Визначення місця дислокації трансформаційних центрів у розподільчих логістичних системах

 

Стратегічне планування розподільчої мережі повинно містити відповіді на наступні питання:

1. Скільки має бути трансформаційних центрів?

2. Де вони повинні розміщуватися?

3. Скільки товарних запасів має зберігатися на кожному з них?

4. Які замовники повинні обслуговуватися на кожному з них?

5. Яким чином здійснювати замовлення продукції?

6. Яким чином товари потрапляють до трансформаційного центру?

7. Як часто повинна відвантажуватися продукція кожного замовника?

8. Яким повинен бути рівень обслуговування?

9. Які методи транспортування використовувати найкраще?

Після того, як зібрані всі необхідні дані, наступним етапом буде розробка варіантів географічного розміщення об'єктів та операційних методів. Вихідними даними тут будуть відвідування об'єктів, вимоги до них, аналіз бази даних, минулий досвід і дослідження обслуговування замовників. Необхідно розглянути такі питання, як час доставки до замовника, потенційні ринки збуту, питання транспортування і трудові ресурси. Рішення про вибір кожного варіанту об'єкта будуть відрізнятися один від одного.

Крім цих критеріїв вибору, є також деякі більш науково обґрунтовані методи вибору альтернативних об'єктів. Ці методи включають в себе визначення загального кілометражу або «центроїдний» аналіз (центр ваги). «Центроїдний» аналіз розраховує зважений центр вимог замовника з використанням координат місця знаходження замовника та обсягів його замовлень. Це є один з перших методів, що використовували для визначення місця розміщення об'єкта, тому він не зіставний зі сучасними методами моделювання. В ньому витрати на транспортування приймаються пропорційними до відстані, і передбачаються однакові розміри відвантаження на / з кожного об'єкта. Тут також ігноруються обмеження місткості, вимоги до обслуговування та відмінності у вартості обробки на об'єктах. Однак цей аналіз може бути корисним інструментом при розробці варіантів, які пізніше потрібно буде моделювати.

Об'єкти – це не єдині альтернативи для розгляду. Операційні методи також повинні бути досліджені. Потрібно розглянути також критерії впливу об'єднаних (консолідованих) відвантажень, транспортування безпосередньо до замовника, рентабельність роботи з потоком певного товару. Адже можлива ситуація, що рентабельність роботи з товаром достатньо велика, щоб перекривати всі видатки пов’язані з його обслуговуванням.

Після того, як варіанти об'єктів визначені, потрібно зібрати дані щодо вартості вантажу, складських витрат та оплати праці на альтернативних об'єктах. Власне все це є спрощений підхід до планування розподільчої мережі. Втім, він допоможе уявити, яку кількість інформації необхідно зібрати (з перевіркою її на достовірність) і проаналізувати (максимально коректним способом, застосовуючи оптимальні методи).

Саме це – визначення оптимального методу для розв’язання завдання вибору місця дислокації трансформаційного центру (об’єкта) – потребує більш пильної уваги.

Можна погодитися з В.Е. Ніколайчуком [10], який вважає, що згідно з логістичною концепцією всі питання щодо розміщення та розвитку трансформаційних центрів (транспортних терміналів, розподільчих центрів, складів загального користування, галузевих, регіональних та місцевих) повинні розглядатися виключно з позиції системного підходу, який дозволить отримати відповідний синергетичний ефект. Останній, у свою чергу, впливає на досягнення загальної мети макрологістичної системи будь-якого рівня.

Для вирішення питання визначення місця дислокації трансформаційних центрів, науковий апарат логістики пропонує застосовувати певні методи та підходи. Кожен з них має свої переваги та недоліки, володіння знаннями щодо цього допоможе обрати та поєднати певні з них для аналізу варіантів об’єктів.

У науково-практичній літературі [6, 7, 15] існують декілька методів. Наведемо їх, а також доповнимо підходами та теоріями, які певною мірою стосуються питання дислокації:

1. Harold Hotelling’s Stability in Competition (1929) – у вітчизняній літературі відома як «Теорія Хотелінга», хоча це є назва його статті «Стабільність конкуренції», де вчений виявив несподіваний взаємозв'язок між ідеєю нецінової конкуренції і географічним розміщенням конкуруючих фірм або роздрібних торговельних точок, продемонструвавши, що принцип максимізації прибутку автоматично змушує конкурентів розташовуватися поблизу один до одного.

2. Reilly's Law of Retail Gravitation (1931), або гравітаційне правило роздрібної торгівлі Рейлі [16] – дозволяє винайти точку байдужості при здійсненні закупівель споживачами.

3. Huff model (2003) – модель централізації роздрібної торгівлі Девіда Л.Хаффа [18].

4. Johann Heinrich von Thunen’s «Der isolierte Staat in Beziehung auf Landwirthschaft und Nationalokonomie» (1826) – «Ізольована держава у сільськогосподарських та національно-економічних аспектах» Йоганна Генріх фон Тюнена, в якій він побудував модель оптимального розміщення господарств сільської промисловості від центра споживання.

5. Уо́лтер А́йзард (Walter Isard) — американський економіст та географ, представник школи просторового аналізу, засновник «регіональної науки». На рівні з Августом Льошем, Вальтером Крісталлером та рядом американських економістів та географів займався проблемами розміщення промисловості, формування збутових зон та транспортних потоків.

6. Roger Tomlinson’s GIS (geographic information systems) model (1962) – модель «геоінформаційна система» [17] та підхід «анкетування» районів за Томпкінсом [21, 22].

7. Метод «мережі» Coyle John J., Bardi Edward J., Langley Jr.C. John (1985) – орієнтований на визначення об’єкта з мінімальними транспортними витратами, що пов’язані з постачанням вантажу на склад і вивозом вантажу споживачем;

8. Модель Вебера (1909) – модель визначення координат складу за критерієм транспортних витрат;

9. Модель Лаунхардта (1930) – визначення координат складу методом вагового (локального) трикутника за критерієм транспортих витрат.

 

1. Теорія Хотелінга – Harold Hotelling’s Stability in Competition (1929) – розглядає принцип сусідства роздрібних підприємств. Його підходи були покладені в основу теорії Хаффа. Основна ідея – виявити критерії, за якими можна визначити «гарних» та «поганих» сусідів роздрібної точки. До «гарних» відносять ті магазини, асортимент яких доповнює або сумісний з новоствореним магазином. Таке сусідство буде виграшним для обох точок, оскільки буде сприяти залученню покупців – певний ефект синергії.Торговельний маркетинг використовуює два основні принципи: принцип сумісності та принцип мінімальної диференціації. Принцип сумісності: виручка магазинів, розташованих поруч, збільшується прямо пропорційно взаємообміну покупцями між ними. Однак якщо поряд розташовані великий і маленький / середній магазини, то виручка маленького / середнього магазину збільшиться обернено пропорційно виручці великого магазину і прямо пропорційно відношенню запланованих покупок до загального числа покупок в двох магазинах. Принцип мінімальної диференціації пояснює причину типової ситуації на ринку – скупчення конкуруючих магазинів в одному місці. Встановлено, що багато торговців вважають за краще розміщувати свої магазини поруч з іншими торговими точками для того, щоб в сукупності залучати більшу кількість покупців.Принцип мінімальної диференціації був вперше викладений в теорії Хотелінга (Hotelling). У даній теорії передбачалася ідеальна ситуація існування тільки двох конкуруючих магазинів, які вели діяльність на лінійному (linear market line) ринку і завдання обох полягало в отриманні максимального прибутку. Також передбачалося, що рівень попиту на продукцію цих підприємств стабільний, потенційні споживачі рівномірно розподілені на території, ведуть себе раціонально і, отже, для покупок обирають найближчий магазин з метою заощадити гроші на транспорті.Принцип мінімальної диференціації припускає, що підприємець збільшить свої доходи, якщо перемістить свій магазин ближче до конкуруючого, розширивши тим самим свою торгову зону. Однак після зміни місця розташування торгова зона конкуруючої фірми зміниться (зменшиться), і вона може також змінити місце розташування для розширення своєї частки торгової зони. В кінцевому підсумку на ринку буде досягнута рівновага (рис.5.2). Рис. 5.2. Процес досягненя рівноваги через концентрацію магазинів Принцип мінімальної диференціації в довгостроковій перспективі виявляється в тому, що на ринку існує тенденція до концентрації підприємств роздрібної торгівлі, що пропонують однорідний вид продукції. Зазначимо, що дія даного принципу характерна більшою мірою для торгових підприємств, що спеціалізуються на дорогих / унікальних продуктах (бутіки, магазини ювелірних прикрас, антикварні магазини, автосалони і т.д.).

2. Широкопоширене останнім часом особливо у відношенні до рітейлу гравітаційне правило Рейлі (Reilly's Law of Retail Gravitation). Модель має наступне загальне трактування: «Міські центри притягують закупівлі клієнтів зі свого оточення у відношенні, прямо пропорційному кількості населення тих міст і обернено пропорційному квадрату відстані, яка відділяє клієнтів від центру тих міст». Сутність полягає у наступному. Ще в 1931 році Вільям Рейлі, перебуваючи під враженням фізичного закону гравітації, створив гіпотезу про гравітаційну модель, як міру тяжіння роздрібної торгівлі між містами. Його робота і теорія закону гравітації роздрібної торгівлі дозволяє окреслити межі торговельної зони навкруги міст, використовуючи відстань між ними і кількість населення в кожному з них.

Рейлі усвідомив, що більші міста мають більшу торговельну зону (ареал) і відповідно це може притягувати з околиць міста (районів, що розташовані поблизу міста) інших споживачів. Два міста однакового розміру мають межу (граничну лінію) посеред їх торговельних зон. Коли міста нерівноцінного розміру – гранична лінія наближується до маленького міста, даючи таким чином більшому місту ширшу торговельну зону.

Рейлі назвав граничну лінію між двома торговельними зонами – точкою розриву (breaking point – BP), що зараз у вітчизняній літературі професором Крикавським зазначається як точка байдужості. Формула для розрахунку точки розриву між двома містами:

 

, (5.1)

 

де BР – відстань між містом A та точкою розриву, км;

L_AB – відстань між містами A та B, км;

N_A, N_B – населення міст A та B відповідно, чол.

Отже, відстань між містом А та точкою розриву дорівнює відношенню відстані між двома містами до суми одиниці та кореня квадратного від відношення кількості населення в місті B до кількості населення в місті A.

В такий спосіб можна визначити повну торговельну зону міста через визначення точки розриву між різними містами або зонами.

Наприклад [26], на підставі «закону» можемо визначити межі «байдужості» між двома містами – Уманню та Вінницею – в якій мешканці (або підприємства) будуть рівною мірою здійснювати покупки в обох центрах. Відстань між містами дорівнює 158 км. Чисельність населення Умані дорівнює 94 тис. чол., Вінниці – 387 тис. чол. За формулою (5.1) отримаємо значення точки «байдужості», що дорівнює 106 км. Отже, діапазон впливу ринку міста Вінниці у напрямку Умані складатиме 106 км.

Звичайно гравітація Рейлі припускає, що ландшафт міст не передбачає річок, швидкісних доріг, політичних (державних) кордонів, запитів споживачів.

Згодом ця модель дещо трансформувалася. Наведемо деякі напрямки, де використовують закон Рейлі:

А. Для фармацевтичних роздрібних точок [23]. Для оцінювання торговельного обороту двох аптек: Ua/Ub = (Ba/Bb)*(Db/Da), де а і b – райони; U — оборот роздрібної точки; В — чисельність населення; D — відстань між аптеками в районах а, b.

В даному випадку закон Рейлі пояснює розподіл купівельної спроможності, що виходить за межі району.

В. Для транспортних потоків [24, 25]. Ідея застосування такого підходу при моделювання транспортних потоків виникла певний час тому.

Вперше спроба визначити залежність пасажиропотоку і відстані належить Ліллю. Найбільше розповсюдження отримала модель, в основі якої гіперболічна функція y = c/x, де c – емпірична константа (коефіцієнт їздок), x – відстань.

 

, (5.2)

 

де M_ij – показник взаємодії між об’єктами i та j;

k – коефіцієнт відповідності;

p – деяка міра значущості об’єкта (наприклад, чисельність населення міста i та j);

– відстань між об’єктами.

Пізніше модель була трансформована у наступну форму гравітаційної моделі міжрегіональних транспортних потоків:

 

 

(5.3)

 

 

де a_ij – нормований множник,

Q_i, Q_j – чисельність населення у відповідних пунктах,

C_ij – відстань між i-тим та j-тими пунктами.

Але на практиці пасажиропотоки підпадають під ряд факторів (сезонні коливання, години пік). Подальший розвиток модель отримала у ентропійних методах. Важливе місце у цьому напрямку досліджень займає формула Мішеля для розрахунків транспортних потоків на залізничній колії. Ідеї Мішеля були продовжені у дослідженнях Ф. Плеснера, який довів, що емпіричні коефіцієнти залежать від чисельності населення. Останні дослідження внаслідок інформатизації суспільства та покращення електронного розрахункового інструментарію враховують більшу кількість факторів. Так, Кравченко Є.А. пропонує розраховувати пасажиропотік на основі наступної залежності:

 

, (5.4)

де N_i, N_j — чисельність населення в i та j пунктах;

L_n — відстань між i та j пунктами;

П_і, П_j — кількість їздок — відправлень пасажирів між i та j пунктами за одиницю часу;

R_п — коефіцієнт тяжіння i та j пунктів, який залежить від росту населення, культурного розвитку, використання видів транспорту та тарифів і інших господарсько-економічних й соціальних факторів. Коефіцієнт R_п визначається на основі проведених досліджень.

Як бачимо, існує достатнє розмаїття моделей на основі гравітаційного правила. Також зазначимо, що ця модель є простою у застосуванні та розумінні, але, нажаль, має деякі обмеження. Так, вона не враховує кількість вже існуючих роздрібних точок у регіоні, а також маркетингову складову – вплив на покупця певними заохоченнями для здійснення закупівель (безкоштовна маршрутка, щоб дістатися до магазину, якщо він далеко, і таке інше).

Дані моделі на основі Закону Рейлі широко застосовують також для прогнозування ринкової долі різних споживчих товарів та послуг. Якщо змінити формулу через функцію корисності мультиплікативного виду, то отримаємо моделі мультиплікативної взаємодії (MCI). Її окремим випадком є модель Девіда Хаффа.

 

3. Теорія Девіда Хаффа ґрунтується на нерівнозначності різних областей торгової зони. Професор Хафф дає таке визначення торгової зони – це географічний сектор, що містить потенційних споживачів, які (з ймовірністю більше нуля) можуть придбати певний вид продукції, запропонованої одним або декількома торговельними підприємствами.

Таким чином, торгова зона може бути представлена у вигляді декількох секторів попиту, в яких зі збільшенням відстані від споживача до торгового підприємства ймовірність покупок зменшується. Торгова зона підприємства являє собою набір ймовірнісних контурів відвідування магазину (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Ймовірнісні контури секторів попиту

Модель Хаффа базується на двох параметрах – площа торговельної точки та її віддаленість від споживача в ситуації і.

 

 

 

(5.5)

 

де T_ij – віддаленість торговельної точки j від споживача в ситуації і;

S_j – площа торговельної точки j; – деякий додатний параметр, що потребує статистичного оцінювання, але приймає значення від 1,0–3,0; n – кількість торговельних точок.Кожну ситуацію вибору ми повинні асоціювати з відповідними ймовірностями P_ij та змінними xkij. Оскільки істинні значення ймовірностей нам не відомі, то вони замінюються усередненими по кожній ситуації оцінками розподілу переваг споживачів pij.В моделі централізації роздрібної торгівлі зроблено спробу пояснити існування міських та приміських торговельних районів або регіональних торговельних центрів, основою якої є їх розміри, торговельні функції та місце розташування по відношенню один до одного.Дана теорія використовує наступну ієрархію підприємств торгівлі:великий центр роздрібної торгівлі, який виконує безліч функцій і пропонує широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, оточений середніми за величиною торговими підприємствами, де вибір товарів і послуг істотно нижче, які, в свою чергу, знаходяться серед безлічі дрібних торгових точок, які в основному спеціалізуються на товарах повсякденного попиту.Основна сутність моделі централізації роздрібної торгівлі полягає в тому, що при збільшенні відстані від місця проживання споживача до торгового центру витрати на транспорт, а також час, витрачений на покупку, зростають, отже, попит на послуги даного торгового центру зменшується.Більш того, чим продукт більше має властивості «повсякденної необхідності», тим коротше той шлях, який покупець готовий подолати, щоб його придбати. І навпаки, як правило, споживачі готові долати великі відстані для придбання спеціалізованої продукції, так як запропонувати їх можуть тільки великі торговельні або спеціалізовані центри.Теорія Хаффа знайшла своє відображення у маркетингу торговельних підприємств, де було розмежовано два поняття: радіус дії товару і радіус необхідної торгової зони.Радіус дії товару – це максимальна відстань, яку споживач готовий подолати для придбання даного товару; саме радіус дії товару зумовлює об'єктивні межі торгової зони підприємства роздрібної торгівлі.Радіус необхідної торгової зони – це та мінімальна торговельна область, яка повинна містити необхідний обсяг попиту населення на товари та послуги магазину на конкретній території, забезпечувати підприємству роздрібної торгівлі економічну життєздатність.Стосовно питання місця розташування магазину, радіус необхідної торгової зони дорівнює радіусу території, на якій мешкає кількість споживачів, яка здатна забезпечити даний рівень попиту. Відповідно до моделі централізації роздрібної торгівлі, підприємству роздрібної торгівлі для ведення економічно ефективної комерційної діяльності необхідно, щоб радіус дії товару був більшим радіусу необхідної торгової зони. Радіус дії товару і радіус необхідної торгової зони допомагають пояснити, чому зазвичай на ринку багато підприємств роздрібної торгівлі, що пропонують продукцію повсякденного попиту, і чому вони розташовуються ближче один до одного, на відміну від магазинів більш дорогих і спеціалізованих товарів, яких значно менше і які залучають покупців з набагато більшої території.Використання моделі централізації роздрібної торгівлі дуже корисне в торговому маркетингу, оскільки вона дозволяє зробити загальні висновки про достатність торгових площ та ієрархії торгових підприємств в потенційному регіоні для розміщення магазину.Дослідники часто класифікують торгові зони за їх значимістю, відштовхуючись від віддаленості магазину, і окреслюють ближню, середню і дальню торгові зони.Ближня торгова зона – географічна область, на яку припадає 60-65% покупців магазину чи торгового центру. Як правило, кордон ближньої зони проходить не більше ніж в 2-4 км або 10 хвилинах їзди до магазину.Середня торгова зона – географічна область, що має вторинне значення за обсягом торгівлі. Вона забезпечує близько 20% обсягу продажів. Зазвичай вона має радіус 2-6 км або не більше ніж 15-20 хвилин їзди до магазину.Дальня торгова зона (зовнішнє кільце) – територія, що охоплює покупців, які рідко, випадково здійснюють покупки в магазині або торговому центрі: або поблизу їх місць проживання немає необхідних магазинів, або вони мають гарний транспортний доступ до магазину, або проїжджають повз нього по дорозі на роботу і назад. У великих містах далека зона простягається на 25 км., у невеликих населених пунктах та сільській місцевості – на 80 км.Зараз стохастична гравітаційна модель, яка ставить ймовірність відвідування певного торговельного центру мешканцями певного населеного пункту в залежності від торговельної площі і часу, щоб дістатися до точки, у середовищі рітейлерів більш відома у наступному трактуванні. Наприклад, 60–70% споживачів магазину з торговельною площею 300–500 кв.м мешкають на відстані 300–500 м. Цю відстань споживач долає за 7 хвилин пішки або за 10 – 12 хвилин, використовуючи транспорт. І до речі, площа ареалу є територією для розміщення реклами певної торговельної точки. Тобто далі, ніж мешкає основний пул цільової аудиторії, розміщувати рекламу не є доцільним.Втім, модель Хаффа також не враховує деякі аспекти. По-перше, не лише географічний фактор визначає попит на послуги магазину, оскільки зона охоплення значно вужча у районах з інтенсивною конкуренцією. По-друге, навіть за достатньо рівних меж районів прогноз, що побудовано лише на оцінюванні розміру (площі) торговельної зони, буде мати низьку достовірність. Річ у тому, що площа, а відповідно і чисельність населення у колі (за умов рівномірної щільності конкуренції), збільшуються пропорційно квадрату радіуса. Показник часу, що необхідний аби дістатися автомобілем до магазину, приблизно пропорційний відстані. Тому, якщо ми можемо оцінити час із точністю в +/- 15% з довірчою ймовірністю в 0,95, то з такою самою ймовірністю точність прогнозу обороту магазину буде приблизно +/- 30%. «Ціна» помилки в разі відкриття крупного торговельного центру може становити декілька мільйонів гривень [20].Відповідно проста підстановка чисел до формули не дасть вичерпної відповіді. Інтенсивність людських і транспортних потоків, характерних для конкретного місця, –також важлива умова вибору. Для обґрунтованої оцінки потенційного рівня продажів необхідно враховувати і ряд додаткових факторів: які це потоки, чи є люди, які становлять основну масу цих потоків, цільовими покупцями.Тому модель доповнюють також виміром купівельних потоків – відносно простий метод оцінки привабливості конкретного місця, в рамках якого проводять заміри кількості людей, що проходять повз потенційне місце розташування магазина, і розраховують, скільки з них потенційних покупців (наприклад, на основі дослідження відвідувань подібного магазину, який вже функціонує за аналогічних умов). Потім визначають потенційний обсяг продажів за одиницю часу, як добуток середнього потоку покупців на суму грошей, яку в середньому залишає кожен покупець в магазині.Найважливішою характеристикою торговельного місця є також його доступність для купівельних потоків. Необхідно оцінити, наскільки зручно споживачам діставатися до потенційного магазину. Слід пам'ятати, що споживачі намагаються уникати заторів, скупчення великої кількості людей, прагнуть здійснювати покупки там, де можна заощадити час.Отже, для того щоб аналізувати регіон, район на предмет потенційного місця дислокації точки збуту, необхідно визначитися, чи взагалі правильно обрано саме територіальний пункт.

4. Територіальний вплив на розподіл витрат та доходів залежно від відстані збуту продукції досліджували багато вчених. Йоганн Генріх фон Тюнен у роботі «Ізольована держава у сільськогосподарських та національно-економічних аспектах» – Johann Heinrich von Thunen’s «Der isolierte Staat in Beziehung auf Landwirthschaft und Nationalokonomie» (1826) – побудував економічну модель, де він припустив існування ізольованої господарської області у вигляді кола з ґрунтом абсолютно однакової родючості і з містом (єдиним джерелом попиту на сільськогосподарські продукти) в центрі цього кола. Дуже нагадує те, що зараз є у Хаффа, чи не так?!. Тепер ми знаємо, звідки воно взялося, з якого дослідження та часу.

Досліджуючи цю модель, він дістався цікавого висновку, що оптимальним буде розміщення різних галузей сільського господарства у вигляді концентричних кілець за зменшенням інтенсивності. Справа в тому, що Йоганн Генріх фон Тюнен у своєму творі вперше створив схему, близьку до моделі оптимального розміщення сільськогосподарського виробництва, в якій головним аргументом є відстань (від центру "ізольованої держави"). Важливо також і те, що сама ідея встановлення просторових закономірностей у розміщенні цілісних систем сільського господарства (а не ізольованих окремих культур і галузей сільського господарства), висловлена Тюненом, була для свого часу абсолютно новою.

Протягом 10 років Тюнен з вражаючою працьовитістю й акуратністю вів облік витрат і результатів у своєму господарстві. Він обчислював, зокрема, на якій відстані від міста при даній ціні сільськогосподарського товару транспортні витрати зрівняються з чистою виручкою (валова виручка за вирахуванням витрат виробництва) і виробництво, отже, буде нерентабельним.

Отже, якщо напрацювання Курно були початком абстрактної математичної економії, то розрахунки Тюнена вважають прообразом економетрики – науки, що досліджує кількісні та якісні економічні взаємозв’язки за допомогою математичних та статистичних методів та моделей. Заслуга Тюнена в тому, що він був першим, хто застосував ґрунтовні математичні розрахунки для обґрунтування розміщення виробництва. Відкритий ним метод математичного моделювання системи просторових економічних зон в значній мірі передбачив сучасні економіко-математичні методи, в тому числі метод лінійного програмування.

 

5. Значно пізніше молодий вчений Уолтер Айзард зацікавився теорією розміщення виробництва, економіко-географічною дисципліною, дуже популярною на початку минулого сторіччя. Маючи керівниками відомих Френка Найта, Оскара Ланге і Джейкоба Вінера, він сконцентрував свою увагу на виробничих циклах та розвитку транспорту. Тому у роки Другої світової війни він працював у Національній раді з планування використання ресурсів – організації, що опікувалася забезпеченням американської оборонної промисловості в ті роки.

Теорія розміщення виробництва була застосована ним до американської сталеливарної індустрії, він випустив ряд робіт, присвячених даній тематиці.

У 1953–1956 роках в американському науковому співтоваристві, як економічному, так і географічному, популярність набирали ідеї кількісної революції в науці і неопозитивістський підхід до дослідження економічної реальності, націлений на виявлення законів її функціонування. У 1956 році Айзард заснував в Пенсільванському університеті кафедру регіональної науки, тоді ж була створена Американська асоціація регіональної науки, почесним головою якої став Айзард як її головний організатор. Перша монографія, присвячена регіональної науці (в російській традиції цей науковий напрям має назву «школа просторового аналізу»), була опублікована ним у тому ж 1956 році, протягом наступних чотирьох років вийшли ще дві роботи. Завдяки цьому новий науковий напрям досяг широкого визнання в колах американських економістів і економіко-географів.

Пік популярності школи просторового аналізу припав на середину 1960-х років, надалі інтерес до нього згас, а багато вчених, які працювали в рамках цього напрямку, змінили спеціалізацію. Уолтер Айзард залишив рідний Пенсільванський університет і почав викладати в університеті Корнелла, де розвивав головним чином науковий напрям, що отримало назву «географія світу» (регіональна конфліктологія).

Основні роботи Айзарда були опубліковані в 1950-х: Location and Space Economy (1956) і Methods of Regional Analysis (1960). Айзард інтегрував попередні моделі аналізу систем розселення, транспортних мереж, розміщення промислових підприємств, торгівлі та сфери послуг. Зокрема, важливий вплив на його роботи надали Льош, Вальтер Крісталлер і ряд американських економістів і географів, що займалися проблемами розміщення промисловості, формування збутових зон і транспортних потоків (Едгар Гувер, Едвард Чемберлін, Артур Смітіз, Едвард Ульман та ін.)

Уолтер Айзард слідом за Августом Льошем спробував створити інтегральну модель територіальної проекції соціально-економічного життя суспільства, основними елементами якої є споживчий попит і його географічний розподіл, а також наявність тих чи інших економічних ресурсів. Поєднання цих факторів визначає економічний ландшафт території. У географії промисловості Айзард був прихильником техніко-економічного підходу, в рамках якого особливе значення надавалося сировинній та транспортній складовій собівартості продукції і вплив на неї масштабу виробництва.

Методологія робіт Айзарда відштовхувалася від принципів «кількісної революції»: велике значення приділялося визначенню ієрархії населених пунктів і транспортних вузлів через їх кількісні характеристики, розміщення промислових підприємств передбачалося природним наслідком дії тих чи інших факторів виробництва (тяжіння до сировини або, навпаки, ринкам збуту), міграції пояснювалися через територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринках праці і т. д. Основним методом аналізу географічної дійсності в роботах Айзарда є математичне моделювання.

 

6. Як бачимо, у всіх зазначених вище моделях, підходах лежать принципи економічної географії. Тому зараз задля оцінювання привабливості регіонів, районів використовують принципи геоінформаційних систем, як комплексу програм та даних, необхідних для відображення та аналізу просторових даних. Одна з них – це Roger Tomlinson’s GIS model – модель «геоінформаційна система», розроблена ще у 1962.

Проводити аналіз ситуацій (щодо мешканців, торговельної площі) можна лише після проведення етапу польових досліджень та територіальної стратифікації, коли вся піддослідна територія розділена на рід невеликих районів. У кожному районі необхідно здійснити опитування визначеної кількості домогосподарств з метою вивчення переваг.

Тут є два тонкі моменти: вибір кількості районів та вибір способу вимірювання переваг потенційних споживачів. Ефективність способу визначає тип підприємства, для якого проводять подібне дослідження.

Для торгового центру можливі наступні варіанти основного питання:

1. Назвати центр, в якому відбувається переважна частина покупок.

2. Назвати центр, в який споживач швидше за все піде за покупками наступного разу.

3. Вказати розподіл за торговельними центрами числа візитів за покупками.

4. Вказати розподіл витрат на одяг за торговельними центрами.

Для спеціалізованих магазинів найбільш важливими є питання щодо розподілу витрат.

Застосування моделі обмежується випадками дослідження ринків, що знаходяться в стані відносної стабільності. Якщо у розвитку роздрібної торгівлі міста найближчим часом передбачаються значні зміни (у тому числі, за рахунок реалізації даного проекту), то модель, відкалібрована на поточних даних, буде невірна для майбутнього (context dependency problem). Зокрема, параметр чутливості до відстані істотно змінюється разом з просторовою структурою роздрібної торгівлі міста.

Очевидний недолік виявлення переваг полягає в необхідності проведення польового дослідження з досить складним листом опитування. У випадку, якщо в якості основного питання використовують питання про останнє місце здійснення покупок, розмір вибірки, за оцінками [17], має становити не менше 2000 респондентів цільового сегмента. В такому випадку використовуємо прийнятний розмір вибірки для побудови регресії (близько 30 спостережень) і помилку оцінки частки + / – 10 відсоткових пунктів з довірчою ймовірністю 0,9. Але для питання про розподіл числа візитів прийнятним є значно менший розмір вибірки (від 300–400 респондентів).

Власний підхід «анкетування» районів запропонував Томпкінс. Найкращим способом звузити коло кандидатів-об'єктів буде створення списку ключових вимог. Якщо район не відповідає цим вимогам, то його і не потрібно розглядати. Ці вимоги повинні отримати значимість, і потім кожен район (за шкалою від 1 до 5) отримує бали, наскільки повно він відповідає критеріям. Райони, які набрали найбільшу кількість балів, потрібно буде відвідати. Деякі з різноманітних факторів, які рекомендовано для включення до списку вимог, наведені в Додатках. Деякі з цих факторів можуть не відповідати потребам конкретного підприємства, а інші будуть мати значний вплив.

Польове дослідження є досить бажаним етапом процесу вибору місця розташування збутової точки (яке часто відбувається одночасно з формуванням загальної концепції).

 

7. Метод мережі Coyle John J., Bardi Edward J., Langley Jr.C. John (1985) – орієнтований на визначення місця розташування об’єкта, що пов’язано з мінімальними транспортними витратами по постачанню вантажу на склад і вивезенням вантажу споживачем. Визначення центру ваги у методі мережі використовують для визначення місця розташування одного розподільчого центру. Для цього використовується метод накладення мережі координат на карту потенційних місць розташування складів. Система мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кожного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача, а обирають варіант, який визначається як центр маси.

Координати центру ваги вантажних потоків (Х_склад, Y_склад), тобто точки, у якій може бути розташований розподільчий склад, визначається за формулами:

 

, , (5.6)

 

де В_і – вантажообіг і-го споживача;

Х_і, Y_і – координати і-го споживача;

n – кількість споживачів.

Рис. 5.4. Графічне зображення центру ваги

 

В основі цього підходу лежить припущення, що транспортні витрати є функцією виключно відстані. Тобто передбачається, що варто мінімізувати сумарну відстань перевезень, і ми отримаємо оптимальне за витратами місце для складу. Головний недолік методу – нехтування вагою і часом. Обмеження – в моделі відстань від пункту споживання матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою, через це модельований район повинен мати розвинуту мережу доріг, оскільки інакше буде порушено основний принцип подібності моделі і модельованого об’єкта.

Таблиця 5.2. Вантажообіг і координати магазинів, які обслуговуються

№ магазину	Координата Х, км	Координата Y, км	Товарообіг, т/міс

На території розташовано 8 магазинів, які торгують продовольчими товарами, їх координати і місячний вантажообіг наведено в таблиці 5.2.

Знайдемо координати точки, в околиці якої рекомендовано організувати роботу розподільчого складу.

 

 

.

 

 

Втім, дана методика має ряд обмежень. Вона заснована на статистичному підході, де не враховують ані зміни транспортних тарифів, ані об’єми вантажів, зміни у джерелах постачань та споживання. Пропонується лінійна залежність транспортних тарифів від відстані, хоча на практиці транспортні тарифи змінюються непропорційно відстані. Не враховуються у моделі топографічні умови, іноді н