Економічні теорії меркантилістів і фізіократів

Перша школа економічної теорії (меркантилізм) склалася в епоху Відродження. Поняття «меркантилізм» походить від лат. слова «торгувати». Слід розрізняти ранній і пізній меркантилізм. Ранній меркантилізм (система грошового балансу) сформувався ще до великих географ. відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Ранній меркантилізм передбачав збільшення грошового багатства виключно законодавчим шляхом. В рамках цього вчення обмежувався імпорт товарів, заборонявся вивіз золота і срібла з країни.

На товари, що експортуються встановлювалися максимально високі ціни. Представники - Стаффорд, Скаруффі.

Пізній меркантилізм (система активного торгового балансу) досяг розквіту в XVI ст. і існував до середини XVII ст. Основою пізнього меркантилізму була вимога експортувати товарів більше, ніж імпортувати. Представники пізнього меркантилізму вважали, що чим більша різниця між вартістю ввезених і вивезених товарів, тим багатшою стає країна. Для зміцнення активного торгового балансу дозволялося вивозити з країни золото і срібло для здійснення вигідних торгов. угод. Представники - Томас Май, Монкретьєн.

 

Наступною школою і наступним напрямком розвитку економічної теорії було вчення фізіократів. Фізіократи - школа фр. економістів др. пол. XVIII ст. Джерело багатства нації фізіократи бачили в сфері матеріального виробництва, а не в сфері обігу, так як обмін нічого не виробляє. Однак сферу матеріального виробництва фізіократи звужують тільки до землеробства і продуктивним вважають тільки землеробський працю. У зв'язку з цим все суспільство фізіократи ділять на три класи: клас хліборобів; клас земельних власників і клас громадян, зайнятих у всіх інших галузях. Фізіократи ввели поняття «чистий продукт», під яким розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво.

Чистий продукт створиться, на їхню думку, тільки в сільському господарстві. Представники - Франсуа Кене і Тюрго (1727-1781).

Загальна формула капіталу та її протиріччя.

Однією з особливостей економічної системи з розвинутими ринковими відносинами є те, що гроші стають капіталом. Гроші і капітал – це два різні поняття. Гроші самі по собі не є капіталом, вони стають ними, коли власнику грошей приносять додаткові гр., дохід або прибут.

Найбільш загальною формулою руху грошей як капіталу є формула:

Г – Т – Г ', де Г ' = Г + ∆Г.

Загальна формула капіталу стверджує, що гроші можуть бути капіталом лише тоді, коли за них купують товар, який при його продажі, принесе більші гроші, тобто:

Г ' = Г +∆Г.

Наявність приросту грошей - ∆ Г і є свідченням того, що гроші – капітал. Класики, в тому числі К. Маркс, приріст грошей ∆ Г - назвали додатковою вартістю.

Таким чином, гроші функціонують як капітал, коли вони приносять додаткову вартість.

Щоб вирішити проблему, яким чином з’являється додаткова вартість без порушення вимог закону вартості, К. Маркс розглядає два протиріччя загальної формули капіталу:

1. Додаткова вартість не може виникнути в обігу, одночасно вона ж не може виникнути без обігу;

2. Товар повинен бути куплений по вартості, проданий по вартості і при чому повинна з’явитись додаткова вартість.

Протиріччя вирішуються, якщо на ринку з’являється особливий товар – робоча сила, тобто в суспільстві з’являються люди, що є власниками лише одного ресурсу – ресурсу праця. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сам ресурс праця, стає товаром лише при певних умовах:

Ø носій роб. сили не повинен мати інших ресурсів (засобів праці, предметів праці, землі тощо);

Ø носій роб. сили повинен бути юрид. вільним, сам повністю розпоряджатись собою, в т. ч. своєю роб. силою.

 

Формулу Г - Т - Г' К. Маркс назвав загальною формулою капіталу, оскільки вона відноситься до всіх видів капіталу.

18. Закон вартості та механізм його використання

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. “Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах:

- для того, щоб оцінити вартість товару необхідно знати скільки на нього було затрачено праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил.

- перед виробництвом будь-якого товару потрібно дослідити щоб виробництво товару відповідало певним нормам (щоб виробництво було не збитковим а приносило дохід).

- обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей.

Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно необхідного робочого часу, називають законом вартосі.

Закон виконує такі функції:

- виконує роль стихійного регулятора пропорцій товарного виробництва, але не відокремленого, а в поєднанні з іншими законами;

- рушійної сили стихійного розвитку продуктивних сил;

- основи диференціації товаровиробників.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринк. ек. жоден держ.орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості.

Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

Закон грошового обігу

Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.
Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв’язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна виразити формулою:

де М _гр — кількість грошей, які перебувають в обігу;
Т — кількість товарів;
Ц — ціни товарів;
Ш — швидкість обігу грошової одиниці.