Організація продажу товарів через дрібно роздрібну торговельну мережу. Основні види дрібно роздрібних торговельних об’єктів ,їх порівняльна ефективність.

Однією з найбільш розповсюджених форм позамагазинного продажу товарів є роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу, при якій торговельні споруди не мають торговельного залу для покупців. Роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є за своєю суттю активною формою пропонування товарів щоденного та найчастішого попиту і надання послуг поза межами магазинів. На сучасному етапі розвитку внутрішньої торгівлі в Україні основними перевагами дрібнороздрібної торговельної мережі є можливість швидкого розгортання і передислокації, досить часто- подовжена тривалість роботи протягом доби, а також відносно нижчий рівень цін на пропоновані товари. Разом з тим у загальному складі роздрібної торговельної мережі підприємствам дрібнороздрібної торговельної мережі все-таки відводиться допоміжна роль, оскільки вони не можуть самостійно забезпечити реалізацію всього комплексу завдань організації торговельного обслуговування населення.

Продаж товарів через дрібнороздрібну торговельну мережу регламентується Правилами роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, і здійснюється через дві основні групи об'єктів цієї мережі:

1) пункти некапітальної забудови, до яких належать, зокрема, кіоски, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

2) засоби пересувної мережі — автомагазини, авто-кафе, авто-розвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Суб'єкт господарювання, у підпорядкуванні котрого є пункт продажу дрібнороздрібної торговельної мережі, може здійснювати продаж товарів лише за умови наявності на всі товари, які реалізовуються в ньому, відповідних приймальних документів із зазначенням найменування, кількості, ціни, підписаних керівництвом підприємства або матеріально відповідальною особою, які фактично підтверджують легальність їх походження (належним способом оформлені накладні, рахунки-фактури, транспортні накладні, приймальні акти, забірні листи, завірені печаткою суб'єкта господарювання копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання іноземного сертифіката, копії гігієнічних висновків, документи, що засвідчують відповідність якості товарів вимогам нормативних документів тощо).

Дрібнороздрібна торговельна мережа включає насамперед пункти некапітальної забудови — кіоски, палатки і павільйони. Як правило, це недорогі споруди легкої конструкції, будівництво яких не вимагає значних капітальних витрат завдяки можливості використання модульних конструкцій та місцевих матеріалів, що сприяє скороченню термінів будівництва й монтажу.

Павільйони — це споруди полегшеної конструкції легкого некапітального типу з невеликим торговим залом на 2—4 робочих місця і приміщенням для зберігання товарів.

Кіоски і палатки належать до підприємств дрібнороздрібної торгівлі, які мають відокремлені приміщення, але не мають торгового залу для обслуговування покупців.

Кіоски — це дрібні споруди на 1—2 робочих місця без торгового залу та інших видів приміщень. Продаж товарів у кіосках здійснюється через вікна.

Палатки (торгові намети) — це невеликі споруди, як правило, на одне робоче місце без торгового залу з невеликим приміщенням для зберігання поточних запасів товарів.

Об'єкти дрібнороздрібної торговельної мережі дозволяють з найменшими витратами наблизити товари до покупців і в найкоротші строки організувати їх продаж у зручних для покупців місцях та в зручний час. Ці пункти продажу товарів розташовуються на вулицях і площах, у парках, на вокзалах, на автотрасах, на туристичних маршрутах, у місцях масового відпочинку, тобто в місцях великого напливу людей, а також безпосередньо у житлових зонах населених пунктів. У сільській місцевості об'єкти дрібнороздрібної торговельної мережі розташовуються, як правило, в місцях нового житлового будівництва або в місцях, територіально віддалених від діючих магазинів на відстані, що перевищують відстань пішохідної доступності. Територіальна наближеність дрібнороздрібної торговельної мережі до обслуговуваного населення сприяє економії часу покупців на придбання товарів.

Певним недоліком дрібнороздрібної торговельної мережі є те, що її об'єкти недостатньо зручні для демонстрації і вибору товарів, асортимент пропонованих товарів у них є обмеженим, а в процесі-реалізації покупцям надається значно менше додаткових торгових послуг, що суттєво знижує рівень торговельного обслуговування населення. Це пов'язано перш за все з тим, що через дрібнороздрібну торговельну мережу дозволяється продаж продовольчих і непродовольчих товарів лише нескладного асортименту, який проводиться згідно з правилами їх продажу.

Товарний профіль для кожного об'єкта дрібнороздрібної торговельної мережі встановлюється через розроблення і затвердження суб'єктом господарювання асортиментного переліку товарів, який повинен бути узгоджений із територіальною установою державної санітарно-епідеміологічної служби. Під час розробки асортиментного переліку необхідно враховувати, що в одному пункті дрібнороздрібної торговельної мережі одночасна торгівля продовольчими і непродовольчими товарами дозволяється лише за умови, що продовольчі товари фасовані, мають герметичну (непошкоджену) упаковку і при цьому додержується принцип товарного сусідства.

Крім того, в дрібнороздрібній торговельній мережі взагалі забороняється продаж:

- продовольчих товарів, якщо при їх продажу відсутні умови для дотримання санітарних норм і правил, а також для додержання температурних режимів, умов зберігання та продажу цих товарів;

- алкогольних напоїв (крім автомагазинів системи споживчої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю у сільській місцевості, за наявності марок акцизного збору);

- тютюнових виробів без марок акцизного збору;

- алкогольних напоїв і тютюнових виробів працівниками суб'єкта господарювання, яким не виповнилося 18 років;

- технічно складних та великогабаритних товарів;

- тканин, взуття (крім домашнього і робочого), швейних виробів (крім робочого одягу і головних уборів для літнього сезону) та виробів верхнього трикотажу, що потребують примірювання;

- дорогоцінних металів, коштовного каміння та виробів з них;

- вогненебезпечних товарів побутової хімії, піротехнічних іграшок, паливно-мастильних матеріалів (крім тих, що реалізуються через авто-розвозки системи споживчої кооперації);

На практиці у кіосках, палатках, павільйонах та інших пунктах продажу товарів дрібнороздрібної торговельної мережі здійснюється реалізація продовольчих і непродовольчих товарів (крім складно-технічних товарів та товарів, які потребують створення певних умов при продажу, наприклад приміряння одягу). У павільйонах, палатках, кіосках" обладнаних холодильним обладнанням (як правило, середньо-температурними холодильними камерами невеликої місткості, холодильними прилавками або прилавками-вітринами), проводиться продаж продовольчих товарів з обмеженими термінами реалізації, у т. ч. кондитерських, кулінарних виробів, напівфабрикатів тощо.

До підприємств дрібнороздрібної торговельної мережі належать також автозаправні станції, чисельність яких у країні динамічно зростає. Крім реалізації основної продукції, автозаправні станції часто організовують також роздрібну торгівлю товарами народного споживання та надання послуг з громадського харчування (переважно за технологіями "фастфуд").

З початком ринкових перетворень в Україні мережа підприємств дрібнороздрібної торгівлі перетворилася в один з конкуруючих з мережею магазинів каналів реалізації значних обсягів більшості продовольчих і деяких непродовольчих товарів.

Продаж товарів через дрібнороздрібну торговельну мережу у сільській місцевості застосовують перш за все для організації торговельного обслуговування у тих населених пунктах, в яких відсутні стаціонарні підприємства роздрібної торгівлі (магазини).

 

 

42. Контроль та збереження якості на торг під-вах. Особливості продажу неякісних товарів

Зберігаючі чинники - це сукупність засобів, методів і умов зовнішнього середовища, що впливають на надійність товарів. До зберігаючих факторів належать:

1) Упаковка - засіб чи комплекс засобів, що забезпечують захист товару від пошкоджень і втрат, а навколишнє середовище - від забруднення. Основне призначення упаковки - захист пакувальних товарів від несприятливих зовнішніх умов, а також попередження попадання частинок товарів у навколишнє середовище, що зменшує кількісні втрати самих товарів. Допоміжна функція упаковки - носій маркування або яскравого оформлення товару, в цій якості вона сприяє створенню споживчих переваг.

2) Транспортування і умови зберігання - етап товарної стадії, призначений для збереження якості і кількості товарів на складі і в дорозі. Мета зберігання - зберегти вихідну властивість товару або з незначними змінами, втратами. Цьому етапу притаманні створення і підтримка оптимальних умов зберігання і транспортування, дотримання встановлених термінів (придатності, зберігання, перевезення), контроль за умовами зберігання, розміщення на зберігання і відпуск зі складу, забезпечення простежуваності товарних партій. До режиму зберігання відносять: а) температуру повітря, б) вологість повітря; Відносна вологість повітря - ступінь насичення повітря водяними парами. Вологість ділиться на 4 групи: сухі (65%), помірні (70 - 75%), вологі (80-85%), підвищеної вологості (90-95%). 7 в) газовий склад повітря; при зберіганні товари виділяють вуглекислий газ, ароматичні речовини, і все це змінює газовий склад, що негативно позначається на якості товарів; г) освітленість; прямі сонячні промені, а також світло негативно впливають якість товарів, Тому необхідно закривати товари від сонячних променів; д) повітрообмін; характеризуються швидкістю обміну повітря на складі. Буває: природний і примусовий (вентилятори).

3) Товарна обробка - етап, призначений для забезпечення однорідності якості і кількості, а так само підготовки товару до продажу. Під час сортування, однієї з операцій товарної обробки, може відбуватися поліпшення якості за рахунок видалення товару нижчої градації, а так само надання привабливого зовнішнього вигляду (наприклад, видалення пилу, обробка поверхні захисними покриттями: парафінування, лудіння, крижана глазур, полімерні плівки).

4) Реалізація - завершальний етап товарної стадії, призначений для відпустки товару споживачу відповідно до його запитами.

5) Післяпродажне обслуговування - етап, призначений для надання допомоги покупцю у використанні товару шляхом доставки його в необхідне місце, у монтажі, налагодженні і ремонті.

Основне призначення зазначених операцій - збереження якості (кількості) товару, а так само підвищення ступеня задоволеності споживача при експлуатації та створення позитивної споживчої оцінки.

Згідно із приписами ст. 4 Закону кожен споживач має право на:

· захист своїх прав державою;

· належну якість продукції та обслуговування;

· безпеку продукції;

· необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

· відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

· звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав, тощо.

При цьому належна якість – це властивість продукції, яка полягає у відповідності продукції вимогам, встановленим у нормативно-правових актах, нормативних документах та договорі купівлі-продажу.

Стаття 6 Закону зобов’язує продавця (виробника) продати споживачеві товар належної якості та забезпечити його належне функціонування протягом встановленого гарантійного строку (як правило, гарантійний строк зазначається в супровідній документації на товар та становить 1-3 роки).

В разі, якщо придбаний товар є неякісним та містить дефекти, споживач, крім прав, встановлених ст. 4 Закону, має певні додаткові права, а продавець (виробник) – додаткові обов’язки перед споживачем.

Але при цьому варто знати, що відповідно до чинного законодавства неякісний товар поділяється на дві категорії:

· товар, який містить недолік;

· товар, який містить істотний недолік.

Так, згідно з п. 15 ст. 1 Закону недоліком є будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Істотним недоліком, відповідно до п. 12 ст. 1 Закону, вважається недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

· він взагалі не може бути усунутий;

· його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;

· він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

З юридичної точки зору такий поділ має принципове значення, адже від характеру недоліку товару («простий» недолік чи істотний) залежить коло прав споживача та, відповідно, обов’язків продавця (виробника).

Частиною 1 ст. 8 Закону передбачено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків товару споживач має право вимагати:

· пропорційного зменшення ціни;

· безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

· відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Ані заміни товару, ані повернення грошей вимагати в такому випадку немає жодних правових підстав.

Якщо ж протягом гарантійного строку було виявлено істотний недолік, споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

· розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

· заміни товару на такий же або аналогічний з числа наявних у продавця (виробника).

При цьому, звертаємо увагу читача на те, що, по-перше, вимоги споживача задовольняються щодо товарів, гарантійний строк на які ще не закінчився; по-друге, споживач має право пред'явити лише одну із зазначених вимог і лише в разі її невиконання заявити іншу.

На практиці часто трапляються ситуації, коли обурений придбанням неякісного товару споживач з’являється до магазину та вимагає заміни товару або повернення грошей, посилаючись на той факт, що придбаний товар містить істотний недолік. Однак співробітники підприємства-продавця відмовляють бідоласі в заміні товару або поверненні грошей і роблять це не безпідставно, адже факт наявності саме істотного недоліку повинен бути підтверджений документально. Таким підтвердженням може бути висновок експертизи або відповідний акт авторизованого сервісного центру. Якщо ж споживач не має доказів наявності у придбаному товарі істотного недоліку, то товар приймається продавцем (виробником) на діагностику.

В разі виявлення під час діагностики у придбаному товарі «простого» недоліку, покупцю, скоріш за все, буде запропоновано провести безкоштовний гарантійний ремонт. І лише за умови підтвердження наявності істотного недоліку – товар замінять або повернуть гроші.

Покупцю варто знати, що при розірванні договору (тобто при поверненні грошей) розрахунок у разі підвищення ціни на товар провадиться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни – виходячи з вартості товару на час купівлі.

На прикладі це виглядає так. Якщо Ви придбали мобільний телефон за 1000 грн. 00 коп., а на момент розірвання договору купівлі продажу такий телефон коштує вже 1500 грн. 00 коп., то продавець зобов’язаний повернути Вам 1500 грн. 00 коп. В разі, якщо під час розірвання договору купівлі продажу мобільний телефон того ж виробника та тієї ж моделі здешевіє, то повернуть Вам кошти в розмірі вартості придбаного товару, тобто 1000 грн. 00 коп.

Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору – в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону вимоги споживача розглядаються після пред’явлення ним розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Варто також зауважити, що Закон надає право звернутися як до продавця за місцем купівлі товару, так і до виробника або підприємства, що задовольняє вимоги за місцезнаходженням споживача.