Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Заробітна плата та фактори, що її визначають. Номінальна та реальна заробітна плата. Основні форми та системи заробітної плати. Регулювання заробітної плати.

Поиск

У ринковій економіці заробітна плата виступає як ціна, що сплачується за використання найманої праці.

ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ:

ВАРТІСТЬ РОБОЧОЇ СИЛИ

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ РОБІТНИКА

КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕР ПРАЦІ

КОН’ЮНКТУРА НА РИНКУ ПРАЦІ

СТУПІНЬ УСУСПІЛЬНЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ, СТАТЬ, РЕЛІГІЯ ТОЩО

ГОЛОВНІ РИСИ СУЧАСНИХ СИСТЕМ ОПЛАТИ ПРАЦІ:

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

ПОДІЛ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА ОСНОВНУ ТА ДОДАТКОВУ

РОЗВИТОК АККОРДНО-ПРЕМІАЛЬНИХ СИС-ТЕМ

СИСТЕМА ДОЛЬОВОЇ УЧАСТІ

НОМІНАЛЬНА – ЦЕ ЗАРОБІТНА ПЛАТА У НАРАХОВАНИХ АБО ОТРИМАНИХ ГРОШАХ

РЕАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯВЛЯЄ СОБОЮ ТУ КІЛЬКІСТЬ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ, ЯКУ МОЖНА ПРИДБАТИ НА СВОЮ НОМІНАЛЬНУ ЗАР-ПЛАТУ. ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД:

РОЗМІРУ НОМІНАЛЬНОЇ ЗАРПЛАТИ

РОЗМІРУ ПОДАТКІВ

3. РІВНЯ ЦІН

49. Проблема нерівності доходів у суспільстві. Крива Лоренца та коефіцієнт Джині.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

  • трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
  • доходи від підприємництва (прибуток);
  • доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
  • доходи від індивідуальної трудової діяльності;
  • інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін.
Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

50. Поняття світового господарства та етапи його розвитку.

Світове господарство -це сукупність національних господарств окремих

країн, об’єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою

міжнародних економічних відносин. Світове господарство складається з 230

країн, у яких проживає понад 6 млрд. чоловік. Кожна держава

відрізняється рівнем соціально-економічного розвитку, специфікою

традицій, політики та ідеології. Це зумовлено своєрідністю географічного

положення, рельєфу, клімату, наявністю або відсутністю тих чи інших

природних ресурсів. У сучасному світовому господарстві можна виділити

такі групи держав:

країни з розвинутою ринковою економікою (США, Японія, Австралія,

Великобританія, Канада, Німеччина, Швеція та ін.);

країни з перехідними економічними системами (усі колишні соціалістичні

країни, крім Північної Кореї та Куби);

країни, господарство яких розвивається (Бразилія, Індія, Мексика та

інші);

найменш розвинуті країни (країни Африки).

Світова система господарювання склалася в кінці ХІХ- на поч. ХХ ст. Саме

у цей час виникають міжнародні монополії, завершується економічний поділ

світу, остаточно формується світовий ринок. Але розвиток світового

господарства не зупиняється. Воно змінюється під впливом багатьох факторів. Розвиток світового господарства можна умовно поділити на

чотири етапи:

1 етап -до середини ХІХ ст. Створюються передумови для формування

світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна

назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого

великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної

індустрії у виробництві.

2 етап -середина ХІХ ст. – початок 20 років ХХ ст. Завершився

територіальний поділ світу і почалося формування об’єднаної світової

економіки на підприємницьких засадах. Країни поділилися на розвинені

метрополії і колоніальні та залежні, економічно слабо розвинені. В

перших переважали ринкові відносини у зв’язках між ними, в других -майже

відсутні економічні зв’язки.

3 етап -початок 20 років ХХ ст. – початок 90-х років ХХ ст. Відбувся

розпад світової підприємницької економіки, з’явилися країни з

розвиненими ринковими взаємозв’язками і країни командно-адміністративної системою.

4 етап -з початку 90 років ХХ ст. На даному етапі відбулося становлення

цілісності світової економіки на ринкових засадах.

12. 51. Міжнародний рух :капіталу: сутність, мотиви, форми, види та наслідки. Особливості вивезення капіталу в сучасних умовах.

Міжнародний рух капіталу - це приміщення і функціонування капіталу за рубежем, насамперед з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за рубежем, інвестор здійснює закордонні інвестиції.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського життя.

2. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за рубежем у наступних формах:

1. У формі приватного і державного капіталу в залежності від того вивозиться він приватними або державними організаціями і компаніями.

2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити.

3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року – банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).

4. У позичковій і підприємницькій формі. Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по внесках, позикам і кредитам, а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку.

Міжнародний рух капіталів можна звести до трьох видів:

1) експорт (імпорт) підприємницького капіталу;

2) експорт (імпорт) позичкового капіталу;

3) міжнародна допомога.

52. 52. Міжнародна міграція трудових ресурсів.

Міжнародна міграція робочої сили - це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. Джерелами її є різні форми відносного перенаселення. Проте безробіття - не єдина економічна причина цього явища. Важливим чинником є різниця в національних рівнях заробітної плати.

Якщо раніше міжнародна міграція робочої сили і вивезення капіталу відбувалися переважно в одному напрямі, то в сучасних умовах розвинені країни, які експортують капітал, часто ввозять дешеву робочу силу з країн, що розвиваються. Останні, імпортуючи капітал, експортують робочу силу. Це явище закономірне, оскільки вивезення капіталу супроводжується розвитком капіталістичних відносин і зростанням відносного перенаселення, розоренням дрібних виробників та їхньою вимушеною еміграцією у пошуках роботи.

Міжнародна міграція робочої сили у своєму класичному вигляді притаманна передусім господарству розвинених країн і є важливим засобом привласнення монополіями надприбутків від імпорту дешевої робочої сили з менш розвинених країн, колишніх колоній і залежних держав.

Проте не слід вважати, що розвинені країни приймають усіх бажаючих і вимушених виїздити до цих країн у пошуках заробітку. Все жорсткішою стає еміграційна політика останнім часом у країнах Заходу. Вони відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спеціалістів, одержуючи значні прибутки за рахунок економії витрат на фахову їх підготовку.

Найсучаснішою формою міграції робочої сили с славнозвісний процес «перекачування умів» з менш розвинених країн у високорозвинені. що за умов НТР приносить молодим державам досить значні матеріальні і моральні збитки. Лише за останні 20 років із цих країн у США, Велику Британію та Канаду емігрувало понад 500 тис. висококваліфікованих спеціалістів різного профілю.

Певних масштабів за умов ринкових відносин набуває і взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, шо розвиваються.

За сучасних умов переходу до ринкових відносин міжнародна міграція робочої сили стає все більш поширеним явищем і в країнах Східної Європи. Вже сьогодні еміграція з цих країн у країни Заходу набула значних масштабів.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 292; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.98.91 (0.007 с.)