Походження та розселення словян

Походження та розселення словян

Слов’яни належать до індо європейських народів, батьківщиною яких вчені визнають різні райони Європи та Азії. Якщо археологи появу слов’ян на історичній арені простежують із ІІ-І тисячоліття до н. е., то у писемних джерелах слов’яни згадуються значно пізніше - лише у І-ІІ ст. н.е. у працях римських та грецьких вчених (Пліній Старший, Тацит, Птоломей та інші) під ім’ям венеди (венети, венти і т.п.). За даними сучасної археології, процес утворення проукраїнського етносу відбувався за такою схемою: в V – VII ст.. носії пеньківської культури (анти) та празької (склавини) вирушили в південному напрямку. Анти – на Балкани, а згодом на Ельбу. Склавини не пішли так далеко. Їхні нащадки утворили в VIII-Х ст. між Дніпром,Дністром і Західним Бугом нові етнічні угруповання. Внаслідок Великого переселення народів ІV—VII ст. на великій території Східної Європи виникли три групи слов'янських племен: західна, південна і східна. Сх.слов’янські племена, що з них повстав укр. народ: деревляни, що жили поміж Горинню, Прип’яттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпінню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, на нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случчю, в нин. Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нин. Галичині, тиверці — поміж Бугом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Бугом. У нинішній Галичині жили хорвати.Природно-кліматичні умови сприяли формуванню розвинутого господарства слов'ян. Такі умови відіграли помітну роль в розвитку економіки стародавніх слов'ян. Археологічні розвідки поселень говорять про те, що основним заняттям східних слов'ян в II-V ст. було землеробство. У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення.

20.Кирило-Мефодієвське това риство

У 1846р. у Києві виникла таємна організація української інтелігенції. Засновниками братства були історик М.Костомаров, канцелярист М.Гулак і студент В.Білозерський. Братство нараховувало 12 членів, до ноього входив геній українського народу – Тарас Шевченко. Програма братства передбачала визволення слов’ян від самодержавного гніту та об'єднання їх в одну рівноправну федеративну державу – Річ Посполиту. Україна, Київ бачились братчикам як центр слов'янського світу. У тактичному плані між членами братства існували розходження: Костомаров і Куліш вважали найкращим шлях поступових реформ, а Гулак і Шевченко – шлях революції й повалення царизму. У 1847р. братство було розгромлено, а його членів суворо покарано. Шевченка, зокрема, віддано у солдати на 10 років.

Значення братства: Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму українського національно-визвольного руху.

Рух опору в часи другої світової

Організація руху опору в Україні у 1941—1942 рр. була пов'язана з величезними труднощами. Концепція війни «малою кров'ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала діяльності партизанських загонів та створення належної людської, збройної та матеріальної бази для функціонування в умовах окупації.Частина червоноармійців, які не потрапили в полон у 1941 році, а відстали від своїх частин, осідали у селах під різними легендами. У багатьох випадках це був командний склад Червоної Армії, найбільш підготований до ведення активної боротьби проти загарбників. Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу було скинуто на парашутах розвідників Червоної армії. До цих загонів приєднались також групи радянських військ, які прорвались з оточення на схід від Києва у вересні 1941.Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло, потрапило в табори смерті або змушено було зректися боротьби. На території Західної України, де закріпилася ОУН, дії радянських партизан не мали належної народної підтримки, хоча в радянських партизанських загонах, що діяли на цій території, звичайно були й місцеві жителі.10 000 німців, їхніх союзників і колабораціоністів убили радянські партизани в Українській РСР упродовж 1941—1944 років. Такі приблизні дані на основі аналізу архівних документів наводить російський історик Олександр Гогун у монографії «Сталинскиекоммандос», виданій у Москві. Додає, що від половини до двох третин цих убитих становили українці.

 

Соціально-економічний розвиток Київської русі

У XІ – першій полови ні XII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення.Основну верству населення Русі становили вільні селяни-смерди й напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи (челядь), яких в Руській державі було небагато. Міщани займалися головним чином торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звичайно власники великих земельних маєтків, і княжа дружина.Володимир Мономах чимало зробив для впровадження в Київський державі пошанування права, законів. Він скликав при собі Раду, що складалася з тисяцьких людей своєї дружини, яка прийняла ряд соціально-економічних законів (важливим був закон про холопів, за яким визначились три випадки, коли людина ставала ним; заборонялося віддавати в холопи за борги). Була встановлена юридична рівноправність між заміжньою жінкою та чоловіком, підвищено роль княжого суду. Важливим політичним документом стало укладене Володимиром Мономахом «Поучення дітям», в засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель, викладено поради по управлінню державою.

Гайдамацький рух.Коліївщина

Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті.Протягом 1730-50-х рр. на Київщині, Волині й Поділлі діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя, Писаренка, Моторного, Сухого, Тарана, Письменного, Теслі та інших ватажків. Повстанці неодноразово займали Умань, Вінницю, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші міста й містечка.На Прикарпатті та у Північній Буковині опришків очолював О.Довбуш (1738-1745 рр.), пізніше В. Баюрак та І. Бойчук.Отже, наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що на Правобережжі вони відбувалися в умовах бездержавності. Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув на Правобережній Україні у 1768 р. Керівником повстання весни 1768 р. в урочищі Холодний Яр під Чигирином став запорозький козак Максим Залізняк. Повстанці захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, а також найбільше укріплене місто Умань, переповнене шляхтою, католиками і євреями. Захоплення Умані було кульмінаційним пунктом Коліївщини і гайдамацького руху взагалі. Охопивши Київщину й Брацлавщину, повстання стало поширюватися на Поділля, Волинь, Східну Галичину, загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережжя й Запорожжя. Повстанські загони (їх було бл. 30) очолювали С.Неживий, П.Таран, М.Москаль та ін. Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту – уманським полковником. 26 червня 1768 р. повстанців оточили російські війська генерала Кречетнікова. Вони отримали наказ придушити Коліївщину після того, як було приборкано польську шляхту.

Заповадження НЕПу

На поч. 20-х р. нана країна ввійшда в смугу глибокої соц.-екон. і політ. кризи. Громад. війни, іноземні інтервенції відкинули економіку країни на рівень 18ст. Найбільш ушкоджень було завдано великій машинній індустрії. Перехід до відбудови нар. госп-ва проходив в умовах гострої паливної і транспортної кризи. У зв’язку з цим посил-сь продовольча криза. У багатьох районах лютував голод, були масові епідемії тифу. Також виникала проблема працевлаштування демобілізованих. У зв’язку з розвалом економіки і критич. матер. станом політ. ситуація в країні хар-ся гострим незадоволенням політикою “воєнного комунізму” і з боку сел-ва, і з боку робітнич. класуСел-во почало відкрито виявляти незадоволення продрозкладкою. Воно хотіло вільно розпор-ся залишками своєї продукції і обмінювати її на пром. товари. Наслідок - усвідомлення необхідн. нової екон. політики.Березень 1921 р. - Х з'їзд РКП(б)

Мета - Ліквідація загрози нової громадянської війни, забезпечення виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції

Промисловість:- передача в оренду дрібних та середніх п-ств приватним особам та колективам;- об’єднання державних підприємств у трести і переведення їх на госпрозрахунок;- створення за участю іноземного капіталу спільних п-ств у формі концесій;- перехід до планування промислового розвитку (Держплан ГОЕЛРО) Сільське господарство:- заміна продрозкладки, продподатком;- зрівняльний поділ землі;- передача землі селянам в оренду Фінанси і торгівля:- легалізація внутрішньої приватної торгівлі;- різні форми торгівлі: кооперативна, державна, приватна;- проведення грошової реформи(1922-1924рр);- введення в обіг цінних паперів;- відкриття товарних бірж Виробничі відносини:- відмінені трудові мобілізації;- дозвіл використову-вати найману працю;- відрядна система оплати праці.Особливості проведення НЕПу в Україні: В українських селах неп був уведений пізніше, ніж в Росії – наприкінці 1921р. – на початку 1922р. -Під час введення непу в сільське господарство УСРР розпочався голод, що відсунув нормалізацію обстановки в селах ще на рік – півтора. -Продподаток в Україні був вищим, ніж у Росії та інших радянських республіках, і стягувався примусово, нерідко за допомогою військових частин.

+ Поширення капіталістичних елементів в економіці, Різні форми економічної власності, З 1921р. починається зростання виробництва. Розпочалася реконструкція промисловості, будівництво перших електростанцій

— Посилення соціальної диференціації, безробіття, соціальної напруги і як результат необхідність посилення ідеологічного контролю та політичного диктату.

—

Монголо-татарська навала

На межі ХІІ-ХІІІ ст. монгольські союзи племен об'єднались під владою вождя Темучина (Чингізхана, тобто Великого хана). Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, Чингізхан рушив на Середню Азію, Іран.

У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У 1237 р. монголи на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі. Монгольські загони спустошили Польщу, Угорщину, Трансільванію, Словаччину, Чехію. 1242 р. Батий припинив похід на Захід і повернув свої війська у пониззя Волги (тут монголи заснували свою державу Золоту Орду).

Безпосередні наслідки монгольського завоювання для руських князівств:
— руйнація і занепад ролі міст;
— занепад ремесла і торгівлі;
— значні демографічні втрати;
— знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств.

Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі, занепала торгівля. Особливості золотоординського панування на руських землях:
— руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за деяким виключенням);
— на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників;
— толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.

Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1362 (1363) р. українські землі були звільнені від їх панування.

Політична діяльність УЦР

Українська Центральна Рада, утв. 7.03.1917р. на зборах Товариства українських поступовців (ТУП)

УЦР поступово перетворилася в справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент, що об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств.

Керівником (головою) УЦР було обрано М. Грушевського— видатного українського історика й політичного діяча. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951), Симон Васильович Петлюра (1879—1926), а також С Єфремов, Б. Мартос, І. Стешенко, П. Христюк та ін.

Основна мета УЦР: проголошення національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.

Національно-територіальна автономія України, за Грушевським, — це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

Прийняття християнства

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р.У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі.Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР

Подвійна гра Москви, яка задля власних інтересів розпалювала заколот Пушкаря, продемонструвала прагнення московського уряду підкорити Україну. Це змусило Виговського вкотре замислитися над пошуком іншого союзника. Після довгих вагань він вирішив звернутися до Речі Посполитої.

У м. Гадячі 6 вересня 1658 р. між Гетьманською Україною та Польщею було укладено договір, що дістав назву Гадяцького. Україна, Польща і Литва утворювали федерацію трьох самостійних держав, об’єднаних лише спільно обраним королем:

- Україна в межах Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств ставала незалежною державою під назвою Великого князівства Руського.

-Найвища законодавча влада у Великому князівстві Руському належала депутатам від усіх земель князівства, а виконавча - зосереджуватися в руках гетьмана, який обирався б довічно й затверджувався королем.

-Передбачалося, що Велике князівство Руське матиме власні судову й фінансову системи, йшлося про створення власної монетарні.

-Українське військо мало налічувати 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська.

-Церковну унію належало скасувати в усіх трьох державах.

-Православна церква мусила мати такі самі права, як і римо-католицька.

-Передбачалося створення двох університетів, причому один із них отримував статус академії (Києво-Могилянська академія), а також колегіумів, гімназій, різних шкіл і друкарень.

-Запроваджувалася цілковита свобода слова і друку.

Гадяцький договір був більш виваженим і чітким, ніж договір 1654 р. Та, на жаль, не судилося втілити в життя, тим паче, що Польща не збиралася дотримуватися його умов.

У вересні 1659 р. відбулася "чорна рада", на якій Виговський зрікся булави на користь Ю.Хмельницького. За наполяганням Москви І.Виговського було оголошено зрадником.Втративши булаву, Виговський не зійшов з політичної арени. Його в 1660 і 1663 pp. намагалися обрати гетьманом, проте різні сили виступили проти цього. Зрештою він потрапив у полон до поляків і був засуджений до розстрілу.

Економічний розвиток

Господарство Київської Русі досягло високого рівня розвитку, що зумовлювалося сприятливими природними умовами та географічним розташуванням країни.

Основою господарства залишалося землеробство (орне, підсічно-вогневе, перелогове), розвивалися скотарство, городництво, садівництво, бортництво, мисливство. У містах та селах розвивалися ремесла (залізоплавильне, ковальське, гончарне, ювелірне, ткацьке та ін.). «Шлях з варяг у греки», що проходив Дніпром, робив Київську Русь світовою торгівельною державою. Наприкінці Х ст. за правління Володимира Великого з’явилися перші гроші — срібники та злотники, потім — гривні.

Однак господарство Київської Русі мало натуральний характер, що спричинило слабкість економічних зв’язків між окремими землями держави.

І універсал УЦР

10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал.

Основні положення І Універсалу УЦР:
- "Однині самі будемо творити наше життя". Розбудова України "не одділяючись від усієї Росії";
— УЦР — найвищий державний орган України;
— заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників прихильних до української справи;
— запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права, визнала їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають на Україні;
— скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;
— тільки Всеукраїнські Українські Збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають права приймати закони України;
— запровадження особливого податку на рідну справу;
— визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських, згідно з яким право порядкувати українськими землями, право користуватися ними належало тільки народові України.Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення. Такий розвиток української революції змусив переглянути своє ставлення до Центральної Ради з боку російських революційних демократів і Тимчасового уряду. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР. У Київ для переговорів були направлені представники Тимчасового уряду

. 55. Історичне значення Київської Русі.

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

• Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну дер­жавну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов'янських народів (угрофінське населення Півночі, Поволжя).

• Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла пи­семність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

• Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, за­хистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

• Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з коро­лівськими династіями Західної Європи.

• Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.

Концепція російського історика М. Погодіна: Київська Русь — по­чатковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.

Концепція українського історика М. Грушевського: історія та куль­тура Київської Русі творилися, в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Над­дніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український народ, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинсь-ке князівство.

Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі — спільний здобуток трьох народів — українського, російського і білоруського;У сучасній історичній науці це питання залишається дискусій­ним, тісно пов'язаним з політичними інтересами.

Українські історики у новітніх наукових дослідженнях ("Історія України: Нове бачення"/ О. Гуржій, Я. Ісаєвич, М. Котляр, О. Моця та інші. — К., 1996, "Історія України" / За заг. ред. В. Смолія. — К., 1997), осмислюючи вітчизняну історію з сучасних позицій, до­ходять висновку, що Київська Русь дала початок трьом народам — українському, російському і білоруському, стала витоком держав­ності і культури кожного з них. А історики В. Шевчук та М.Тара-ненко ("Історія української державності". — К., 1999), погоджую­чись у цілому з цим висновком, водночас зазначають, "що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі".

Скіфи

У VII ст. до н.е. в українських степах з'явилися іраномовні пле­мена скіфів. Серед скіфів виділяють царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів та скіфів-землеробів. Цар­ські скіфи жили на берегах Азовського моря та у степовому Криму. Скіфи-кочівники мешкали у степах Подніпров'я. Скіфи-землероби оселилися у лісостеповій зоні, скіфи-орачі — між Дніпром і Дніст­ром. Основним заняттям кочових скіфів було скотарство,займалися орним землеробством — сіяли пшеницю, ячмінь, жито,розводили свійських тварин і вирощували сади. Серед ремесел були поширені ковальське, бронзо-ливарне, гончарство, ткацтво.

Сармати

У III ст. до н.е. в землі Північного Причорномор'я прийшли сармати. Вже у II-І ст. до н.е. вони повністю займали степи між Доном і Дніпром, а іноді їхні по­селення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Сарматські жінки вміли їздити верхи не гірше за чоло­віків, володіли зброєю й разом з ними ходили в походи. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство.Роз­водили велику рогату худобу, овець, коней. Полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.Наприкінці І ст. н. є. утворився великий союз племен, очолюва­ний сарматським племенем аланів. Кінець алканському пануванню в південноукраїнських землях поклали в III ст. племена готів, а в другій половині IV ст. — гуни.

Готи

У III ст. своє панування в Північному Причорномор'ї встанови­ли племена готів, утворивши тут Готську державу — Ге-тику. Столицею держави готів було так зване "Дніпрове місто", яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра. Закріпившись у Північному Причорномор'ї, готи почали свою військову експансію на Балкани і Малу Азію. Найбільшої могутності й сили політичне об'єднання готів досягло в середині IV ст. н. є. за правління короля Германаріха (332-375 pp.). Під кінець правління Германаріха почалася невдала для готів війна з племенами антів. Після смерті готського короля військову суперечку з антами продовжив його спадкоємець Вінітарій. Саме він у 375 р. підступно вбив антського князя Божа з сина­ми та 70 старійшинами. Але вже наступного року готи були розгро­млені кочовими племенами гунів, які підтримали антів у їх боротьбі проти готської держави. Після цієї нищівної поразки Гетика як держава швидко занепала. Більша частина її населення перейшла в наддунайські землі, менша — залишилася на території Кримсько­го півострова.

Гуни

Після перемоги над готами гуни невдовзі захопили величезні те­риторії від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії в При­чорномор'ї, підкорили племена готів, аланів, слов'ян. За правління Аттіли (сер. V ст.) держава гунів контролювала величезні простори від Рейну до Волги. І тільки після поразки в Каталаунській битві (451 р.) гуни нарешті були зупинені. Каталаунська поразка підірва­ла могутність гунської імперії. Після смерті у 453 р. царя Аттіли його держава розпалася, а гуни поступово розпорошилися серед місцевих народів.

На зміну гунам прийшли нові хвилі тюркських кочових племен, що, перетинаючи Причорномор'я, рвалися за Дунай, до багатих євро­пейських країн.

Авари та болгари

У VI ст. у Північному Причорномор'ї з'явилися орди аварів. Вони напали на антів, спустошили їхні землі. Боротьба виявилася дуже виснажливою, і антський племінний союз розпався (602 p.).

Ще одну загрозу для слов'ян у цей час становили напади булгар (болгар). Частина булгар осіла на Камі та Волзі, створивши тут державне утворення (Волзьку Болгарію), а інша, пройшовши через територію сучасної України, осіла у східній частині Балканського півострова, заснувавши міцну державу — Дунайську Болгарію. До її

складу ввійшли землі південних слов'ян, культура яких перевищу­вала культуру переможців.

Хозари

Хозари прийшли з Азії й заснували велику державу — каганат, яка досягла в VIII ст. найбільшої могутності. Хозари були войовничим народом, що підкорив багато племен: аланів, радимичів, в'ятичів, полян, сіверян. Формою залежності підкорених племен була сплата данини. Столицею Хозарського каганату було м. Ітіль на нижній Волзі.

Печеніги

Наприкінці IX ст. у південноукраїнських степах з'явилися нові кочівники — печеніги, основним заняттям яких, окрім скотарства, були грабіжницькі набіги на сусідні племена і країни. Упродовж 915—1036 pp. Русь воювала з ними 16 разів, не рахуючи дрібних сутичок. 972 р. хан Куря біля Дніпрових порогів розбив загін Свято­слава і зробив із княжого черепа чашу для пиття.

У 1036 р. дружина Ярослава Мудрого розгромила під стінами Києва печенізьку орду й відкинула її у безкраї степи.

Половці

Вийшовши у IX ст. із теренів сучасної Киргизії та Казахстану, половці витіснили печенігів — спочатку з Приаралля, а в першій половині XI ст. — і з Причорномор'я. Перший удар половців на Русь припадає на 60-ті pp. XI ст. До початку XIII ст. половці здій­снили 46 великих походів на Русь.

У різні часи Русь не лише воювала з кочівниками, а й мала з ними мирні відносини і навіть торгувала. Коли з 60-х pp. XI ст. половці почали тіснити печенігів, то частина з них відійшла за Ду­най. З дозволу київського князя вони зайняли малозаселені землі Поросся та Південної Переяславщини. Русичі називали ці тюркські племена за кольором їхніх шапок чорними клобуками.

Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв'язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було союзником Б. Хмельницького. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5-6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б. Хмельницький з військом прямує в Україну, де влітку 1648 р. вибухнули масові повстання, почалася різанина. Б. Хмельницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні - листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва.Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5-6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. У лютому - березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18-30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні - липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький зібрав військо і зупинив наступ. Виникла патова ситуація.

Галицько-волинська держава.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:а) вдале географічне положення;б) необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом і проти монголо-татарської навали на Русь;в) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.);г) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів: I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира МономахаОсобливістю політичного життя Галицького князівства був великий вплив на управління ним свавільних, багатих, могутніх бояр. На відміну від бояр в інших князівствах, що у більшості походили з княжої дружини, галицьке боярство вело свій початок, насамперед, від місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони одержали не від київського князя, а завдяки захопленню общинних земель. Тому їхня влада в Галицькому князівстві була дуже велика. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі наштовхнулися на відсіч місцевої знаті, готової у будь-який спосіб відстоювати власні інтереси.II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Не допустити відновлення єдності Галицько-Волинського князівства прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі.III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. Тільки в 1238 р. волинський князь Данило, син Романа Мстиславовича, остаточно оволодів Галичем, став князем галицьким і відновив єдність Галицько-Волинського князівства. IV етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269 р., а згодом його син Володимир 1269-1289 рр.) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301 рр.). Розпочався поступовий занепад Галицько-волинської держави. Від неї відходили окремі землі.V етап (1323-1349 рр.) - занепад. Після смерті Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича (Лева II) останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 рр. і продовжував політику своїх попередників. Юрій ІІ Болеслав зумів врегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали невдоволення його політикою, і у квітні 1340 р. його було отруєно у Володимирі-Волинському. Значення галицько-волинської державності в українській історії важко переоцінити.

- Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.

- Вона модернізувала давньоруську державну організацію.

- Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,

- Галицько-Волинська держава продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі і ще 100 років після встановлення золотоординського ярма представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені.

- Водночас, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність допомогла уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольського впливу.

- Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.

- Галицько-Волинська держава стала головним політичним осередком майбутньої України.

Історичне значення УЦР.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.
Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави.
Німецьк