Розробка концепції інноваційного проекту.

Інноваційний проект — це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючихефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках, і приводить до інновації.

Концепція інноваційного проекту повинна визначати варіанти його реалізації, формувати основні цілі й очікувані кінцеві результати, оцінювати конкурентоспроможність і перспективність результатів проекту, а також оцінювати можливу ефективність інноваційного проекту. У процесі розробки концепції інноваційного проекту можна виділити наступні етапи:

• формування інноваційної ідеї і постановка мети проекту;

• маркетингові дослідження ідеї проекту;

• структуризація проекту;

• аналіз ризику і невизначеності;

• вибір варіанта реалізації проекту.

Формування інноваційної ідеї і постановка мети проекту. Формування інноваційної ідеї розглядається з двох позицій. З одного боку, інноваційна ідея становить основу, суть інноваційного проекту, що знаходить відображення в постановці генеральної (кінцевої) мети проекту (ідея створення нового продукту чи послуги, ідея організаційних перетворень у галузі, регіоні, на діючому підприємстві і т.п.). У той же час під формуванням інноваційної ідеї (задуму) розуміється задуманий план дій, тобто способи чи шляхи досягнення мети проекту.

Маркетингові дослідження ідеї проекту. Метою цього етапу є визначення сфери впливу проекту на розвиток народного господарства і, як наслідок, кількісне уточнення мети проекту і завдань за окремими періодами.

Структуризація інноваційного проекту. Для визначення складу необхідних заходів кінцеві цілі попередньо структуруються, тобто розбиваються на складові елементи. Практика показала, що в структуризації проекту необхідно розрізняти два різновиди: функціональна і проблемна.

Функціональна структуризація проекту. Інструментом такої функціональної структуризації проблеми при розробці проекту служить "дерево цілей". "Дерево цілей" являє собою ієрархічну систему, що має ряд рівнів, на яких розташовуються послідовно деталізовані цілі.

Проблемна структуризація проекту. Побудоване дерево цілей переформулюється потім у проблемно виражену систему завдань і заходів, що має також ієрархічну структуру і називається "деревом робіт". Якщо "дерево цілей" встановлює необхідні засоби досягнення цілей проекту, то комплекс заходів ("дерево робіт") повинен визначати шляхи і способи одержання встановлених засобів.

Аналіз ризику і невизначеності.

Вибір варіанта реалізації інноваційного проекту.

Таким чином, розробка концепції інноваційного проекту охоплює проведення досліджень на всіх етапах техніко-економічного обгрунтування інноваційного проекту (від визначення мети до вибору найбільш ефективного варіанта її досягнення).

Ефективність витрат на інноваційну діяльність.

Ефективність витрат на нововведення враховує всі стадії життєвого циклу - від наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків та їх випробування до впровадження результатів у виробництво і використовуються для вирішення наступних завдань:

• вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;

• відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі - міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;

• формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;

• раціональний розподіл ресурсів за етапами життєвого циклу науково-дослідних і науково-конструкторських робіт (далі - НДДКР);

• визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;

• оцінка діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

Враховуючи те, що діапазон оцінки ефективності науково-технічних розробок в умовах ринкової економіки розширюється в зв'язку зі збільшенням основних видів ефективності НДДКР необхідно оцінювати також і наступну ефективність:

Науково-технічний ефект. Стосовно технологічних розробок - це підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технології, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, а отже, і нових технологічних-засобів виробництва речовин, матеріалів та видів продукції.

Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як у цілому для народного господарства, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь в реалізації технологічних нововведень.

Соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

Основними показниками, які враховують вигоди від впровадження науково-технічних розробок для ознак економічної ефективності проектів являються:

• чистий дисконтований дохід (прибуток);

• індекс дохідності (прибутковості);

• внутрішня норма дохідності.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування.

Індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів.

Внутрішня норма доходності визначається як розрахункова ставка дисконту, за якою сумарні чисті надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект.

 

СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

1. Становлення та розвиток теорії стратегічного менеджменту

“Синтетичні” вчення про управління, які з’явилися в середині ХХ століття, розглядають управління як багатопланове, комплексне та змінюване явище, що пов’язане багатьма зв’язками з внутрішнім та зовнішнім середовищем організації. Основою для більшості сучасних вчень, в загальному розумінні, є так званий системний підхід до організації, який розглядає її як багатопланове явище, що пов’язує в єдине органічне ціле цілі, ресурси та процеси, які відбуваються в організації та поза нею. Для окремих вчень характерним є наявність наголосу на якийсь ключовий, з точки зору даного вчення, напрямок (цілі, зовнішнє середовище, структури тощо). Однак їх принципова відмінність від “одномірних” вчень полягає в тому, що всі вони виходять з багатомірності організації та управління нею, а також з необхідності врахування в управлінській діяльності впливу та взаємодії багатьох факторів (зовнішніх та внутрішніх), які здійснюють прямий, опосередкований вплив на функціонування організації. Другою особливою відмінністю управлінських вчень даного напрямку є те, що всі вони виходять з наявності так званого системного ефекту, який виражається в тому, що ціле завжди якісно відмінне від простої суми її складових [10, 37].

Серед “синтетичних” вчень про управління значне місце займають ситуаційні теорії. Зміст даних теорій полягає в тому, що результати одних і тих же управлінських дій в різних ситуаціях можуть сильно відрізнятися. Тому, здійснюючи всі необхідні управлінські дії, такі як планування, організація, мотивація або контроль, менеджери повинні виходити з того, в якій ситуації вони діють.

Однією з найбільш популярних у 80-ті роки ХХ століття системних концепцій менеджменту є теорія “7–S”, яка була розроблена двома парами дослідників, які працювали з консультаційною фірмою “МакКінсі”. Першу пару склали Томас Пітер та Роберт Уотерман – автори відомої книги “В пошуках ефективного управління”, а другу – Річард Паскаль та Ентоні Атос – автори не менш відомого бестселера “Мистецтво японського управління: посібник для американських керуючих” [10, 39].

Дослідження даних спеціалістів в галузі управління призвели їх до висновку, що ефективна організація формується на базі семи взаємопов’язаних складових, зміна кожної з яких потребує відповідної зміни інших шести. Так як англійською мовою назва всіх цих складових починається з “s”, ця концепція отримала назву “7–S”.

Ключовими складовими в даній концепції є:

- Стратегія (stradegy) – плани та напрямки дій, що визначають розподіл ресурсів та фіксують зобов’язання зі здійснення певних дій у часі для досягнення поставлених цілей.

- Структура (structure) – внутрішня композиція організації, що відображає розподіл організації на підрозділи, ієрархічну суборди-націю цих підрозділів та розподіл влади між ними.

- Системи (systems) – процедури та рутинні процеси, що відбуваються в організації.

- Штат (staff) – важливі групи кадрів, які існують в організації, охарактеризовані за віком, статтю, освітою тощо.

- Стиль (style) – спосіб, яким керівники управляють організацією, а також організаційна культура.

- Кваліфікація (skill) – відмінні особливості ключових людей в організації.

- Організаційні цінності (shared values) – розуміння та зміст основних напрямків діяльності, які організація доводить до своїх членів.

У відповідності до даної концепції, тільки ті організації можуть ефективно функціонувати та розвиватися, в яких менеджери взмозі утримувати в гармонічному стані систему, що утворюють названі 7 компонентів.

Важливим кроком в розвитку методології сучасного менеджменту є формування “теорії хаосу”. Книга Дж.Глика “Хаос: становлення нової науки”. В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого метролога Едварда Лоренса, який виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив та потрясіння у всій системі.

Одним з найвидатніших теоретиків сучасності в галузі стратегічного менеджменту є Пітер Друкер. Центром ідей Друкера про управління є вчення про менеджмент як про професійну діяльність та про менеджера як про професію. Найбільш відомим теоретичним положенням, висунутим Друкером, є його концепція управління за цілями. Ідея Друкера про те, що управління повинно починатись з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодії та процесу, докорінно змінила логіку управління.

Головне призначення цільового управління – досягти результату з найменшими втратами ресурсів, в першу чергу, часу. Іншими словами, цільове управління орієнтовано на кінцевий результат.

Отож, завдання менеджменту стають все більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, розподіл, обмін, фінансування, але й канали та комунікації, через які здійснюються ці процеси, вирішення питань соціального характеру. Все це потребує аналізу конкретної ситуації за всіма прийнятними факторами, оцінки ступеню їх впливу на діяльність організації з метою розробки прийняття та реалізації управлінських рішень.