Економічна сутність поняття «інновація».

Економічна сутність поняття «інновація».

Автором терміну “інновація” вважають австрійського економіста Йозефа Шумпетера. Термін “інновація” (з англ. – innovation, лат. novatіon) у перекладі означає “введення нового, відновлення, зміна”. Із німецької термін “іnnovation” перекладається як новизна, нововведення, інновація.

Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність”, прийнятого Верховною Радою України 4 липня 2002 року, інновація – це новостворені або вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Самі поняття «інновація», “новизна”, «новація» і “нововведення” не тотожні:

Так, термін “новизна” характеризує певну новинку, і в цьому значенні дане поняття близьке до поняття “винахід”. При цьому “новизною” може бути новий порядок або новий метод, чи навіть винахід.

Новація – закінчений результат у вигляді відкриттів та винаходів.

З моменту поширення на ринку нововведення стає інновацією. Або нововведення - це ще незапатентована інновація.

Нововведення можуть оформлятись у вигляді:

Винахід – нове, що має істотні відмінності, технічне рішення, яке може бути використано у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я й інших галузях

Відкриття – процес одержання раніше невідомих даних чи спостереження раніше невідомого явища природи; науковий результат особливо видатного характеру, який вносить радикальні зміни в рівень знань; розкриває раніше невідомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, служить джерелом нових винаходів

Корисна модель – конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх частин (маленькі винаходи). Основні відмінності корисної моделі від винаходу: технологічні процеси виробництва не визнаються корисною моделлю та новизна, заявлена в корисній моделі, може бути не такою істотною, як цього вимагають винаходи.

Промисловий зразок – оригінальне зовнішнє оформлення товару, нове художньо-конструкторське рішення.

Ноу-хау – термін, який застосовується для позначення зобов’язання щодо передачі на комерційній основі іншій організації технічних знань, виражених у формі документації, досвіду, навичок, включаючи інжинірингові послуги

Патент – свідоцтво, яке видається компетентним органом держави винахідникові й посвідчує його авторство й виняткове право на винахід

Товарний знак – позначення, що здатне відрізняти товари одних юридичних чи фізичних осіб від однорідних товарів інших юридичних чи фізичних осіб

Австрійський учений Й. Шумпетер виділяв п'ять видів існування інновації:

1. використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового ринкового забезпечення виробництва,

2. упровадження продукції з новими властивостями,

3. використання нової сировини,

4. зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення,

5. поява нових ринків збуту,

Основними характеристиками інновацій є те, що вони повинні: володіти новизною; задовольняти ринковий попит; приносити прибуток суб’єктам виробничої діяльності.

Форми інновацій: патент, товарний знак, ноу-хау, відкриття, винаходи.

Патент – свідоцтво, яке видається компетентним органом держави винахідникові й посвідчує його авторство й виняткове право на винахід

Товарний знак – позначення, що здатне відрізняти товари одних юридичних чи фізичних осіб від однорідних товарів інших юридичних чи фізичних осіб.

Ноу-хау – термін, який застосовується для позначення зобов’язання щодо передачі на комерційній основі іншій організації технічних знань, виражених у формі документації, досвіду, навичок, включаючи інжинірингові послуги.

Винахід – нове, що має істотні відмінності, технічне рішення, яке може бути використано у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я й інших галузях

Відкриття – процес одержання раніше невідомих даних чи спостереження раніше невідомого явища природи; науковий результат особливо видатного характеру, який вносить радикальні зміни в рівень знань; розкриває раніше невідомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, служить джерелом нових винаходів.

 

 

3.

Основні характеристики інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність – це спільна діяльність учасників ринку в єдиному інноваційному процесі з метою створення і реалізації інновації. У основі інноваційної діяльності лежить науково-технічна діяльність. Науково-технічна діяльність охоплює:

1) наукові дослідження і розробки;

2) науково-технічну освіту і підготовку кадрів;

3) науково-технічні послуги.

Важливою характеристикою цієї діяльності є інноваційна активність – цілеспрямована підтримка високої сприйнятливості персоналу підприємства до нововведень за допомогою цілеспрямованих структур і методів управління.

В основі інноваційних процесів лежать:

- інноваційна діяльність (реалізується підприємствами);

- інноваційна політика (проводиться державою і підприємствами);

- інноваційний менеджмент(управління інноваціями на підприємствах).

Інноваційну діяльність умовно можна поділити на три складові:

1. Інноваційна ініціатива - поява нової ідеї і ухвалення рішення про втілення її у життя. Дуже важливо, щоб ініціювання інновацій відбувалося не лише на основі нових знань, а й з урахуванням можливості їх перетво­рення на комерційно привабливий продукт. Цього досягають шляхом вивчення готовності ринку до сприйняття інновації.

2. Визначення потреб ринку. Інноваціям мають передувати дослідження ринку, завдяки яким визначають напрями дослід­ницьких робіт, встановлюються критерії відбору іннова­ційних ідей, окреслюють коло пошуку конструктивних і дизайнерських рішень для створення інновації. Інколи фірми ще на стадії пошуку та генерування ідей шукають майбутніх спожива­чів і лише з їх участю матеріалізують ці ідеї.

3. Налагодження виробництва нового продукту для задоволення ринкових потреб. Відбувається з урахуван­ням виробничих потужностей підприємства-інноватора, його здатності фінансувати процес промислового освоєння новинки, можливості швидкого переналагодження устат­кування на її випуск.

Задачі та умови управління інноваційною діяльністю

Задачі та умови управління інноваційною діяльністю на рівні держави	Задачі та умови управління інноваційною діяльністю на підприємстві
Формування державної інноваційної стратегії	Формування інноваційної стратегії підприємства
Створення державної інноваційної політики, що визначає пріоритетні напрями розвиткугалузей економіки тощо	Створення інноваційної політики, що підтримує перспективні напрями діяльності суб'єкта господарювання
Створення сприятливого інноваційної клімату для економіки загалом	Створення й оцінювання інноваційної програми, проектів, портфеля підприємства
Реалізація державної інноваційної програми розвитку галузей, економіки	Реалізація інноваційної програми на підприємстві
Підвищення рівня інноваційної активності країни	Підвищення рівня інноваційної активності підприємства

 

Сутність інноваційного процесу.

Інноваційний процес – це процес перетворення наукового знання в інновацію.

Форми інноваційного процесу

- простий внутріорганізаційний (натуральний) - процес створення і формування нововведення усередині однієї і тієї ж організації, нововведення не приймає безпосередньо товарної форми

- простий міжорганізаційний (товарний) - процес відділення функції виробника нововведення від функції його споживача: діють як мінімум два господарюючих суб'єкти: виробник і споживач. Тут нововведення виступає як предмет купівлі-продажу.

- розширений - процес створення нових виробників нововведення, порушення монополії виробника-початківця.

Натуральний інноваційний процес переходить у товарний, а потім і у розширений завдяки дифузії.

У міру перетворення інноваційного процесу виділяються дві його органічні фази:

а) створення|створіння| (включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки|лише| створюються передумови такої реалізації)

б) дифузія — це поширення вже один раз освоєної і використаної інновації в нових чи умовах місцях застосування. У результаті дифузії зростає число як виробників, так і споживачів та змінюються їхні якісні характеристики. Дифузія відбувається через рекламу, ознайомлення із інноваціями, виставки, ярмарки тощо.

Форми інноваційного процесу

- простий внутріорганізаційний (натуральний) - процес створення і формування нововведення усередині однієї і тієї ж організації, нововведення не приймає безпосередньо товарної форми

- простий міжорганізаційний (товарний) - процес відділення функції виробника нововведення від функції його споживача: діють як мінімум два господарюючих суб'єкти: виробник і споживач. Тут нововведення виступає як предмет купівлі-продажу.

- розширений - процес створення нових виробників нововведення, порушення монополії виробника-початківця.

Натуральний інноваційний процес переходить у товарний, а потім і у розширений завдяки дифузії.

У міру перетворення інноваційного процесу виділяються дві його органічні фази:

а) створення|створіння| (включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки|лише| створюються передумови такої реалізації)

б) дифузія — це поширення вже один раз освоєної і використаної інновації в нових чи умовах місцях застосування. У результаті дифузії зростає число як виробників, так і споживачів та змінюються їхні якісні характеристики. Дифузія відбувається через рекламу, ознайомлення із інноваціями, виставки, ярмарки тощо.

Класифікація інновацій.

Існує чимала кількість класифікацій інновацій, наведемо найбільш поширені.

Ознака	Вид	Зміст інновації
За характером розповсюдження	одиничні	інновації, які застосовуються лише на підприємстві, що їх винайшло
дифузні	інновації, які розповсюджуються на ринку, існує багато покупців та виробників-конкурентів даної інновації
Залежно від параметрів та спрямування	продук-тові	застосування нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, одержання принципове нових продуктів
процесні	розроблення і застосування нових технологій, методів організації виробництва (нові технології), створення нових організаційних структур
ринкові	відкривають нові сфери впровадження продукції і тим розширяльні простори ринку
споживчі	спрямовані на задоволення поточних запитів споживача і формування нових в перспективі
Пред­метний зміст інновації	техніко-техноло-гічні	удосконалення технології виробництва чи техніки, обладнання (процесні), удосконалення конструкції виробу, виникнення нових видів продукції, ресурсів (продуктові)
економічні	нові методи управління наукою, зміна способів планування всіх видів виробничо – господарською діяльністю, економічне стимулювання тощо
управ-лінські	впровадження нових (реформування) систем управління, підходів та методів органі­зації управління, виробництва, збуту, організаційної структури управління тощо
організа-ційні	впровадження нових або більш досконалих методів організації виробництва (потокових, сітьо­вих та інших)
соціальні	спрямовані на покращення умов та характеру праці персоналу, психологічного клімату, стимулювання творчої діяльності тощо
екологічні	зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище
інформа-ційні	впровадження нових інформаційних систем, технологій, інформаційного забезпечення тощо
політичні	нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міждержавних проблем і т.д.
маркетин-гові	спрямовані на розроблення нових або вдосконалення відомих методів стимулювання збуту, просування товару
правові, юридичні	спрямовані на розроблення нових або вдосконалення існуючих законодавчих та підзаконних актів, що регулюють відносини у різних сферах суспільства
Рівень змін, новизни	абсолютна новизна (радикальні, базові)	створення абсолютно нових видів продукції, технологій, ресурсів, методів управління тощо, що приводить до виникнення нових галузей науки, видів діяльності
відносна новизна	поліпшуючі (удосконалення) – спрямовані на середнього рівня удосконалення чи покращення базових конструкцій товарів
мікроінновації – внесення часткових покращень у продукти, технології, методи організації на основі технічних удосконалень, раціоналізаторських пропозицій
Здатність до поши­рення	глобальні	мають світове значення і поширення
національні	мають поширення на ринку або галузі країни
регіональні	мають значення для певного регіону країни
локальні	інновація для певного сегменту ринку або підприємства (підприємницькі)
точкові	інновація для певного виробника чи споживача
Джерела виник­нення	висхідні	інновації, які виникли внаслідок НТП (результат бачення винахідників, наукових досліджень: відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція тощо)
спадні	інновації, що виникли внаслідок потреби ринку й виробництва
Умови, в яких вводять інновації	підтри-муючі	інновації, в основі створення яких лежить ситуація, коли конкурента боротьба змушує створювати більш дорогі удосконалені товари для своїх основних споживачів. Підтримуюча стратегія дасть можливість фірмам-лідерам обов’язково опинитись попереду
підривні	інновації, в основі створення яких лежить ситуація, коли фірмам краще зробити комерційно успішнимибільш прості і звичні товари, які будуть менше коштувати і викличуть зацікавлення в менш привабливих чи навіть нових категорій споживачів. Саме в цих умовах «фірми-новачки» мають перевагу над лідерами і можуть витіснити їх з ринку
Ступінь викорис­тання наукових знань і застосу-вання	спрямовані, що ґрунтують-ся на	фундаментальних наукових знаннях (результати широко застосовуються у різних сферах суспільної діяльності)
наукових дослідженнях з обмеженою областю застосування
існуючих наукових, технічних знаннях з обмеженою областю застосування
використанні одного продукту в різних областях
побічних результатах великих дослідницьких програм
вже відомій технології чи методах у новій галузі
перехресні	створюються із комбінації різних концепцій із різноманітних областей науки

Шляхи та методи пошуку ідей

Шляхи пошуку ідей в інноваційній діяльності:

- знаходження вже існуючих ідей і відбір з них найбільш перспективних,

- генерування нових ідей, що найбільш адекватні поставленим цілям організації. У випадку вибору другого варіанту – для організацій, що займаються створенням інновацій, важливим є пошуки джерел інноваційної ідеї. Генерування та відбір ідей для створення нового продукту є найважливішою вихідною передумовою успішного інноваційного проекту.

Методи пошуку інноваційних ідей:

1.Пасивний пошук - знаходження вже існуючих ідей і відбір з них найбільш перспективних. Це аналіз патентів, пропозиції щодо ліцензій, скарги споживачів і замовників, пропозиції працівників організації (дослідження торгового персоналу, винахідників, раціоналізаторів), аналіз діяльності виробничих організацій, конкурентів, рішень урядових органів тощо.

2.Активний пошук (пошук джерел інноваційної ідеї та генерування ідей):

- емпіричні методи: опитування спеціалістів, споживачів, матеріали виставок і ярмарків, оцінка публікацій,

- системно-логічні методи:

Мозковий штурм. Колектив фахівців для вирішення поставленої задачі поділяють на дві групи: одна група генерує ідеї (учасники висловлюють максимальну кількість думок, включаючи реальні та навіть фантастичні, без критичного їх огляду та аналізу), а інша проводить аналіз висунутих ідей, пошук раціональної основи. Недоліком методу є те, що отримані результати потребують додаткових досліджень і часу, необхідність у керівникові, що налаштовує учасників на творчість і спрямовує у необхідне русло.

KJ-метод. Ціль методу — виявлення взаємозв’язків між окремими ідеями і рішеннями, які на перший погляд не мають нічого спільного. Це досягається шляхом групування ідей і рішень даної проблеми та виявлення ґрунтовних взаємозв’язків між отриманими групами. Використання даного методу потребує творчого підходу і широкого кругозору учасників.

Метод синектики. Генерування ідей колективом фахівців завдяки підключення методу спонтанного створення аналогій і асоціацій в напрямі загального вирішення досліджуваної проблеми. Цей метод потребує досвідченого керівника, проведення відбору та навчання фахівців, інженерів, консультантів, експертів тощо

Ліквідація тупикових ситуацій. Методвирішення масштабних і складних задач завдяки винайдення нових напрямів розв’язування, коли неможливо знайти прийнятне рішення відомими традиційними методами. Учасникам необхідно відійти від відомих засобів вирішення проблем, вийти за межі накопичених знань, досвіду.

Метод інверсії (зворотного руху). Передбачає вико­ристання протилежних існуючому поглядів щодо вирі­шення нової проблеми, як от: розглянути функції об'єкта з іншого боку (пилосос може бути і розпилювачем рідини); замість дій, які передбачає існуюча технологія, застосува­ти протилежні (охолоджувати замість нагрівати — спосіб консервування овочів та фруктів); перевернути об'єкт «догори ногами» (та­ким чином часто подають рекламу) тощо. Наприклад, поєд­нання дешевизни і недовговічності може бути привабливі­шим для покупця, ніж довговічності, але дороговизни.

Метод ідеалізації. Ґрунтується на уявленні про ідеаль­ний спосіб задоволення певних потреб споживача (тобто без витрат). Звідси створюють ідеї щодо інструментів, які можуть задовільнити цей ідеальний образ (наприклад, будинок, виготовлений із стандар­тних блоків, компонуючи які можна постійно перебудову­вати і добудовувати власне житло протягом усього життя, витрачаючи для цього значно менше коштів, ніж при по­купці іншого будинку, щоразу, коли виникає потреба роз­ширення житлової площі).

Метод ключових запитань. Доцільно застосовувати для накопичення додаткової інформації щодо ринкової си­туації, зокрема під час просування нового товару на ринок. Прикладами ключових запитань можуть бути такі: на яко­му сегменті ринку слід сконцентрувати зусилля; чи пови­нен товар мати різні модифікації для різних ринкових сег­ментів; чому споживачі надаватимуть перевагу саме нашо­му товарові; якою має бути якість товару; якою має бути цінова політика на товар; яка інформація потрібна для ор­ганізації рекламної кампанії; чи може товар бути запропо­нований на інших ринках та ін.

Метод аналогій. Використовується найчастіше спон­танно, коли якийсь факт, предмет чи явище у навколиш­ньому середовищі підказує нове конструктивне чи дизай­нерське рішення нового товару. Наприклад, телевізійна башта побудована за принципом колоска. По­дібно до того, як стійкість колоска обумовлена наявними у його стінках рослинними волокнами, стійкість башти за­безпечена натягнутими у її бетонних конструкціях сталь­ними тросами.

Метод фокальних об'єктів. Заснований на переносі ознак випадково обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває у фо­кусі переносу. Застосування мето­ду фокальних об'єктів передбачає таку послідовність дій: вибір фокальних об'єктів (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації); вибір 3-х і більше випадкових об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо; складання списку ознак випадкових об'єктів; генерування ідеї шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів; вибудовування випадкових сполучень шляхом віль­них асоціацій; оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рі­шень. Останній етап роботи доцільно доручити експертові чи групі експертів і на основі їх висновків приймати рі­шення.

Ці та інші методи активізації творчого пошуку сприя­ють появі багатьох ідей щодо створення нового продукту і несподіваного дизайнерського чи конструктивного рі­шення.

Венчурне підприємництво

Венчурні фірми - це|уявлений| самостійні невеликі фірми, в наукомістких галузях економіки, що спеціалізуються на дослідженнях, інженерних розробках, виробництві «ризикових» інновацій. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори, винахідники. Венчур ("venture"), у перекладі з англійської мови означає "ризикова справа або починання".

Венчурні фірми є|з'являтися,являтися| тимчасовими організаціями, що створюються для вирішення конкретних проблем, які мають вузьку спеціалізацію і концентруються на одному-двох напрямах досліджень і мають можливість швидкої переорієнтації на інші напрями.

Основною сферою розповсюдження|поширення| венчурних фірм — новітні|найновіший| наукоємкі|наукоємний,наукомісткий| галузі: електроніка; інформатика; хімія; біоінженерія; засоби|кошт| зв'язку.

Створюються венчурні фірми на договірній основі і на грошові кошти, отримані|одержані| шляхом об'єднання засобів|кошт|, як правило:

- декількох юридичних або фізичних осіб (або і тих і інших одночасно),

- або за допомогою вкладень та кредитів великих компаній, банків, приватних фондів|фундація| і держави, спеціалізованих фінансових компаній (венчурних інвестиційних фондів чи інноваційних фондів), готових надати венчурний (ризиковий) капітал (інвестиції).

В|розгледимо|иди венчурних фірм:

Фонди венчурного фінансування створюються з капіталу (відрахувань):

- корпорацій; - банківських кредитів; - пенсійних фондів;

- страхових компаній; - державних органів; - приватних осіб.

Фінансово-промислові групи.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – це самостійна організація з|із| правами юридичної особи, яка об’єднує, промислові, фінансові, торговельно-збутові організації, науково-технічні та вузівські інститути.

Класифікація ФПГ і критерії їх утворення:

· спосіб формування: з ініціативи учасників, за рішенням державних органів, на основі міжурядових угод,

· тип організаційного створення: горизонтальна, вертикальна, конгломератні,

· форма власності: приватні, державні, змішані,

· спосіб внутрішньо групового управління: холдинг, трастова компанія, збори акціонерів,

· територіальні межі здійснення виробничої діяльності: транснаціональні (міждержавні), міжрегіональні (державні), регіональні

Характерні риси:

- принципи створення ФПГ: цілеспрямоване формування на базі технологічно і кооперативно зв'язаних промислових організацій, що забезпечує поліпшення керованості, зниження витрат виробництва, солідарну відповідальність по контрактах і стабільність постачань,

- діяльність відзначається широкою диверсифікацією, може оплювати до сотні напрямів промислової діяльності,

- існує перспектива спільної реалізації пріоритетних державних і регіональних програм, отримання необхідної державної підтримки, ресурсів на поновлення оборотних засобів і технічне переозброєння виробництва, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів, протидіючи спаду виробництва та сприяють грошовій стабілізації.

- основні джерела фінансування: інвестиційні кредити банків-учасниць, фінансування з бюджету по цільових програмах, кредити і прямі інвестиції банків, що не є учасниками ФПГ, власні засоби організацій, інвестування з венчурних фондів.

 

Технопарки.

Технологічний парк - це організація, що здійснює формування інноваційного середовища|середа| з метою розвитку підприємництва в науково-технічній сфері шляхом створення|створіння| підтримки і підготовки до самостійної діяльності малих інноваційних підприємств і фірм, виробничого освоєння наукових знань і наукоємних|наукоємний,наукомісткий| технологій.

Виділяються три основних шляхи виникнення ТП:

Основними компонентами технопарку є:

· територія і будинки;

· науково-дослідний центр (вищий навчальний заклад) із його кадро­вим і науковим потенціалом;

· інноваційний бізнес-інкубатор;

· про­мислові підприємства і фірми, які перетворюють науковий потенціал дослідницького центру на ринкову продукцію;

· адміністративно-уп­равлінська структура, що забезпечує функціонування всього комп­лексу як єдиного цілого;

· установи інфраструктури підтримки — ви­робничої й побутової.

 

Технополіси.

Технополіси («місто техніки») – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інфраструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста.

Кожен технополіс повинен складатися з таких основних компонентів:

1. великих підприємств як мінімум 2-3 самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем і ін.);

2. групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій;

3. житлової зони із сучасними будинками, розвинутою мережею доріг, шкіл, спортивних, торгових, культурних центрів, мати залізничний вузлом чи аеропорт.

27. Сутність інноваційних стратегій.

 

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації (корпорації, фірми), що відрізняється від інших засобів своєю новизною, насамперед для даної організації і, можливо, для галузі, ринку, споживачів.

 

Інноваційна стратегія є одним з елементів загальногосподарської стратегії підприємства

Інноваційними стратегіями можуть бути:

28. Наступальна та захисна інноваційна стратегія.

 

Стратегія наступу. Ця стратегія притаманна організаціям, що будують свою діяльність на принципах конкуренції і пов’язана з прагненням організації досягти технічного й ринкового лідерства завдяки створенню та впровадженню інновацій (зокрема базових). Завдяки потужним науково-технічним відділам, дослідним підрозділам здатні створювати нові ідеї, виробляти і впроваджувати нову продукцію (не боячись підвищеного ризику), запатентовувати її, диктувати нові віяння на ринку. При виборі цієї стратегії «піонерська» організація змушена відслідковувати новітні досягнення науки й техніки, швидко реагувати та пристосовуватись до нових технологічних можливостей, щоб реалізовувати власті наукові розробки, фінансування яких найчастіше

здійснюється самою організацією. Цю стратегію можуть обирати як і малі фірми, так і потужні

високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

Стратегія захисту (оборонна). Ця стратегія притаманна організаціям, що бажають втримати свої конкурентні позиції вже на сформованих ринках, уникають надмірного ризику і впроваджують інновацію, коли впевнені у її реалізації в майбутньому. Такі фірми аналізують помилки та переваги впровадження інновацій організаціями, що першими вийшли на ринок з такою продукцією. Вносять істотні покращення до інновації, а не просто її імітують, що сприяє розширенню сфер впровадження новації, використання за іншим призначенням чи перенесення на інші ринки збуту. І лише вдосконаливши новацію і юридично захистивши цей новий зразок, розпочинають власне виробництво. Цю стратегію також обирають як і малі фірми, так і потужні високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

 

29. Імітаційна та традиційна інноваційна стратегія.

 

Імітаційна стратегія. Цю стратегію підтримують організації, що не є лідерами на ринку, однак завдяки придбанню ліцензій у фірми-лідера, налагоджують масштабне виробництво певних видів нововведень. Інколи імітація може відбуватись й без дозволу фірми-лідерів, тобто піратським методом. Фірма-імітатор копіює основні споживчі властивості новацій, й досить часто досягає значних переваг (зниження вартості через залучення дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей за

новим призначенням тощо) у виробництві цієї інновації.

Традиційна стратегія. Такій стратегії притаманні лише незначні інноваційні риси, оскільки вона передбачає, що організація зосереджує увагу на вдосконаленні форм обслуговування традиційної продукції, а не на створенні та випуску інновації. Прикладом може бути готельний та ресторанний бізнес, форма і якість

цих послуг постійно вдосконалюється, незважаючи на традиційність задоволення попиту.

 

30. Залежна інноваційна стратегія та стратегія “за нагодою”.

Залежна стратегія. Ця стратегія притаманна організаціям, діяльність та характер технологічних змін яких залежить від політики «батьківських» організацій. Ці фірми виконують швидше субпідрядні роботи, не спроможні змінювати свою продукцію, оскільки вимоги щодо її виробництва виставляє головна організація (наприклад, виробництво комплектуючих матеріалів). Фірми, що підтримують залежну стратегію, не здійснюють самостійних інноваційних пошуків, їх ринковий успіх залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми, але вони забезпечують високі критерії якості роботи та гнучкість пристосування до

вимог нових технологій та ринків збуту.

Стратегія «за нагодою» або «ніші». Інноваційна діяльність організації полягає у розкритті своїх нових можливостей, потенціалу та пошуку інформації щодо знаходження особливих ніш на наявних ринках товарів і

послуг, що мають споживача з нетиповим, однак суттєвим різновидом потреб.

 

Суть ринку інновацій.

Ринок інновацій – це ринок нових товарів і послуг. До ринку інновацій відносять:

1) ринок інтелектуальних інвестицій (цінностей), який пов’язаний із правами інтелектуальної власності, інтелектуальним потенціалом. Це ринок, де кіпівлею-продажем є авторські права, патенти, ліцензії, «ноу-хау», програмні продукти;

2) ринок науково-технічної продукції – ринок створених нових матеріальних товарів. Забезпечує проведення операцій щодо інвестування у науково-технічні проекти, раціоналізаторство, науково - дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) тощо.

Велике значення для перемоги в конкурентній боротьбі на ринку інновацій мають три чинники:

- активна інноваційна стратегія;

- залучення достатнього обсягу інвестицій;

- ефективна маркетингова діяльність.

Ринок інновацій характеризується підвищеним ризиком, як для виробників продукції, так і для її споживачів.

Ризик для виробників нового товару існує в таких видах:

- Виробничий ризик, який пов'язаний з неможливістю матеріалізації інновації по виробничих причинах, наприклад із-за недосконалості технології, відсутності необхідних фахівців, помилок, закладених в конструкції виробу.

- Комерційний ризик, полягає в недоотриманні очікуваної суми прибутку від реалізації нового товару. Причини цього також можуть бути різні – помилкові прогнози об'єму попиту, зміни події в зовнішньому середовищі, зміни кон'юнктури ринку.

- Ризик конкуренції – випередження конкурентами в освоєнні і випуску нового товару, що переводить фірму в розряд тих, що відстають.

Ризик для споживача полягає:

- в невідповідності заявлених виробником якості, новизни і інших споживчих властивостей інновації дійсним властивостям продукції.

- в можливості спричинення збитку здоров'ю, життю, майну споживача.

Засобом захисту споживача від неякісного продукту є сертифікація.

 

Трансфер технологій.

На ринку інновацій може відбуватися передача (трансфер) науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Передача технологій відбувається в межах однієї країни, на міжнародному рівні у вигляді:

1) ліцензійної угоди про передачу одного або декількох патентів на винаходи, «ноу-хау»,

2) ліцензійної угоди про передачу прав на використання патентів без відповідного «ноу-хау»,

3) ліцензійної угоди про передачу безпатентних винаходів,

4) надання ліцензіатором інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування тощо.

Ліцензійна торгівля має високу прибутковість, є менш ризикованою в порівнянні з прямим інвестуванням.

Промислові фірми для здійснення операцій з продажу ліцензій створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування і дочірні компанії по закордонному ліцензуванню. Ліцензійні відділи виконують функції:

- вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;

- збір і представлення інформації технічним службам, виробничим відділенням і відділам, економічним службам;

- виявлення фірм, що мають цікавість до купівлі ліцензій;

- забезпечують патентну охорону результатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми;

- здійснюють безпосередні операції з купівлі-продажу патентів і ліцензій.

Ліцензійні або патентні агенти, брокери – посередники в торгівлі патентами і ліцензіями. Їх послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі підприємства, що не здійснюють у великих масштабах науково-дослідні роботи.

Відносини між продавцем (ліцензіатором) або покупцем ліцензій (ліцензіатом), з одн