Роль серцево-судинного центру в регуляції судинного тонусу.

Пресорні та депресорні рефлекси.

Гемодинамічний центр (судинно – руховий) - це складне нервове утворення, розміщене від спинного мозку до кори головного мозку.

Його частинами є:

- су­динорухові центри спинного мозку і заднього(довгастого) мозку,

- нервові центри проміжного мозку й кори великих півкуль.

Разом вони складають інтегральний нервовий центр.

 

Судиноруховий центр.

міститься в довгастому мозку на рівні дна IV шлуночка, він тонічно активний і через симпатичну нерво­ву систему підтримує судинний тонус.

 

Він складається з двох відділів:

- пресорного і

- депресорного.

Пресорний відділ впливає на центри симпатичної нервової системи спинного мозку, що призводить до підви­щення артеріального тиску.

Збудження депресорного відділу (імпульсами від різних рецепторів) гальмує активність пресорного, внаслідок чого ар­теріальний тиск знижується.

Судиноруховий центр впливає на загальний кровотік таким чином:

1) регулюючи частоту і силу скорочення серця;

2) регулюючи загальний периферійний опір судин через зміну тонусу резистивних судин;

3) регулюючи ємність судинної системи через тонус її венозного відділу;

4) регулюючи об'єм крові, що циркулює.

 

Вищі відділи інтегрального нервового центру регулюють кровопостачання окремих судинних ділянок організму, пристосовуючи їх кровообіг до різних рухових ре­акцій.

Передусім - це центри середнього мозку (узгоджують окремі вегетативні реакції з руховими - судинні при морській хитавиці),

гіпо­таламуса (забезпечують узгодження різних судинних реакцій між собою і з соматичними),

ділянки моторної кори головного мозку (за­пускають й коригують вегетативні реакції при поведінкових реакціях, тобто соматичні й вегетативні компоненти запускаються одночасно).

Часто їхня роль полягає в запобіганні виникненню змін в організмі.

Спинний мозок.

У спинному мозку немає центрів, які регулюють судинний то­нус, і що він виконує лише функцію про­ведення сигналів від головного мозку до симпатичних нервів

Спінальні нейрони беруть на себе функ­цію регуляції тонусу кровоносних судин лише в патологічних умовах, коли зв'язок спинного і головного мозку розірвано.

Гіпоталамус

є одним з відділів про­міжного мозку.

Подразнення різних ділянок гіпоталамуса спричинює значні зміни ар­теріального тиску, частоти і сили скоро­чень серця, хвилинного об'єму крові й су­динного тонусу, а також перерозподіл кро­вотоку між різними органами.

Вплив на серцево-судинну систему гіпо­таламус здійснює не прямо, а через розмі­щені нижче центри довгастого і спинного мозку, причому в підтриманні судинного тонусу й артеріального тиску, принаймні в стані спокою, він участі не бере. Проте у випадках фізичного чи емоційного напру­ження або здійснення гомеостатичних реак­цій гіпоталамічні центри можуть змінювати функцію серцево-судинної системи, підтри­мувати певний час артеріальний тиск на вищому рівні.

Кора великого мозку.

подразнення ба­гатьох ділянок кори великого мозку зу­мовлює зміни в роботі серцево-судинної системи: підвищення або зниження артері­ального тиску і частоти скорочень серця.

Біологічна роль кіркового контролю системи кровообігу полягає в гемодинамічному забезпеченні поведінкових реакцій на біологічно значущі чинники зовнішньо­го, в тому числі соціального, середовища.

Наприклад, у людини постійне спілкуван­ня з іншими людьми часто супроводжу­ється позитивними чи негативними пси­хічними реакціями, нервовим напружен­ням, що майже завжди позначається на рів­ні артеріального тиску і частоті скорочень серця.

 

Взаємозв’язок нервової та гуморальної регуляції при різних пристосувальних реакціях.

Серцево-судинні рефлекси можуть бути власними й спряжени­ми.

 

Власні - це депресорні (клиностатична проба) і пресорні (ортостатична проба).

Спряжені виникають, наприклад, при вході у воду, що супроводжується початковим зниженням артеріального тиску внаслідок зменшення частоти й сили серцевих скорочень.

Ортостатична проба.

При переході тіла з горизон­тального положення у вертикальне спостерігаються такі реакції ор­ганізму:

- звужен­ня артеріальних (підвищиться опір судин опору) і венозних судин (викличе збільшення припливу крові до серця),

- збільшиться частота й сила серцевих скорочень.

В окремих випадках різке падіння ударного об'єму і хвилинного об'єму кровообігу може призвести до недостатнього кро­вопостачання головного мозку з втратою свідомості (ортостатичний колапс). Лікування - горизонтальне положення, підняти ноги вгору.

 

У разі клиностатичної проби

всі зазначені реакції будуть протилеж­ними за напрямком

Тобто, перехід з вертикального положення в горизонтальне спричинює протилежну спрямованість змін гемодинаміки.

 

Проведення орто- і клиностатичних проб та проби з фізичним навантаженням дає можливість визначити тип судинних реакцій:

- нормальний тип,

- гіпо- (астенічний),

- гіперкінетичний,

- дистонічний.

 

Про нормальний стан кровообігу свідчить зменшення ЧСС на 4—6 за 1 хв під час переходу з вертикального в горизонтальне положення (кліностатичний рефлекс Данієлопуло) або збільшення ЧСС на 6—24 за 1 хв під час переходу з горизонтального у вертикальне положення (ортостатичний рефлекс Превеля).

Основні закони гемодинаміки.

Для розуміння законів гемодинаміки слід пригадати основні закономірності руху крові по судинах. До особливостей кровотоку слід віднести чинник однобічного ру­ху крові, який зумовлений різницею тисків (градієнтом тисків) на почат­ку і на кінці судинної системи, і його сталість, що пов'язана з еластичністю судин.

Майже у всіх відділах судинної системи кровоток має ламінарний ха­рактер - кров рухається окремими шарами паралельно до осі судини. Водночас із ламінарним для судинної системи характерний і турбулентний рух крові - рух із завихреннями, який виникає у місцях розгалуження та звуження артерій, у ділянках згинів судин.

 

Судини організму - це його транспортні шляхи. Розгалужуючись і утворюючи сплетіння, вони утворюють складну мережу трубок. Як­би судини являли собою жорсткі трубки, заповнені водою, то для та­кої системи були б повністю справедливі усі закони гідродинаміки.

Більш цікавою особливістю системи кровообігу є те, що у судинах діаметром 200 мкм і менше, тобто в капілярах організму людини, при найменшій швидкості кровотоку спостерігається і найменша в'язкість крові. Це обумовлено тим, що формові елементи, в тому числі й ери­троцити як частинки з найбільшою густиною на одиницю об'єму й таким самим зарядом, як у стінки судин, вистроюються в центрі суди­ни, де найбільша швидкість течії, та рухаються змійкою.

Краєва зона судини залишається без клітин і заповнюється плазмою. Плазма утво­рює шар, відносно якого ковзають клітини крові (ламінарна течія). Це зменшує сили тертя, і цей феномен протидіє феномену зростання в'язкості крові з уповільненням її швидкості. Це явище має назву динамічного гематокриту.

На швидкість течії крові в судинах впливає не тільки градієнт тиску, а й тонус судин та її кількість на вдихові й видиху.

Судини утворюють складну систему з різними ділянками, що ма­ють різне функціональне значення (дивись попередню лекцію «класифікація судин»)

Тиск визначається силою, з якою кров тисне на стінку судини, поділеною на її площу.

Трансмуральний тиск - різниця між тиском, який діє на судину зсереди­ни, і тиском, який діє з боку навколишніх тканин.

Об`єм крові, що протікає через кожен з відділів за 1 хвилину дорівнює ХОК.

Швидкість кровотоку зменшується від аорти до капілярів, а потім поступово зростає

Загальний периферійний опір судин. Лінійна та об’ємна швидкості руху крові. Час повного круговороту крові.

 

До основних гемо­динамічних показників відносять:

- судинний (гідродинамічний) опір,

- тиск,

- швидкість руху крові.

Фактори, що впливають на рух крові судинами:

- різниця тисків на початку і в кінці судин,

- діаметр судин,

- опір у судинах,

- в'язкість крові.

 

Судинний опір.