Елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці – первинні елементи ландшафтних структур

 

Для виконання практичних завдань земле­впорядкування найбільший інтерес становлять геосистеми місцевого (хоричного) рівня. В основі відособлення геосистем цього рівня лежать суто внутрішні ландшафтно-екологічні чинники, за якими закономірно змінюються сонячна радіація, перерозподіл вологи. На цьому рівні найвиразніше виявляється дія екологічних чинників та їх залежність від особливостей території. Розміри господарських угідь, зони їх впливу сумірні саме з геосистемами цього рівня, тому їх аналіз найбільш необхідний для вирішення практичних завдань землевпорядкування. Серед геосистем місцевої (хоричної) розмірності особливе місце посідає геотоп (фація), як елементарна ландшафтно-екологічна територіальна одиниця.

Елементарна ландшафтно-екологічна територіальна одиниця – це просторовий об’єкт, який повинен бути однорідним за веденням сільсько­господарського виробництва на рівні землеволодінь і землекористувачів. Поділ території на екологічно однорідні ділянки служить основою для організації та розміщення сівозмін. На рівні цих елементарних структурних одиниць ландшафту враховуються практично всі відміни в природних умовах, які мають певне значення у веденні сільського господарства, а також встановлюється відповідність фактичного використання даної території до її потенційних можливостей.

Для виділення однорідних ландшафтних ділянок детально вивчаються природні чинники: клімат, рельєф, ґрунти, ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи, рослинність. Серед мікрокліматичних показників аналізуються опади (їх кількість та інтенсивність, періоди та райони випадання ерозійно небезпечних дощів і злив). Рельєф вивчається за допомогою аналізу морфо­метричних показників: крутизна, довжина й експозиція схилів, глибина та густота розчленування, площа та форма водозборів. Ґрунти оцінюються з точки зору піддатливості їх процесам ерозії, у ґрунтотворних і підстилаючих породах вивчалась їх літологія і генезис.

Елементарні структурні одиниці агроландшафту виділяються з урахуванням однорідності ґрунтового покриву, рельєфу, мікроклімату, меліоративного стану та інших природних умов.

При виділенні елементарних ландшафтно-екологічних територіальних одиниць враховуються такі критерії:

- ділянка повинна належати до одного ґрунтового ареалу, мати один механічний склад грунтів і однакову вихідну величину балансу грунтової родючості;

- ділянка повинна включати схили близьких експозицій, особливо при довжині схилу понад 300-400 метрів;

- ділянка повинна включати землі з близькими величинами крутизни схилів місцевості;

- ділянка повинна мати однаковий ступінь меліоративного стану;

- на території ділянки повинні бути приблизно одинакові мікрокліматичні умови;

- на території ділянки повинна бути приблизно рівна величина водного балансу і зволоження ґрунтів;

- межі ділянок повинні бути обов’язково ув’язані з природними межами (вододіли, перегини схилів, гідрографічна мережа та ін.).

Для розв’язання землевпорядних задач пропонується виділити такі елементарні поверхні рельєфу: рівнинні привододільні території крутизною схилів до 1°, пологі схили крутизною до 3°, покаті схили крутизною до 5°, круті схили крутизною до 7°, дуже круті крутизною більше 7°, горбисті місця, днища вузьких балок, днища широких балок, молоді ерозійні форми рельєфу.

Виділені ділянки, однорідні за умовами рельєфу, аналізуються щодо однорідності ґрунтового покриву. Ґрунти повинні бути однакового генетичного походження та механічного складу, однакового ступеня деградації.

Однорідна ділянка за двома компонентами (рельєф і грунт) аналізується щодо умов зволоження: достатнє (зональне) зволоження (Д) –ділянка розміщена на вирівняних привододільних елементах рельєфу з крутизною схилів до 1°, де атмосферні опади вбираються грунтом на місці їх випадання; недостатнє зволоження (Н) - ділянка розміщена на схилах крутизною 3-7° і більше, де значна частина опадів втрачається через поверхневий стік; надмірне зволоження (перезволоження) (П) - ділянка розміщена в понижених елементах рельєфу, днищах балок, долинах річок та суходолів.

Виділені елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці за трьома компонентами аналізуються щодо однорідності рослинного покриву. Для потреб землевпорядкування потрібно виходити з того, що сільсько­господарська освоєність сучасних агроландшафтів є надзвичайно великою і лісові, чагарникові та лучні угіддя, які збереглись, доцільно розглядати як окремі ландшафтно-екологічні одиниці.

Виділені, таким способом, земельні ділянки території у подальшому розглядаються як елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці (рис. 2.1).

Елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці далі розглядаються як об’єкти диференційованого однотипного сільсько­господарського використання агроландшафтної території. Визначення пріоритетності сільсько­господарського використання екологічно однорідних ділянок з різноманітним поєднанням природних компонентів пов’язано з об’єднанням їх у природно-виробничі структури, що є найважливішим питанням формування екологічно збалансованих агроландшафтів.

Для використання в інтенсивному землеробстві можна пропонувати однорідні ділянки агроландшафту, які розміщені на рівнинних формах рельєфу крутизною схилів від 0° до 3°, ґрунти мають високий оцінний бал бонітету за урожайністю, умови зволоження нормальні. Причому на схилах крутизною 2-3° ширина ділянок вздовж схилу не повинна перевищувати 250-300 метрів.

Ділянки, які розміщені на схилах крутизною від 3° до 5° зі слабозмитими та середньозмитими ґрунтами з плямами сильнозмитих, рекомендується викорис­товувати для вирощування культур суцільного посіву і багаторічних трав із застосуванням біологічних принципів землеробства.

Умовні позначення: 2в ──- індекс та площа ЕЛЕТО; 19,7 межа ЕЛЕТО. Рис. 2.1. Схема виділення елементарних ландшафтно-екологічних територіальних одиниць (ЕЛЕТО) на території землекористування.

 

Земельні масиви із середньозмитими та сильно­змитими відмінами ґрунтів на схилах крутизною 5 - 7° використовувати під посів однорічних культур у подальшому вважаємо недоцільним, їх залужують бобово-злаковими травосумішками. На земельних ділянках зі схилами крутизною більше 7° та сильнозмитими ґрунтами пропо­нується вирощувати багаторічні трави або заліснювати. Враховуючи необхі­дність екологізації сільськогосподарського виробництва, днища балок пропо­нується відводити під суцільне залуження.

На схилах до 5° рекомендується вирощувати багаторічні насадження з прямолінійним розміщенням, більше 5° – з контурним розміщенням вздовж горизонталей.

Природні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються та підлягають докорінному поліпшенню, доцільно розміщувати на схилах крутизною до 7°, більше 7° – рекомендується смугове використання кормових угідь із забороною випасання худоби.

Провівши диференційований поділ території на ландшафтно-екологічній основі (дод. А) та враховуючи пропозиції щодо пріоритетного використання ландшафтних територіальних одиниць (дод. Б), проводимо порівняльний аналіз використання земель в агроландшафті (табл. 2.1).

Таблиця 2.1