Що таке філософія, її предмет і функції.

Термін "філософія" (грец. phileo - любов і sophia – мудрість, любов до мудрості). Згідно з Піфагором, сенс філософії - в пошуку істини. Старогрецький мислитель Платон вважав, що завдання філософії полягає в пізнанні вічних і абсолютних істин, що під силу лише філософам, які від народження наділені відповідною мудрою душею. Філософами тому не стають, а народжуються. На думку Арістотеля її предметом є перші начала і причини буття. При цьому філософія є єдиною наукою, яка існує заради самої себе. Існує твердження що філософія покликана звільнити людину від страху перед майбутнім і стражданні і сприяти досягненню щастя і душевного здоров'я.

Проблеми, над якими працює філософія: буття і небуття; буття матеріальне і ідеальне; буття природи, суспільства і людини; аналіз найбільш загальних питань пізнання, пізнаваний або непізнанний світ; які можливості, методи і цілі пізнання; у чому полягає суть самого пізнання і що є істина ін.

Специфіка філософської теорії полягає в тому, що її закони, категорії і принципи носять загальний характер, поширюються одночасно на природу, суспільство, людину і само мислення.

Функції філософії:

Світоглядна функція, яка пов'язана з абстрактно, - теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від усіх інших видів і рівнів світогляду (релігійного, буденного, міфологічного).

Методологічна фун кція полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція філософії - формулювання в її рамках гіпотез про загальні тенденції розвитку матерії і свідомості, людини і світу. При цьому міра вірогідності прогнозу буде тим вище, чим більше філософія спирається на науку.

Функція філософії як школи теоретичного мислення і мудрості. Особливо це стосується вивчення історії філософії.

Критична функція філософії. Принцип "піддай усе сумніву", з часів античності що проповідує багатьма філософами, свідчить про важливість критичного підходу і наявність певної долі скепсису по відношенню до існуючого знання і соціокультурних цінностей. Він грає антидогматичну роль в їх розвитку.

Аксиологічна функція (від греч. axios - цінний). Будь-яка філософська система містить в собі момент оцінки досліджуваного об'єкту з точки зору самих різних цінностей: соціальних, моральних, естетичних, ідеологічних. Особливо гостро ця функція проявляється в перехідні періоди громадського розвитку, коли виникає проблема вибору шляху руху і встає питання, що слід відкинути, а що зберегти із старих цінностей.

Соціальна функція філософії: філософія покликана виконати двоєдине завдання - пояснювати соціальне буття і сприяти його матеріальній і духовній зміні. При цьому слід пам'ятати, що в громадському житті соціальні зміни, експерименти і реформи мають особливу цінність і значення. Тому перш ніж намагатися змінити соціальний світ, треба заздалегідь його добре пояснити. Саме філософії належить прерогатива в розробці усеосяжних концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства.

Гуманітарна функція. Філософія повинна грати адаптаційну і життєствердну роль для кожного індивіда, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, затвердженню позитивного сенсу і мети життя.

 

Коротко охарактеризуйте структуру філософського знання.

Поступово починається і обмеження кола проблем, якими займається філософія, відбувається розвиток, поглиблення, збагачення власне філософських уявлень, виникають різні філософські теорії і течії. В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські дисципліни:

Онтологія ( від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого): проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі ("чому є щось, а не ніщо" - одне з перших філософських питань), аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух). Часто онтологія в історії філософії ототожнювалася з метафізикою (букв. те, що йде після фізики), оскільки буття розглядалося не як те, що існує, а як те, що дозволять усьому існувати, само цим існуючим не будучи.

Гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання: пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання;

Логіка (в ід греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного (тобто відповідно до правил логіки, що відбиває реальні процеси дійсності) були поняття, судження, висновки.

Етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки.

Естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу: вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне.

Філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу). Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса (і у зв'язку з цим виділяти в ній філософські дисципліни).

 

Що вивчає історія філософії.

Історія філософії — розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. В його рамки включені, як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їхніх поглядів в рамках філософських шкіл.Термін «історія філософії» також застосовується, як такий, що розначає процес розвитку філософської думки в цілому, згідно з визначеними часовими періодами та існуючими в них філософськими тенденціями.

Вчені в галузі історії філософії: Білецький Зиновій Якович, Леандрос Вранусіс, Гайденко Піама Павлівна, Константінос Георгуліс, Діоген Лаертський, Джордж Паппас, Радлов Ернест Леопольдович, Чанишев Арсеній Миколайович, Шинкарук Володимир Іларіонович.

Давньогрецька філософія ‎: Висока класика,Давньогрецька філософія, Академія Платона,Аколазія,Александрійська школа,Антіохійська школа,Антиподи,Аристотелізм,Архе.,Гедонізм, Досократики, Ейдос,Еклектизм,Елідо-еретрійська школа,Елейська школа,Елліністична філософія,Ентелехія,Епікурейство, Космоцентризм тощо. Філософія Середньовіччя: Августинізм,Аверроїзм,Алкуїн, Номіналізм, Патристика.

 

Різновиди світогляду

Типологія світогляду може бути здійснена за різними критеріями. Можна, наприклад, взяти за критерій сутнісні здатності людини. Тоді ми матимемо справу з такими типами світогляду, з якими ми щойно ознайомилися: сцієнтизм, моралізм, естетизм, релігійний світогляд, реалізм (світоглядна система на ґрунті здорового глузду), скептицизм тощо. За критерій типології світогляду може правити також і вік людини. Тоді кожному періоду людського життя відповідатиме своя система світоглядних знань, настанов, ідей. Про дитячий світ і світогляд ми вже докладно говорили раніше. Формування й ствердження світогляду підлітків досліджене у численних працях видатного нашого співвітчизника Василя Олександровича Сухомлинського (1918 — 1970). Юнацький світогляд з усіма його складностями й протиріччями добре висвітлений у працях Ігора Кона, які вдало підсумовують і узагальнюють наявні психологічні й соціально-психологічні знання. Що ж до дорослого, тим більше старечого світогляду, то тут ми не маємо ще переконливих досліджень узагальнюючого характеру. Дещо докладніше спинимося на найзагальніших типах світогляду, які називають його історичними типами. Це міфологічний, релігійний, філософський світогляди. Вони дістали таку назву тому, що виникали в історичній послідовності один за одним, хоча в сучасному світі всі вони співіснують і взаємодіють між собою. світогляду Коли йдеться про релігію, ми маємо добру нагоду зайвий раз переконатися, як потрібне чітке усвідомлення змісту понять, якими ми користуємося. Мабуть, найзагальнішим тлумаченням релігії, прийнятним для прибічників різних позицій, буде таке: релігія — це соціальна форма організації людських вірувань. Воно вказує й на соціальне буття релігії (релігійні установи, певна обрядовість, практика богослужіння тощо), й на духовні форми її буття (віра, вірування — це провідна складова релігійного життя.