Структура лізингової угоди. Поняття, структура та способи лізингових платежів.

Договір про лізин включає такі основні положення: найменування сторін; об’єкт лізингу, умови та строки його поставки; строк на який укладається лізинг; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об’єкта лізингу; умови повернення об’єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача; умови с-ня об’єкта лізингу; умови експлуатації та технічне обслуговування, модернізація об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об’єкта лізингу.

Лізингові платежі мають включати: суму як має відшкодовувати частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію % за кредит; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу зокрема відшкодування страхових платежів за договором с-ня об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем.

За формою лізингові платежі можуть бути: грошовими коштами; продукцією або послугами лізингоотримувача; у вигляді комбінації 1-ї 2-ї форми.

. Економічна роль лізингу. Його переваги для учсників.

Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє:

- прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;

- підвищити обсяги реалізації нового обладнання;

- збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;

- поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;

- здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.

 

Переваги лізингу:

- При проведенні аналізу платоспроможності Клієнта оцінюється його бізнес, а не показники офіційної звітності;

- Договір лізингу гнучкий: графік платежів формується з урахуванням особливостей бізнесу Клієнта;

- Лізинг не має обмежень за територіальним розміщенням Клієнта або за формою власності;

- Лізинг не передбачає примусового придбання додаткових послуг у фінансуючому банку;

- Лізинг дозволяє значно зекономити час та гроші, які зазвичай витрачаються на обслуговування угод кредиту або розстрочки;

- Немає необхідності виводити значні грошові кошти з обігового капіталу;

- Не потрібно піклуватись щодо додаткової застави, що може бути необхідно при кредитуванні;

- Предмет лізингу не може бути податковою заставою чи об'єктом стягнення третіх осіб;

- Рівномірність платежів протягом усього строку лізингу значно спрощує процес планування поточних і майбутніх витрат;

- Ви отримуєте безкоштовну розстрочку на весь термін лізингу з платежів на транспортний збір, страхування та технічне обслуговування предмету лізингу.

51. Суть, функції ринку банківських металів.

Дорогоцінні метали (ДМ) є важливим компонентом міжнародної ліквідності і входять у структуру офіційних валютних резервів кожної країни. Операції із золотом та іншими ДМ після їх демонетизації зосередились на ринку банківських металів, що входить у структуру валютного ринку і є складовою РФП.

Ринок банківських металів (БМ) являє с-му ек. відносин, що забезпечують регулярну куп.-продаж БМ та проведення ін. фін. операцій в цілях нагромадження, інвестування та перерозподілу наявного в суспільстві капіталу.

Об’єктом торгівлі на ринку БМ є зливки і монети, виготовлені із золота, срібла, платини та металів платинової групи. Осн. учасниками РБМ є держави, що мають потребу у формув. або у продажі частини золотовалютних резервів, Центральні банки країн, п-ва, що використовують дорогоцінні метали в промислових цілях, банки та небанківські фінансові установи.

Суть та значення РБМ проявляються у його функціях:

1. Забезпечення потреб держав у формуванні золотовалютних запасів, як основи їх фін. незалежності.

2. Ств. умов для нагромадження заощаджень та їх розміщення в дорогоцінних металах та виробах з золота та срібла.

3. Нагромадження капіталу шляхом розміщення його в інструментах РБМ.

4. Забезпечення умов для обміну БМ на грошові валютні цінності з метою здійснення міжнародних розрахунків.

5. Задоволення потреб в побутово-промисловому споживанні золота, срібла, платини (ювелірна промисловість, новітні галузі промисловості ).

 

52. Структура ринку банківських металів.

РБМ можна поділити на окремі складові сегменти.

Залежно від виду БМ виділяють ринки золота, срібла, платини. Найпошир. є ринок золота – це спец.центри торгівлі золотом, де відбув.його регулярні купівля-продаж за ринковою ціною.

За сферою поширення виділяють міжнародні та внутрішні (регіональні) ринки. До міжнародних належить ринок золота в Лондоні, ринки в Цюриху, Гонконгу, Нью-Йорку. Вн.ринки обслуговують потреби конкретного регіону або країни.

Залежно від режиму держ.регулювання:

- вільні ринки,на яких обмеження щодо проведення операцій з банківськими металами зведені до мінімуму;

- контрольовані ринки;

- «чорні» ринки, які виникають як реакція на валютні обмеження, що встановлюються державою і поширюються на операції з дорогоцінними металами.

За принципами організації в складі РБМ виділяють ринки, на яких торгівля металами зосереджена:

1. На спеціалізованих біржах.

2. На міжбанківському ринку(що монополізований кількома великими банками або їх обєднанням)

3. На конкурентному міжбанківському ринку з фактичним домінуванням кількох банків – «маркет-мейкерів».

4. на жорстко регульованому ринку, де єдиним або головним покупцем або продавцем золота є Центральний банк, якому інші суб’єкти ринку продають або в якого купують БМ

5. в системі вільної біржової торгівлі БМ із застосуванням операцій на умовах «спот» і «форвард».

Специфіка організації РБМ зумовлює види операцій з інструментами ринку, к-ть професійних учасників ринку, особливості надання фінансових послуг щодо таких металів, принципи взаємодії професійних учасників ринку з їх клієнтами.

 

 

53. Види фінансових послуг на РБМ.

Банківські та небанківські фінансові установи, які мають письмовий дозвіл НБУ є основними надавачами фінансових послуг на РБМ.

Основними операціями є:

- відкриття та ведення кореспондентських рах. у БМ у НБУ, інших уповноважених банках, ведення поточних та вкладних рахунків клієнтів у БМ;

- купівля-продаж БМ за грн.;

- залучення БМ на вклади (депозити) клієнтів (крім банків);

- залучення та розміщення міжбанківських депозитів у БМ;

- надання та отримання міжбанківських кредитів у БМ;

- надання кредитів у БМ резидентам;

- надання та отримання БМ у заставу;

- відповідальне зберігання БМ у НБУ, в ін. уповноважених банках, у власному сховищі;

- перевезення БМ;

- обмін зливків БМ на зливки цього ж металу меншої чи більшої маси;

- конвертація одного БМ в інший.

На розвинутих фінансових ринках банківські установи можуть здійснювати випуск золотих сертифікатів, які є документами про депонування золота в банку.

Уповноважені банки можуть здійснювати наступні кредитні операції:

- надання та отримання міжбанківських кредитів у БМ;

- надання резидентам кредитів у БМ без їх фізичної поставки;

- надання промисловим споживачам кредитів у БМ з їх фізичною поставкою та без неї.

 

 

54. Особливості торгівлі БМ на вн. та міжнародному ринках

Купівля-продаж (к-п) Бм на вн. ринку забезпечується на користь юрид. та фіз. осіб.

Операції к-п БМ уповноважені банки здійснюють на умовах «тод», «том» або «спот». На умовах «форвард» у межах лімітів відкритої валютної позиції банку уповноважені банки мають право проводити операції з к-п БМ за іноземну валюту 1-ї групи (ВКВ) на міжнар. ринках за угодами, укладеними з банківськими установами. Уповноважені банки мають право здійснювати на біржах операції з ф*ючерсними контрактами на зміну курсу банківського металу на строк, що не перевищує 6 міс., за грн.

Продаж БМ на міжбанківському валютному ринку здійснюється за гривні:

- з фізичною поставкою або без неї ін. уповноваженим банкам, промисловим споживачам та фіз.особам;

- без фіз.поставки юрид.особам – резидентам.

Операції з к-п БМ проводяться за вільним договірним курсом їх купівлі та продажу без обмеження розміру маржі та комісійної винагороди.

Для здійснення продажу БМ на міжнародних ринках з їх фіз. поставкою необхідним є одержання індивідуальної ліцензії НБУ на вивезення БМ.

БМ купують у банків-нерезидентів та у визнаних виробників, а продають банкам-нерезидентам. Уповноважені банки мають право купувати іноземні монети в монетних дворів або представників монетних дворів.

Роздрібна торгівля БМ в У. здійснюється через каси уповноважених банків на користь фізичних осіб – резидентів і нерезидентів та юридичних осіб-резидентів.

Протягом робочого дня банк може продати 1 фіз. особі-резиденту без її ідентифікації БМ з фізичною поставкою на суму, що не перевищує 50 тис. грн. Придбання дорогоцінних металів на ринку касових угод здійснюється в цілях їх промислово-побутового споживання, приватної тезаврації, здійснення інвестицій,конверсії у валюту для міжнародних розрахунків.

15. Основи організації банківських установ. Банк — це юридична особа,яка має право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції:залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб,розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик,відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банкам забороняється д-сть у сфері матеріального виробництва,торгівлі,страхування,крім виконання функцій страхового посередника. Форми банків:публічні і кооперативні. Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого:- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;- надання позики тим, хто має в ній потребу;- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;- створення кредитних засобів обігу. Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду(не менше 120 млн грн). Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється. Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності. Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропонованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.

16. Діяльність кредитних спілок. Згідно із ЗУ “Про кредитні спілки” кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами,професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднань грошових внесків членів кредитної спілки. Діяльність кредитної спілки грунтується на таких основних принципах: добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки; самоврядування; гласності. Чисельність засновників – не менше 50 осіб. Для набуття статусу фінансової установи кредитна спілка повинна забезпечити дотримання таких умов:1.пройти державну реєстрацію;2.статут спілки повинен відповідати вимогам законодавства;3.наявні органи управління;4.вступний та обов’язків пайовий внески повинні бути внесені усіма засновниками спілки. Кредитна спілка проводить наступні види діяльності:1.приймає вступні та обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки;2.надає кредити своїм членам;3.залучає на договірних засадах внески своїх членів на депозитні рахунки;4.розміщує тимчасово вільні кошти на депозитні рахунки в установах банків,які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян;5.здійснює інвестування в державні ЦП та паї кооперативних банків;6.залучає на договірній основі кредити банків та об’єднань кредитних спілок для здійснення кредитування своїх членів;7.виступає поручителем виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами. Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів,а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10% від суми їх загальних зобов’язань. Залежно від ризиків д-сті кредитної спілки, обсягу та характеру проведення операцій, наявності мережі відокремлених підрозділів режими регулювання кредитних спілок поділ.на 3 групи регулювання:1.для кредитних спілок,д-сть яких пов’язана з високим ризиками;2…з середніми ризиками;3…з незначними ризиками. НК ЦП ФР виділяє такі нормативи як достатності капіталу, платоспроможності, якості активів, ризиковості операцій, прибутковості операцій, ліквідності.

17. Характеристика діяльності ломбардів. Ломбарди – це фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів під заставу майна, на визначений термін та під відсотки. Власний капітал ломбарду на дату подання заявки про внесення інформації про нього до державного реєстру фінансових установ повинен становити не менше як 200 тис. грн. ломбарди утворюються у формі повного товариства або державного чи комунального п-ства. До фінансових послуг ломбарду належить надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів і залучених. Супутні послги ломбарду:1.оцінка заставленого майна відповідно чинного законодавства чи умов договору;2.надання посередницьких послуг зі страхування предметів застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;3.реалізація заставленого майна.

 

 

18. Організаційно-правові основи функціонування інвестиційних фондів і компаній. Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств. Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", і нерухомого майна. Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків. Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства", і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.

19. Недержавні пенсійні фонди: особливості створення та діяльності. Згідно із ЗУ “Про недержавне пенсійне забезпечення” недержавний пенсійний фонд – це юридична особа,яка має статус неприбуткової організації,функціонує та проводить д-сть з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників ПФ з подальшим управлінням пенсійними активами,а також здійснює пенсійні виплати учасникам фонду. Види пенсійних фондів:1.відкриті (засновниками можуть бути будь-які 1 чи декілька юридичних осіб,окрім тих, д-сть яких фінансується за рахунок ДБ чи МБ. Учасниками можуть бути будь-які фізичні особи,незалежно від місця та характеру їх роботи);2.корпоративні (засновниками можуть бути юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду);3.професійні (засновниками можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної д-сті. Учасниками можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної д-сті, визначених у статуті фонду). Єдиним органом управління фонду є РАДА ПФ. Недерж.ПФ здійснюють свою д-сть не самостійно,а обов’язково користуючись послугами інших фінансових установ:професійні адміністратори, компанія з управління активами, зберігач.

 

22. Характеристика довірчих товариств. До категорії фінансових інститутів в Україні належать довірчі товариства,які створюються як товариства з додатковою відповідальністю для проведення довірчих операцій. Їхня д-сть регламентується Декретом КМУ “Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 року. Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його засновники – довірені особи,дії яких повинні бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів власників довіреного майна,за умовами укладеного між ними договору. Засновники довірчого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного к-лу, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном у п’ятикратному розмірі до внеску кожного учасника. Довірчі товариства в Україні є фінансовими установами. З 2005 року інформація про них вноситься до Державного реєстру фінансових установ, що ведеться Національною комісією,що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Для внесення інформації до Реєстру довірче товариство подає до уповноваженого державного органу заяву,оригінали або копії установчих документів,копію свідоцтва про державну реєстрацію довірчого товариства,інформацію про товариство за встановленою формою,відомості про наявні ліцензії та фінансову звітність за останній календарний рік,підтверджену аудитором. Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:1.для громадян – представницькі послуги для обслуговування ЦП,заставних,боргових зобов’язань,збереження активів;2.для юридичних осіб – розпорядження активами,агентські послуги, ведення рахунків для власників ЦП,управління голосуючими акціями. Реалізація зазначених операцій здійснюється довірчими товариствами шляхом прийняття в управління грошових коштів,ЦП та іншого майна клієнтів. Надання довірчих послуг здійснюється товариством за посередництва банку,який забезпечує відповідальне зберігання власних коштів довірчого товариства і залучених коштів довірителів майна довірчих операцій, розмір якої фіксується в договорі про довірче управління.

 

 

29. Операції банків з обслуговування вексельного обігу. Невід’ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб’єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги. Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно по- стала у зв’язку з переходом України від планово-розподільної до ринкової системи господарювання. У прийнятому у червні 1991 р. Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель було легалізовано як цінний папір, що «може випускатись і обертатись» у країні. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови «Про застосування векселів у господарському обороті України». За формою та способом використання векселі поділяють на прості(зобов’язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги) і переказні (є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред’явнику векселя). Вексель - безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Розрізняють вексель простий і переказний. Простий вексель - вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж. Переказний вексель (тратта) - вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж. У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передатного надпису - індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем. Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями; а) інкасування векселів; б) доміциляція векселів. Інкасування векселів - здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій. Доміциляція векселів - це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій. Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.