Проаналізуйте причини, хід та наслідки Хрестових походів (1096 - 1291 рр.).

Христові походи. Військові експедиції організовані західним християнським світом проти мусульман із метою звільнення Єрусалима і Святої землі Палестини. Термін «христові походи» виник наприкінці 17 століття у Франції. Усього від 1096 до 1291 року історики налічують вісім великих христових походів. Воєнно - колонізаційний рух.

Причини: Прагнення католицької церкви розширити свій вплив на схід, звільнити святу Землю від турків – сельджуків, збільшити прибутки церкви.

Королі та вища знать сподівалися знайти нові володіння та підданих. Дрібні рицарі сподівались здобути багатства і землеволодіння. Селяни прагнули отримати свободу і землю. Купецтво сподівалось на збагачення через установлення нових торговельних зв’язків зі Сходом. Релігійне піднесення і оповідання отримати спокуту за всі свої провини через участь у звільнення святої землі.

Привід: 27 листопада 1095 року виступ Папи Римського Урбана 2 у Клермоні із закликом визволення Святої Землі з під влади невірних.

Хід:

1. 1096-1099 рр. взяття Хрестоносцями – Антіохії, Едесії та Єрусалима Виникнення держав Хрестоносців на сході створені князівство Антіохія, королівство Ієрусалимське, графство Триполі, Теріторія Сирія, Палестина, Месопотамія.

2. 1147-1149 рр. очолював абат Бернар Клервоський, французький король Людовик 7,та німецький король Конрад 3. Облога Домаско. Невдало. Повернули.

3. 1189-1191 рр. похід «трьох монархів». 1 Барбароси, Франц. Філіпа 2 Августа та англ.. Левове серце. «Кіпр, м. Акра в Палестині, прибережна смуга від Тіра до Яффи, столиця Акра. Барбаросса потонув в Кімкії, Філіп 2 повернувся в Європу, Ричард 1 воював з Саладіном.

4. 1202-1204рр. лідери: Енріко Дандало, Боніфатцій Монфератський м. Задар, Константинополь хрестоносці створили Фессалонійське королівство, Ахейське королівство, Афіно-Фіванське герцогство. Візантія розпалась на Латинську імперію (1204-1261 рр.) Іпірський деспотат. Нікейську імперію, Трапезундську імперію. Вінеція захопила Іонічні острова, остров Кріт.

5. 1217-1221 рр. до Єгипту, поразка при Дамєті.

6. 1228-1229 рр. Фрідріх 2 - Сирія, спроба повернути Єрусалиму. Завершилось домовленості між імператором та султаном про вільне відвідування християнами святих міст впродовж 10 років.

7. 1248-1254рр. до Тунісу Людовик 9 Святий невдало. Король попав у полон.

8. 1270р. Людовик 9 Святий Туніс, епідемія чуми, король помер.

9. 1291 р. єгипетські війська взяли Акру. 1291 р.- остання фортеця на Сході. Хрестоносці утримались на Кіпрі (в 12 столітті острів від. Венеція).

Наслідки: Зруйнованно Константинополь, значні людські втрати і зникнення пам’яток культури, погіршення відносин між християнами і мусульманами. Зміцнення торговельних зв’язків, знайомство європейців з новою культурою.

Розкрийте основні тенденції економічного та політичного розвитку світу в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

Економічна сфера

• Промислова революція, яка розпочалася в Англії, посту­пово поширювалася Європою із заходу на схід.

• В умовах вільної конкуренції економічний розвиток був нестабільним: періоди економічного піднесення чергува­лися з економічними кризами.

• Відбувалися структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер на перше місце стала виходити промисловість.

• З’явилися нові галузі економіки: машинобудування, електроенергетика, хімічна та електротехнічна промисло­вість.

• Було винайдено нові види транспорту (залізничний і авто­мобільний), засоби зв’язку (телеграф і телефон).

• Заміна ручної праці машинною, м’язової енергії людини і тварин — енергією, отримуваною від спалювання вугіл­ля і нафти, спричинили різке зростання продуктивності праці.

• Прискорилися темпи економічного розвитку. Проте вони були неоднаковими і суттєво відрізнялися в різних краї­нах Європи.

• Промислова революція мала великий вплив на розвиток торгівлі. Завершилося формування світового ринку.

• Чільне місце у світовій торгівлі посіли відносно дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового спо­живача.

Соціальна сфера

• Важкі умови праці й соціальна незахищеність найманих робітників негативно впливали на стабільність суспіль­ства. Боротьба робітників за свої права стала важливим чинником суспільного життя.

Суспільство європейських країн набуло характеру інду­стріального. Руйнувалася традиційна станова система по­ділу суспільства. Місце людини в суспільстві визначалося тим, чого вона досягла завдяки власній заповзятливості.

Політична сфера

• Визначальний вплив на політичне життя держав конти­нентальної Європи мала Велика французька революція кінця XVIII ст. Політичний розвиток країн відбувався двома різними напрямками: шляхом реформ або шляхом революції.

• Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову.

• Виникли політичні партії, що об’єднували прихильників певних суспільних ідеалів, з метою здобуття влади закон­ним шляхом через вибори.

• Сформувалися нові напрямки суспільно-політичної дум­ки — лібералізм, консерватизм і соціалізм.

XIX ст. стало добою виникнення націоналізму, прихиль­ники якого вели боротьбу за досягнення національної не­залежності й створення власних національних держав.

 

Розкрийте причини, етапи та наслідки Французької революції кінця ХVІІІ ст.

Причини революції

1Абсолютизм стримував розвиток суспільства.

2«Старий порядок» не відповідав суспільним потребам.

3Католицька церква не відповідала потребам суспільства.

4Банкрутство держави — величезні борги та неспроможність їх повернути. 5Економічна, політична та суспільна криза й неспроможність влади впливати на ситуацію.

6Бажання буржуазії отримати політичні права та впливати на владу

Етапи

1) 1789—1794

Від початку роботи Генеральних штатів до страти Максиміліана Робесп'єра та його прихильників. У цей час було прийнято дві конституції. У липні 1789 року розпочались повстання. У Парижі міська біднота, пізніше названі сенкюлотами, почала грабувати визначні місця. Спочатку Будинок Інвалідів. Потім вони взяли в облогу королівську в'язницю Бастилію. Через три дні воїни фортеці здалися. Людовік вимушений був скликати Генеральні штати. Під час скликання штатів було вирішено збільшити податки. Однак це не привело до змін на краще. Франція була на межі голоду. Втративши будь-яку надію на порятунок Франції, Людовік вирішив втекти за кордон. Однак його вчасно зловили, і якобінці дали наказ його гільйотинувати.

У цей період у Франції було чотири політичні партії: фельяни (були за конституційну монархію), жирондисти (конституційні радикали), якобінці (радикальні демократи) і роялісти (були за абсолютну монархію).

2) 1794—1799

Від страти Робесп'єра до приходу до влади Наполеона Бонапарта. У цей час країною керувала Директорія.

1799—1804

3) Від приходу Наполеона до влади до відновлення монархії після проголошення 1804 року Французької імперії.

Наслідки

Волюнтаристська політика Комітету громадського порятунку дозволила врятувати республіку. З кінця вересня 1793 року революційна армія почала здобувати перемоги над першою коаліцією, що відкинули її сили до кордонів країни. Повстання федералістів швидко захлинулося за винятком Тулона, де роялісти захопили контроль над містом і передали його англійцям.

У Вандеї республіканські війська завдали важкої поразки католицькій армії у битві при Шоле. Частина вандейської армії відійшла на північ і спробувала захопити порт Ґранвіль у Котантені. Спроба зайшла в глухий кут, але засвідчила силу й рішучість контрреволюціонерів. Озброєні селянські загони продовжували бродити заходом Франції. Вони отримали назву шуанів. Репресії у Вандеї були жахливими. Від грудня 1793 року до лютого 1794 року уповноважений Жан-Батіст Карр'є звелів стратити у Нанті тисячі людей. Повішення й колективні розстріли мали характер зловісних святкувань. У Анже було страчено біля 2000 жінок. Загони під командуванням Тюро спалювали села й винищували їх жителів, не розбираючись хто із них заколотник.

У всій республіці проводилися заходи по дехристіанізації, спонтанні або започатковані уповноваженими. Статуї, хрести й дзвінниці зносили заради принципу рівності. 5 жовтня 1793 року Зібрання прийняло республіканський календар. Відтоді переслідувалася навіть конституційна церква. Санкюлоти та еберисти встановили культ жертв революції. 10 листопада у Соборі Паризької Богоматері відзначили свято розуму. Після церемонії еберисти пішли до зали Зібрання і влаштували там свято. Робесп'єр, який бачив у ньому тільки маскарад, виступив із протестом і вимогою відновлення порядку.

1. Визначте особливості процесу об’єднання Італії в ХІХ ст., його етапи і наслідки.

Передумови

• Поширення в Європі поглядів на націю як носія і першо­джерело державного суверенітету.

• Закріплення політичної роздробленості Італії країнами — засновницями Віденської системи міжнародних відносин.

Причини

• Пробудження національної свідомості італійців і розгор­тання національно-визвольного руху.

• Перетворення політичної роздробленості на головну пере­шкоду для економічного розвитку Італії.

Завдання

• Звільнити північно-східну частину Італії від австрійсько­го панування.

• Створити власну національну незалежну державу.

Основні етапи боротьби

• 20 — 30-ті рр. XIX ст. Розгортання революційної бороть­би. Революції і повстання відбулися в Неаполі, П’ємонті, Пармі, Модені та Папській державі. Були придушені за­вдяки австрійській інтервенції.

• 1839 — 1847 рр. Активізація діяльності поміркованих лібе­ралів, які закликали до об’єднання Італії зверху, без ре­волюцій, шляхом реформ і за згодою монархів.

• 1848—1849 рр. Революції в італійських державах. Зазнали поразки через австрійську інтервенцію і зраду італійських монархів.

 

• 1850—1861 рр. Набуття Сардинським королівством, яке стало найміцнішим серед італійських держав, ролі центру боротьби за об’єднання Італії.

Результати '

• 1861 р. Створення Італійського королівства.

• 1870 р. Об’єднання країни завершилося приєднанням Риму до Італійського королівства.

Історичне значення

• Поява на політичній карті Європи національної держави італійського народу.

• Створення сприятливих умов для розвитку італійського народу в межах власної держави.

 

2. Визначте причини, основні події та наслідки процесу об’єднання Німеччини в ХІХ ст.

Передумови

• У Європі набула поширення ідея про необхідність здобуття національної незалежності й створення національних держав бездержавними народами.

 

• За результатами Віденського конгресу питання об’єднання Німеччини в єдину державу залишилося нерозв’язаним.

Причини

• Поява серед різних верств населення прихильників реалізації національної ідеї і створення національної німецької держави.

• Невідкладна потреба досягнення економічної та політичної єдності для подальшого розвитку Німеччини.

Концепції об’єднання

• Великонімецька. Передбачала утворення Великої Німеччини, що мала включати Австрійську імперію.

• Малонімецька. Виключала Австрію зі складу Німеччини і виступала за об’єднання німецьких земель навколо Пруссії.

Основні етапи боротьби

• 1800—1830 рр. Оформлення німецької національної ідеї у працях німецьких мислителів (Фіхте, Гердер, Гегель). Виникнення у студентському середовищі перших націоналістичних молодіжних організацій.

• ЗО—40-ті рр. XIX ст. Поширення німецької національної ідеї серед широких верств населення Німеччини.

• 1848—1849 рр. Революції в німецьких державах. Завершилися поразкою. Об’єднання Німеччини парламентським шляхом, через волевиявлення німців, виявилося неможливим.

• 50-ті рр. XIX ст. Боротьба між Пруссією та Австрією за право об’єднати німецькі держави під своєю зверхністю. Завершилася перемогою Пруссії.

• 1862—1871 рр. Об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», здійснене прусським -канцлером Отто фон Бісмарком.

Результат

• 18 січня 1871 р. Проголошення створення Німецької імпе­рії. Завершення об’єднання Німеччини.

Історичне значення

• Об’єднана Німеччина стала однією з найміцніших і най- впливовіших країн Європи.

У результаті завершення об’єднання виникла Німецька імперія, яка стала новим центром сил у Європі.

3. Проаналізуйте основні тенденції міжнародних відносин 1871-1914 рр.

У 70-тірр. XIX ст. в цілому завершився бурхливий період історії МВ, який супроводжувався підйомом національних рухів і спалахами національних воєн. Почалася мирна смуга розвитку. Війни не порушували спокій Європи протягом майже половини століття - аж до ПСВ. Рідкісні збройні конфлікти мали місце в цей час тільки на Балканському півострові.

 

Національні війни 50-х – початку 70-х рр. XIX ст. помітно змінили вигляд Європи. Насамперед, відбулися зміни в складі основних держав. До цих воєн визначальний вплив на європейську політику робили Австрія, Росія, Франція, Великобританія і Пруссія. Тепер місце Пруссії зайняла Німецька імперія. Крім неї на роль однієї з провідних держав Європи стала претендувати Італія.

І. Але головне, змінилося співвідношення в силах основних держав:

завдяки своїм перемогам в національних війнах, Німеччина і в меншій мірі Італія зуміли висунутися на перший план в європейській політиці.

 

Решта держав були змушені поступитися їм місцем:Франція частково втратила свій міжнародний авторитет внаслідок невдач Наполеона III і особливо поразки у війні 1870-1871 рр. Могутність Росії було підірвано Кримською війною, а також її загальною економічною і технічною слабкістю. Після поразки у війні 1866 р. і від колишньої величі Австрії залишилися одні спогади.

 

Значно зросла могутність Великобританії. Але її вплив зменшився. Після закінчення Кримської війни 1853 – 1856 рр. вона втратила інтерес до європейських справ і перейшла до політики т.зв. «блискучої ізоляції» - відмовляється від участі у війнах і воєнних союзах на континенті Європи. Мало значення також і те, що В. стала приділяти явно більше уваги колоніальній політиці. У другій половині XIX ст. вона була поглинена реформами управління своєю колоніальною імперією, найбільшою у світі. Та й взагалі В. влаштовувала склалася на континенті Європи розстановка сил. Особливо вона була задоволена ослабленням позицій Франції та Росії, яких в XIX ст. вважала своїми головними суперниками на міжнародній арені.

 

Однією із головних причин було і посилення нерівномірності економічного розвитку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. З 1870-х рр. прискореними темпами йшов процес становлення монополістичної стадії капіталізму. Це не могло не вплинути на характер розвитку МВ. У зовнішній політиці великих держав з'явилися нові соціально-економічні мотиви. І хоча за формою своєю зовнішня політика, міждержавні суперечності і конфлікти залишалися такими ж, як і в епоху вільного капіталізму, їх економічний і соціальний зміст істотним чином змінювався.

Основні риси

• Нагнітання гонки озброєнь.

• Боротьба за переділ поділеного світу (локальні війни).

• Загострення відносин між країнами Антанти і Троїстого союзу.