Характеризуйте джерела з історії первісності та стародавнього Сходу.

Характеризуйте джерела з історії первісності та стародавнього Сходу.

Історія первісного суспільства висвітлює початковий етап становлення і розвитку людини і суспільства, який завершується виникненням стародавніх цивілізацій це найбільший період всесвітної історії (майже в 600 разів перевищує всі наступні періоди історичного розвитку взяті разом). Історичні джерела у процесі діяльності людини, що дозволяє вивчити минуле людського суспільства і відображає історичний розвиток. Джерела класифікуються за різними ознаками (речові, усні, етнографічні явища мови тощо). Джерела первісної історії: археологічні – матеріальні предмети людської діяльності; етнографічні – (етно – плем’я, народ, логос – слово вчення); походження народів – вивчає апополітейні первісні суспісьства (АПС) (від до і цивілізація) – первісні суспільства, що існували до виникнення цивілізацій та синполітейні первісні суспільства (СПС) (від “syp”- існуючий одночасно та “posytheon”) цивілізація, первісні суспільства, що продовжували існувати разом з цивілізаціями антропологічні (від грец. “антропус” лудина “логос“ наука вчення) вперше термін вжив в IV ст. Аристотель – вивчають проблему походження людини як біологічної. Писемні – опис синполітейних суспільств стародавніми цивілізаціями мовознавство, глото хронологія – від (від грец. “мова” та хронологія – розподіл лексикології, що вивчає темпи мовних змін, щоб визначити ступінь давності виникнення окремих систем і моделей одонтологія (від грец. “зуб” і наука – розподіл морфології, що вивчає зуби сучасних і вимерлих тварин. Остеологія (від грец. “кістка”, наука - розділ антропології, що вивчає будову кісток у давньої та сучасної людини). Топоніміка – (від грец. “місце”, місцевість і ім’я) – розподіл мовознавства, що вивчає властивості географічних наук. Геологія комплекс наук, про будову й розвиток Землі. Палеоклінтологія – вивчає кліматичні умови життя в минулі періоди та ін. Історія Стародавнього Сходу вивчає виникнення і формування перших в історії людства цивілізації.

Тут головними є: - речові джерела – рештки давніх поселень, житель, будівель, знаряддя праці, побуту, зброя, прикрас. Писемні – документи законодавства, свідчення безпосередніх учасників, релігійні тексти, наприкдад Авеста – священа книга іранської релігії, Ригведа – веда гімнів, Закони – Хаммурапі, закони Ману. /старод. Індія/

Етнографічні – отримані внаслідок досліджень побуту і звичаїв сучасних народів, які живуть первісним життям.

 

Проаналізуйте Закони Хаммурапі про життя, соціальні відносини. Права та обов'язки населення Вавилонського царства.

Хаммрапі (1728 – 1686 до н.е) шостий цар першої Вавілонської держави. Найбільший збірник законів, який зберігся, має вступ, основну частину, 282 статті та заключння. Висічений на камені, знайшли франзузькі археологи у 1901 року під час розкопок міста Сузи.

Закони свідчать про розвиток землеробства, садівництва, скотарства, чисельних ремесел внутрішної і зовнішної торгівлі. В Законі 4 ст. свідчить про відповідальність землероба за збереження зрошувальної системи на своїй ділянці. В разі їх прориву він повинен був відшкодувати збитки.

Декілька статей стосується скотарства (дрібний рогатий скот, віслюки для праці на полі, перевезень тощо). Статті згадують ремісників; будівельників кораблів будинків, столяра, плотника, камнеріза, ткача, коваля, шкірника, партного, лікарі, ветеренари, трактирщики, цирульники. Закони встановлювали тверді розцінки та відповідальність за зроблену роботу. Стаття 229 – вказувала, якщо будинок обвалився – будівельник повинен бути страчений, стат. 218 – за невдалу операцію лікарю відрубували руку.

В законі громадяни поділяються за своїм майновим станом вільна людина назив. “авелум ” – людина, Стат. 202 вказує на вище положення, нижче положення “вардум ” – раб “мушкенум ” – “той хто схиляється” - кат. залежні людини. Захищалося право власності, регламенту, велись питання боргу.

Вводився принцип “таліона” – рівної відповідальності “око за око, зуб за зуб”. Регулювались питання примусового рабства.

Закон – пам’ятка рабовласницького права. Його норми разом з тим враховували звичаєве право. Земля як об’єкт власності була 2 – х видів: державна (царська, храмова) і общинна. Особливий статус мали земельні наділи, які надавались воїнам за службу – “ільк” Земля, веда вважалися власністю царя або общини. Порядок користування визначалась органами управління. Захищали селянина – общиннека, який попав в залежність від лихваря. Окрема стаття захищала боржника від втрати ділянки внаслідок неврожаю. Закон оберігав власника від не добросовісного покупця.

Закон забороняв втручання чинновників в земнльні стосунки общини. Закон реголював шлюбно – сімейні відносини (шлюб кваліфікувався як угода купівлі – продажу). Жінка мала певні права: розпоряжатися посагом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством тощо.

Таким чинном, Законни Хамурапі: 1) кодифікація звичаєвого та дієвого права; 2) збірник “благих намірів”; моральних приписів і настанов; 3) Звіт Хаммурапі богам.

Параграф 1 -5 принципи правосуддя, 6 – 25 охорона власності царя, храмів, царських людей, общинників; 26 – 41 службові наділи; 42 – 50 операціями з нерухомістю; 50 – 126- комерційна діяльність ліквідована; 127 – 195 – сімейно право; 196 – 214 – умисні і неумисні тілесні пошкодження.,

 

Проаналізуйте культурний розвиток Вавилону та Ассирії (релігія, ідеологія, міфологія, писемність, мистецтво, побут. Звичаї та традиції).

Релігія: Многобожество. Положення верховного бога у вавілонському пантеоні займав син Еа – бог грози, символ планети Юпітера, покровитель Вавілона. Мардук – “царь богів”. В ассирійському пантеоні провідна роль була відведена богу війни, головному племенному божеству – Ашшуру. Зберігались елементи тотеміських уявлень, починалось “дерево житяя”, “ дерево істини” Бога все зображували з риб’ячим хвостом або у вигряді черепахи. Мардук – у увигляді дракона. Зберігав значення культ предків. Праотець богів - Ан (Ану) почитась покровилелі громади (іль – бітті). Будинку (шеду та ламассу). Царпаніт дружина Мардука, Думузі – бог, який помирає і воскрешається.

Міфологія: міф про створення світу. В якості Бога – творця виступає покровитель міста – Мардук, а старим Богом відводиться другорядна роль. Праматерь Тіамат (море). Ніхто не вийшов з нею на бій крім Мардука, він розсік її на дві частини і створив небо з зірками та світилами де живе Бог – Ану, а з іншої землю поділиви на добу між двома Богами Сином (Луной) та Шаманим (Сонцем). Цариця підземного царства Ерешкігаль, яка написала 60 хвороб Іштар.

Міфи про золотий вік людства райське життя на о. Дильмун (Тильмун). Цікаві фрагменти міфів про боротьбу людей з Богами міф ‘про всесвітній потоп”. (2400 р. до н. е. – кольорове скло; 2300 р. до.н.е – перша професійна армія, 2500р. календар винайшли пиво).

Писемність: клинопис, писали на глиняних табличках бібліотека Ашшурбанапала 20 тис. глиняних табличок.

Наука: гороскоп, знаки зодіаку, 7-ми денний тиждень, розділ 24 години, година – 60 хвилив, хвилина – 60 секунд. Колона 360 градусів. Обчислювали відсотки, дробувати кв. дробінь, вимірювати площу геометричних фігур, географія, картографія. “Карта світу” – Коло оточене океаном з центром у Вавілоні.

Освіта школи на поч. 3 тис. до. н. е. “будинок табличок” учитель, “батьком будинку табличок” учнів “ синами будинок табличок” навчалися тільки хлопці: літературу, мову, граматику, математику, астрономію, медицина.

Література: “ Поема про Гільгамеша”, поема “Політ Етани на небо” – герой на ім’я Етана на орлі літав на небо.

Архітектура: рельєф, дворові храми зіккурати. Рельєфи палацу Ашшурба – напало крилате божество з головою орла (дворець в Німруді), статуя шеду (духа охоронця) “Висячі сади Саміраміди. Ідеологія – виходила з того, що все створено Богом, будь – яке відхилення від соціальних правил “ ме” і “парсу" розцінювались як порушення божественної волі. Масові зібрання з нагоди свят. (ВАВІЛОНСЬКА ВЕЖА).

Звичаї та традиції закріплені у “Вавілонській Теодиції” – багатий має бути благочестлевим, бідні – смиренні слухняні, воїни хоробрі, крамарі чесні. Джерело: “Безвинний страждалець” - розповідало про долю грішників нечестив.

Початок

• Завершенню об’єднання Франції заважало те, що англій­ський король залишався володарем частини Аквітанії (герцогства Гасконь) на південному заході країни.

• Суперництво Англії та Франції за контроль над багатою Фландрією.

Причини

• Претензії англійського короля Едуарда III як законного спадкоємця по лінії своєї матері на французький престол після смерті останнього короля з династії Капетингів.

• Заява французького короля Філіппа VI Довгого з династії Валуа в 1337 р., що він забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до свого домену.

Привід

• Після захоплення Філіппом VI Довгим Аквітанії (1337 р.) англійський король розпочав війну за свою спадщину.

Учасники

• На боці Англії виступали Священна Римська імперія, Фландрія, Арагон і Португалія.

• На боці Франції виступали Кастилія, Шотландія і Папа Римський.

Періоди

• І період (1337—1360 рр.). Військова перевага Англії. Пояснювалася перш за все перевагами військової органі­зації і тактики англійців. Основні битви: морська битва біля Слейсу (1340 р.), битва при Кресі (1346 р.), битва під Пуатьє (1356 р.). Усі завершилися перемогою англійців.

II період (1360—1410 рр.). Французи змінили тактику: ухиляючись від великих битв, здійснювали раптові на­ пади на англійців. Проте досягти вирішальної перемоги Франція не могла через нестачу ресурсів і запеклий опір англійців. Війна набула затяжного і малорезультативного характеру. У Франції спалахнула жорстока боротьба за владу, яка набула форми громадянської війни. її учасни­ки намагалися залучити на свій бік англійців.

• III період (1414—1453 рр.). Вирішальна перевага англійців дозволила їм разом із союзниками-бургундцями на 1429 р. захопити північну і південно-західну Францію. Із 1429 р. французи, спираючись на патріотичне піднесення народу, розпочали поступово відвойовувати втрачені землі.

Завершення

19 жовтня 1453 р. — день узяття французами Бордо — вва­жається датою закінчення Столітньої війни. Англія програла війну. Проте, оскільки мирної угоди між Англією і Францією укладено не було, обидві сторони не вважали війну завершеною.

Наслідки

У Франції в результаті фактичної перемоги у війні суттє­во зміцнила свої позиції династія Валуа. Зміцніла королівська влада, король запровадив нові податки для утримання постійної армії. Англія змушена була відмовитися від спроб відновити свої володіння у Франції, якими вони були за доби Генріха II План- тагенета. Поразка у війні викликала незадоволення правлячою династією Ланкастерів, яке переросло у громадянську війну Чер­воної (емблема Ланкастерів) та Білої (емблема Йорків) троянд. В обох країнах війна спричинила посилення почуття національ­ної єдності. Французи й англійці усвідомили, що вони є народа­ми з власними традиціями, мовами і територіями заселення.

 

0. Проаналізуйте передумови, етапи на наслідки Англійської буржуазної революції.

Англійська революція

 

Англ.. рев-я XVII ст..- соц.-екон.. переворот, який відбувся в 1640-1660-х рр.., супроводжувався громадянськими війнами, стратою короля Карла І (1649), проголошенням республіки і завершенням встановленням в Англії парламентської монархії.

Передумови: розвиток буржуазних відносин, які уповільнювались феодальними порядками; ідеологічна – зростання в країні прихильників реформації – пуританізму (пурус - чистий), які виступали до доведення реформ до кінця. За очищення англіканської церкви від залишків католицизму. Політичні – конфлікт між королем та парламентом розпочався від приходу Якова І стюарта (1603-1625) іпродовжувався за Карла І (1625-1649)

Причини: 1) Незадоволення каліт-підпр.. екон.. політикою. 2) Захист стюартами англ.. церкви і переслідування пуритан. 3) Загострення конфлікту між парламентом і королем із-за внут..(податки) та зов..політики. Привід 5 травня 1640р. скликаний після 11-річної перерви парламент був розпущений. Опозиція скликання нового парламенту «Довгого»(листоп.. 1640 до 1653)

Періоди: 1640-1642рр. – мирний, конституційний. Прийняття важливих законів, які король відмовився підтвердити

1642-1648рр. – період громадянських війн. (1-а 1642-1646 і 2-га 1648)

1649-1653 рр. період Індепендентської республіки. Січень 1649р. – страта короля, походи в Ірландію 1649- 1652рр. Шотландію – 1650-1652.

1653-1659 Протекторат Кромвеля, його сина Вічарда.

1659- 1660рр. – Диктатура генерала Монка та відновлення монархії стюартів.

Наслідки В ході революції: створено армію нового зразка, 1653 – прийняття Конституції «Орудіє управління», встановлення протекторату, який поєднував аристократичні (Держ.. рада) демократичні (обраний парламент) і монархічні (влада протектора принципи).

 

Економічна сфера

• Промислова революція, яка розпочалася в Англії, посту­пово поширювалася Європою із заходу на схід.

• В умовах вільної конкуренції економічний розвиток був нестабільним: періоди економічного піднесення чергува­лися з економічними кризами.

• Відбувалися структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер на перше місце стала виходити промисловість.

• З’явилися нові галузі економіки: машинобудування, електроенергетика, хімічна та електротехнічна промисло­вість.

• Було винайдено нові види транспорту (залізничний і авто­мобільний), засоби зв’язку (телеграф і телефон).

• Заміна ручної праці машинною, м’язової енергії людини і тварин — енергією, отримуваною від спалювання вугіл­ля і нафти, спричинили різке зростання продуктивності праці.

• Прискорилися темпи економічного розвитку. Проте вони були неоднаковими і суттєво відрізнялися в різних краї­нах Європи.

• Промислова революція мала великий вплив на розвиток торгівлі. Завершилося формування світового ринку.

• Чільне місце у світовій торгівлі посіли відносно дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового спо­живача.

Соціальна сфера

• Важкі умови праці й соціальна незахищеність найманих робітників негативно впливали на стабільність суспіль­ства. Боротьба робітників за свої права стала важливим чинником суспільного життя.

Суспільство європейських країн набуло характеру інду­стріального. Руйнувалася традиційна станова система по­ділу суспільства. Місце людини в суспільстві визначалося тим, чого вона досягла завдяки власній заповзятливості.

Політична сфера

• Визначальний вплив на політичне життя держав конти­нентальної Європи мала Велика французька революція кінця XVIII ст. Політичний розвиток країн відбувався двома різними напрямками: шляхом реформ або шляхом революції.

• Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову.

• Виникли політичні партії, що об’єднували прихильників певних суспільних ідеалів, з метою здобуття влади закон­ним шляхом через вибори.

• Сформувалися нові напрямки суспільно-політичної дум­ки — лібералізм, консерватизм і соціалізм.

XIX ст. стало добою виникнення націоналізму, прихиль­ники якого вели боротьбу за досягнення національної не­залежності й створення власних національних держав.

 

Причини революції

1Абсолютизм стримував розвиток суспільства.

2«Старий порядок» не відповідав суспільним потребам.

3Католицька церква не відповідала потребам суспільства.

4Банкрутство держави — величезні борги та неспроможність їх повернути. 5Економічна, політична та суспільна криза й неспроможність влади впливати на ситуацію.

6Бажання буржуазії отримати політичні права та впливати на владу

Етапи

1) 1789—1794

Від початку роботи Генеральних штатів до страти Максиміліана Робесп'єра та його прихильників. У цей час було прийнято дві конституції. У липні 1789 року розпочались повстання. У Парижі міська біднота, пізніше названі сенкюлотами, почала грабувати визначні місця. Спочатку Будинок Інвалідів. Потім вони взяли в облогу королівську в'язницю Бастилію. Через три дні воїни фортеці здалися. Людовік вимушений був скликати Генеральні штати. Під час скликання штатів було вирішено збільшити податки. Однак це не привело до змін на краще. Франція була на межі голоду. Втративши будь-яку надію на порятунок Франції, Людовік вирішив втекти за кордон. Однак його вчасно зловили, і якобінці дали наказ його гільйотинувати.

У цей період у Франції було чотири політичні партії: фельяни (були за конституційну монархію), жирондисти (конституційні радикали), якобінці (радикальні демократи) і роялісти (були за абсолютну монархію).

2) 1794—1799

Від страти Робесп'єра до приходу до влади Наполеона Бонапарта. У цей час країною керувала Директорія.

1799—1804

3) Від приходу Наполеона до влади до відновлення монархії після проголошення 1804 року Французької імперії.

Наслідки

Волюнтаристська політика Комітету громадського порятунку дозволила врятувати республіку. З кінця вересня 1793 року революційна армія почала здобувати перемоги над першою коаліцією, що відкинули її сили до кордонів країни. Повстання федералістів швидко захлинулося за винятком Тулона, де роялісти захопили контроль над містом і передали його англійцям.

У Вандеї республіканські війська завдали важкої поразки католицькій армії у битві при Шоле. Частина вандейської армії відійшла на північ і спробувала захопити порт Ґранвіль у Котантені. Спроба зайшла в глухий кут, але засвідчила силу й рішучість контрреволюціонерів. Озброєні селянські загони продовжували бродити заходом Франції. Вони отримали назву шуанів. Репресії у Вандеї були жахливими. Від грудня 1793 року до лютого 1794 року уповноважений Жан-Батіст Карр'є звелів стратити у Нанті тисячі людей. Повішення й колективні розстріли мали характер зловісних святкувань. У Анже було страчено біля 2000 жінок. Загони під командуванням Тюро спалювали села й винищували їх жителів, не розбираючись хто із них заколотник.

У всій республіці проводилися заходи по дехристіанізації, спонтанні або започатковані уповноваженими. Статуї, хрести й дзвінниці зносили заради принципу рівності. 5 жовтня 1793 року Зібрання прийняло республіканський календар. Відтоді переслідувалася навіть конституційна церква. Санкюлоти та еберисти встановили культ жертв революції. 10 листопада у Соборі Паризької Богоматері відзначили свято розуму. Після церемонії еберисти пішли до зали Зібрання і влаштували там свято. Робесп'єр, який бачив у ньому тільки маскарад, виступив із протестом і вимогою відновлення порядку.

1. Визначте особливості процесу об’єднання Італії в ХІХ ст., його етапи і наслідки.

Передумови

• Поширення в Європі поглядів на націю як носія і першо­джерело державного суверенітету.

• Закріплення політичної роздробленості Італії країнами — засновницями Віденської системи міжнародних відносин.

Причини

• Пробудження національної свідомості італійців і розгор­тання національно-визвольного руху.

• Перетворення політичної роздробленості на головну пере­шкоду для економічного розвитку Італії.

Завдання

• Звільнити північно-східну частину Італії від австрійсько­го панування.

• Створити власну національну незалежну державу.

Основні етапи боротьби

• 20 — 30-ті рр. XIX ст. Розгортання революційної бороть­би. Революції і повстання відбулися в Неаполі, П’ємонті, Пармі, Модені та Папській державі. Були придушені за­вдяки австрійській інтервенції.

• 1839 — 1847 рр. Активізація діяльності поміркованих лібе­ралів, які закликали до об’єднання Італії зверху, без ре­волюцій, шляхом реформ і за згодою монархів.

• 1848—1849 рр. Революції в італійських державах. Зазнали поразки через австрійську інтервенцію і зраду італійських монархів.

 

• 1850—1861 рр. Набуття Сардинським королівством, яке стало найміцнішим серед італійських держав, ролі центру боротьби за об’єднання Італії.

Результати '

• 1861 р. Створення Італійського королівства.

• 1870 р. Об’єднання країни завершилося приєднанням Риму до Італійського королівства.

Історичне значення

• Поява на політичній карті Європи національної держави італійського народу.

• Створення сприятливих умов для розвитку італійського народу в межах власної держави.

 

2. Визначте причини, основні події та наслідки процесу об’єднання Німеччини в ХІХ ст.

Передумови

• У Європі набула поширення ідея про необхідність здобуття національної незалежності й створення національних держав бездержавними народами.

 

• За результатами Віденського конгресу питання об’єднання Німеччини в єдину державу залишилося нерозв’язаним.

Причини

• Поява серед різних верств населення прихильників реалізації національної ідеї і створення національної німецької держави.

• Невідкладна потреба досягнення економічної та політичної єдності для подальшого розвитку Німеччини.

Концепції об’єднання

• Великонімецька. Передбачала утворення Великої Німеччини, що мала включати Австрійську імперію.

• Малонімецька. Виключала Австрію зі складу Німеччини і виступала за об’єднання німецьких земель навколо Пруссії.

Основні етапи боротьби

• 1800—1830 рр. Оформлення німецької національної ідеї у працях німецьких мислителів (Фіхте, Гердер, Гегель). Виникнення у студентському середовищі перших націоналістичних молодіжних організацій.

• ЗО—40-ті рр. XIX ст. Поширення німецької національної ідеї серед широких верств населення Німеччини.

• 1848—1849 рр. Революції в німецьких державах. Завершилися поразкою. Об’єднання Німеччини парламентським шляхом, через волевиявлення німців, виявилося неможливим.

• 50-ті рр. XIX ст. Боротьба між Пруссією та Австрією за право об’єднати німецькі держави під своєю зверхністю. Завершилася перемогою Пруссії.

• 1862—1871 рр. Об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», здійснене прусським -канцлером Отто фон Бісмарком.

Результат

• 18 січня 1871 р. Проголошення створення Німецької імпе­рії. Завершення об’єднання Німеччини.

Історичне значення

• Об’єднана Німеччина стала однією з найміцніших і най- впливовіших країн Європи.

У результаті завершення об’єднання виникла Німецька імперія, яка стала новим центром сил у Європі.

3. Проаналізуйте основні тенденції міжнародних відносин 1871-1914 рр.

У 70-тірр. XIX ст. в цілому завершився бурхливий період історії МВ, який супроводжувався підйомом національних рухів і спалахами національних воєн. Почалася мирна смуга розвитку. Війни не порушували спокій Європи протягом майже половини століття - аж до ПСВ. Рідкісні збройні конфлікти мали місце в цей час тільки на Балканському півострові.

 

Національні війни 50-х – початку 70-х рр. XIX ст. помітно змінили вигляд Європи. Насамперед, відбулися зміни в складі основних держав. До цих воєн визначальний вплив на європейську політику робили Австрія, Росія, Франція, Великобританія і Пруссія. Тепер місце Пруссії зайняла Німецька імперія. Крім неї на роль однієї з провідних держав Європи стала претендувати Італія.

І. Але головне, змінилося співвідношення в силах основних держав:

завдяки своїм перемогам в національних війнах, Німеччина і в меншій мірі Італія зуміли висунутися на перший план в європейській політиці.

 

Решта держав були змушені поступитися їм місцем:Франція частково втратила свій міжнародний авторитет внаслідок невдач Наполеона III і особливо поразки у війні 1870-1871 рр. Могутність Росії було підірвано Кримською війною, а також її загальною економічною і технічною слабкістю. Після поразки у війні 1866 р. і від колишньої величі Австрії залишилися одні спогади.

 

Значно зросла могутність Великобританії. Але її вплив зменшився. Після закінчення Кримської війни 1853 – 1856 рр. вона втратила інтерес до європейських справ і перейшла до політики т.зв. «блискучої ізоляції» - відмовляється від участі у війнах і воєнних союзах на континенті Європи. Мало значення також і те, що В. стала приділяти явно більше уваги колоніальній політиці. У другій половині XIX ст. вона була поглинена реформами управління своєю колоніальною імперією, найбільшою у світі. Та й взагалі В. влаштовувала склалася на континенті Європи розстановка сил. Особливо вона була задоволена ослабленням позицій Франції та Росії, яких в XIX ст. вважала своїми головними суперниками на міжнародній арені.

 

Однією із головних причин було і посилення нерівномірності економічного розвитку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. З 1870-х рр. прискореними темпами йшов процес становлення монополістичної стадії капіталізму. Це не могло не вплинути на характер розвитку МВ. У зовнішній політиці великих держав з'явилися нові соціально-економічні мотиви. І хоча за формою своєю зовнішня політика, міждержавні суперечності і конфлікти залишалися такими ж, як і в епоху вільного капіталізму, їх економічний і соціальний зміст істотним чином змінювався.

Основні риси

• Нагнітання гонки озброєнь.

• Боротьба за переділ поділеного світу (локальні війни).

• Загострення відносин між країнами Антанти і Троїстого союзу.

Етап Листопадова революція

Причини

• Виснаження Німеччини тривалою війною. Поразка ні­мецької армії на фронтах.

• Відсутність реальних демократичних прав і свобод.

• Дискредитація влади імператора.

• Революційні події в Росії.

• Загострення соціальних проблем. Масове невдоволення населення.

• Антивоєнні виступи.

Привід

Спроба німецького командування кинути свій флот в остан­ній бій, аби домогтися вигідних умов перемир’я.

Початок революції

• З листопада 1918 р. — повстання моряків у Кілі.

• 9 листопада 1918 р. — зречення престолу і втеча до Голландії Вільгельма II.

• Проголошення Німеччини республікою.

Основні події

• 8 — 12 січня 1919 р. Придушення спроби Комуністичної партії Німеччини («Спартаківці») (утворена ЗО грудня 1918 р.) захопити владу.

•19 січня 1919 р. Вибори до Установчих зборів.

• 6 лютого — 31 липня 1919 р. Робота Установчих зборів у Веймарі.

• 31 липня 1919 р. Прийняття Конституції Німеччини. Конституціонування Веймарської республіки.

Результати і наслідки

• Повалення монархії, установлення республіки. Проголо­шення демократичних прав і свобод. Прийняття консти­туції.

• Установлення нетривалого союзу між соціал-демократами і воєнною елітою.

• Вихід Німеччини з війни і підписання Версальського миру.

• Придушення спроби здійснення соціалістичної революції і встановлення радянської влади.

• Розкол у робітничому русі: КПН і СДПН.

Етап

Передумови

Після Австро-Пруської війни 1866 домінуюча роль у процесі об'єднання німецьких земель остаточно перейшла до Королівства Пруссія. У 1867 році був створений Північнонімецький союз, який об'єднав усі німецькі землі на північ від Майна. Канцлером Союзу був Отто фон Бісмарк. Він прагнув долучити до лав Союзу південно-німецькі держави, які під час війни виступали на боці Австро-Угорщини, і тим самим завершити процес об'єднання Німеччини.

У Франції в той час панував імператор Наполеон ІІІ, племіник великого Наполеона Бонапарта. Друга Імперія прагнула зберегти свою гегемонію у континентальній Європі, і тому намагалася протидіяти планам Бісмарка. Також Наполеон ІІІ бачив у війні спосіб подолати наростаючі протиріччя всередині держави. Ще однією з причин були спірні землі на західному березі Рейну, які мали великий промисловий потенціал.

Привід для початку війни

У травні 1870 між Французькою імперією й Королівством Пруссія розгорівся дипломатичний конфлікт, кульмінацією якого стала Емська депеша. Іспанські ліберали запропонували родичеві пруського короля Вільгельма німецькому принцові Леопольду Гогенцоллерн-Зигмаринену зайняти вакантний іспанський престол. Це викликало невдоволення Французької імперії. Принц Леопольд спочатку відповів згодою, але потім, під впливом Вільгельма, що не бажав ускладнень, відмовився. Французький уряд, бажаючи загострити ситуацію, зажадав від Королівства Пруссія гарантій на майбутнє. Цю умову під час переговорів у Бад-Емсі французький посол граф Бенедетті передав королю Вільгельму. Послання з інформацією про хід переговорів було надіслане Бісмарку, який його опублікував, внісши в нього свої

зміни. В результаті цього німці почали вважати, що французи образили їхнього короля, а французи навпаки — що образили їхнього посла.

Результати війни

За нею Французька республіка втрачала весь Ельзас (за винятком Бєльфору), більшу частину Лотарингії (разом із Мецем). Також на Французьку республіку було накладено контрибуцію у розмірі 5 млрд франків. Щодо Королівства Пруссія, то ще в листопаді 1870 до Північно-Німецького Союзу приєднались південно-німецьки держави. А у січні 1871 року була проголошена Німецька Імперія, яка зайняла домінуючу позицію у Європі.

 

Втрати сторін становили близько 50 тисяч вбитими у німців та 140 тисяч вбитими у французів. Також були великі втрати серед цивільного населення, особливо у Парижі.

 

Франкфуртський мир сформував політичну систему в Європі на наступні 40 років. В той же час французьке суспільство вважало умови миру ганебними, прагнуло до перегляду умов та повернення собі своїх історичних земель. Це протиріччя і стало однією з причин Першої Світової Війни.

 

9. З’ясуйте причини, характер та наслідки Першої світової війни.

Перша світова війна (1914—1918 рр

Привід до війни

Австро-сербський конфлікт (убивство 28 червня 1914 р. у Сараєві наступника австрійського та угорського престолів ерцгерцога Франца Фердинанда).

 

Причини революції

• Протиріччя між відсталою політичною надбудовою (само­державством) та новими суспільно-економічними відноси­нами.

• Протиріччя між працею і капіталом.

• Нерозв’язане аграрне питання (існування поміщицького господарства, безземелля значної частини селян).

• Нерозв’язане національне питання.

• Загострення усіх проблем Російської імперії внаслідок не­вдалої участі в Першій світовій війні.

Завдання революції

• Ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії.

• Створення умов для вільного розвитку ринкових відно­син.

• Розв’язання аграрного питання.

• Демократизація суспільно-політичного життя країни.

• Гарантія захисту соціальних прав трудящих..

• Забезпечення вільного розвитку націй на території Росії.

• Вихід Росії з війни.

Періодизація революції

• 23 лютого — 3 березня 1917 р. Повалення монархії.

• Березень — липень 1917 р. Двовладдя.

• Липень — жовтень 1917 р. Революційна криза.

• Жовтень 1917 — червень 1918 р. Установлення диктатури більшовиків.

Червень 1918 — березень 1921 р. Громадянська війна

 

10. Проаналізуйте внутрішню та зовнішню політику М. Тетчер у Великобританії.

Тетчеризм — політика консервативного правління Великої Британії у 1979—1990 рр., тісно пов’язана із соціально-економічними поняттями неолібералізму та «шокової терапії». М. Тетчер — перша в британській історії жінка — прем’єр-міністр.

Програма дій

■приборкання інфляції. Скорочення податків.

■максимальна свобода приватного підприємництва.

■Денаціоналізація промисловості.

■ скорочення соціальних програм.

■ обмеження права профспілок на проведення страйків.

■ Підтримка приватних освіти та охорони здоров’я.

■ Дійськово-політичне та економічне співробітництво зі США та НАТО.

Результати та наслідки

■ високі темпи економічного зростання.

■модернізація традиційних і розвиток нових науко-містких галузей.

■ Дездефіцитний бюджет, низькі темпи інфляції.

■ зниження безробіття.

■ збільшення плати за комунальні послуги та транспорт.

■ зростання військових витрат.

 

Позитивні результати

• Подолання кризових явищ, покращання економічної кон’юнктури.

• Високі темпи економічного зростання.

• Приплив закордонних інвестицій.

• Структурні зміни в економіці на основі наукоємких тех­нологій. Модернізація традиційних галузей промисловос­ті: суднобудівної, металургійної, вугледобувної.

• Скорочення державного сектору, підвищення його рента­бельності.

• Низькі темпи інфляції. Бездефіцитний бюджет.

• Більшість англійців стали власниками нерухомості.

• Пожвавилась економічна активність населення. Зменши­лось безробіття.

Негативні наслідки

• Збільшення плати за комунальні послуги та транспорт.

• Широкий страйковий рух.

• Зростання воєнних витрат.

Безробіття, зумовлене структурними змінами в економіці.

Промисловість

• Утворення раднаргоспів.

• Стимулювання впровадження нових методів управління.

• Зміна нормативів в оплаті праці.

Сільське господарство

• Зменшення планових показників.

• Запровадження авансування праці колгоспників.

• Засудження практики існування слабких господарств за рахунок міцних.

• Допомога міста селу.

• Освоєння цілинних і перелогових земель.

• Стимулювання розвитку тваринництва.

• Створення відгодівельних комплексів.

• Масове запровадження посівів кукурудзи.

• Укрупнення колгоспів. Перетворення колгоспів на радгоспи. Ліквідація «неперспективних» сіл.

• Паспортизація селян.

Управління

• Колективні принципи керівництва.

• Децентралізація управління економікою. Ліквідація галузевого принципу управління економікою.

• Часткове скорочення державного і партійного апарату.

• Зміцнення ролі партії.

• Надання більших прав місцевим органам влади і союзним республікам

1964—1985 рр. «Застій».

І етап (1965—1970 рр.). Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (рефор­ми О. Косигіна).

II етап (1970—1982 рр.). Наростання кризи, «консерва­ція» існуючої в СРСР системи.

III етап (1982—1985 рр.). Зміни в партійному керівни­цтві. Усвідомлення кризового стану радянського суспіль­ства.

Спеціалізовані установи ООН

Міжнародна організація праці (МОП)

Всесвітня організація