Суть і види банківських кредитів.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи.

Банківські кредити класиф. за ознаками:

За строками користування банківські кредити поділяють на:

- короткострокові (до 1 року); - середньострокові (до 3 років); - довгострокові (понад 3 роки).

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові кредити).

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання);

- за потребою.

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

- двосторонній (комерційний банк - позичальник);

- консорціумний; - "дзеркальний";

- багатосторонній (паралельний).

Банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Субстандартні позики - це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику - 20%). Фінансовий стан позичальника викликає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику - 100%).

 

Економічний зміст та роль факторингу.

Факторинг передбачає, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) зобов’язується передати або передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає, або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої сторони (боржника).

Іншими словами факторинг – це переуступка дебіторської заборгованості, за якою факторові переуступається (передається) право вимагати борг у боржника.

Метою факторингу є вирішення проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями, своєчасне інкасування боргів, надання кредиту у формі попередньої оплати боргів, забезпечення ліквідності та зменшення фінансових ризиків для клієнтів.

Нормативно-правовою базою реалізації факторингу в Україні є:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність»

2. ЦкУ, ГкУ, ПкУ.

3. ЗУ «Про фін. послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

1. фактор – це банк, фін. небанк. установа, а також фіз. особа – суб’єкт підпр. Діяльності, яка отр. право здійснювати факторингові операції. Ця установа (фактор) купує рахунки – фактури у своїх клієнтів.

2. клієнт – постачальник товару, надавач робіт, послуг, згідно Закону це є фіз.. або юр. особа, яка укладає угоду з фактором про надання факторингових послуг.

3. боржник – будь – яка особа, яка є покупцем клієнта.

 

 

Види факторингових кредитів.

За сектором ринку, на якому здійснюються факторингові операції:

- внутрішній (всі учасники є резидентами України);

- міжнародний (хоча б 1 учасник з іншої країни).

Залежно від повідомлення боржника про факторинг:

- конвенційний (відкритий) коли боржника повідомляють про участь у факторинговій операції і він здійснює платежі безпосередньо фактору;

- конфіденційний (закритий), за яким боржник не повідомляється про переуступку постачальником права – вимоги боргу і платежі здійснюються безпосередньо постачальнику, який пізніше розраховується з фактором (повертає йому кредит).

Залежно від права регресу:

- безрегресний – фактор не має права зворотної вимоги до клієнта, якщо боржник не здійснює платіж;

- з частковим регресом – коли ризики розподіляються між клієнтом і фактором;

- регрес ний – за яким фактор має право зворотної вимоги до клієнта про відшкодування неповернутих боржником коштів.

За набором послуг:

- з повним набором послуг – дострокове фінансування дебіторської заборгованості, інкасування дебіторської заборгованості, управління дебіторською заборгованістю, надання інформаційних та консультаційних послуг;

- з частковим набором послуг передбачає тільки оплату рахунків – фактур.

Залежно від порядку оплати боргових вимог:

- факторинг з попередньою оплатою – передбачає негайну оплату розрахункових документів клієнта;

- без попередньої оплати – фактор зобов’язується сплатити розрухункові документи на визначену дату, як правило в день отримання платежу від боржника.

 

 

Споживчі позики ломбардів

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що надається ломбардами. Ломбардом є фінансова установа, із виключним видом діяльності: надання фізичним особам грошових кредитів на власний ризик. Кредити надаються із власних, чи залучених коштів, та під майнову заставу.

Для ломбарду характерним є надання необхідних громадянам коштів швидше, порівняно з банком, а також можливість прийняття під заставу такого майна, яке, як правило, не беруть банківські установи. Під заставу береться,як правило, майно.яке можна швидко реалізувати, насамперед дорогоцінні речі. Ломбардні кредити надаються в невеликих розмірах та на короткий строк, що коливається від 1 дня до 3 місяців. Процедура надання позик у ломбарді х-тер. Високою швидкістю і базується на оцінці вартості дорогоцінних речей, що можуть бути передані в якості кредитного забезпечення. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позики визначаються залежно від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави має бути більшою за суму кредиту. Сума ломбардного кредиту визначається у межах 65-90 % від вартості заставленого майна. Процентна ставка за ломбардним кредитом встановлюється за кожний день користування ним і залежить від величини облікової ставки НБУ, процентної ставки за одержаними банківськими кредитами,ліквідності наданого кредитного забезпечення. За несвоєчасне повернення кредитних коштів ломбардом має право стягувати з позичальника пеню. Договір про надання фін.кредиту ломбардом має містити: предмет договору, права та обов’язки сторін, суму фін.кредиту, дату надання фін.кредиту, дату повернення фін.кредиту,відповідальність сторін,підписи сторін,процент за користуванням кредитом. Позичальник має право достроково погасити суму наданого кредиту.Дохід ломбардної установи складається з плати за кредитні кошти, плати за зберігання речей.відшкодування вартості страхування заставленого майна. Залишок суми від реалізації заставленого майна повертається позичальнику.