніше. Абстрагуючись від філософського значення об'єктивності як реальності, що існує незалежно від людської свідомості, зупинимося на змістовому наси­ченні поняття, яке безпосередньо стосується журналістики.

У нашому випадку об'єктивність як етич­на норма журналістської професії означає неупередженість, відповідність об'єктивній дійсності, протилежність суб'єктивності.

На практиці ця норма реалізується у формі науково-діалектичного підходу до дослідження реальної дійсності. Однак об'єктивність не є об'єктивізмом, який об­межується сухою констатацією фактів, явищ і подій без аналізу їх часово-причинних зв'язків і діалектичного розвитку. Якщо приміряти ці поняття до журналістської практики, то об'єктивність не виключає світоглядної позиції журналіста і не протис­тавляється їй, тоді як об'єктивізм - це підкреслена безсторонність, яка виключає живу думку журналіста, а називає тільки факти - мовляв, читач (телеглядач, радіос­лухач) не дурний, розжовувати йому не тре­ба, сам розбереться. Насправді ж, під одежи­ною об'єктивізму найчастіше криються за-ангажованість, певна спрямованість інфор­мації, так само, як під правдивість часто ла­штується правдоподібність.

Отже, об'єктивність - золоте правило журналістики. Воно не тільки не виключає чіткості світоглядних принципів жур­наліста, його морально-етичної позиції, а навпаки, передбачає і вимагає їх.

ПРИНЦИПОВІСТЬ - риса, яка не завжди і не всім подобається, надто опонен­там, але завжди свідчить, по-перше, про на­явність у журналіста чіткої світоглядної по­зиції; по-друге, про готовність та уміння за­хищати цю позицію, незважаючи на спроби підкупити його чи тиснути на нього за допо­могою різних важелів. Тому принциповість, як правило, асоціюється з правдивістю та переконаністю у власній правоті майстра пе­ра, його непоступливістю у важливих пи­таннях, непідкупністю та мужністю, коли доводиться відстоювати власну позицію І точку зору. Принциповість - це передусім наявність чітких моральних принципів, вона є своєрідним стрижнем поведінки і твор­чості журналіста. І якщо журналіст іноді змушений поступатися в дрібницях, щоб відстояти головне, то на компроміси у кар­динальних питаннях принциповий жур­наліст ніколи не піде.

Ці загальні етичні засади, як й інші змістові поняття журналістської твор­чості, слід розглядати в діалектичній єдності та розвитку, вони не є статичними, раз назавжди застиглими, а взаємодіють і доповнюють одна одну. Адже не буває правдивості без об'єктивності, не може навіть мова йти про сумлінність у людини безпринципної. А саме наявність таких рис, як сумлінність, правдивість, об'єкт­ивність, принциповість, свідчить про рівень громадянськості людини, висоту її патріотизму.

Водночас слід пам'ятати, що існує чимало моральних норм, необхідних для жур­налістського фаху, які є, так би мовити, си­туативними, робочими, регулюють його дії, його поведінку в певних ситуаціях, що ви­никають чи можуть виникнути під час або в результаті виконання ним своїх про­фесійних обов'язків. Різні журналістські об'єднання, різні засоби масової інформації створюють власні етичні кодекси, встанов­люють правила поведінки, яких обов'язково мають дотримуватися члени цих об'єднань та працівники редакцій Наприклад: Мо­ральний кодекс товариства професійних журналістів США, ухвалений 21 вересня 1996 року; Кодекс професійної етики ук­раїнського журналіста, затверджений IX з'їздом СЖУ 1997 року; Заява газети "USA TODAY" (США) щодо етики та ін. Варто бо­дай побіжно згадати найхарактерніші з цих правил і норм. Вони полягають у тому, щоб:

- не вдаватися до протизаконних, неко­ректних способів одержання інфор­мації;

- не використовувати своє службове становище в особистих цілях;

- не приховувати достовірної та не по­ширювати брехливої інформації;

- ні за яких обставин не брати додатково­го заохочення у будь-якій формі від осіб, зацікавлених у поширенні певної інформації;

- не розголошувати джерел інформації, якщо цього не хоче джерело цієї інформації і якщо до цього не зобов'язує судове рішен­ня;

- скористатися правом і відмовитися від оприлюднення підготовленого матеріалу, якщо його зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать переко­нанням журналіста або пов'язані з порушен­ням норм професійної етики;

- при оприлюдненні неправдивої інфор­мації, у якій перекручено факти або ж зведе­но наклеп чи завдано моральної образи лю­дині, слід визнати свою провину, попросити вибачення і виправити помилки в найближ­чому випуску ЗМІ;

- дати можливість особі, яку піддано критиці, висловити свою позицію, якщо во­на не згодна з критикою і має слушні аргументи на свою користь;

- уникати в публікаціях образ щодо національних, расових, етнічних та релігій­ них поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками;

- утримуватися від натяків або комен­тарів, що стосуються фізичних вад чи хво­роб людини;

- уникати вживання образливих вис­ловів, які можуть завдати людині моральної шкоди;

- уникати плагіату - привласнення чу­жих творів, матеріалів частково чи повністю, тобто використовувати їх, як свої, не посилаючись на джерела;

- не піддаватися тискові владних структур при їхньому намаганні нав'язати хибну думку, чи орієнтувати на фальшування фактів;

- поважати і відстоювати професійні права колег, дотримуватися норм і правил поведінки у редакційному колективі;

- не уникати дискусшності, вести супе­речку чесно;

- бути гранично делікатним, повідомляючи про самогубство чи про спробу самогубства, не забувати про почуття рідних і про недо­торканність приватного життя людини;

- з граничною обережністю повідомляти про жертви злочинних вчинків, не забувати про їхній важкий психологічний стан;

- не виносити звинувачувальний вирок, доки його не винесуть судові органи;

- не згадувати імен всує, щоб не зашкодити людині; краще випустити ім'я, якщо йо­го оприлюднення не вимагають інтереси гро­мадськості; це стосується і осіб, котрі підо­зрюються у злочинах, а також засуджених.

Цей далеко не повний перелік можна про­довжувати і конкретизувати - певні ситу­ації вимагають відповідного морального ре­гулювання. Однак і з наведених норм і пра­вил випливає, що журналіст несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідо­млень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно. Він мусить дорожити власним іменем, авторитетом та репутацією.

 

17. Етичні принципи засобів масової інформації.

Рада Європи. Парламентська асамблея

Резолюція 1003 (1993)

Про етичні принципи журналістики*

Асамблея підтверджує наведені нижче етичні принципи журналістики і вважає, що вони мають застосовуватися для цієї професії в усій Європі.

Повідомлення та міркування

 

1. На додаток до законних прав і обов’язків, викладених у відповідних правових нормах, ЗМІ мають моральну відповідальність перед громадянами й суспільством, що слід підкреслити саме зараз, коли інформація та комунікація відіграють дуже важливу роль у формуванні особистих позицій громадян і в розвитку суспільства та демократичного життя.

2. Професія журналіста передбачає права й обов’язки, свободи та відповідальність.

3. Основним принципом будь-якої етичної засади журналістики є те, що повідомлення та міркування слід чітко розділяти, змішувати їх недопустимо. Повідомлення — це інформація про факти й події, тоді як міркування — це вираження поглядів, ідей, вірувань або оціночних суджень з боку медіа-компаній, видавців і журналістів.

4. Поширення повідомлень має базуватися на принципі достовірності, що забезпечується відповідними засобами перевірки й доказів, а також на неупередженості подання, опису й розповіді. Чутки не повинні бути складовою повідомлень. Заголовки та виклад повідомлень мають відображати сутність представлених фактів і даних якомога точніше.

5. Висловлення міркувань може включати думки або коментарі стосовно загальних ідей чи зауваження відносно повідомлень, що стосуються поточних подій. Хоча міркування обов’язково є суб’єктивними, а тому не можуть і не повинні відповідати критерію вірогідності, слід вимагати, щоб міркування висловлювалися чесно й відповідно до етичних засад.

6. У міркуваннях, що набувають форми коментарів подій або дій окремих осіб чи установ, не варто намагатися заперечувати реальні факти або події чи приховувати їх.

Право на інформацію як основне право людини. Видавці, власники й журналісти

7. Робота, яку виконують ЗМІ, — це одна з форм посередництва й надання інформаційних послуг, а права, які мають ЗМІ в зв'язку зі свободою інформації, залежать від одержувачів (цих послуг), тобто громадян.

8. Право на інформацію — одне з основоположних прав, якому надається велике значення в практиці Європейсько комісії та Європейського суду з прав людини за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини; воно закріплено й у статті 9 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, а також в усіх демократичних конституціях. Власником права є громадянин, котрий також має право вимагати, щоб інформація, яку надають журналісти, подавалася правдиво, якщо мова йде про повідомлення, та чесно, якщо йдеться про міркування, без зовнішнього втручання з боку органів державної влади або приватних осіб.

9. Органам державної влади не слід вважати, що вони є власниками інформації. Представницький характер цих органів забезпечує їм правовий базис для діяльності, спрямованої на гарантування плюралізму в ЗМІ та його поширення, забезпечення необхідних умов для здійснення свободи вираження поглядів і права на інформацію, а також запобігання цензурі. Втім, Комітет міністрів свідомий цього, про що свідчить його Декларація про свободу вираження поглядів та інформації, ухвалена 29 квітня 1982 року.

10. Коли йдеться про журналістику, слід пам’ятати, що вона спирається на ЗМІ, котрі є частиною корпоративної структури, в рамках якої потрібно розділяти видавців, власників і журналістів. Тому треба не тільки гарантувати свободу ЗМІ, а й забезпечити свободу всередині ЗМІ, уникаючи внутрішнього тиску.

11. Інформаційним організаціям слід розглядати себе, як особливі соціально-економічні агенції, підприємницькі завдання яких варто обмежити умовами, що забезпечать доступ до основного права.

12. Інформаційні організації мають демонструвати прозорість у питаннях власності та управління засобами масової інформації, даючи громадянам можливість чітко визначати особи власників та ступінь їхніх економічних інтересів у ЗМІ.

13. В інформаційній організації видавці й журналісти мають співіснувати, пам’ятаючи, що законна повага до ідеологічної спрямованості видавців і власників обмежена абсолютною вимогою щодо достовірності повідомлень і моральності міркувань. Це важливо, якщо ми збираємося поважати основоположне право громадян на інформацію.

14. Згідно з цими вимогами, потрібно посилити гарантії свободи вираження для журналістів, оскільки саме вони, в кінцевому підсумку, мають виступати, як останнє джерело інформації. Для цього нам слід законодавчо розкрити й зробити більш прозорою сутність положення про свободу совісті та професійну таємницю відносно конфіденційності джерел завдяки гармонізації національних законодавчих положень з цього питання таким чином, щоб їх можна було застосовувати в демократичній Європі в ширшому контексті.

15. Ні видавцям, ні власникам, ні журналістам не слід думати, що вони є хазяїнами повідомлень. Інформаційні організації мають ставитися до інформації, як до основоположного права громадянина, а не як до товару. Відтак, засобам масової інформації не треба експлуатувати якість або зміст повідомлень чи міркувань задля збільшення кількості читачів або глядачів і, відповідно, прибутків від реклами.

16. Якщо ми маємо забезпечити, щоб до інформації ставилися з етичної точки зору, її цільову аудиторію слід розглядати, як окремих осіб, а не як масу.

Функції журналістики та її етична діяльність

17. Інформація та комунікація, які передаються журналістами за допомогою засобів масової інформації та за могутньої підтримки нових технологій, мають вирішальне значення для розвитку людини й суспільства. Вони потрібні для демократичного життя, оскільки, якщо демократія має розвиватися й далі, вона повинна гарантувати громадянам участь у громадських справах. Досить сказати, що така участь була б неможливою, якби громадяни не одержували інформацію про суспільні справи, якої вони потребують та яку ЗМІ мають їм надавати.

18. Важливість інформації, зокрема радіо- й теленовин, для культури й освіти було висвітлено в Рекомендації Асамблеї 1067. Її вплив на громадську думку є беззаперечним.

19. Було б неправильно, виходячи з важливості цієї ролі, зробити висновок про те, що ЗМІ дійсно репрезентують громадську думку,або про те, що вони мають взяти на себе конкретні функції органів державної влади чи її установ освітнього або культурного характеру, наприклад, шкіл.

20. Це призвело б до перетворення ЗМІ й журналістики на владу або антивладу (медіократію), навіть якби вони не були представниками громадян чи об’єктом такого самого демократичного контролю, як органи державної влади, й не володіли б спеціальними знаннями відповідних культурних або освітніх закладів.

21. Отже, журналістика не повинна змінювати правдиву й неупереджену інформацію або чесні думки, використовувати їх на користь ЗМІ, намагаючись створити чи сформувати громадську думку, оскільки законність журналістики ґрунтується на ефективній повазі основоположного права громадян на інформацію як складовій поваги демократичних цінностей. Тому журналістика, пов’язана із законними розслідуваннями, обмежується достовірністю й чесністю інформації та думок і є несумісною з журналістськими кампаніями, що проводяться на підставі заздалегідь випрацюваних позицій і спеціальних інтересів.

22. У журналістиці інформація та міркування мають поважати презумпцію невинуватості, зокрема коли ідеться про справи, що перебувають у провадженні, й утримуватися від проголошення рішень.

23. Слід поважати право людини на приватне життя. Особи, які перебувають на державній службі, мають право на захист свого приватного життя, за винятком випадків, коли воно може впливати на публічне життя. Той факт, що людина обіймає державну посаду, не позбавляє її права на повагу до її приватного життя.

24. Намагання встановити баланс між правом на повагу до приватного життя, закріпленим у статті 8 Європейської конвенції з прав людини, і свободою вираження поглядів, гарантованою в статті 10, добре проілюстровано практикою останніх років Європейської комісії і Європейського суду з прав людини.

25. У журналістській професії мета не виправдовує засоби, тому інформацію слід одержувати правовими та етичними способами.

26. На вимогу зацікавлених осіб ЗМІ, що спеціалізуються на новинах, повинні точно, автоматично, швидко й з використанням усієї належної інформації виправляти будь-яку новину або міркування, яке вони повідомили, а воно виявилось неправдивим або помилковим. Національне законодавство має передбачити відповідні санкції і, якщо необхідно, відшкодування.

27. З метою гармонізувати застосування й здійснення цього права в державах-членах Ради Європи слід впровадити в життя резолюцію (74) 26 “Про право на відповідь — стан особи відносно преси”, ухвалену Комітетом міністрів 2 липня 1974 року, а також відповідні положення Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

28. З метою забезпечити високоякісну роботу й незалежність журналістів їм необхідно гарантувати пристойну оплату, належні умови й засоби для діяльності.

29. У стосунках, які журналіст має підтримувати з органами державної влади або з економічними колами під час виконання своїх обов'язків, він повинен уникати будь-яких компромісів, що можуть вплинути на його незалежність і неупередженість.

30. У журналістиці не можна змішувати дискусійні або сенсаційні теми з фактами, про які важливо дати інформацію. Під час здійснення професійних обов’язків журналісти не можуть ставити собі за головну мету здобуття престижу й особистого впливу.

31. З огляду на складність процесу забезпечення інформацією, який все більше залежить від застосування нових технологій, швидкості й стислості, від журналістів слід вимагати відповідної професійної підготовки.

Правила керування редакційним колективом

32. В інформаційних агенціях мають співіснувати видавці, власники й журналісти. З цією метою для редакційних колективів слід розробити правила, які регулюватимуть професійні стосунки між журналістами, видавцями й власниками ЗМІ, окремо від звичайних вимог, що регулюють робочі відносини. У таких правилах можна передбачити створення редакційних рад.

Конфліктні ситуації та випадки спеціального захисту

33. Ситуації тиску й конфлікту виникають іноді в суспільстві під впливом таких факторів, як тероризм, дискримінація меншин, ксенофобія або війна. За таких обставин ЗМІ мають моральне зобов’язання захищати демократичні цінності — повага людської гідності, розв’язання проблем мирними засобами й у дусі терпимості — та, відповідно, протистояти насильству і мові ненависті й конфронтації, а також знищувати всі форми дискримінації, що ґрунтуються на питаннях культури, статі або релігії.

34. Ніхто не повинен залишатися осторонь питань захисту демократичних цінностей. Для цього ЗМІ мають відігравати головну роль у запобіганні напруженості, а також сприяти взаєморозумінню, терпимості та довірі між різними громадами в регіонах, де панують конфлікти, як це зробив Генеральний секретар Ради Європи, заохочуючи до запровадження заходів довіри в колишній Югославії.

35. Зважаючи на дуже специфічний вплив ЗМІ, зокрема телебачення, на позиції дітей і молоді, слід уникати транслювання передач, повідомлень або зображень, що пропагують насильство, насаджують секс і споживацькі настрої або навмисно використовують невідповідну мову.

Етика та саморегулювання в журналістиці

36. Зважаючи на наведені вище необхідні умови й основні принципи, ЗМІ мають взяти на себе зобов’язання підкоритися жорстким етичним нормам, які гарантують свободу вираження поглядів і здійснення основного права громадян на одержання правдивої інформації та чесних міркувань.

37. З метою проведення моніторингу за впровадженням цих принципів потрібно утворити органи або механізми саморегулювання, до яких залучити видавців, журналістів, об’єднання користувачів ЗМІ, експертів із академічних кіл і суддів. Вони відповідатимуть за видання резолюцій щодо поваги правил етики в журналістиці, заручившись попереднім зобов’язанням ЗМІ публікувати відповідні резолюції. Це допоможе громадянинові, який має право на одержання інформації, робити або позитивні, або негативні висновки про роботу журналіста й рівень довіри до неї.

38. Органи або механізми саморегулювання, об’єднання користувачів ЗМІ та відповідні факультети університетів могли б щороку публікувати дослідження, зроблені постфактум, про достовірність інформації, що поширюється ЗМІ, порівнюючи новини з реальними фактами. Це слугуватиме показником довіри, який громадянин зможе використовувати, як дороговказ щодо етичного стандарту, досягнутого кожним окремим засобом масової інформації, або кожним його підрозділом, чи навіть кожним окремим журналістом. Відповідні коригуючі механізми одночасно зможуть допомогти фахівцям ЗМІ поліпшити спосіб виконання журналістських обов’язків.