Інструменти дивідендної політики

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими прийомами є:

збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;

подрібнення акцій;

викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);

формування резервів виплати дивідендів.

Важливим інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників.У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Причому до статутного капіталу може спрямовуватися як прибуток звітного року, так і залишок нерозподіленого прибутку минулих років. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;

збільшити базу для нарахування дивідендів.

Збільшення статутного капіталу супроводжується, як правило, виплатою дивідендів акціями, які емітуються за номінальною вартістю, тобто без ажіо. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі кожного з власників у статутному капіталі. Зазвичай така виплата не змінює пропорцій участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента. Акціонери, які бажають отримати грошові кошти, можуть реалізувати безоплатно отримані акції (Gratisaktien) на ринку. До цієї форми виплати дивідендів вдаються підприємства, які динамічно розвиваються і мають постійну потребу в капіталі. При емісії цих акцій необхідно стежити, щоб така операція суттєво не вплинула на «розмивання» статутного капіталу та на ринковий курс корпоративних прав. Після збільшення статутного капіталу можна підвищити абсолютну суму дивідендів за стабільної ставки їх нарахування.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках реалізації певного типу дивідендної політики, то курс емісії, як правило, встановлюється на рівні номіналу або дещо перевищує його.Курс емісії повинен бути встановлений таким чином, щоб це дало змогу забезпечити стабільний розмір дивідендів після збільшення номінального капіталу.

Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши подрібнення акцій, наприклад у співвідношенні 1: 3, емітент може викупити у власника певну кількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальної номінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринкової ціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Приклад 5.1

Загальні збори акціонерного товариства на пропозицію правління прийняли рішення про подрібнення акцій у співвідношенні 1: 5 та зменшення розміру статутного капіталу з 20 млн грн до 16 млн грн шляхом викупу та анулювання акцій. Номінальна вартість акцій до їх подрібнення становила 50 грн, ринкова — 100 грн.

Визначимо дивіденди, які отримають акціонери в результаті здійснення цих операцій, та ринковий курс акцій. Внаслідок подрібнення одна акція номіналом у 50 грн конвертується у 5 акцій номіналом 10 грн та ринковою вартістю 20 грн. Для зменшення статутного капіталу з 20 до 16 млн грн, необхідно здійснити викуп кожної п’ятої акції, тобто співвідношення, з яким здійснюватиметься викуп та анулювання акцій, становитиме 5: 1. З 2 000 000 акцій номіналом 10 грн в обігу залишиться 1 600 000 акцій. Таким чином, акціонер, який спочатку володів однією акцією номіналом 50 грн, отримує компенсацію в 10 грн. Після анулювання кожної п’ятої акції ринковий курс акцій, що залишилися в обігу, підвищиться і сумарно складе ту саму величину, що й до зменшення статутного капіталу.

У табл. 5.1 наведено приклад оголошення про подрібнення та викуп акцій товариства за наведеними вище параметрами.

Як правило, на подрібнення акцій ринок реагує позитивно, оскільки до такого роду операцій вдаються великі, динамічні підприємства. Однак значним недоліком виплати дивідендів акціями та подрібнення акцій є значні накладні витрати, зокрема пов’язані з емісією акцій, їх вилученням, внесенням змін у статут тощо. Дослідженням проблематики подрібнення акцій і виплати дивідендів акціями займався провідний американський економіст Т. Копеланд. В його висновках увага акцентується на необхідності урахування при прийнятті рішень щодо здійснення згаданих операцій чинника транзакційних витрат, які виникають під час подрібнення чи виплати дивідендів акціями.

Таблиця 5.1

ОГОЛОШЕННЯ ПРО ДРОБЛЕННЯ ТА ВИКУП АКЦІЙ АТ «Х»

Операції та умови	Характеристика
1. Рішення загальних зборів акціонерів	Загальні збори акціонерів АТ «Х», які відбулися 30 квітня 200_р., на пропозицію правління прийняли рішення про дроблення простих акцій товариства у співвідношенні 1: 5 з подальшим зменшенням статутного капіталу з 20 млн. грн до 16 млн. грн шляхом викупу та анулювання акцій
2. Подрібнення акцій	У результаті подрібнення змінюється загальна кількість акцій, що перебувають в обігу, розмір статутного капіталу підприємства залишається незмінним. Кожна акція номінальною вартістю 50 грн обмінюється на 5 акцій номінальною вартістю 10 грн: 400 000 акцій номіналом 50 грн обмінюється на 2 000 000 акцій нової емісії номіналом у 10 грн. Строк обміну — 1 місяць з моменту повідомлення про це акціонерів
3. Викуп та анулювання акцій	Для зменшення статутного капіталу підприємство здійснює викуп кожної п’ятої акції нової емісії за номінальною вартістю (10 грн). Кількість акцій, які перебувають в обігу, зменшується з 2 000 000 шт. до 1 600 000 шт. Викуплені товариством акції підлягають анулюванню протягом 1 року
4. Оподаткування	Суми, отримані акціонерами в результаті продажу ними акцій емітенту за номінальною вартістю, не підлягають оподаткуванню
5. Загальна інформація	Дата, місце обміну, адреса емітента, фінансового посередника тощо

Резерв дивідендів. Підприємства здебільшого прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, у т. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейовани­ми акціями.

Методи нарахування дивідендів

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;

метод стабільних дивідендів;

метод гнучкої дивідендної політики;

метод стійкого приросту дивідендів;

метод стабільної та бонусної частини.

Загальний огляд методів нарахування дивідендів, їх переваги та недоліки наведено у табл. 5.2.

Таблиця 5.2

МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ ДИВІДЕНДІВ

Методи	Переваги	Недоліки
1. Залишковий метод, припинення ди­відендних виплат	забезпечення високих темпів росту підприємства платоспроможність фінансова незалежність	нестабільність дивідендів відтік дрібних інвесторів
2. Метод стабільних дивідендів	збільшення довіри до підприємства стабілізація котировок акцій	слабкий зв’язок з фінансовими результатами мінімізація самофінансування
3. Метод гнучкої ди­відендної політики	зв’язок з фінансовими результатами	нестабільність розмірів дивідендів
4. Метод стійкого приросту дивідендів	забезпечення зростання ринкового курсу акцій привабливість для інвесторів при додатковій емісії	відсутність гнучкості постійне зростання фінансової напруги
5. Метод стабільної та бонусної частин	регулярність виплати мінімальної частини залежність від фінансових результатів	нестабільність розмірів дивідендів

Залишковий метод. Метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. До переваг методу належать забезпечення високих темпів розвитку підприємства. Головним недоліком є нестабільність дивідендів та відтік у інвесторів, орієнтованих на споживання, зокрема дрібних інвесторів. У рамках цього методу використовують і так звану стратегію припинення дивідендних виплат. При цьому широко застосовується негрошова форма виплати дивідендів (Gratisaktien).

Метод стабільних дивідендів. Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період. Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивіденди відповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти в корпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежують арбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав за такої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навіть поступового зростання. Для уникнення порушення фінансової рівноваги за використання цього методу підприємство повинне створювати резерв виплати дивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю і використовувати, коли фінансові результати є недостатніми.

Метод гнучкої дивідендної політики. На противагу до попереднього цей метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства. Використання цього методу не означає, що величина дивідендів буде дзеркальним відображенням фінансових результатів суб’єкта господарювання. Обсяг сплачуваних дивідендів можна регулювати також шляхом зміни співвідношення розподіленого та нерозподіленого прибутку. В цілому метод є ефективним для підприємств зі стабільними доходами.

Метод стійкого приросту дивідендів. Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів за цього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутків підприємства у відповідному періоді. До переваг методу можна віднести відносне зростання ринкової вартості корпоративних прав, а отже, сприятливі можливості залуче­ння коштів при додатковій емісії. Недоліком такої політики є відсутність гнучкості. Якщо використання методу не підкріплене відповідними фінансовими результатами та достатніми резервами, то це може призвести до порушення фінансової рівноваги та втрати підприємством ліквідності.

Метод стабільної та бонусної частин. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Така політика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їх зниження за незадовільних фінансових результатів.

Оподаткування дивідендів

Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством. Основні питання, які повинні з’ясувати фінансові служби в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку (на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.

Згідно із законодавством України підприємство, яке виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат, незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток. Отже, ставка оподаткування розподіленого прибутку (як і нерозподіленого) становить 30 %, безпосереднім платником податку на дивіденди є суб’єкт підприємни­цької діяльності — емітент корпоративних прав; об’єкт оподаткування — сума дивідендів; строк сплати — до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Важливим є те, що емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов’язань підприємства-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов’язань за податком на прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.

За прийняття рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу та виплату дивідендів у формі корпоративних прав (акцій, часток, паїв), податок на дивіденди не застосовується за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій участі власників у статутному капіталі підприємства-емітента. При цьому слід враховувати, що держава у будь-якому разі отримує всю суму податку. В останньому випадку не сплачується податок на дивіденди, однак на всю суму оподатковуваного прибутку нараховується податок на прибуток.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав. Аналогічний порядок встановлений для одержувачів дивідендів — фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.

Дивіденди, що виплачуються в грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), не оподатковуються також податком на додану вартість.

На суми виплачених дивідендів не нараховуються збори на: обов’язкове пенсійне страхування; обов’язкове соціальне страхування (в т. ч. на випадок безробіття) тощо, оскільки дивіденди не є платежем у рамках оплати праці.

5.8.1. Оподаткування дивідендів,
які отримують нерезиденти

Порядок, за яким емітент корпоративних прав здійснює виплати дивідендів нерезиденту пропорційно його частці в статутному капіталі, має свої особливості. На нерезидентів не поширюються положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15 %. Такий порядок поширюється на юридичних осіб і суб’єктів господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Загальними принципами міжнародного права та внутрішнім законодавством України передбачено, що у разі, коли нормами міжнародних договорів установлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, застосовуються правила міжнародних договорів. Розглянемо положення окремих міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, які стосуються оподаткування дивідендів.

Так, згідно з Угодою про уникнення подвійного оподаткування з Російською Федерацією податок на дивіденди не повинен перевищувати 5 % загальної суми дивідендів, якщо резидент другої Договірної Держави (Росії) зробив внесок до його акціонерного капіталу (статутного фонду) в розмірі не менше ніж 50 тис. дол. США або еквівалентній сумі в національних валютах договірних держав, та 15 % від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

У конвенціях з Естонською Республікою, Латвійською Республікою та Литовською Республікою міститься положення про те, що податок не повинен перевищувати 5 % загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) i вона є власником принаймні 25 % капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15 %. Така сама норма міститься i в договорах з Польщею, Болгарією, Угорщиною, Македонією, Норве­гією i Данією.

Згідно з Конвенцією між Урядом України i Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід i приріст вартості майна передбачено, що у разі, коли право на дивіденди має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20 % капіталу з правом голосу компанії, що виплачує дивіденди, Сполучене Королівство, або принаймні 20 % статутного капіталу (Україна), податок не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, а в усіх інших випадках — 10 %. Таке саме положення є i в договорі з Китайською Народною Республікою.

Відповідно до Угоди між Україною i Федеративною Республікою Німеччини про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід i майно дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї держави, резиденту другої, можуть оподатковуватись у цій другій державі. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди. Якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства), і ця компанія є власником принаймні 20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

б) 10 % валової суми дивідендів в усіх інших випадках.

Зазначений порядок не стосується оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди.

У Протоколі, що підписаний разом з Угодою i є її складовою, міститься положення, за яким оподаткування дивідендів може здійснюватись за національним законодавством країни, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, якщо ці дивіденди отримують за права на участь у прибутку за умови, що вони віднімаються при визначенні прибутку боржника з такого доходу.

Конвенція між Україною i Канадою про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів i майна визначає, що податок, який справляється з доходів у вигляді дивідендів, не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо право на ці дивіденди фактично має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20 % статутного капіталу компанії, що виплачує дивіденди (Україна). В усіх інших випадках має застосовуватись ставка в розмірі 15 %.

Ставки податку, що справляється з дивідендів відповідно до Конвенції між Україною i Королівством Нідерланди про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи i майно, коливаються в межах від 0 до 15 %. Дивіденди звільняються від оподаткування у випадках:

коли компанія, яка володіє прямо щонайменше 50 % капіталу компанії, що виплачує дивіденди, i при цьому було внесено до капіталу цієї компанії інвестицію в розмірі щонайменше 300 тис. дол. США або їх еквівалент у національній валюті;

коли компанія, яка отримує дивіденди, внесла інвестицію до капіталу компанії, яка виплачує дивіденди, i ця інвестиція (якщо дивіденди сплачуються нідерландській компанії) гарантована або застрахована Урядом Нідерландів, центральним банком Нідерландів або будь-яким агентством чи органом, включаючи фінансовий інститут, що є власністю або контролюється Урядом Нідерландів;

5 % застосовуються у разі, коли фактичним власником дивідендів є компанія, що володіє щонайменше 20 % капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15 %.

Згідно з положеннями про оподаткування дивідендів відповідною Конвенцією між Урядом України i Урядом Французької Республіки передбачено, що дивіденди, які сплачуються компанією, що є резидентом однієї країни, резиденту другої, можуть оподатковуватись в останній. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї країни, але податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія, яка володіє прямо або принаймні опосередковано:

20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом України;

10 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом Франції;

б) 15 % валової суми дивідендів в інших випадках.

Окрім цього, дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом договірної держави, підлягають оподаткуванню тіль­ки в другій державі, якщо такими дивідендами фактично володіє одна або кілька компаній, які є резидентами цієї другої держави і якщо:

a) ця або ці компанії разом володіють прямо або опосередковано принаймні 50 % капіталу компанії, що сплачує дивіденди, і загальна сума їх інвестицій у цю компанію становить не менше 5 млн фр. франків або їх еквівалента в українській валюті; або

б) їх інвестиція у компанію, що сплачує дивіденди, гарантується або страхується другою державою, її центральним банком або будь-якою особою, що діє від імені цієї держави.

Податок з дивідендів за ставкою 15 % від валової суми дивідендів передбачає Угода між Урядом України i Урядом Італії про уникнення подвійного оподаткування доходів. Такі самі правила містять у собі договори з Індією, Японією та Малайзією.

Конвенція між СРСР i США з питань оподаткування, яка діє і стосовно України, надає повне право Україні оподатковувати дивіденди, які отримують американські резиденти за своїм національним законодавством.

Окрім згаданих, Україною укладено відповідні договори й з іншими державами. У разі, якщо резидент України серед своїх власників має нерезидентів, то при прийнятті рішень щодо порядку виплати дивідендів слід ознайомитися з відповідними угодами тієї країни, резидентом якої є власник корпоративних прав вітчизняного підприємства.

Як видно з розглянутих умов договорів про уникнення подвійного оподаткування, ними встановлено максимальні ставки оподаткування доходів нерезидентів у вигляді дивідендів. Окрім цього, майже всі відповідні договори містять застереження, що у разі, коли нерезидент здійснює свою господарську діяльність в Україні через постійне представництво або надає незалежні послуги через постійну базу й отримує дивіденди, які йому виплачує компанія — резидент України через такі постійне представництво або постійну базу, то пільгові ставки не застосовуються.