Засоби захисту інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність ділиться на два види:

1) промислову власність, що захищається патентним правом (відкриття, винахід, корисна модель, промисловий зразок, «ноу-хау», товарний знак і знак обслуговування);

2) художньо-культурну власність, що захищається авторським правом (літературні твори, живопис, наукові монографії).

На інтелектуальний продукт розповсюджуються авторські права оформлені відповідно до тих, що діють (міжнародними федеральними, корпоративними) законодавчими і нормативними актами. Інтелектуальний продукт є власністю окремих осіб і колективів. Автором відкриття вважається той, хто раніше інших сформулював у науково-дослідній роботі, у пресі, на конференції або в заявці положення, що заявляється як відкриття.

Патент засвідчує авторство, пріоритет і виняткове право на використання винаходу протягом терміну дії патенту (максимальний термін його дії – 20 років з дня надходження заявки в Укрпатент). Володар патенту сам вирішує питання про те, як чинити з винаходом: продати його або видати ліцензію (дозвіл) на його використання або не здійснювати ні того, ні іншого. При подачі заявки на патент з автора стягується мито. Крім того, на патентовласникові лежить в більшості країн обов'язок сплати річних мит продовж дії патенту.

Охоронним документом на корисну модель є свідоцтво, що закріплює за його власником виняткове право на користування. Термін дії свідоцтва – 5 років, по клопотанню він може бути продовжений, але не більше ніж на 3 роки. Свідоцтво видається без перевірки патентоспроможності корисної моделі, така перевірка здійснюється лише у разі заперечування виданого свідоцтва. Мито на корисну модель сплачується починаючи з першого року його дії, і вноситься за перший рік одночасно із сплатою мита за видачу свідоцтва.

Промисловий зразок. Оригінальне зовнішнє оформлення товару нове художньо-конструкторське рішення також може бути віднесено до інновацій. Для правової охорони художньо-конструкторського рішення патентується як промисловий зразок. До промислових зразків, як до і винаходам, пред'являються вимоги світової новизни. Охоронний документ – патент на промисловий зразок аналогічний патенту на винахід. Він діє протягом 10 років і по клопотанню може бути продовжений, але не більше ніж на 5 років. Мито за підтримку в силі патенту сплачується, починаючи з третього року дії патенту.

Комерційна передача “ноу-хау” оформляється ліцензійними угодами.

У результаті конкуренції великі компанії укладають міжсобою патентні пули, утворюючи монополію у формі товариства або акціонерного суспільства. Учасники пулу передають цій організації патенти і ліцензії, а отримуваний прибуток ділять між собою.

Фірми-імітатори, які не хочуть витрачати засоби на придбання ліцензій використовують нелегальні способи отримання патентів на їх використання. Наприклад, так звані «повторні розробки», коли фірма-імітатор отримує «паралельний» патент з неістотно іншою формулою винаходу в порівнянні з винаходом, що цікавить фірму.

Інноваційна складова в структурі інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок – це інтеграція економічних відносин, що створюється між продавцями та покупцями інвестиційних товарів та послуг. У вигляді інвестиційних товарів виступають об’єкти інвестиційної діяльності у всіх формах, засоби виробництва, які задовольняють суспільні потреби, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Інвестиційні послуги на інвестиційному ринку подані як послуги, що надають організації для реалізації інвестицій.

Інвестиційний ринок можна розглядати з точки зору вкладан­ня фінансових ресурсів у кінцеві інноваційні об'єкти безпосередньо на досліджуваному ринку. В цьому випадку інвестиційний ринок буде мати структуру, яка зображена на рисунку. До складу ринку об’єктів реального інвестування належать:

1) ринок нерухомості (інвестування у житлові приміщення, промислові об’єкти, об’єкти незавершеного будівництва);

2) ринок прямих капіталовкладень (інвестування у нове будівництво, модернізація, розширення, реконструкція, технічне переозброєння;

3) ринок приватизованих об’єктів – об’єктів державної власності, які продають згідно чинного законодавства України;

4) ринок інших об’єктів реального інвестування (ринок об’єктів тезаврації). Формою цього інвестування є предмети колекціонування, антикваріату, твори мистецтва, інші матеріальні цінності.

До ринку об'єктів фінансового інвестування відносять:

1) фондовий ринок (ринок цінних паперів (ЦП)). Основним завданням ринку ЦП є розподіл грошових засобів, перелив капіталу через цінні папери: акції, облігації, опціони, ф’ючерси.

2) грошовий ринок – сегмент, на якому здійснюються операції залучення вільних грошових засобів на певний термін у вигляді кредитів, іноземної валюти, вкладення в об’єкти інвестування у вигляді банківських депозитів.

Зазвичай інвестиційний ринок розглядають як елемент фінансового ринку, до якого належать ринок середньо- та довготермінових кредитів (зокрема, валютний), міжнародний ринок облігацій, ринок державних та корпоративних облігацій, ринок векселів.

 

 

Трансфер технологій.

На ринку інновацій може відбуватися передача (трансфер) науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Передача технологій відбувається в межах однієї країни, на міжнародному рівні у вигляді:

1) ліцензійної угоди про передачу одного або декількох патентів на винаходи, «ноу-хау»,

2) ліцензійної угоди про передачу прав на використання патентів без відповідного «ноу-хау»,

3) ліцензійної угоди про передачу безпатентних винаходів,

4) надання ліцензіатором інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування.

Ліцензійна торгівля має високу прибутковість, є менш ризикованою в порівнянні з прямим інвестуванням.

Промислові фірми для здійснення операцій з продажу ліцензій створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування і дочірні компанії по закордонному ліцензуванню. Ліцензійні відділи виконують функції:

- вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;

- збір і представлення інформації технічним службам, виробничим відділенням і відділам, економічним службам;

- виявлення фірм, що мають цікавість до купівлі ліцензій;

- забезпечують патентну охорону результатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми;

- здійснюють безпосередні операції з купівлі-продажу патентів і ліцензій.

Ліцензійні або патентні агенти, брокери – посередники в торгівлі патентами і ліцензіями. Їх послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі підприємства, що не здійснюють у великих масштабах науково-дослідні роботи.

Відносини між продавцем (ліцензіатором) або покупцем ліцензій (ліцензіатом), з одного боку, і агентом - з іншою, регулюються на основі ліцензійної угоди.

Ліцензійні угоди дають ліцензіату право на запатентований винахід або технологічний процес разом з технічними знаннями, досвідом, «ноу-хау», а також з правом використання товарного знаку.

Як відшкодування на використання предмету угоди ліцензіат сплачує винагороду. Розрізняють:

- ліцензійні винагороди, розмір яких визначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії, це можуть бути періодичні процентні відносини, участь в прибутках;

- ліцензійні винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензій, а заздалегідь встановлюється і указується в договорі, виходячи з можливого економічного ефекту і очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії Періодичні процентні відносини або поточні відносини «роялті» встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок у відсотках і виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щомісячно або до певної дати).

Рівень ставок поточних відрахувань в сучасній практиці коливається від 2 до 10 %. Частіше зустрічаються ставки в 3-5%. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку і в розстрочку

В даний час намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод, що пов'язане з швидким моральним старінням машин і устаткування. Найбільш поширені угоди з терміном дії 5-10 років.

Особливості формування цін на ліцензії і («ноу-хау») полягають в такому:

- ціна не визначається витратами праці на створення технології;

- граничним значенням ціни ліцензії і «ноу-хау» є сума додаткового прибутку, отриманого ліцензіатом за період споживання технології;

- дійсна ціна ліцензії («ноу-хау») складає частину додаткового прибутку, отриманого всіма ліцензіатами;

- ціна ліцензії («ноу-хау») є монопольною ціною;

- ціна складається з щорічних відрахувань від доходу ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.

Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв'язку з використанням даної ліцензії або «ноу-хау» складає комерційну таємницю.

Найбільш поширений розрахунок роялті у відсотках від вартості продажів ліцензійній продукції по наступній формулі:

Rs =R/S де Rs – роялті в % від вартості чистих продажів; R – річна сума роялті; S – вартість чистих продажів.

Провідна роль в патентуванні винаходів належить промислово розвиненим країнам. Перше місце по числу заявок на патенти і виданих патентів займає Японія, на другому місці США. Промислово розвинені країни є привабливим ринком технологій.

Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їх експортна конкурентоспроможність, яка визначається за формулою: E_ж = N_n/N_e, де – експортна конкурентоспроможність; – кількість заявок на патенти, поданих за кордоном; – кількість заявок на патенти, подані усередині країни.

Фінансування інновацій.

Як джерела інвестицій можуть виступати вкладення:

- бюджетів усіх рівнів. У технологічно розвитих країнах розміри бюджетних асигнувань на науково-технічний розвиток досить великі (3-5% від ВВП, в Україні, 1,7% (реально 0,4%)), об'єкти інвестування визначаються на конкурсній основі з урахуванням національної стратегії розвитку й оборонної доктрини,

- іноземні інвестиції. Можуть здійснюватися як у формі міждержавних, міжурядових програм по науково-технічному й економічному співробітництву, так і у формі приватних інвестицій від закордонних фінансових організацій і приватних підприємців,

- власні засоби організацій (80-90% інновацій у світі фінансуються промисловими компаніями переважно за рахунок власних фінансових засобів),

- акумульовані у формі фінансового капіталу, тимчасово вільні засоби організацій і установ. Фінансовий капітал формується за рахунок акумулювання засобів юридичних осіб і громадян у фінансово-кредитних установах,

- заощадження населення.

 

1. Економічна сутність поняття «інновація»

2. Форми інновацій: патент, товарний знак, ноу-хау, відкриття, винаходи

3. Основні характеристики інновацій та п’ять комбінацій інновацій

4. Основні характеристики інноваційної діяльності

5. Поняття та функції інноваційного менеджменту

6. Особливості діяльності менеджерів в інноваційній сфері

7. Сутність інноваційного процесу

8. Класифікація інноваційних процесів

9. Суб'єкти інноваційного процесу

10. Особливості, форми інноваційного процесу

11. Характеристика етапів інноваційного процесу

12. Класифікація інновацій

13. Інноваційний розвиток підприємств

14. Інноваційний потенціал підприємства

15. Інноваційна програма в діяльності підприємства

16. Особливості створення ідей на підприємстві

17. Створення творчої команди і творчого процесу

18. Формуваня ідей в процесі створення інновацій

19. Шляхи та методи пошуку ідей

20. Основні джерела інноваційних ідей та можливостей

21. Венчурне підприємництво

22. Інноваційна діяльність бізнес-інкубаторів

23. Інноваційна діяльність інноваційного кластеру

24. Промислово-фінансові групи

25. Технопарки

26. Технополіси

27. Сутність інноваційних стратегій

28. Наступальна та захисна інноваційна стратегія

29. Імітаційна та традиційна інноваційна стратегія

30. Залежна інноваційна стратегія та стратегія “за нагодою”

31. Методологія вибору інноваційної стратегії на підприємстві

32. Інноваційна політика на підприємстві

33. Державне регулювання інноваційних процесів в Україні.

34. Позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності.

35. Досвід США у сфері державного регулювання інноваційної діяльності

36. Досвід Японії у сфері державного регулювання інноваційної діяльності