Історія розвитку форм організації навчання. Сучасні тенденції.

У школах давнього світу – панувала система індивідуального навчання, вчитель вчив кожного окремо. У середньовіччі – була індивідуально-групова система навчання, в одній групі були учні різної підготовки, заняття без розкладу і дітей приймали впродовж року. Братські школи 16-17ст. в україні та Білорусі мали форму організації, яка містила елементи класно-урочної системи: вчитель працював з всім класом, на уроках використовувались певні методи, був розклад, домашнє завдання тощо. У 20ст. в Америці і країнах Зх. Європи впроваджевали дальтон-план – мали готувати активних, ініціативних та енергійних функціонерів для держави. Передбачали скасування уроків, класи ставали предметними лабораторіями, учні працювали самостійно виконуючи певні завдання, а вчителі були консультантами і контролерами.

У другій половині 20ст. була спроба ввести дальтон-план у радянську систему освіти у дещо зміненому вигляді – впроваджувалось лабораторно-бригадну організацію навчання. Замісь класів були лабораторії, учні ділились на невеликі групи, вчились за спец підручниками, виконували вчителм плани з кожного навчального предмета.

Класно-урочна система переважає серед різних типів форм навчання, особливо у вітчізняній школі. У країнах Європи та Америки вони також представлені але у суміші з елементами белл-ланкастерської системі та дальтон-плану.

26. Класифікація типів уроків. Структура типів уроку класифікованих за критерієм основної дидактичної системи. Урок—це така форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим зразком. Основні типи уроків: комбіновані(змішані), уроки засвоєння нових знань, формування навичок і вмінь, узагальнення і систематизації вивченого, практичне застосування знань, умінь, навичок, контролю і корекції знань. Кожен тип уроку має свою структуру. Комбінований урок—підготовка вчителя до уроку, початок уроку, повторювально навчальа робота повідомлення теми, цілей та завдань уроку, пояснення матеріалу, сприймання, осмислення, засвоєння нового матеріалу, формування навичок і вмінь, підсумки уроку, домашнє завдання.

Поняття контролю як засобу регулювання навчально виховного процесу. Функції та основні вимоги до контролю.

Контроль—як педагогічне поняття являє собою усвідомлене, планомірне спостереження та фіксацію вербальних і невербальних дій вихованців з метою з’ясування рівня набуття ними соціального досвіду, опанування програмою матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками і вміннями, та формування в них певних особистісних рис. Сутність контролю у навчанні полягає у з’ясуванні рівня засвоєння програмного матеріалу. Контроль чи перевірку результатів навчання трактують у сучасній дидактиці як педагогічну діагностику. Функції контролю: освітня, виховна, розвиткові, діагностична. Основні принципи контролю: індивідуальність перевірки, системність і регулярність перевірок, урізноманітнення видів контролю, всеосяжність і повнота контролю, об’єктивність перевірки, єдність вимог до контролю, гуманність контролю.

Види контролю, форми і методи контролю.

1. попередній контроль(проводиться перед вивченням нової теми на початку уроку). 2. Поточний(здійснюється у ході повсякденної навчальної діяльності учнів).3.періодичний(полягає у визначенні рівня та обсягу надуття учнями знань).4.підсумковий(перевірка рівня засвоєння знань).Форми організації контролю:самоконтроль, індивідуальна(з’ясувати рівень засвоєння певних знань), фронтальна(з’ясувати рівень засвоєння певних знань за короткий термін). Основні методи перевірки успішності учнів: побіжне спостереження, усне опитування, практичні роботи і вправи, письмові роботи, дидактичні тести.

Оцінка і облік успішності учнів. Критерії і системи оцінювання.

Оцінка—процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описаними в навчальних програмах та ін.. нормативних документах. Основні вимоги до перевірки та оцінки успішності учнів: індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об’єктивність, умотивованість оцінок, дієвість та гуманність. Під час оцінки знань слід враховувати: 1. Обсяг володіння поняттями та фактами, 2. Якість засвоєння учнями навчального предмету;3. Дієвість знань, наявність постих умінь та їх застосування під час вирішення практичних завдань.

Форми організації навчання в сучасній середній школі. Урок як основна форма організації навчання.

Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віу та рівня підготовки впродовж певного часу (45хв.) і відповідно до розкладу (річний навчальний план). Урок має особливості: є завершеним та обмежиним в часі; всі уроки включені в розклад і обмежені за обсягом матеріалу; є постійною формою засвоєння матеріалу; відвідування уроку є обовязкове для всіх; дозволяє використовувати різні методи навчання тощо. Класифікція:

За способом проведення

За етапами навчальної діяльності За дидактичною метою та місцем в загальній системі уроків Нові види уроків: уроки-ігри, змагання, конференції, круглі столи тощо.

Окремо виділяють: міжпредметні уроки, театралізовані уроки, сугестичні(спираються на навіювання та самонавіювання), з різновіковим складом учнів.

Загальна структура уроку: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового метеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання.

 

Зміст освыіи в сучасній школі, його компоненти.

Зміст освіти—система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фіз..здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до сусп..життя. на всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соц..екон.відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педаг. теорії, мети і завдань виховання, яке ставить суспільство перед школою. Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соц..культури з метою його розвитку. Зміст освіти повинен відповідати соц..замовленню суспільства, забезпечувати високу наук.і практ.значущість навч.матеріалу. система освіти в Укр.будується згідно з принципами, формульованими в статті6 закону Укр “Про освіту”, зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм типів освіт.послуг; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти.

Етапи формування уявлень, методика формування наук.понять.

Етапи формув.наук.понять: 1.передактивна фаза—встановлення для актуальних для даного поняття конкретних прикладів;2. Фаза взаємодії—попереднє уявлення про поняття, пояснення суті, терміну, характеристика ознак нового поняття, виокремлення кретеріальних ознак; 3. Наведення серій прикладів, які дозволяють охаракт.поняття; 4. Введення поняття у систему понять; 5. Фаза оцінки результату.

Поняття методів навчання як способів взаємодії вчителя та учня у процесі навчання. Функції та обумовленість методів навчання.

Метод навчання—спосіб упорядкованої і взаємопов’язаної діяльності вчителя та учня, спрямованої для вирішення завдань освіти, виховання і розвитку процесів навчання. Сучасна школа висуває свої вимоги до методів навчання. Це стосується і розбудови укр..школи взагалі, й удосконалення її методики навчання зокрема. Ефективність навчання у сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.