Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт, їх динаміка на короткостроковому періоді.

Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продyкцiї. Виробнича функція будується для певної технології. Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати: - праці (L); - капіталу (К); - матеріалів (М), то виробнича функцiя може бути: Q = f(L, К, М), де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній тexннології і L, К, М. Властивості виробничої ф-ції. Границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнено шляхом збільшення витрат основного ресурсу при незмінності інших. Певна комплементарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозамінність цих факторів. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді ніж у короткостроковому. Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бyти змінені. Довгостроковий період - це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виpoбництва продукції. Сукупний продукт(TP) — загальна к-сть готової продукції виготовленої всіма одиницями змінного фактору;Середній продукт (AP) — це к-сть виробленої продукції на одиницю затрат змінного фактора: AP = TP/L. Граничний продукт (MP) приріст готової продукції який припадає на додаткову одиницю залученного продукту.

Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства. Отже, однофакторна короткострокова функція виробництва показує обсяг випуску продукції, що може бути отриманий за зміни обсягів застосування змінного фактора і заданого обсягу постійних факторів.

За вивчення частинної варіації факторів використовують поняття «загальний продукт», «середній продукт» і «граничний продукт».

Загальний (сукупний) продукт (Тotal Рroduct, ТР) — це максимально можливий випуск продукції у разі використання певної кількості змінного фактора і заданого обсягу постійних факторів. Зауважимо, що ТР — лише інше позначення випуску Q.

Середній продукт (Аverage Рroduct, AP) — це обсяг сукупного продукту в розрахунку на одиницю певного фактора виробництва:

AP = TP/x (2.4)

Він може бути розрахований як для змінного, так і для постійного фактора.

Наприклад, формула для розрахунку середнього продукту праці має такий вигляд:

APL=TP/L

а для капіталу

APk=TP/K

Середній продукт праці (АРL) фактично характеризує продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРK) — продуктивність капіталу (капіталовіддачу, фондовіддачу).

Граничний продукт (Мarginal Рroduct, MP) — це приріст загального продукту (ΔТР), отриманий у разі використання додаткової одиниці витрат змінного фактора (Δх):

MP=∆TP/∆x (2.5)

Відповідно граничний продукт праці розраховують за формулою

MPL=∆TP/∆L

а граничний продукт капіталу (у тому разі, коли капітал є змінним фактором) за формулою

MPk=∆TP/∆K

Економічна теорія надає величезного значення категоріям, що виражають граничні (додаткові, прирістні, маржинальні) величини. Звичайно прикметник «граничний» означає ефект малої зміни кількості, у контексті розглядуваного питання — малої кількості витрат фактора даного виду. Якщо витрати змінного фактора збільшувати нескінченно малими порціями, то граничний продукт виражатиме не що інше, як граничну продуктивність фактора, тобто продуктивність (віддачу) останньої одиниці (частини, порції) цього фактора, залученої у виробничий процес. Це поняття посідає дуже важливе місце в теорії виробництва. Зіставляючи граничну продуктивність ресурсу та його ринкову ціну, підприємство вирішує питання про доцільність додаткових витрат на цей ресурс.

 

Поняття і види витрат.

 

Витрати - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої діяльності.

Бухгалтерські витрати представляють собою вартість витрачених ресурсів, вимірювану у фактичних цінах їх придбання. Це витрати, які представлені у вигляді платежів за придбані ресурси (сировина, матеріали, амортизація, праця і т.д.).

Проте для ухвалення рішень про доцільність продовження діяльності свого підприємства власники повинні враховувати економічні витрати.

Економічні витрати - це кількість (вартість) інших продуктів, від яких варто відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати якусь кількість даного продукту.

Для вітчизняної економіки характерний бухгалтерський підхід до оцінки витрат. Якщо взяти це до уваги, то терміни «витрати» і «витрати» можна вважати синонімами.

Для цілей обліку витрати класифікуються за різними ознаками.

За економічною роллю у процесі виробництва витрати можна розділити на основні і накладні.

К основним відносяться витрати, пов'язані безпосередньо з технологічним процесом, а також з утриманням та експлуатацією знарядь праці.

Накладні - витрати на обслуговування і управління виробничим процесом, реалізацію готової продукції.

За методом віднесення витрат на виробництво конкретного продукту виділяють прямі і непрямі витрати.

Прямі - це витрати, пов'язані з виготовленням тільки даного виду продукції і які відносять безпосередньо на собівартість даного виду продукції.

Непрямі витрати за наявності декількох видів продукції не можуть бути віднесені безпосередньо ні на один з них і підлягають розподілу непрямим шляхом.

По відношенню до обсягу виробництва продукції витрати підрозділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати це витрати, загальна величина яких на даний період часу перебуває в безпосередній залежності від обсягу виробництва і реалізації.

Під постійними витратами розуміють такі витрати, сума яких в даний період часу не залежить безпосередньо від обсягу і структури виробництва і реалізації.

До змінним зазвичай відносять витрати на сировину і матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, частина трудових ресурсів, тобто ті витрати, рівень яких змінюється зі зміною обсягу виробництва

Проте, якщо розглянути середні змінні витрати (витрати на одиницю продукції), можна помітити, що їхній рівень залишається приблизно однаковим при різних обсягах виробництва. На одиницю продукції витрачається приблизно однакову кількість сировини, електроенергії і т.д.

До постійним витратам відносяться відрахування на амортизацію, орендна плата, заробітна плата управлінського персоналу та інші витрати, які мають місце, навіть якщо підприємство не виробляє продукцію. У певному діапазоні випуску загальна сума цих витрат залишається практично незмінною (рис. 18 а).

Що стосується середніх постійних витрат (на одиницю продукції), вони знижуються із зростанням обсягу виробництва і збільшуються при його зниженні