Вплив природно-кліматичних умов на формування та стан 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вплив природно-кліматичних умов на формування та стан



агро­ландшафтів.

Формування системи сталого розвитку передбачає екологізацію суспіль­ного виробництва, що неможливе без глибоких економічних досліджень тео­ретичного характеру. Економічна наука досить давно приділяє увагу ролі природних чинників в економічних процесах, оскільки життєві блага можливо створити, маючи необхідну вихідну природну речовину та пристосування для її переробки. Слід мати на увазі, що компоненти, необхідні для створення жит­тєвих благ (природна сировина, земля, робоча сила, технічні пристосування, приміщення тощо) мають обмежений характер. Тому об’єктом дослідження економічної теорії з погляду природокористування є сукупність економічних відносин, пов’язаних із використанням, відтворенням і захистом природних систем, формуванням сталого господарського розвитку.

Ефективне використання землі можливе при умові поєднання економічних чинників і компонентів природи (світло, вода, повітря, тепло), оскільки саме у по­єднанні з цими компонентами земля набуває певних властивостей, най­важ­ливішою серед яких, особливо в сільськогосподарському виробництві, є родючість.

Однак родючість ґрунтів характеризується як змінний показник: зміню­ється як у просторі, так і в часі, і є похідною від типу ґрунту. Формування певного типу і підтипу ґрунтів зумовлене великою різноманітністю ланд­шафтів, форм рельєфу та материнських порід ґрунтоутворення. Ці чинники потрібно також враховувати при використанні землі у сільськогосподарських цілях як в економічному так і в екологічному аспектах.

Природно-кліматичні умови мають вагомий вплив на ефективність використання землі, адже від родючості ґрунтів, умов зволоження, освітлення, кількості опадів та інших природних чинників значною мірою залежить уро­жайність сільськогосподарських культур. Проте природно-кліматичні умови по­т­рібно враховувати при формуванні агроландшафтів, організації сільсько­гос­подарських угідь, полів сівозмін та виборі технологій обробітку ґрунту з метою не лише економічно доцільного використання, але й екологічно без­печного. Оскільки такі природні умови, як ґрунт, зволоження, опади, рельєф, рос­линний покрив, мають великий вплив, а іноді й визначальний, на характер використання земель, наприклад, розміщення на схилах просапних культур при їх бага­тократному обробітку призводить до ерозійних процесів, легкий меха­нічний склад ґрунтів, велика кількість опадів та зливовий характер дощів навіть на незначних схилах викликають змив ґрунту, а в засушливих районах – дефляцію.

Аграрною наукою було визнано необхідність врахування природних влас­тивостей території для цілей сільського господарства і землевпорядкування вже давно. За останні 30 років при природоохоронній та ґрунтозахисній організації території землевпорядкування набуло адаптивного характеру, який проявлявся в пристосуванні до території, тобто такої організації використання земель і системи ведення господарства, які найбільше враховували природні властивості земле­користування, та пристосування території за допомогою змін виробничих і тери­торіальних властивостей земель за рахунок рекультивації, меліорації, проведення культуртехнічних та інших землевпорядних заходів для створення най­кращих організаційно-територіальних умов ведення сільського госп­одарства.

В основі проекту землевпорядкування лежали дані, що характеризують загальні показники стану природних властивостей території. До них належали матеріали агровиробничого групування ґрунтів і виробнича класи­фікація земель.

На основі досліджень А.Каштанова і А.Жученка, а також інших учених, при землевпорядкуванні для врахування природно-кліматичних умов було вико­ристано два підходи: ландшафтно-екологічний та агроекологічний.

Ландшафтно-екологічний підхід враховує ландшафтну диференціацію території з виділенням ландшафтно-екологічних зон (типів, підтипів, видів) і передбачає впорядкування території за певними частинами агроландшафту (місцевостями, урочищами, підурочищами, фаціями).

При цьому підході землевпорядне проектування починають з ландшафтно-екологічного мікрозонування території сільськогосподарського землекорис­тування і закінчують формуванням екологічно однорідних ділянок, до яких прив’язують систему господарства, землеробства, природоохоронні заходи. Додатково про­ектують організаційно-територіальні заходи, які підвищують екологічну стій­кість території: мікрозаповідники, міграційні коридори, зони рекреації та ін.

Агроекологічний підхід передбачає вивчення агроекологічних особ­ливостей території щодо окремих видів або груп сільсько­господарських культур і виділення агроекологічно однотипних територій (ти­пів, класів, комплексів, видів), які є основою для конструювання агроценозів, тобто для землевпорядкування.

З ландшафтно-екологічного погляду землекористування повинно здій­снюватися шляхом цілеспрямованого використання і регулювання природних процесів та зв’язків: енергетичного балансу, біологічного кругообігу тощо. На цій основі можуть бути науково обґрунтовані і вирішені не менш важливі со­ціальні, економічні та інші завдання, сформовані нормативи земельних відно­син ринкового типу (цільове призначення земель та режим їх використання, склад і співвідношення угідь, комплексна охорона всіх компонентів ландшафту і т.д.). Завдяки цьому природно-територіальні комп­лекси отримують мож­ливість виконувати низку соціально-економічних функцій: вони стають сис­те­мою, що охороняє генофонд; системою, що відтворює природне середовище, створюючи сприятливі умови для життя, праці та відпочинку людей.

Також вирішення такої складної проблеми, як розв’язання суперечностей між людиною і довкіллям, можливе при застосуванні системного підходу до організації системи землекористування, у тому числі сільськогосподарського.

Системний підхід дозволяє досліджувати об’єкт (у даному випадку землекористування) як систему, в якій сукупність взаємодіючих компонентів рухається у просторі та часі, характеризується зв’язками, активність яких спрямована до організованої цілісності та впорядкованості. При організації об’єкта важливе значення має структура його побудови як системи, де внутрішня будова розглядається як єдність стійких взаємозв’язків між її компонентами. Застосування цього підходу, поєднуючи наукові принципи двох вищенаведених підходів, дозволяє за допомогою землевпорядкування привести систему землекористування в стан оптимальності.

Системи землекористування як об’єкти економічного дослідження характеризуються складністю структури, різноманітністю функціональних зв’язків, їх динамічністю та відносною стійкістю. Тому при вивченні цих систем потрібно використовувати програмно-цільовий метод, який базується на системному аналізі за допомогою сучасних комп’ютерних технологій.

У системі використання земельних ресурсів важливе місце відводиться моніторингу земель, дані якого містять інформацію про стан земельних ресурсів, залучених у сільськогосподарське використання, та використовуються в дослідженні явищ і процесів взаємодії суспільства з природою.

Землевпорядкування як основа екологічно збалансованого вико­ристання земель

Завдання землевпорядкування – забезпечити формування просторових умов для збалансованого розвитку землекористування за допомогою впрова­дження більш досконалої системи організації використання земель в агроландшафтах.

Основне завдання, яке ставиться перед агроландшафтною організацією території, полягає у вирішенні двох, нерідко суперечливих, питань: екологічно безпечне та економічно доцільне використання земельних ресурсів у сільськогосподарських цілях з метою задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Економічні інтереси сільськогосподарського використання земель завжди спрямовані в бік розширення виробничо-господарських територій, що веде до спрощення просторового розмаїття агроландшафтів, з метою формування крупних, правильної геометричної форми виробничих площ (полів), на яких ефективність використання сільськогосподарської техніки завжди вища.

Інтереси екології, інтереси всього багатства живих організмів, які є основою збалансованого розвитку природного середовища, вимагають збереження природного розмаїття територій та їх просторового розміщення, яке еволюційно сформувалося в природних ландшафтах.

Таким чином, у вирішенні загальної проблеми екологізації землекористування найважливішим землевпорядним завданням є опти­мізація співвідношення і взаємного територіального розміщення сільсько­господарських і природних угідь та ґрунтозахисна організація території на рівні окремих сівозмінних масивів і робочих ділянок.

Враховуючи складність і різноманітність просторових умов, практичну задачу з агроландшафтної організації території необхідно в процесі землевпорядкування розв’язувати в певній послідовності. Основні етапи виконання землевпорядних робіт зводяться до наступного:

- поділ сільськогосподарської території за комплексом природних умов на окремі елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці та оцінка пріоритетності виконання ними природоохоронних і виробничих функцій;

- формування з врахуванням функціональної пріоритетності виділених ділянок екологічного каркаса агроландшафту, необхідного для збереження й розвитку біологічного розмаїття. Мається на увазі формування на сільськогосподарській території елементів самодо­статньої біоцентрично-мережевої ландшафтної структури;

- узгоджене з елементами екологічного каркаса формування на території землекористування системи виробничих ділянок (полів), придатних для диференційованого екологічно безпечного земле­користування;

- встановлення узгодженого з виробничою програмою господарства екологічно збалансованого складу угідь і сівозмін у межах кожного окремого землекористування;

- розробка комплексу технологічних екологічно безпечних прийомів обробітку ґрунту відповідно до природних особливостей виробничих ділянок (протиерозійні заходи, чергування культур, удобрення тощо);

- комплексна еколого-економічна оцінка збалансованого землеко­ристування в конкретно заданих умовах.

З огляду на складність і багатоваріантність рішень та постійний розвиток виробництва, агроландшафтна організація території, передбачена в землевпорядних проектних розробках, має періодично вдосконалюватись на основі даних постійного державного моніторингу за використанням та охороною земель в агроландшафтах.

Землевпорядні проекти, в яких ставиться і розв’язується задача організації високопродуктивного та ефективного землекористування, сьогодні мають бути одночасно проектами агроландшафтної реорганізації, оптимізуючи природні основи сільськогосподарського виробництва. Ландшафтна агроекологічна реорганізація сільських територій є основою формування екологобезпечної системи землеробства.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; просмотров: 474; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.143.154 (0.013 с.)