Зрозумілість і розбірливість мови

Основною характеристикою будь-якого каналу передачі мови є зрозумілість мови. Для визначення цієї характеристики застосовується статистичний метод за участю великої кількості слухачів і дикторів. Розроблений непрямий кількісний метод визначення зрозумілості мови через її розбірливість. Під розбірливістю мови розуміють відносну або процентну кількість прийнятих (понятих) елементів мови із загального числа переданих по каналу. Елементи мови становлять склади, звуки, слова, фрази, цифри. У відповідність їм поставлені складова, звукова, словесна, смислова та цифрова розбірливість. Перевагою застосування на практиці отримали складова, звукова і словесна розбірливість. Для вимірювання розбірливості розроблені артикуляційні таблиці складів, звукосполучень і слів з урахуванням зустрічності їх в російській мови.

Вимірювання розбірливості проводиться за допомогою артикуляційної групи тренованих слухачів і дикторів без порушення слуху і мови, тому й метод називається артикуляційним.

Для визначення зв'язку між розбірливістю, виміряної артикулянтами, і зрозумілістю мови для звичайних людей були проведені масові випробування. Розмова велася за спеціальними розмовниками в обидві сторони, як при телефонних переговорах. При цьому контролювалося розуміння абонентами один одного. Оцінений зрозумілості ставилося за п'ятибальною системою. Одночасно для кожного з умов випробувань і кожного тракту були виміряні величини розбірливості мови за допомогою тренованої раніше бригади.

У таблиці наведені градації зрозумілості мови і відповідні їм розбірливості.

 

Зрозумілість	Чіткість%
Складова	Словесна
Гранично допустима Задовільна Хороша Відмінна	25-40 40-50 50-80 80 і вище	75-87 87-93 93-98 98 і вище

 

Одночасно із зазначеними випробуваннями були виміряні статистичні залежності між складовою, словесною, звуковою і смисловою розбірливістю для російської мови.

Формантних теорія, розроблена Флетчером і Коллард, дозволила встановити безпосередній зв'язок між розбірливістю мови і характеристиками тракту передачі мови. Звукові одиниці характеризуються різними властивостями в залежності від різних факторів їх розгляду. Утворенню звукових одиниць відповідає артикуляційний фактор, який називають анатомо-фізіологічним. Акустичний фактор відноситься до властивостей звукових одиниць в результаті роботи вимовних органів, що і визначає звучання мови. Сприйняття звуків людиною відноситься до перцептивного фактору.

Спочатку опису звукових систем здійснювалося на основі аналізу артикуляцій. Але з розвитком техніки акустичного аналізу звуків дослідники приходять до висновку, що акустичні характеристики мови найбільш важливі. Сучасна фонетика враховує тісний зв'язок і взаємозумовленість між артикуляційними та акустичними характеристиками мови.

Дослідження сприйняття мовних одиниць показує, що вони сприймаються не так, як будь-які інші звуки. Це пояснюється як здатністю людини перетворювати їх у відповідні артикуляції, так і функціональними властивостями мовних звукових одиниць.

Звуки мови є складними звуками в основному через те, що процес створення мови супроводжується резонансними явищами, особисті частоти яких змінюються залежно від того, який звук в даний момент вимовляється.

Джерело звуку викликає в системі резонаторів тракту, що створюють мову, власні коливання. Звуки на власних частотах резонаторів є найбільш посиленими. Власні частоти резонаторів називаються формантами звуку, так як вони формують характерне звучання голосних і приголосних.

Частоти формант визначаються конфігурацією мовного тракту і властивості джерела звуку на них не впливають. Це одне з найважливіших положень акустичної теорії створення мови. Це положення дозволяє пов'язувати частоти формант тільки зі специфікою артикуляції і за частотами формант судити про положення артикуляційних органів.

Число формант, що істотно характеризують певний звук мови, дослідники визначають по різному, але в більшості випадків дослідники вважають, що в утворенні певного звуку беруть участь чотири форманти.

Форманти звуків мови заповнюють весь частотний діапазон від 150 до 7000 Гц. Середня вірогідність появи формант в тому чи іншому участку частотного діапазону для кожної мови повністю визначена. Домовились ділити весь частотний діапазон на 20 смуг з однаковою ймовірністю появи формант в кожній з них. Відповідні смуги назвали смугами рівної розбірливості. Виявилося, що при достатньо великому обсязі переданої мови ймовірності появи формант підкоряються правилу адитивності. Внаслідок цього ймовірність появи формант в кожній смузі рівній розбірливості дорівнює 0,05.

Якщо сприймати мову в умовах шумів і перешкод, то її розбірливість виходить меншою. Це пов'язано з тим, що форманти мають різні рівні інтенсивності: у гучних звуків вище, ніж у глухих. Тому при підвищенні рівня шумів спочатку маскуються форманти з низькими рівнями, а потім з більш високими. При збільшенні рівня шумів і перешкод ймовірність сприйняття формант поступово зменшується. Коефіцієнт, що визначає це зменшення, називають коефіцієнтом сприйняття або коефіцієнтом розбірливості w. У кожній смузі рівної розбірливості ймовірність прийому формант буде Δ A = 0,05 w.

Так як вся енергія звуків мови в основному зосереджена в формантах, то рівні формант практично збігаються з рівнями звуків мови. Поріг чутності в шумах визначається спектральними рівнями шумів. Різниця між середнім спектральним рівнем мови і спектральним рівнем шумів буде визначати ймовірність появи формант вище за рівень шумів.

Коефіцієнт розбірливості w визначається рівнем відчуття формант

E = B_p - B_ш, (1.27)

де B_p - середній спектральний рівень мовлення; B_ш - спектральний рівень шумів.

Для рівнів відчуття, що знаходяться в межах 0-18 дБ, коефіцієнт розбірливості можна визначити за наближеною формулою w = (E + 6) 30.

Для кожної смуги рівної розбірливості коефіцієнт розбірливості (w_n) буде різним. Тоді сумарна ймовірність прийому формант (розбірливість формант) визначається як

(1.28)