Трансформаційні центри: завдання, функції, класифікація

 

Перший великий комерційний склад був збудований у Венеції, центрі головних торговельних шляхів. Тоді складами управляла співдружність купців – гільдія. З поширенням торгівлі за межі Середземномор'я, в кожному портовому місті з'явився свій склад. Складське зберігання в портовому місті скоротило час знаходження корабля в порту (вантаж одразу переміщувався до складу) і поліпшило морське транспортування. Кораблі поступово переставали бути плавучими складами.

Наприкінці XIX століття в Сполучених Штатах Америки найшвидкісне транспортування забезпечувала залізнична промисловість, поєднуючи портові міста з містами, розташованими всередині країни. Тепер товарні вагони почали використовуватися як склади на колесах, особливо під час збирання врожаю зернових, але брак товарних вагонів змусив залізничні компанії розділити функції транспортування і складського зберігання. Оскільки залізничні компанії мали монополію на складське зберігання і на фрахт вагонів, то вони мали можливість віддавати перевагу великим корпораціям, надаючи їм безкоштовні послуги складського зберігання з використанням залізниці. У 1891 власники незалежних складів організували Американську асоціацію власників складу. Асоціація спонукала залізничних перевізників до припинення безкоштовного складського зберігання. Американська асоціація власників складу зуміла домогтися прийняття закону Хепберна в 1906, який поклав кінець фрахтуванню залізничних станцій для складського зберігання. В цьому законі було дано визначення "зберіганню та обробці власності, що транспортується" як частини функцій залізниці та були запропоновані тарифні ставки на всі послуги такого роду, що надаються залізницею. Закон Хепберна перевів залізниці під урядовий нагляд і допоміг спрямувати розвиток і стрімке зростання громадських перевізників у потрібному напрямку.

До речі, фрахтування залізничних станцій – це не лише епізод минулого сторіччя, а факт існуючих справ на сьогоднішній день. В такий спосіб користувалися залізницею багато українських підприємств, лишаючи на коліях у вагонах товар (звісно, якщо він не потребував певних вимог щодо зберігання).

З плином часу, промисловий переворот перетворив ремісничі майстерні в заводи, що призвело до появи масового виробництва і виробничих потужностей повного циклу, від приймання до відвантаження. Це спонукало до розвитку нових підходів складського зберігання. Коли масове виробництво тільки зароджувалося, товари, як правило, вироблялися відповідно до прогнозу продажів. Готова продукція і сировина, необхідні відповідно до прогнозу, зазвичай розміщувалися на заводському складі. Однак, з розвитком систем розподілу (постачання), компанії пересунули склади ближче до ринків збуту. Це підвищило рівень обслуговування споживачів, розташованих поряд з заводом і ринком збуту.

У ті часи складське зберігання пропонувалося як додаткова послуга до транспортування, і склади були частиною терміналів з митного оформлення вантажу. Під «терміналом» розуміли товарний склад, розташований в місті неподалік залізничної станції і оптового ринку (це був майже центр міста тоді). З ростом попиту на складські приміщення і збільшенням вартості землі, були побудовані багатоповерхові споруди, щоб надати більше складського простору на мінімальній площі землі.

Під час Першої світової війни при обробці матеріалів на складі, як правило, використовувалися ручні візки. Складування виконувалося вручну, і в більшості споруд висота складування проектувалася в діапазоні від 8 до 12 футів (до 3,6 метрів).

Під час Другої світової війни почали використовуватися вилочні навантажувачі і дерев'яні піддони. Масове виробництво навантажувачів дозволило збільшити висоту складування товарів до 30 футів (до 9 метрів) – 300% збільшення. Крім того, це дозволило більш швидко переміщувати товари всередині складу. Через збільшення висоти складування і труднощі з використанням навантажувачів в багатоповерхових складах, одноповерхові будівлі прийшли на зміну багатоповерховим. Оскільки в містах не було необхідних площ землі для одноповерхових складів, то вони були переміщені на міські околиці. У одноповерхових складів висота стелі, як правило, від 20 до 30 футів, що дозволяє максимально використовувати вилочні навантажувачі.

Такий історичний екскурс необхідний, щоб уявляти, чому зараз ми маємо таку широку та глибоку класифікацію складів (таблиця 5.1), вірніше навіть сказати – «трансформаційних центрів» [6]. Адже до них належать: термінали, хаби, оптові сховища, комерційні парки, розподільчі центри, митно-ліцензійні склади тощо. Таке різнобарв’я термінології потребує певної узгодженості.

Таблиця 5.1. Класифікація складів в логістиці

№	Ознаки	Склади
	За функціональним областям логістики	постачання виробництва розподілу (дистрибуції)
	За видом продукції (матеріальних потоків)	сировини матеріалів комплектуючих незавершеного виробництва готової продукції тари залишків і відходів
	За формою власності	приватна державна комунальна
	За функціональним (розподільчим) призначенням	сортувальні розподільчі сезонного чи тривалого зберігання транзитно-перевалочні постачання виробничих процесів
	По відношенню до учасників ЛС	виробників торгових компаній торгово-посередницьких компаній транспортних компаній експедиторських компаній логістичних посередників
	За товарною спеціалізацією	спеціалізовані неспеціалізовані універсальні змішані
	За технічним оснащенням	частково механізовані механізовані автоматизовані автоматичні
	За видом складських будівель, споруд: за технічним устроєм   за етажністю будівлі	відкриті площадки площадки під накриттям напівзакриті площадки закриті споруди багатоповерхові одноповерхові висотою до 6 м висотні висотно-стелажні більше 10 м з перепадом висот
	За наявністю зовнішніх транспортних зв`язків	з причалами і рейковими під’їзними коліями з рейковими під’їзними коліями з автодорожнім під`їздом
	За розміром корисної складської площі (складського об’єму), місткості	Малі — до 5 тис. м^2 (30 тис. м3), до 1 тис. т; середні — від 5 до 10 тис. м^2 (від 30 до 60 тис. м3), від 1 до 6 тис. т; великі — понад 10 тис. м^2 (понад 60 тис. м^3), понад 6 тис. т
	Температурний режим	Утеплені, неутеплені, опалювані, неопалювані, склади-холодильники

Склади логістики постачання спеціалізуються на зберіганні МР (сировини, матеріалів, комплектуючих та іншої продукції виробничого призначення) і задовольняють перш за все виробничі потреби. За особливістю переробки вантажопотоків можна виділити:

− склади сировини і матеріалів – переробляють однорідні вантажі, що надходять великими партіями, інтенсивними вантажопотоками, в ритмічному режимі поставки споживачу, з відносно постійним обертом, що дозволяє вести автоматизовану складську переробку вантажу там, де виробничий процес автоматизований чи має високий рівень механізації;

− склади продукції виробничого призначення – «працюють», як правило, з тарними і штучними вантажами великої маси, відносно однорідної номенклатури, великими об`ємами переробки, тому тут є необхідним високий рівень механізації і автоматизації складських робіт.

Склади виробничої логістики входять до організаційної системи виробництва і призначені для забезпечення виробничого процесу. На цих складах зберігаються запаси незавершеного виробництва, прилади та інструменти, запчастини та ін. Ці склади переробляють відносно постійну номенклатуру вантажів, що надходить зі складу з визначеною періодичністю і малим терміном зберігання, що дозволяє досягати автоматизованої обробки вантажу чи високого рівня механізації. Основним фактором, що впливає на рівень технічного оснащення складу, виступає характер виробничого процесу.

Склади розподільчої логістики слугують для підтримання безперервного руху товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Їх основне призначення – перетворювати виробничий асортимент в торгівельний і безперебійно задовольняти різних споживачів, включно з роздрібними мережами. Вони можуть належати виробникам (склади ГП, розподільчі склади виробника) і підприємствам торгівлі:

à склади готової продукції і розподільчі склади виробників. В різних регіонах продаж (центральні і філіальні склади) займаються складуванням тарних і штучних вантажів відносно однорідної продукції (в межах асортиментного переліку одного виробника) з швидким обігом; реалізують великі партії. Це дозволяє здійснювати автоматизовану і високомеханізовану переробку вантажу;

à склади оптової торгівлі товарами широкого вжитку. В основному постачають дрібних споживачів і роздрібну мережу. Такі склади концентрують запаси з широкою номенклатурою і нерівномірним обігом товарів (іноді – сезонного попиту). Такий товар реалізується різними партіями (починаючи від групи товарів). На таких складах недоцільно впроваджувати автоматизовану обробку вантажів, тут переважно високомеханізована і механізована обробка (можливо, з ручною комплектацією замовлень);

à склади роздрібної торгівлі постачають роздрібну торгову мережу, об`єднань зі складом в єдину організаційно-господарську одиницю. Тут зберігається товар з великим асортиментом партій, щоб підтримувати в магазинах постійний широкий асортимент товару. Реалізація зі складу здійснюється малими партіями частими поставками, також такі склади, як правило, не бувають великими, тому на них раціональніше вводити механізовану обробку вантажу з ручною комплектацією замовлення, тому що практично завжди спочатку проходить розформування вантажної одиниці, що прийшла на склад.

Можна виділити склади транспортних та експедиційних підприємств, призначені для тимчасового складування, пов`язаного з експедицією матеріальних цінностей. Сюди ж відносяться склади залізничних станцій, вантажні термінали автотранспорту, морських і річкових портів, термінали повітряного транспорту. За характером виконуваних операцій вантажопереробки вони відносяться до транзитно-перевалочних. Термін зберігання вантажів зведений до мінімуму, оскільки мета такого складу – це ефективне і своєчасне постачання клієнтам вантажу шляхом перевалки його з одного виду транспорту на інший. Вантажі надходять і відправляють великими партіями, при цьому вантажна одиниця, що надходить на склад, не розформовується. На таких складах необхідний високий рівень механізації.

Необхідно зазначити, що від того, що це за склад, яке його функціональне призначення, і буде залежати процес внутрішнього розподілу його площ – зонування. Втім, зараз спостерігається оптимізація складських зон, об’єднуючи їх в одну, але з різними функціональними операціями, що рознесені у часі, а не у просторі. Так, одна й та сама складська зона (ділянка) може працювати як на приймання вантажу, так і на відвантаження вантажу, але ці операції відбуваються у різний час. Тому ділянка працює з, наприклад, 8.00 до 12.00 як зона прийомки вантажу, а з 13.00 до закриття складу – на відвантаження. Це дає змогу щільнішого використання складських площ.

Також якщо вести мову щодо виробничих підприємств, які виконують не лише виробничі функції самостійно, то, відповідно, склад такого підприємства повинен бути суміжним між виробничим, розподільчим та ін.

Тобто можна зробити висновок, що дотримуватися чіткого поділу складських споруд за наведеними класифікаційними ознаками не є вірним. Проте це необхідно для усвідомлення функціонального значення кожного з них у загальній логістичній системі.

Наприклад, Сток у своїй книзі [7] наводить вичерпний перелік трансформаційних центрів (складів) залежно від виду запасу (матеріального ресурсу), з яким вони працюють. Оскільки основна функція складування – це збереження запасів, то Сток поділяє всі трансформаційні центри (ТЦ) за ознакою роботи саме із потоками матеріальних ресурсів. В такий спосіб існує умовний поділ на ТЦ фізичного забезпечення (постачання сировини, напівфабрикатів) та ТЦ фізичного розподілу (робота з товарами та готовою продукцією).

Склади обслуговують два потоки – вхідний та вихідний. В якості обслуговувача вхідного потоку склад виступає, коли приймає матеріальні ресурси від постачальників у варіантах повного завантаження вантажівки (TL – Truck Load) та / або залізничного вагону (CL – Car Load). В такому випадку склад розташовано максимально близько до виробничого підприємства.

В якості обслуговувача вихідного потоку (готової продукції, товарів) склади можна класифікувати за такими напрямками:

à для формування асортименту продукції (продуктового міксу – mixing product). Загальний асортимент складу складається з товарів, що надходять від різних підприємств А, Б, В. Вантажі надходять великими партіями на центральний склад (у варіантах TL, CL), звідки споживачі мають змогу замовляти комбіновані в інший спосіб партії відвантажень;

à для консолідації вантажів, що необхідно відправити, та / або розподілу оптових постачань (break bulk). В разі, коли склад використовують задля консолідації вантажів, що надходять від декількох виробничих підприємств, розташованих в різних місцях, продукція надходить на центральний склад в режимі CL, TL, після чого склад об’єднує отримані ним вантажі у одну вантажну одиницю, яку відправляє конкретному замовнику (LTL – Less than Track Load) (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Складування в фізичних операціях постачання та розподілу

В процесі транспортування продукції можна отримати суттєву економію – як при фізичному постачанні, так і фізичному розподілі. У багатьох вітчизняних підручниках описане Стоком розташування складу наведено у розрізі трьох стратегій: поблизу ринку збуту, поблизу виробництва, проміжне розташування – без прив’язки до головного потоку (вхідного чи вихідного), що обслуговується.

В цілому у підприємства є декілька варіантів складування. Можна постачати товари одразу в точки збуту, оминаючи проміжне складування, – це має назву «пряме постачання» (direct store delivery). В якості прикладу компаній, що використовують складування лише в місці виробництва продукції, можна навести тих, хто продає продукцію за каталогами.

Коли підприємство приймає рішення щодо зберігання продукції на складі, воно повинно вирішити майнове питання: використовувати склад загального користування (public warehousing) на умовах оренди або мати власні складські приміщення (private warehousing).

Серед складів загального користування розрізняють такі:

1) склади промислових тарно-штучних вантажів;

2) склади-рефрижератори або склади, що забезпечують заданий температурний режим зберігання;

3) митні склади;

4) склади продукції масового споживання, меблеві;

5) склади спеціальної продукції;

6) склади для зберігання безтарної продукції.

Кожен з них надає споживачам широкий перелік спеціалізованих послуг.

Склад промислових тарно-штучних вантажів (general merchandise warehouse) – використовують виробники, дистрибутори. Склади-рефрижератори (refrigerated cold storage warehousing) – надають можливість зберігати продукцію, що потребує певного температурного режиму (фрукти, овочі, ліки, заморожена продукція). Митні склади (bonded warehouses) / склади тимчасового зберігання – для збереження, розмитнення імпортної продукції. Склади товарів широкого споживання, меблеві (household goods warehouses) – використовують для збереження власних товарів фізичних / юридичних осіб впродовж тривалого терміну, мають декілька різновидів. Один з них побудований на концепції відкритого зберігання – вантаж розташовано на підлозі, а оренда стягується за квадратні або кубічні метри, що займає вантаж. Як правило, такий варіант підходить для зберігання товарів масового використання. Інший різновид – це приватна будівля або підвал, де можна закрити вантаж. Третій різновид – контейнерне зберігання, тобто збереження речей, вантажу у контейнерах.

Склади спеціальної продукції (special commodity warehouses) – використовують для зберігання деяких видів сільськогосподарської продукції (зерно, бавовна, вовна). Як правило, у кожному з таких складів зберігається якась конкретна продукція і надають послуги саме для неї.

Склади для зберігання безтарної продукції (bulk storage warehouses) – зберігання відкритим типом або під навісом, а також у ємностях для збереження рідини. Використовують для зберігання піску, вугілля, хімічних продуктів. Послуги таких складів – заповнення ємностей, змішування різних типів хімічних продуктів тощо.

Серед інших різновидів використання складів загального користування необхідно відзначити перевалку (cross-docking) і контрактне зберігання (contract warehousing).

При перевалці (cross-docking), фактично способі скорочення часу зберігання вантажу, склад приймає ознаки розподільчого центру, який використовують для формування асортименту продукції (distribution mixing center). Продукція надходить великими партіями, які одразу розподіляють на менші та поєднують між собою у необхідних пропорціях для відвантаження споживачам. Тобто продукція (вантаж) не зберігається на складі. Такий спосіб цікавий для рітейлу, оскільки кожен магазин може отримати саме таку пропорційність товару, яка необхідна, щоб одразу потрапити у торговельний зал.

Контрактне складування – це партнерська угода між користувачем і провайдером (надавачем) складських послуг, як правило, на довготривалий термін. Передбачає не суто зберігання вантажу (товарів), але більшою мірою ексклюзивні складські послуги під конкретного замовника.

Можна навести ще декілька класифікацій не суто з управлінського погляду, а скоріше з погляду оцінювання складу як об’єкту нерухомості. Подібна класифікація існує на вітчизняному ринку (див. додаток), вона не є кимось або чимось затверджена, проте при пошуку приміщень всі учасники ринку оперують саме такою термінологією. Скоріше за все, розроблена лондонською компанією Knight Frank, що має більш ніж сторічну історію існування на ринку нерухомості. Декілька років як компанія присутня і на вітчизняному ринку нерухомості, привносячи стандарти та критерії оцінювання будівель та споруд. За цією класифікацією всі складські будівлі поділяють на приміщення відповідних класів від А до D, саме класність визначає вартісну складову: орендну ставку або вартість придбання складського комплексу. Це є закономірним, оскільки складська споруда класу А повинна відповідати 21-й вимозі (на відміну від складських споруд класу D, під якими розуміють підвальні приміщення, неопалювальні виробничі приміщення або ангари), серед яких:

1) одноповерхова складська будівля з легких металоконструкцій і сендвіч-панелей, переважно прямокутної форми, без колон або з кроком колон не менше 12 метрів, з відстанню між прольотами не менше 24 метрів;

2) автономна електропідстанція і тепловий вузол;

3) допоміжні приміщення при складі (душові та туалети, підсобні приміщення, роздягальні для персоналу);

4) висота стель – не менше 13 метрів, що дозволяє установку багаторівневого стелажного обладнання (6–7 ярусів);

5) достатня кількість автоматичних воріт докового типу з вантажно-розвантажувальними майданчиками регульованої висоти: не менше одних на 500 м² та інші вимоги.

Відповідно до наведеного, подібна класифікація складів носить доволі оглядовий характер. І кожна компанія, що проводить дослідження ринку складської нерухомості, оперує власними оціночними даними щодо об’єму, вакантності, попиту та пропозиції у сегменті. До того ж компанії закріплюють власні тлумачення за об’єктами складської нерухомості. Так, наприклад, компанія DTZ у своєму щорічному дослідженні нерухомості в Україні об’єднує для аналізу в один сегмент складську та логістичну нерухомість [11] і закріплює наступне визначення «об’єм складських та логістичних приміщень» – це приміщення, площа яких перевищує 10 000 кв.м, що були введені в експлуатацію з 2001 року. Цей показник враховує складські приміщення, а також допоміжні офісні приміщення та мезоніни.

Colliers International проводячи дослідження ринку «холодних» складів [12], розуміє під ними низькотемпературні складські приміщення для зберігання та / або обробки товарних запасів, що можуть забезпечити заданий діапазон температур («холодильники» – з температурою близько нуля, та «морозильники» – температура нижче 5 градусів за Цельсієм). Компанія навіть наводить класифікаційні ознаки, за якими складське приміщення можна віднести до сегменту «холодного» складу. Власне одна з яких – сучасне одноповерхове складське приміщення з легких металоконструкцій та сендвіч-панелей, бажано прямокутної форми без колон або з кроком не менше 6 метрів.

На думку автора, таке розмаїття визначень та тлумачень породжує питання, куди відносити складські приміщення, які не відповідають зазначеним ознакам і були побудовані ще за радянських часів. Кількість тих, у власності яких є «холодні» склади, що розміщені на території України, особливо у припортових територіях, налічує 459 підприємств (за даними державної статистичної звітності про діяльність підприємств оптової торгівлі [8], розділ «інформація про склади»).

Ця неузгодженість не дає можливості комплексного аналізу на рівні макрологістики – відсутні відкриті дані щодо об’ємів складської нерухомості у розрізі регіональної складової та у прив’язці до транспортної, а саме: кількість терміналів, комерційних парків, портів у певних регіонах України.

І найголовніше, доцільно зазначити, що всі будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення в Україні закріплено у Державному класифікаторі будівель та споруд (ДК БС) [40] (що є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації і розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998р. №971). Саме згідно нього, склади належать до розділу «Будівлі» під яким розуміють споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До того ж всі склади належать до підрозділу «Будівлі нежитлові» групи 125 «Будівлі промислові та склади». Ця група вміщує два класи: Будівлі промислові і Резервуари, силоси та склади. Перший клас включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням. Цей клас не включає: резервуари, силоси та склади; будівлі сільськогосподарського призначення; комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель. Підкласами є: Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; Будівлі підприємств чорної металургії; Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; Будівлі підприємств легкої промисловості; Будівлі підприємств харчової промисловості; Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Клас Резервуари, силоси та склади включає: Резервуари та ємності; Резервуари для нафти та газу; Силоси для зерна, цементу та інших сипучих мас; Х олодильники та спеціальні склади, а такожскладські площадки. Цей клас не включає: сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства; водонапірні башти; нафтотермінали. Підкласами цього класу є: Резервуари для нафти, нафтопродуктів та газу; Резервуари та ємності інші; Силоси для зерна; Силоси для цементу та інших сипучих матеріалів; Склади спеціальні товарні; Холодильники; Складські площадки; Склади універсальні; Склади та сховища інші.

Відповідаючи на питання, куди віднести склади підприємств торгівлі, зазначимо, що вони належать навіть до іншої групи 123 «Будівлі торговельні» до підкласу Бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування. Рівно як до цієї ж групи належить підклас Торгові центри, універмаги, магазини, а також Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків.

Тому лише в розрізі офіційних нормативних документів можна проводити дослідження і сподіватися на їх коректність. І не потрібно буде винаходити власні тлумачення вже чітко розмежованих та закріплених понять.

Наприклад, в Державних будівельних нормах ДБН В.2.2-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі» закріплено та чітко розмежовано поняття Вбудований магазин (крамниця) - магазин (крамниця), усі приміщення якого розташовуються в габаритах житлового будинку з виступом за його межі не більше ніж на 1,5 м з боку поздовжнього фасаду і не більше ніж на 6 м - з боку торців (у разі влаштування критих заван­тажувальних приміщень).

Вбудовано-прибудований магазин (крамниця) - магазин (крамниця), приміщення якого роз­ташовуються в габаритах житлового будинку і в об'ємах, винесених за габарити житлового будинку більше ніж на 1,5 м з боку поздовжнього фасаду і більше ніж на 6 м - з боку торців (у разі влаштування критих завантажувальних приміщень). Гіпермаркет - магазин (крамниця) самообслуговування торговельною площею понад 2500 м² з асортиментом продовольчих та непродовольчих товарів понад 15 тисяч асортиментних позицій. Мінімаркет - магазин (крамниця) самообслуговування торговельною площею до 200 м² з асортиментом продовольчих товарів не менше 500 асортиментних позицій. Торговельний центр - група торговельних об'єктів, зосереджених в одному місці і керованих як одне ціле, які за своїми типами, розмірами та місцем розташування функціонально відповіда­ють потребам торговельної зони, яку вони обслуговують. Універмаг - магазин (крамниця) торговельною площею понад 2500 м² із широким асорти­ментом непродовольчих товарів понад 10 тисяч асортиментних позицій. Універсам (супермаркет) - магазин (крамниця) самообслуговування торговельною площею від 400 м² до 2499 м² з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів понад 5 тис. асор­тиментних позицій. Ринковий комплекс - комплекс взаємопов'язаних підприємств ринкової торгівлі з підпри­ємствами роздрібної торгівлі та підприємствами харчування, побутового і комунального обслу­говування (приоб'єктний готель). Прибудований магазин (крамниця) - магазин (крамниця), огороджувальна стіна (або стіни) якого є загальною або суміжною зі стінами житлового чи громадського будинку.

Згідно цього документа Будинки та споруди підприємств роздрібної торгівлі слід передбачати на земельних ділянках, що розташовуються згідно з вимогами містобудівних, санітарних та норм пожежної безпеки (ДБН 360, ДБН Б.2-4-1, ДСП 173, НАПБ Б.01.005). Площі земельних ділянок приймаються згідно з ДБН 360, виходячи з величини підприємств торгівлі. Для магазинів - із розрахунку від 0,02 га до 0,08 га (для сільської місцевості до 0,12 га) на 100 м² їх торговельної площі, для ринків і ринкових комплексів - із розрахунку від 7 м² до 14 м² на 1 м² їх торговельної площі. В умовах реконструкції площа земельних ділянок підприємств роздрібної торгівлі може бути скорочена на 25 %. Орієнтовна площа земельних ділянок розташованих окремо магазинів продовольчих та непродовольчих товарів, ринків і ринкових комплексів наведена в додатку В цього документа. Площа земельних ділянок торговельних центрів (ТЦ) визначається завданням на проектування відповідно до ДБН 360.

Отже не потрібно плутати та змішувати поняття: куди відносити магазин-склад – до магазину, чи до складу. Всі вимоги до цієї будівлі чітко прописано у державних нормативних документах.

Щодо законодавчо закріплених вимог до складів, то саме ДБН В.1.1-7-2002 на заміну СНиП 2.11.01-85* Складские здания (Складські будівлі) визначає норми та правила, яких повинні дотримуватися на всіх етапах проектуваня та експлуатації складських приміщень для зберігання продукції і сировини, що не потребує особливих будівельних заходів для збереження заданих параметрів внутрішнього середовища. Ці норми не розповсюджуються на складські будівлі призначені для зберігання міндобрив, хімічних речовин, нафти, борошна, шкіряних виробів, а також на холодильники та зерносховища. Доречі саме цей документ розподіляє будівлі та приміщення складів на 4 категорії (А, Б, В, Д) за пожежонебезпечністю в залежності від вантажу, що зберігається та його упаковки. Також ним дано визначення висотному стелажному зберіганню – це зберігання на стелажах вистою від 5,5м до 25м, проектування яких необхідно робити одно етажним II і III-тього ступіня вогнетривкості. Цей же документ закріплює багато інших моментів стосовно кількості поверхів, розрахунку загальної площі, і дає відсили на відповідні інші, як-то, наприклад, вимоги до геометричних параметрів розміру прольотів, кроків колон та висоти, що викладено у ДСТУ Б В.2.2-22:2008 (за часів СРСР це було наведено у ГОСТ 22853).

Щодо холодних складів, то тут теж не потрібно вигадувати, адже є документ за назвою «Санітарні правила для холодильників», дія якого розповсюджується на всі холодильники розподільчі, виробничі, холодокомбінати не залежно від відомчої приналежності.

 

. Строительство новых холодильников, а также реконструкция

действующих производится в соответствии с "Санитарными нормами

проектирования промышленных предприятий" СН 245-71, требованиями

глав СНиП 2.11.02-87 "Холодильники. Нормы проектирования",

"Производственные здания" и "Сооружения промышленных предприятий.

Нормы проектирования", "Административные и бытовые здания", СНиП

2.09.04-87 "Правила устройства и безопасной эксплуатации аммиачных

холодильных установок" (ВНИКТИхолодпром, 1981), "Правилами техники

безопасности на фреоновых холодильных установках"

(ВНИКТИхолодпром, 1988).

 

Згідно документа, Холодильник распределительный - предприятие складского

типа, предназначенное для проведения холодильной обработки

скоропортящихся продуктов, хранения запасов мороженых и

охлажденных продуктов и обеспечения ими системы торговли и

общественного питания*. * Распределительные холодильники и хладокомбинаты далее по тексту идут под общим термином "холодильник".

 

Отже, менеджеру з логістики вкрай необхідно володіти знаннями з будівництва та експлуатації складу, що закріплені у ДБН (Державних будівельних нормах), ДСТУ (Державні стандарти України), СНиП (Будівельні норми і правила), ГОСТ (Державні стандарти) та інші.

І насамкінець, необхідно чітко розмежовувати поняття складу, як спекулятивного об’єкту нерухомості, і складу, як будівлі для здійснення господарської операції. Адже саме це вносить сутнісну плутанину в аналіз ринку. А відсутність коректної актуальної відкритої інформації унеможливлює прийняття правильного рішення щодо визначення місця дислокації нового трансформаційного центру. Адже при вирішенні цього завдання повинні бути вирішені задачі не тільки узгодженості внутрішніх складових певного підприємства – координати розташування споживачів (замовників), обсяги постачань, характеристика транспортної мережі (маршрути постачань), – але й зовнішні складові (аналіз супутніх вантажопотоків інших підприємств, що існують в регіоні).

До того ж, як відзначають експерти, відкриття нових індустріальних парків (з відповідною інфраструктурою) надасть можливість підвищити інвестиційну привабливість регіонів України, а інвесторам – здешевити ведення бізнесу до 40%. На думку Олександра Пасхавера, президента Центру економічного розвитку [19], важливо показати інвестору – мери міст можуть побудувати роботу «апарату» регіону таким чином, щоб інвестор був зацікавлений вкладати кошти. Подібної думки дотримується Валерій Гладкий, генеральний директор аналітичного центру «Бюро экономических и социальных технологий». Він вважає, що створення базової інфраструктури (саме на рівні держави – прим. автора) дозволить залучити інвесторів. Як приклад, Дніпропетровська область (Кривій Ріг, Дніпропетровськ, Нікополь, Павлоград), де місцеві органи влади планують до 2025 року опанувати 7 територій, що надасть можливість розвитку виробничій інфраструктурі, появі індустріальних парків. Отже, аналітики говорять одне й те саме – не може розвиватися складський сегмент без комплексної програми розвитку регіонів. Інакше буде простежуватися незбалансованість попиту та пропозиції у об’єктах нерухомості складського призначення: від терміналів та портів до спекулятивних складів. На думку автора, цей сегмент ринку не може врівноважити себе за принципом «ринкового саморегулювання» – проекти складської нерухомості занадто вартісні та з довгим терміном окупності.

Тому без чіткого уявлення про стан зовнішньої складової ускладнюється:

à на макрорівні – загальна оптимізація вантажопотоків (як наслідок – скупчення вантажів у одному регіоні, дефіцит у іншому – асинхронність вантажних потоків), коефіцієнт використання рухомого складу та транспортних магістралей (як наслідок – дефіцит бажаної кількості та якості транспортних засобів у одному регіоні, надлишок – у іншому, а також затори на певних ділянках доріг у одному регіоні через щільний вантажопотік, та недовикористання пропускних можливостей доріг іншого регіону);

à на мікрорівні – отримання запланованих показників діяльності підприємства. Адже скупчення у регіоні підприємств, що мають тотожні функції по зберіганню, наданню супутнього сервісу, ускладнює можливість, наприклад, надавати в оренду вільні складські приміщення, оскільки у регіоні вже є подібна пропозиція. В такий спосіб підприємство не виходить на заплановані показники росту у визначений стратегією часовий інтервал.

Як зазначалося [9], дане питання потребує більшого вивчення, аналізу існуючих закономірностей у зв’язці «тип трансформаційного центру – елементи, що його характеризують», виявлення кореляції між ними і надання рекомендацій для побудови моделей по оцінюванню потенціалу (наприклад, ефективності діяльності) певного центру в залежності від основних елементів впливу на його діяльність (радіус співпраці, загальна площа, місце дислокації тощо).