Огороджуча осушувальна мережа

Огороджуюча мережа призначена для захисту осушуваної території від припливу зовні поверхневих або ґрунтових вод. Надходження надлишкових вод збоку звичайно є неосновною, але дуже поширеною причиною надлишкового зволоження, воно підсилює дію інших причин і тому огороджувальна мережа є необхідною частиною більшості осушувальних систем.

Для огородження від припливу поверхневих вод застосовують відкриті нагірні канали, приплив ґрунтових вод перехоплюють відкритими ловильними каналами або закритим ловильним дренажем.

Нагірні канали прокладають вздовж верхньої межі осушуваної території, у місцях інтенсивного припливу поверхневих вод з водозборів, що розміщені вище. При наявності зораних еродованих схилів огороджувальні канали для запобігання їх замуленню зміщують на 40...60 м нижче підошви схилу (рис. 2.24).

Огороджуючі канали у плані можуть бути суцільними або переривчастими (рис. 2.25). Суцільні канали краще перехоплюють поверхневі води, але через велику протяжність перевантажені водою. Переривчасті канали не перешкоджають сполученню між осушуваними ділянками і прилеглою територією. При проектуванні систем двосторонньої дії огороджувальні капали використовуються для підведення води на зволоження і звичайно проектуються суцільними.

Форма поперечного перерізу огороджувальних каналів звичайно трапецієвидна. Розміри нагірних каналів розраховуються на максимальний приплив поверхневих вод з прилеглих водозборів, але частіше приймаються конструктивно: глибина їх-1,0...1,5 м, ширина по дну - 0,4...0,6 м, закладання укосів - .

Рис.2.24. Розміщення нагірного каналу для перхвату поверхневих вод:

 

1- нагірний канал; 2- кавальєр вийнятого грунту; 3- еродовий схил

2.25.Рис. Схеми розміщення в плані нагірних каналів:

 

1-суцільний нагірний канал; 2-переривчастий нагірний канал;

3-транспортуючі збирачі; 4-магістральний канал; 5-горизонталі

 

Для полегшення надходження води у нагірні канали весь грунт, який з них виймають, складають па низову сторону (і в наступному розрівнюють); для кращої стійкості каналів укіс з боку припливу води можна робити більш пологим.

Ловильні канали проектують по лінії вклинювання ґрунтових вод або в місцях меншої потужності водоносного горизонту.

Глибину ловильних каналів призначають такою, при якій би на осушуваній території за каналом забезпечувалось необхідне зниження рівня ґрунтових вод. При значній потужності водопроникних ґрунтів ловильні канали проектуються глибиною 1,5...2,0 м, тобто на 0,5...0,7 м глибше норми осушення. При цьому частина ґрунтового потоку буде проходити під дном каналу, але на осушуваній території буде забезпечене необхідне зниження ґрунтових вод (рис. 2.26 ).

 

Рис. 2.26. Схема ловильних каналів:

 

а - при глибокому заляганні водоупору; б - при близькому заляганні водоупору; 1 - рівень ґрунтових вод до влаштування каналів; 2 - те саме після огородження ловильними каналами; 3 - торф; 4 - піщані ґрунти; 5 - водоупор; 6 - ловильний канал

 

Якщо ж водоносний пласт, що живить осушувану ділянку, на глибині до 1,5...2,0 м підстилається водотривким шаром, то ловильний канал врізають на 0,2...0,3 м у цей шар, у цьому випадку досягається повне перехоплення ґрунтових вод (рис. 2.26).

Відкриті ловильні канали, як правило, перехоплюють і поверхневі води, тому вони найчастіше є нагірно-ловильними; вийнятий з них грунт потрібно вкладати на низову сторону. Коефіцієнти закладання укосів для глибших ловильних каналів приймають більшими (приблизно на 0,5), ніж для нагірних каналів.

Замість глибоких (2,5...3,0 м) відкритих ловильних каналів, під якими втрачається значна площа і переріз яких нестійкий, проектують закриті ловильні дрени. Для кращого перехоплення ґрунтових вод траншею над дреною слід засипати водопроникними ґрунтами.

Дороги на системі

Для ефективного використання осушуваних земель, підвезення насіння, добрив, пального і вивезення зібраного врожаю, а також для забезпечення нормального функціонування меліоративної системи проектується дорожня мережа.

Автомобільні дороги на осушуваних землях за своїм призначенням поділяються на: міжгосподарські, що з'єднують господарства з районними центрами, залізницями, пристанями та ін.; внутрішньогосподарські, що з'єднують центральну садибу з міжгосподарськими дорогами, бригадами, відділеннями, фермами та ін.; польові, що з'єднують окремі осушувані ділянки і поля з внутрішньогосподарськими дорогами, бригадами і фермами; експлуатаційні, призначені для нагляду і ремонту осушувальних каналів і споруд. Крім того, для проходу худоби на пасовища влаштовують скотопрогони; при проектуванні слід по можливості суміщувати дороги різного призначення (наприклад, польові з внутрішньогосподарсь­кими або експлуатаційними), прокладати їх най коро-тшим шляхом з меншою кількістю пересічень річок і каналів, оскільки в кожному місці пересічення необхідно будувати мости або труби-переїзди.

Найбільш вантажонапружені міжгосподарські і внутрішньогосподарські дороги повинні експлуатуватись цілорічно; їх прокладають на мінеральних ґрунтах, бажано па підвищених місцях, а на болотах - на ділянках з меншою потужністю торфу.

Траси внутрішньогосподарських доріг розміщують по межах сівозмін, полів та інших угідь.

Висоту насипу таких доріг призначають з умови незатоплюваності паводковими водами. Залежно від виду ґрунтів, дорожньо-кліматичних зон та інтенсивності руху транспорту підвищення дорожнього полотна над максимальним розрахунковим горизонтом води приймається від 0,3 до 0,5 м. Ширина проїжджої частини міжгосподарських і внутрішньогосподарських доріг приймається залежно від класу доріг, але не менше 3,5 м. Вздовж доріг передбачають обочини шириною не менше 1,0 м.

Полотно вантажонапружених доріг насипають із міцних піщаних або глинистих ґрунтів, виймаючи по трасі доріг торф.

Для внутрішньогосподарських доріг з інтенсивністю руху до 50 машин за добу допускається застосування суміші торфу з піском. Полотно міжгосподарських і внутрішньогосподарських доріг, як правило, повинне мати тверде покриття - камінне, гравійне або щебеневе, для найбільш вантажонапружених доріг - асфальтове або навіть бетонне.

Для підвищення міцності дорожнього полотна його потрібно доб­ре осушувати, для чого з обох боків дороги проектують кювети гли­биною до 1,0...1,5 м. При прокладанні доріг вздовж каналів кювет проектують з одного боку.

Польові дороги проектують так, щоб забезпечувався заїзд на всі осушувані ділянки, обмежені відкритими каналами. їх прокладають звичайно вздовж транспортуючих збирачів та інших каналів з низової сторони з тим, щоб дорожнє полотно не перешкоджало припливу поверхневих вод з осушуваної території. Вздовж невеликих осушувальних каналів, наприклад, відкритих колекторів, дороги, як правило, не влаштовують.

Експлуатаційні дороги проектують вздовж магістральних та інших великих каналів з того боку, з якого впадає менша кількість бокових каналів.

Польові та експлуатаційні дороги прокладають по розрізнених кавальєрах, висота яких становить 0,2...0,3 м. Твердого покриття не передбачають. Вздовж польових та експлуатаційних доріг кювети не проектують, а осушення їх полотна забезпечується поряд розміщеним каналом. Такі дороги, що проходять по річних заплавах, у періоди повені будуть затоплюватись.

Для скиду води з мікропонижень і кюветів у тілі дорожнього полотна укладають труби або влаштовують водоскидні воронки.

На більшості автомобільних доріг передбачають декоративне і снігозахисне озеленення.