Сутність виробничої функції та її властивості.

Процес перетворення ресурсів у товари та послуги описують за допомогою виробничої функції. Виробнича функція відображає залежність між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом виробництва блага. Виробнича функція визначає технологію — спосіб поєднання різних ресурсів і описує множину технічно ефективних варіантів виробництва. З перебігом часу технологія постійно удосконалюється, що дає змогу підвищувати ефективність виробничого процесу. Технологія – це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. Обсяг виробленої фірмою продукції залежить від кількостей використаних ресурсів — праці, капіталу, сировини і матеріалів тощо. Проте в аналітичному вигляді виробничу функцію найчастіше записують як Q = f (L,K), де Q — обсяг випуску продукції, L і К — обсяги праці та капіталу. З перебігом часу кількість наявних факторів і технологія виробництва можуть змінюватися. Залежно від тривалості часового проміжку, аналізуючи процес виробництва, вирізняють три випадки. Миттєвий період — це проміжок часу, упродовж якого усі фактори є незмінними. Відтак максимальний обсяг виробництва також залишається постійним, тобто розширення виробництва у миттєвому періоді неможливе. Короткостроковий період — проміжок часу, протягом якого хоча б один з факторів залишається постійним. Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб змінити обсяги усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Технологічно-ефективний спосіб виробництва дозволяє виготовити максимально-можливий обсяг продукції із заданого обсягу ресурсів. Економічно-ефективний спосіб виробництва – найбільш дешевий з усіх технологічно-ефективних. Властивості виробничої функції: абсолютна необхідність факторів виробн.; взаємозамінність факторів виробн.; зміна використ факторів виробн. є більш еластичною в довгостроковому періоді; монотонність.

Виробнича функція багато в чому схожа на функцію корисності в теорії поводження споживача. Це пояснюється тим, що стосовно ресурсів підприємство є споживачем і виробнича функція характеризує саме цей аспект — виробництво як споживання.

Виробничі відносини на мікрорівні — це передусім технологічні відносини. Технологія являє собою сукупність прийомів і способів перетворення вихідних ресурсів на готову продукцію. Кожна технологія характеризується певною комбінацією факторів, необхідною для забезпечення випуску певного блага.

Виробничий процес, як правило, може бути організований по-різному, із застосуванням різних технологій. Виробнича функція описує множину технічно ефективних способів виробництва продукції. Спосіб виробництва вважається технічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу, в який для виробництва заданого обсягу продукції витрачається менша кількість принаймні одного виду ресурсів без збільшення споживання всіх інших ресурсів. Якщо ж спосіб А припускає використання одних ресурсів у більшій, а інших — у меншій кількості, ніж спосіб Y, то обидва способи розглядаються як технічно ефективні й обидва включаються у виробничу функцію. Отже, спосіб виробництва є технічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим у разі використання точно визначених обсягів ресурсів.

Після того, як підприємство визначило технічно ефективні способи виробництва, воно повинно вибрати з них один — економічно ефективний, тобто який забезпечує виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами чи за заданого розміру витрат забезпечує максимум випуску. Такий підхід дає змогу за збуту продукції збільшувати прибуток, обчислений як різниця між виторгом від реалізації продукції і витратами. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, насамперед — від цін відповідних ресурсів.

Важливо мати на увазі, що виробнича функція відповідає деякому даному рівню технології. Якщо рівень технології змінюється внаслідок удосконалення матеріально-речовинних і особистісних факторів виробництва, то відповідно змінюється й виробнича функція. Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.\

Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.

 

 

Виробництво та витрати. Рівновага виробника: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретації. Рис ст.45-46 конспект

Виробництво – це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей) для виготовлення товарів, послуг, інформації. У процесі виробництва споживаються такі ресурси або фактори виробництва: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності. Усі фактори, що використовуються у виробництві кількісно обмежені. До основних мікроекономічних параметрів підприємства крім виручки і прибутку належать також витрати виробництва. Загальні витрати факторів виробництва і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва. Рівновага виробника – це стан у якому виробникові вдається досягти виробництва заданого обсягу продукції з мін витрат або із заданого обсягу ресурсів виготовити макс обсяг готової продукції. Механізм встановлення рівноваги виробника аналізують за допомогою ізоквант та ізокост. Точку рівноваги виробника можна визначити двома різними способами. Перший з них полягає у тому, щоб за незмінних цін ресурсів та рівня витрат фірми на придбання факторів виробництва знайти таку комбінацію витрат, яка забезпечує максимальний обсяг виробництва продукції. Рис У точці дотику ізокости до ізокванти Q2 дійсно фірма досягає максимального випуску при заданих бюджетних можливостях, оскільки обсяг виробництва, що відповідає ізокванті Q2 більший ніж, то що відповідає ізокванті Q1. Комбінації праці і капіталу, які б дозволили отримати обсяг виробництва Q3 для фірми недоступний.

Другий метод полягає у знаходженні такої комбінації факторів, яка забезпечує мінімізацію витрат фірми за наявного обсягу виробництва продукції. Рис. Алгебраїчна інтерпретація: в т дотику ізокванти до із окости кути нахилу кривих співпадають (L і K міняємо місцями). Економічна інтерпретація (лекція т6). При заданому рівні виробн. мін витрат досягається за умови використ фірмою такої комбінації ресурсів для якої відношення граничного продукту ресурсу до його ціни є однаковим для всіх вхідних ресурсів. За такої умови кожна остання грош од витрачена на придбання дод од ресурсу праці чи капіталу забезпечує однаковий приріст обсягу готової прод.