Гіпо-, гіпер-, диспротеїнемії. Парапротеїнемії

У клінічній практиці існують стани, що характеризуються змінами як концентрації загального білка плазми крові, так і відсоткового співвідношення окремих білкових фракцій.

Зміна концентрації білка може мати відносний і абсолютний характер і залежить від об’єму циркулюючої крові, може супроводжуватись як зменшенням концентрації загального білка (гіпопротеїнемія), так і збільшенням (гіперпротеїнемія). Гіпо-протеїнемія практично завжди пов’язана зі зниженням концен-трації альбумінів крові (гіпоальбумінемія), гіперпротеїнемія є результатом підвищення концентрації глобулінів (гіпергло-булінемія).

 

Гіпопротеїнемія є найбільш поширеним видом змін концентрації білків крові та спостерігається при більшості захворювань внутрішніх органів.

 

Абсолютна гіпопротеїнемія розвивається внаслідок:

1) недостатності надходження білків в організм з їжею (голодування, пухлини стравоходу, виразка шлунка та інші – стани, які супроводжуються погіршенням перетравлювання та всмоктування білків у ШКТ);

2) порушення синтезу білків у печінці (паренхіматозні гепатити, цирози, злоякісні новоутворення, тиреотоксикоз, дія деяких хімічних сполук);

3) підвищеного розпаду білків в організмі, що спостерігаєть-ся при дефіциті енергетичних і пластичних ресурсів (термічні опіки, злоякісні новоутворення, гіпертермія, порушення гормонального статусу організму);

 

4) втрати білка організмом при хронічних захворюваннях нирок із нефротичним компонентом (вміст білка може знижуватися до 25 – 30 г/л) або з кров’ю при кровотечах;

5) дефектопротеїнемії, яка виникає як результат спадкового порушення синтезу білків крові (анальбумінемія, агамма-глобулінемія, відсутність або дефіцит церулоплазміну при хворобі Вільсона-Коновалова та ін.).

Відносна гіпопротеїнемія є результатом збільшення об’єму рідкої частини крові (при анурії, порушенні регуляції водно-сольового обміну при гіперсекреції антидіуретичного гормону або альдостерону, метаболічному ацидозі тощо).

Гіперпротеїнемія – збільшення загальної кількості білків плазми; також буває абсолютною та відносною. Найчастіше розвивається відносна гіперпротеїнемія, як спостерігається у хворих із хірургічними захворюваннями та розглядається як ознака зневоднення організму. Цей тип гіперпротеїнемії буває при опіках, генералізованому перитоніті, холері, нецукровому діабеті, хронічному нефриті в стадії поліурії, респіраторному ацидозі тощо.

Абсолютна гіперпротеїнемія розвивається рідко і пов’язана з підвищенням γ-глобулінів у результаті токсичного або інфекційного процесу. Збільшення загальної кількості білка до 200 г/л можливе за рахунок «патологічних» білків - парапротеїнів. Такими білками є: С-реактивний білок, концентрація якого збільшується у крові при ревматизмі, інфаркті міокарда; білок Бенс-Джонса, який з’являється у крові при мієломі (плазмоцитомі); кріоглобуліни.

 

Диспротеїнемії – це зміни співвідношення окремих білкових фракцій при нормальному вмісті загального білка. Найбільш виражені диспротеїнемії при ураженні органів і систем, в яких здійснюється синтез білків плазми крові. Нижче наведені можливі диспротеїнемії та причини їх виникнення.

Гіпоальбумінемія може бути первинною та набутою (вторинною). Основними причинами гіпоальбумінемій є:

1) зниження синтезу альбумінів (недостатнє харчування, дефекти перетравлювання та всмоктування білків у ШКТ, деструктивні зміни в печінці);

2) аномальні втрати альбумінів (через нирки, кровотечі, анафілактичний шок, утворення ексудатів, транссудатів тощо).

Вторинна гіпоальбумінемія спостерігається при голодуван-ні, довготривалій обтураційній жовтяниці, портальному цирозі, вірусному гепатиті. Значне зниження концентрації альбумінів у сироватці крові спостерігається при хронічному ураженні нирок – нефротичному синдромі (до 5 г/л, при зниженні вмісту загального білка до 25-30 г/л). Крім того, концентрація альбумінів знижується при опіках, інфекційних хворобах, тубер-кульозі, злоякісних пухлинах (ракова кахексія), лейкемії, анемії, інфаркті міокарда, вагітності, гіпергідратації тощо. При деяких захворюваннях та станах (підвищена секреція кортизолу та тиреоїдних гормонів, після значних хірургічних втручань тощо) підсилюється катаболізм альбумінів, що також призводить до гіпоальбумінемії.

Зміни концентрації альбумінів у крові можуть бути пер-винними. До них належать анальбумінемія та подвійна альбумі-немія. Ці спадкові аномалії трапляються рідко. При анальбумі-немії концентрація альбумінів у крові може значно знижува- тися - до 10 г/л. Подвійна альбумінемія характеризується наяв-ністю на електрофореграмі сироватки крові двох ідентичних гомогенних ліній у зоні альбумінів.

 

Гіперальбумінемія спостерігається рідко, має відносний характер та є наслідком гіпо- та дегідратації.

Зниження концентрації α-глобулінової фракції спостері-гається при лімфолейкозі, мієломі, цукровому діабеті (α₂-глобуліни), гострій дистрофії печінки, спадковому дефіциті альфа-1-антитрипсину.

Підвищення α-глобулінів характерне для гострих і підгострих запальних процесів (дифтерії, крупозної пневмонії, пієлоциститу, холецеститу та ін.), алергічних, стресових станів, некробіотичних процесів. Підвищення білків цієї фракції спостерігається при механічній жовтяниці, злоякісних пухлинах (α₂-глобуліни), вагітності, альфа-2-плазмоцитомі.

Фракція β-глобулінів містить найбільшу кількість ліпідів. У ній міститься ¾ усіх ліпідів крові. Саме тому підвищення вмісту білків цієї фракції завжди стостерігається при первинних та вторинних гіперліпопротеїнеміях. Також підвищення вмісту β-глобулінів відбувається при хронічних інфекціях, цирозі печінки, токсичних ураженнях печінки, обтураційній жовтяниці,

цукровому діабеті, злоякісних пухлинах, кахексії, голодуванні, вагітності та ін.

Зниження β-глобулінів супроводжує гіпобета-ліпопро-теїнемію.

Розвиток гіпогамма-глобулінемії пов'язаний із спадковими ураженнями гуморального імунітету та плазмоцитарної тканини (хвороба Брутона, агамма-глобулінемія швейцарського типу) або вторинним пригніченням імунореактивної тканини токсин-ними та токсикоінфекційними впливами, із втратою заліза (захворювання нирок, опіки, екземи тощо), лікуванням кортикостероїдами, імунодепресантами, хіміотерапією, терапією радіовипромінюванням тощо.

Гіпергамма-глобулінемія обумовлена загальним підвищен-ням вмісту практично усіх класів Ig (при септичних інфекціях, пневмонії, скарлатині, колагенозах, пухлинах, токсичному ураженні печінки, СНІДі, обтураційній жовтяниці, аутоімунних захворюваннях, цирозі печінки, циститах, голодуванні та ін.).

 

Парапротеїнемія обумовлена наявністю патологічних імуноглобулінів РIg, які секретуються пухлинними клітинами системи В-лімфоцитів та в нормі не виявляються. Ці білки з’являються у крові та сечі у хворих з ознаками деструкції, алер-

 

гії, новоутвореннями, запаленнями. Для виявлення пара проте-їнів у крові та сечі використовують електрофорез в агарі абоімуноелектрофорез. При електрофорезі РIg (моноклональні імуноглобуліни) мають рухливість у ділянці між γ- і β- або α-глобулінами та на електрофореграмі дають гомогенну смугу М-градієнта. Приклади електрофореграм білків сироватки крові при мієломі наведені на рис. 1 (б, в).

Як було вищезазначено прикладами парапротеїнів можуть бути білок Бенс-Джонса, кріоглобуліни та деякі інші. За хіміч-ною будовою ці білки подібні до імуноглобулінів, але не мають властивостей антитіл. Парапротеїни виявляють, наприклад, при мієломі (плазмоцитомі), макроглобулінемії Вальденстрема.

 

При хворобі Вальденстрема на електрофореграмі виявляють чіткий пік аномальних парапротеїнів з великою молекулярною масою М-фракції. На рисунку 2 наведена електрофореграма, на якій чітко видно пік М-градієнта.

Рисунок 2 - Електрофореграма білків сироватки крові при хворобі Вальденстрема

 

 

При мієломній хворобі в сечі спостерігається наявність білка Бенс-Джонса. Цей білок складається з легких ланцюгів Ig, має невелику молекулярну масу, тому легко проходить через нирковий фільтр.

На електрофореграмі він дає смугу, яка розміщена між γ- і β-глобулінами. Характерною ознакою цього білка є те, що він випадає в осад при температурі сечі 40-60^оС та знову розчиняється при подальшому нагріванні до 85 – 100^оС.

До парапротеїнів належать також кріоглобуліни, які є γ-глобулінами. Ці білки були відкриті у 1974 році; свою назву вони отримали завдяки загальній властивості до преципітації та геліфікації при охолодженні сироватки крові. Встановлено, якщо їх преципітація настає при температурі 15^оС, кріоглобу-лінемія проходить без симптомів. У разі, якщо цей поріг вище, можуть розвиватися тяжкі циркуляторні розлади (кропивниця, гангрена кінцівок тощо). Кріоглобуліни, які утворюють гель при 37^оС, небезпечні розвиненням тромбозів. Кріоглобуліни можуть бути виявлені при цирозі печінки, лейкозі, малярії, інфаркті міокарда, туберкульозі, мієломі, макроглобулінемії Вальден-стрема, хронічних ураженнях нирок та ін. Наявність кріогло-булінів у крові визначають після того, як сироватку крові хворого витримують у холодильнику 12 годин при 4^оС.

Підвищення концентрації парапротеїнів у крові значно збільшує концентрацію загального білка (до 200 г/л), в’язкість крові, осадові проби стають різко позитивними.

Найпоширеніші причини змін концентрації глобулінових фракцій сироватки крові наведені в таблиці 2.

 

 

Таблиця 2 – Зміна концентрацій глобулінів

Глобуліни	Зміна вмісту фракцій	Хвороби та синдроми	Білки, які відпо-відають за зміни вмісту фракції
α1	Підвищення	Гострі запальні процеси	α1-Антитрип-син, α1-гліко-протеїн, сірому-коїд, С-реактив-ний протеїн та інші білки гост-рої фази
Ураження та розпад тканин	α1-Антитрип-син, α1-глі-копротеїн, С-ре-активний білок та інші
Зменшення	Тяжкі деструктивні процеси в печінці (цирози, гепатити). Первинна деструктивна емфізема легень.	α1-Глікопротеїн (порушення синтезу в печін-ці). Спадковий дефіцит α1-антитрипсину
α2	Підвищення	Гострі запальні процеси	Білки гострої фази: α2-макро-глобулін, гаптоглобін, церулоплазмін
Ураження та розпад тканин	α2-Макрогло-булін та ін.
Хвороби сполучної тканини (колагенози)	Гаптоглобін
Нефротичний синдром	α2-Макрогло-булін
Вагітність	Церулоплазмін
Зменшення	Гемоліз, гемоглобінурія	Гаптоглобін
Ураження тканин підшлун-кової залози (панкреатит, цукровий діабет)	Дефіцит α2-мак-роглобуліну
β	Підвищення	Гіперліпопротеїнемії	β-Ліпопротеїни
Хронічні захворювання з активацією імунної систе-ми: хронічні інфекції, цироз печінки, хвороби сполучної системи, злоякісні новоутво-рення, аутоімунні та алергічні захворювання	Імуноглобулі-ни: G, A, M, E, D
Зменшення	Абета-ліпопротеїнемія	β -Ліпопротеїни
Атрансферинемія	Дефіцит трансферину
γ	Підвищення	Захворювання з активацією імунної системи: хронічні інфекції, захворювання пе-чінки, аутоімунні та алергіч-ні реакції.	Імуноглобуліни
Парапротеїни: мієломна хво-роба, макроглобулінемія Вальденстрема, хвороба «тяжких ланцюгів»	Утворення патологічних парапротеїнів
Зменшення	Довготривалі хронічні за-хворювання з виснаженням імунної системи (хронічні інфекції, злоякісні ново-утворення, хвороби печінки, та ін.)	Дефіцит імуноглобулінів
Лікування цитостатиками, імунодепресантами, глюко-кортикоїдами, променеві впливи
Імунодефіцитні захворю-вання з ураженнями В- та Т-лімфоцитів: агамма-глобу-лінемія Брутона, синдром Луї-Бар
Надмірна втрата білків (ен-терити, опіки, нефротичний синдром