Інфляція, її суть, види, ознаки

Інфляція — це загальне зростання рівня цін, що викликає знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії.

Види інфляції:

1. Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

2. Прихована інфляція — це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

3. Повзуча інфляція — інфляція, що розвивається поступово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5— 10 % на рік).

4. Помірна інфляція (3—10 % на рік) у розвинутих країнах Заходу і не розглядається як негативний фактор.

5. Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно.

6. Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астрономічно.

Наслідки інфляції: інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. Інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. Інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Інфраструктура ринку та її основні елементи

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки.
Інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки:

До Організаційно-технічної інфр.ринку належать товарні біржі, аукціони, торговельні доми, торговельні палати, холдингові, брокерські компанії, інформаційні центри, ярмарки, сервісні центри, різноманітні асоціації підприємців і споживачів, державні інспекції, транспортні комунікації, засоби зв'язку.

Фінансово-кредитну інфр.ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, інституції, які мобілізують тимчасово вільні грошові ресурси, перетворючи їх на кредити, а потім і на капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфр.ринку включає наукові інститути з вивчення ринкових проблем, венчурні фірми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

22.Кенсіанський етап розвитку політ економії

Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса, який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати. Він обґрунтував необхідність державного регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції за допомогою фінансово-кредитних важелів, зокрема — збільшення державних інвестицій, зниження відсоткової ставки під час кризи тощо. Сучасних послідовників Кейнса називають посткейнсіанцями. Вони виступають за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за довгострокове регулювання економіки у формі національного планування та інші ідеї. Окремі теоретичні положення запозичені Кейнсом із економічного вчення К. Маркса.

Кейнс сформулював макроекономічний аналіз. Це теорія державно-монополістичної економіки. Вона зорієнтована на підтриманні “ефективного” попиту та повної зайнятості за рахунок збільшення витрат держави, обмеженні ЗП, інфляційної та циклічної податкової політики.

Поштовх до розподілу економічної науки на певні частини дало вчення і праця Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Дана праця значно поглибила знання про економіку на макрорівні. Тому почали розмежовувати мікроекономіку і макроекономіку. В подальшому розвитку економічної теорії вчені запропонували такий поділ економічної науки: політична економія, мікроекономіка і макроекономіка.

 

У другій половині 20ст. почали зростати зв’язки національних економік, Формується єдиний глобальний економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії - міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро - та макрорівнях. Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов'язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об'єктивних умов, так і від суб'єктивних рішень окремих ін­дивідів.

Класична політична економія

Найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти Сміт і Рікардо. Основою переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політичної економії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Тим самим вони започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність у виробничій сфері є джерелом багатства. Тому предметом економічної теорії вважали відносини між людьми у цій сфері. Класична політична економія вперше поставила проблему економічних законів: їх об'єктивного характеру, необхідності використання у господарській практиці та політиці. Так, Д.Рікардо доводив, що ця наука вивчає закони розподілу багатства, сформулював закон обернено-пропорційної залежності між заробітною платою і прибутком. Єдиним джерелом вартості він вважав працю робітника, яка лежить в основі доходів інших класів. Оскільки Англія на той період була найрозвинутішою країною світу, класики політичної економії виступали проти політики протекціонізму, за вільну конкуренцію. Зміцнілій буржуазії непотрібне було активне втручання держави в економіку, тому А. Сміт і Д. Рікардо виступали за державу, здебільшого як за захисника приватної власності, вільної конкуренції, суб'єкта, що створює загальні умови виробництва.

24. Конкуренція і монополія у ринковій економіці
Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування.

Розрізняють такі головні види конкурентної боротьби: конкуренція продавців(1); конкуренція покупців(2); конкуренція продавців і покупців(3); внутрішньогалузева(4) і міжгалузева конкуренція(5); досконала конкуренція(6), недосконала конкуренція(7) тощо.

(1)Метою кожного виробника є отримання прибутку, а отже, розширення масштабів економічної діяльності. Це спонукає виробників до суперництва за найвигідніші умови виробництва, найкращу позицію на ринку, смаки і переваги споживачів тощо. Вони є конкурентами один щодо одного.
(2) Якщо попит на товар більший, ніж пропозиція певного товару, то конкурують покупці. Вони виборють між собою право придбати якісний товар за низькою ціною.
(3) У результаті такої боротьби встановлюється загальна ціна на однорідні товари.
(4)Це суперництво між підприємцями, які виробляють і реалізують однаковий продукт або продукт-замінник.

(5) виявляється у суперництві між підприємцями, що вклали свої капітали в галузі, які виробляють різні продукти.
(6) тип ринкової структури, за якої на ринку працює велика кількість продавців і покупців, які не можуть впливати на ринкові ціни окремо один від одного, відсутні бар'єри для входу та виходу з ринку; існує вільний доступ до ринку інформації; блага, що реалізуються є одноманітними.
(7) Це конкуренція, яка пов'язана з певним обмеженням вільного підприємництва.

Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі прибутки.

Монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами.

Монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючі переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень.

Монополія зумовлює загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку.

 

Кругообіг та обіг капіталу.

Кругообіг капіталу - послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції.

Стадії обігу капіталу:

1. Рух капіталу починається зі стадії обігу, на які й капітал виступає у грошовій формі і виконує ф-ю забезпечення виробництва засобами виробництва та роб. силою; тобто змістом цієї стадії є створення передумов виробництва додаткової вартості

2. Після того як уже створенні умови для початку виробництва, починається рух капіталу на стадії виробництва. На цьому етапі капітал виступає у виробничій (або продуктивній) формі і виконує ф-ю виробництва товарів і створення вартості, невід'ємною частиною якої повинна бути додаткова вартість.

3. Одержання підприємцем вартості та додаткової вартості неможливе, якщо капітал, тепер уже у новій функціональній формі - товарній, знову, як і на першій стадії, не пройде сфери обігу. Основною функцією капіталу в товарній формі є реалізація виробленого товару й отримання певної суми грошей.

Кругообіг відбувається нормально лише за умови, якщо його різні стадії без затримок переходять одна в одну.

Капітал, основний, оборотний