Використання визначення активності деяких індикаторних ферментів крові

Визначення активності індикаторних ферментів у сироватці крові особливе значення має для діагностики захворювань внутрішніх органів. Класичним прикладом є використання ферментів для діагностики уражень міокарда. З діагностичної точки зору при інфаркті міокарда важливо визначити активності таких ферментів сироватки крові, як КФК, АсАТ, ЛДГ, гідроксибутиратдегідрогеназа.

Динаміка змін активності цих ферментів у разі наявності захворювання така: активність АсАТ зростає через 4-6 годин з моменту нападу, максимальне збільшення активності (у 4 – 5 разів) спостерігається через 24-36 годин.

Креатинфосфокіназа (КФК, креатинкіназа – КК) у крові людини може бути наявна в різних формах: КФК-ММ, КФК-МВ, КФК-ВВ. ММ - це м’язовий ізофермент, ВВ - мозковий, МВ – має високу активність у міокарді. Крім того, в сироватці крові мястяться макро-КФК типу 1 (зв’язані з імуноглобуліном), макро-КФК типу 2 (мітохондріальна форма).

 

 

Оскільки ізоферменти КФК мають велику активність переважно в скелетних м’язах, міокарді і ЦНС, визначення загальної активності КФК та ізоферментів має значення для діагностики захворювань ЦНС, міопатій та інфаркту міокарда.

Зростання активності КФК при інфаркті міокарда починається через 2 – 3 години після початку нападу, максимум спостерігається через 13 – 30 годин (у 5 – 10 разів перевищує норму). Особливе значення має визначення активності МВ-КФК. Якщо активність МВ-КФК становить більше ніж 5% від загальної активності КФК, ураження міокарда можна вважати доведеним. У гострому періоді інфаркту міокарда співвідно-шення МВ-КФК/загальна КФК підвищується від 3 до 40 %. На жаль, у нашій країні визначення ізоферментного спектра можливе не в усіх клініко-діагностичних лабораторіях.

Крім того, високе діагностичне значення має визначення співвідношення активностей КФК/АсАТ, яке використовується для диференціальної діагностики інфаркту міокарда та уражень скелетних м’язів. При ураженні скелетних м’язів це співвідношення дорівнює приблизно 27 (13-56); про патологію кардіоміоцитів свідчить значення близько 5 (2 – 9).

У хворих на інфаркт міокарда активність ЛДГ у сироватці крові підвищується через 8 – 10 годин після початку нападу та досягає максимуму через 24-28 годин. Загальна активність ЛДГ у таких хворих залишається підвищеною вдвічі довше, ніж активність інших ферментів. Підвищення загальної активності ЛДГ при інфаркті міокарда спричинено насамперед зростанням активності ізоферментів ЛДГ₁ та ЛДГ₂. Крім того, значення співвідношення активності ЛДГ₁/ЛДГ₂ стає більше одиниці, тоді як у нормі активність ЛДГ₂ вища. Слід відмітити, що при зазначеній патології спостерігається незначне підвищення активності й інших ізоферментів ЛДГ.

Фермент ЛДГ міститься практично в усіх органах, тому підвищення загальної активності може спостерігатися при патологічних станах різної локалізації. Діагностичне та про-гностичне значення мають визначення як загальної активності цього ферменту, так і активності ізоферментів. Під-вищення загальної активності ЛДГ та ЛДГ₁ і ЛДГ₂ спосте-рігається не лише при гострому інфаркті міокарда, а також при гемолізі, анемії, гострому некрозі нирок. Активність ЛДГ₃ зростає при тромбозі артерії легень, ниркових захворюваннях, злоякісних пухлинах. Значна кількість захворювань печінки супроводжується підвищенням активності ЛДГ₄ і ЛДГ₅ (гепатити, цирози тощо).

 

Визначення активності амінотрансфераз АлАТ і АсАТ в сироватці крові має важливе значення також для діагностики захворювань печінки. Значне підвищення активності цих ферментів спостерігається при гострому вірусному гепатиті. Встановлено, що при цій патології домінує активність АлАТ. При внутрішньопечінковому холестазі, цирозі печінки, метаста-зах карциноми активність АсАТ у крові підвищена і більша, ніж АлАТ.

При захворюваннях печінки у крові також зростає актив-ність глутаматдегідрогенази, органоспецифічних ферментів - цистази, урокінази, сорбітолдегідрогенази, орнітинкарбомоїл-трансферази, глутаматдегідрогенази.

 

Підвищення активності лужної фосфатази спостерігається при двох видах патологій: захворюваннях кісток, які супроводжуються проліферацією остеобластів та хворобах з явищами холестазу. Крім того, визначення активності лужної фосфатази має велике значення для діагностики рахіту у дітей.

 

Підвищення активності кислої фосфатази спостерігається при новоутвореннях у передміхуровій залозі, тромбоемболіях, гемолітичних станах, ураженнях кісток метастазами тощо.

 

У крові людини також міститься альфа-амілаза, яка має різне походження, тобто двох типів: панкреатична (Р) та сли- ни (S). У практично здорової людини активність цих двох ізоен-зимних типів приблизно однакова. Вищеназваний фермент зв’язаний з білками плазми крові. Активність альфа-амілази значно зростає при захворюваннях підшлункової залози (гострому панкреатиті); незначне підвищення активності спосте-рігається при холециститі, захворюваннях нирок, простатиті, черепно-мозкових травмах, пневмонії, діабетичному кето-ацидозі, в післяопераційний період тощо.

 

Калікреїн-кінінова система

У крові містяться низькомолекулярні пептиди – кініни. Вони беруть участь у регуляції тонусу судин (розширюють їх), знижують кров’яний тиск, регулюють процеси мікроциркуляції, беруть участь у запальних та алергічних реакціях.

 

Найважливішими кінінами є брадикінін та калідин. Ці пептиди синтезуються з неактивних попередників, що постійно наявні в плазмі крові та міжтканинній рідині. Неактивні їх попередники – кініногени – білки, які синтезуються в печінці та зв’язуються в крові з α₂ – глобулінами.

 

Перетворення кініногенів у кініни здійснюють специфічні ферменти – калікреїни. Калікреїни також знаходяться в неактивній формі – прекалікреїни – й активуються за участі фактора XII системи згортання крові. Кініни мають коротко-тривалу дію – період напіврозпаду цих молекул становить 20 – 30 с. Цей факт пояснюється високою активністю кініназ – ферментів, які їх розщеплюють.

 

У зв’язку з тим, що кініни відіграють значну роль у патогенезі запалення, в клініці широкого використання набули лікарські препарати – інгібітори кініноутворення (контрикал, гордокс та інші). З легенів та слинних залоз бика виділений інгібітор калекреїнів – трасилол. Він також є інгібітором трипсину, тому його використовують у лікуванні гострих панкреатитів.

 

 

Ця схема ілюструє механізм утворення кінінів.

 

 

Фактор XII,

Трипсин,

↓ рН Кініноген

(калідиноген)

 

 

Прекалікреїн Калікреїн

 

Калідин

(лізилбрадикінін)

 

Амінопептидаза

плазми Лізин

 

 

Брадикініноген Брадикінін

 

Кініназа

 

Неактивний пептид

Рисунок 3 – Механізм утворення кінінів