Підліток в світі наукових концепцій.

У сучасній вітчизняній психології та психології пострадянського простору ці періоди розмежовуються. Підлітковий вік розглядається у хронологічних межах 9/11-14/15 років, що співпадає в сучасній українській школі з часом навчання дітей у 5-9 класах [12; с.21].

Продовжимо розгляд теоретичних ідей щодо розвитку підлітка, які сформувались у європейській і американській психології розвитку і представлені концепціями Ст. Холла, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Еріксона, Ж. Піаже.

Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Стівен Холл, осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.

Підліткова стадія в розвитку особистості відповідає періоду романтизму в історії людства. Ст.Холл виділив низку основних протиріч ( впевненість у собі переходить у сором'язливість і смуток, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, жага до спілкування змінюється замкнутістю, тонка чутливість переходить в апатію, жвава допитливість — у розумову байдужість, любов до читання — у зневагу до нього, прагнення до реформаторства — у любов до рутини, захоплення спостереженнями — у нескінченні роздуми), властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може призвести до виснаження. Зміст підліткового періоду Ст.Холл описує як кризу самосвідомості, переборовши яку, людина здобуває «відчуття індивідуальності».

Пошук біологічного змісту пубертатного періоду представлений у роботах Ш.Бюллер. Підлітковий вік у її роботах визначається на основі поняття пубертатності, не лише фізичної але і психічної. Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, в 11 — 12 років: підлітки неприборкані й задерикуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе занадто великими. Виділив три фази: 1)особисте самолюбство, відсутність дитячого підпорядкування авторитету, і є ця фаза є прелюдією до періоду психічної пубертатності; 2) фаза – негативна (підлітки незадоволені собою і переносять це на навколишній світ. Характерні риси - підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також «фізичне і душевне нездужання», що виражається в дратівливості й вередуванні). Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання. 3) фаза – позитивна - перед підлітком відкриваються живі джерела радості, до яких він до цього часу не був сприйнятливий. До усього цього приєднується любов, тепер уже свідомо спрямована на доповнююче «Ти».

Е. Штерн привертає увагу до розвитку особистості підлітка, і в залежності від того, яка цінність в структурі особистості підлітка відіграє визначальну роль, створює типологію особистості і описує шість особистісних типів: теоретичний, усі прагнення якого спрямовані на об’єктивне пізнання дійсності; естетичний тип – особистість, для якої об’єктивне пізнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок; економічний тип – життям такої людини керує ідея користі, прагнення „з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату”; соціальний, сенс життя якого – любов, спілкування і життя для інших людей; політичний – характерне прагнення до влади, панування і впливу; релігійний – співвідносить будь-яке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу.

У другій половині XX століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е.Еріксон, що вважав підлітковий вік найважливішим і найважчим періодом людського життя, підкреслював: психологічна напруженість, що супроводжує формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізичного дозрівання, особистої біографії, а й від духовної атмосфери суспільства, від внутрішньої суперечливості суспільної ідеології. До настання підліткового віку діти дізнаються про цілий ряд різних ролей – учня або друга, брата або сестри, сина або дочки, покупця, пасажира тощо. У підлітковому віці та юності, за Е. Еріксоном, людині важливо зібрати у ціле всі знання про себе й інтегрувати ці численні образи себе у особисту ідентичність.

Підлітковий вік у концепції Ж. Піаже розглядається як вік останньої фундаментальної децентрації – дитина звільняється від конкретної прив’язаності до даних у полі сприйняття об’єктів і починає розглядати світ з точки зору того, як його можна змінити. За Ж. Піаже, в цьому віці закінчується формування особистості, будується програма життя. Поступова соціалізація.

Специфіка віку та розвиток особистості підлітка розглядаються вітчизняними психологами Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, Л.І Божович у системі трьох взаємопов’язаних категорій: джерело, рушійні сили, умови розвитку. Дана понятійна тріада розкриває специфіку розвитку підлітка як соціально активного, діяльного індивіда.

Л.С. Виготський головне новоутворення вбачає втому, що, за його словами, в драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор – особистість самого підлітка. Виготський докладно розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її «ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка».

Л.С.Виготський перелічив кілька основних груп найяскравіших інтересів підлітків, які він назвав домінантами. Це «езопова домінанта» (інтерес підлітка до власної особистості); «домінанта далини» (установка підлітка на великі масштаби, що для нього набагато суб'єктивно прийнятніші, ніж ближні, поточні, сьогоднішні); «домінанта зусилля» (потяг підлітка до опору, подолання, до вольових напруг, що іноді виявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховательського авторитету, протесті й інших негативних явищах); «домінанта романтики» (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригоди, до героїзму). Л.С.Виготський відзначав також ще два новотвори віку — це розвиток рефлексії і на її основі — самосвідомост і. Розвиток самосвідомості, як ніяка інша сторона душевного життя, вважав Л.С.Виготський, залежить від культурного вмісту середовища.

У концепції Д.Б.Ельконіна підлітковий вік, як будь-який новий період, пов'язаний з новоутвореннями, що виникають з провідної діяльності попереднього періоду. Навчальна діяльність робить «поворот» від спрямованості на світ до спрямованості на самого себе. Як уже зазначалося, багато авторів зводили симптоми підліткового віку до початку статевого дозрівання. Складається нова ситуація розвитку: панування дитячої спільноти над дорослими. У взаємодії із світом дитина засвоює у цьому віці насамперед сферу моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємини. Спілкування зі своїми ровесниками – провідний тип діяльності в концепції Д.Б. Ельконіна. Саме через цей вид діяльності засвоюються норми соціальної поведінки, норми моралі, тут встановлюються стосунки рівності та поваги одне до одного. В цій діяльності формується самосвідомість.

Л.І. Божович пояснює вікову кризу підліткового віку суперечністю, яка виникає між прагненням підлітка знайти більш самостійну, більш дорослу позицію у житті і відсутністю реальних можливостей для цього. Характеризуючи підлітковий вік, вона насамперед звертає увагу на якісні зміни у мотиваційній системі дитини – це спрямованість на майбутнє, ієрархія мотивів, опосередкована дія мотивів на основі свідомо поставленої цілі і свідомо прийнятого наміру, оформлення моральних переконань і морального світогляду. Важливим новоутворенням підліткового віку, на погляд Л.І. Божович, є самовизначення, що характеризується розумінням себе, своїх прагнень, можливостей, розуміння свого місця у людському суспільстві.

Отже, враховуючи різні концепції, які були розкриті, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин. Біологічний чинник діє на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням.

 

№57. Методи діагностики пам`яті і можливості використання отриманих результатів в практиці роботи психолога.

Пам'ять - це активна діяльність мозку. Різні ділянки мозку відповідають за різну пам'ять. Порушення пам'яті свідчить про збій в мозку, а діагностика пам'яті дозволяє виявити область і ступінь пошкодження мозку. Існує кілька причин порушень пам'яті: Стрес. Захворювання нервової системи, такі як менінгіт, хвороба Альцгеймера, енцефаліт, хвороба Паркінсона. Вроджені і спадкові причини. Психічні захворювання, такі депресії, невроз, шизофренія. Травми голови. Наркоманія і алкоголізм. Соматичні захворювання, які призводять до порушення кровообігу в мозку через пошкодження дрібних або великих судин. Наприклад, діабет, патологія щитовидки, атеросклероз, гіпертонія.

Існують множинні методи діагностики, які застосовуються і в прикладній і в загальній психології. Діагностика слухової і зорової пам'яті

Даний метод заснований на дослідженні зорової пам'яті і для його здійснення використовують дві серії карток з картинками (по 30 шт. У кожній серії), де зображені різні певні предмети.

Проведення процедури:

Беруть першу стопку карток і показують їх пацієнтам з інтервалів в 2 сек. Після показу всіх картинок роблять 10-секундний перерву і перевіряють, які і скільки картинок запам'ятав пацієнт. Зображення дозволено називати в хаотичному порядку. Результати записуються, а потім підраховується відсоток вірних відповідей. Другу купку картинок показують в інший раз на таких же умовах.

Якщо результати діагностики виявилися досить різними, при цьому виключений зовнішній фактор, то тоді мова йде про нестабільність мнестической функції і про поганий концентрації уваги.

Слухову пам'ять досліджують аналогічно, тільки в цьому випадку не показують, а вимовляють вголос заздалегідь підготовлені серії слів з інтервалом в 2 сек. Серії слів показують в різні дні. Результати підраховують.

Для дорослих 100% пам'яттю вважається показник при вірному вказівці 18-20 картинок і 20-22 слів. Метод запам'ятовування

1. Запам'ятовування штучних слів.

Це означає, що пацієнтові надають 10 звукосполучень двоскладовою типу, що не мають смислового навантаження (наприклад, слова сига, ролам, ВАКАР). Пацієнт повинен повторити стільки слів, скільки запам'ятав. Потім лікар повторює слова і пропонує знову їх повторити довільно. Якщо людина здорова, то він повністю повторить слова після 5-7 повторення цих слів лікарем.

2. Запам'ятовування слів без смислового співвідношення.

Береться 10 двоскладових слів, між якими не можна встановити смислове зв'язок і прочитуються обстежуваному. Він повинен їх повністю повторити після 2-4 повторень лікарем. Через 20-30 хвилин пацієнтові знову пропонують повторити ряд слів. Правильні і неправильні відповіді записуються. У результаті цього методу лікар виявляє рівень уваги пацієнта. Дослідження асоціативної пам'яті

Даний метод діагностики пам'яті виконується так.

Готують 10 пар слів, між якими легко можна встановити зв'язок (н-р, річка - море). Слова зачитуються пацієнтові спочатку парами, розділяючи їх паузами. Потім читають тільки перше слово, а пацієнт повинен повторити друге. Здорова людина практично відразу видає правильні відповіді. В крайньому випадку, після другого повторення. Даний метод дозволяє не тільки діагностувати рівень запам'ятовування, а й рівень логічної пам'яті. Метод опосередкованого запам'ятовування

На стіл кладуть 20-30 малюнків. Пацієнту зачитують 10-15 слів і для їх легкого запам'ятовування пропонують підібрати до них картку з малюнком, встановивши зв'язок між ними і аргументувати свій вибір. Цей метод в деякій мірі дозволяє говорити не тільки про логічному мисленні обстежуваного, його інтелектуальному рівні, а й про ступінь адекватності. Тому що недоумкуватий людина не в змозі буде виконати таке завдання.

 

№58. Груподінамічні процеси в малій групі (групове тиснення, проблема згуртованості малих груп, прийняття групового рішення).

Термін «групова динаміка» використаний К. Левіним для позначення реалізованого в його науковій школі напрямки досліджень, заснованого на принципах гештальтпсихології.

Сьогодні дане поняття широко використовується в соціальній психології, позначаючи сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів, розгорнутих у часі і характеризують весь спектр життєдіяльності групи та його етапи:

утворення, функціонування, розвиток стагнацію, регрес, розпад, а також процеси керівництва і лідерства.

Прийняття групових рішень, нормоформування, формування функціонально-рольової структури, згуртування, конфлікти, груповий тиск.

Групповая динамика в данном случае — особый вид лабораторного эксперимента, специально предназначенный для изучения групповых процессов. Термином «групповая динамика» также обозначаются, в отличие от статики группы, динамические процессы, которые одновременно происходят в группе в какую-то единицу времени и которые знаменуют собой развитие группы. К таким процессам относятся следующие: процесс образования малых групп, включая психологические механизмы, что делает группу группой, например феномен группового давления на индивида; процессы групповой сплоченности, лидерства и принятия групповых решений. Другой аспект динамических процессов представлен явлениями групповой жизни, возникающими при совместной деятельности. В качестве своеобразного итога развития группы может быть рассмотрено становление такой специфической ее стадии, как коллектив. Поскольку группы существуют в самых различных сферах общественной жизни, способы их образования' весьма различны. Чаще всего они определяются внешними по отношению к группе факторами, например условиями развития какого-либо социального института или организации, в рамках которых возникает малая группа. Так, производственная бригада создается в связи с воз- никновением нового производства, студенческая группа—в связи с новым набором учащихся в вуз и т. п. Создается система предписаний относительно структуры группы, распределения ролей и статусов, формулируюся цели групповой деятельности. Если индивид вступает в сложившуюся группу, он принимает уже существующие нормы групповой жизни, «подключается» к группе, воспринимает ее давление. Если в группу одновременно вступают многие индивиды и происходит достаточно полное принятие норм и разделение всеми членами группы групповых целей, то речь идет о формировании групповой сплоченности. Феномен подчинения групповому давлению в социальной психологии получил наименование феномена конформности. Иногда употребляется и термин «социальное влияние». Конформность констатируется в ситуации конфликта между мнением индивида и мнением группы при пре- одолении этого конфликта в пользу группы.

Групоутворення - процес перетворення випадкової спільності людей в дієздатну малу групу. Для того, щоб склалася така група, потрібне дотримання певних умов:

1. Наявність загальної території, на якій люди можуть зібратися разом, познайомитися і обговорити стоять перед ними завдання.

2. Безпосередній контакт людей, необхідний для їхнього знайомства, встановлення офіційних і неформальних взаємин. Спілкування людей між собою - це неодмінна умова їхньої спільної діяльності.

3. Час взаємодії. Встановлення контактів не відбувається миттєво. Потрібний певний час, в ході якого розгортається динаміка групової взаємодії.

4. Чисельність групи.

5. Цілепокладання групи. Процес групового цілепокладання є внутрішнім, суб'єктивним умовою формування групи як єдиного цілого. Якщо розглядати як групи організацію, то звичайно вона як організм не виникає спонтанно, а створюється цілеспрямовано.

Завдання групи є зовнішнім, об'єктивним чинником, це проблемна ситуація, в якій опинилися члени групи, або труднощі, з якими вони зіткнулися.

Щоб зовнішня задача стала сприйматися як внутрішня особистісна мета, процес визначення мети повинен пройти в кілька етапів:

Перший етап - поставлена вищою інстанцією завдання стає відомою кожному члену і приймається ним як офіційна мета організації.

Другий етап - у процесі спілкування членів групи відбувається уточнення та узгодження смислового розуміння офіційної мети групи.

Третій етап - узгоджена між членами групи мета стає прийнятої внутрішньої метою самої групи і усвідомлюється, інтеріорізіруется кожним як його особистісна мета участі в роботі групи.

6. Спільна діяльність. Досягнення загальногрупових цілей можливе лише в процесі спільної діяльності.

Спільно-індивідуальна діяльність передбачає орієнтацію учасників на загальний предмет праці. Приклад - бригада верстатників, де кожен виконує своє індивідуальне завдання, або колектив викладачів школи. Де кожен учитель у певні години навчає учнів своїй справі. Загальний для учасників є предмет праці (сировина, заготівлі, клас учнів) Кожен член докладає свої індивідуальні зусилля для перетворення загального предмету праці.

Спільно-послідовна діяльність передбачає не тільки спільний предмет праці, але й організований певним чином процес праці. Наприклад, конвеєрне виробництво.

Спільно-взаємопов'язана діяльність передбачає не тільки спільний предмет праці і жорстку організацію процесу, а й одночасність операцій учасників на одному і тому ж предметі. Наприклад, збірка корпусу автомобіля.

7. Вироблення групових норм. Норма (від лат. - «Norma» - керівне начало, правило, зразок) - узаконене встановлення, визнаний обов'язковим порядок. Норми є певними правилами, що регламентують взаємовідносини членів групи і їх поведінку. Узгодження норм необхідно для забезпечення функціонування групи як цілого.

8. Формування структури групи. Це впорядкована система взаємодій та взаємовідносин учасників спільної діяльності. Елементом структури малої групи є статус окремого члена групи щодо інших. Статус людини в групі визначається його положенням (позицією, місцем) в системі групових взаємодій і взаємин.

59. Поняття про захисні механізми "Его" та їх характеристика у теорії З.Фрейда.

Понятие защитных механизмов и их характеристика. З. Фрейду принадлежит важнейшая идея, относящаяся к собственно психотерапевтическому процессу: положение о психологическом сопротивлении клиента, выражающемся в том, что его Эго защищает себя с целью избежать “боязни” от тех переживаний, которые для него неприемлемы. Формы сопротивления различны: юмор, молчание, засыпание и т.п. Но наиболее существенным для психотерапии является такая форма сопротивления, как “перенос” (“трансфер”), — перенесение на психотерапевта чувств, вызванных в свое время другими значимыми для клиента лицами. Считая поначалу “перенос” препятствием для лечения, З. Фрейд позже открыл, что именно этот феномен делает возможным самоизлечение, поскольку в процессе повторного переживания прежних психологических травм клиент изживает их, осознавая ранее неосознаваемое. Совокупность переживаний, связанных с явлением “переноса”, получила название “невроз переноса ”. Попутно отметим, что данный феномен имеет и обратную сторону, т.е. возможен и со стороны психотерапевта. В этом случае он называется “контрперенос”.

Среди психологических механизмов эгозащиты выделяются следующие.

Рационализация. Рационализация есть псевдообъяснение: клиент на место реальных, действительных мотивов и причин своих действий подставляет другие, рисующие его в более привлекательном свете. Классическая иллюстрация рационализации — басня “о зеленом винограде”, в которой лиса, пытаясь достать виноград, не сумела сделать это и свою неудачу объяснила тем, что виноград зелен.

Отрицание. Отрицание есть разновидность перцептивной защиты, при которой человек в буквальном смысле слова не замечает неприятных для него фактов и явлений. Например, женщина может отрицать наличие у нее враждебных чувств к собственному ребенку (как социально неприемлемых) после развода с его отцом. Известный феномен подобного же рода — “неузнавание” участниками Тгруппы себя на экране видеомонитора.

Регрессия. Регрессия — психологический механизм эгозащиты: клиент начинает вести себя, как бы “спустившись” на более ранние, приближенные к детским формам поведения, этапы развития. Этот защитный механизм под иным названием “ инфантилизация ” часто используется в групповых формах общения для снятия психологических барьеров.

Вытеснение. Вытеснение (подавление) — один из важнейших феноменов функционирования сознания, открытый З. Фрейдом.

Сущность действия данного эгозащитного механизма заключается в изгнании (вытеснении) из сознания травмирующих моментов. З. Фрейд полагал, что именно этот механизм лежит в основе детерминации поведения человека, ранние психологические травмы которого (в первые пять лет жизни) были вытеснены из сознания, но тем не менее продолжают влиять на нынешнее поведение. Вытесненные переживания проявляются, по З. Фрейду, в оговорках, забывчивости, непроизвольных “нечаянных” действиях.

Проекция. Действие этого эгозащитного механизма заключается в том, что неприемлемые для индивида (с точки зрения общественной морали или интериоризованных личных норм) его собственные переживания или время другими значимыми для клиента лицами. Считая поначалу “пере+ нос” препятствием для лечения, З. Фрейд позже открыл, что именно этот феномен делает возможным само излечение, поскольку в процессе повторного переживания прежних психологических травм клиент изживает их, осознавая ранее неосознаваемое. Совокупность переживаний, связанных с явлением “переноса”, получила название “невроз переноса”. Попутно от+ метим, что данный феномен имеет и обратную сторону, т.е. возможен и со стороны психотерапевта. В этом случае он называется “контрперенос”.

В классическом психоанализе выделяется еще несколько механизмов — “компенсация”, “ритуал”, “изоляция” и “частичная (компромиссная) реакция”.

Компенсация. Компенсация состоит в развитии тех сторон, свойств или способностей личности, которые позволяют ей справиться с чувством неполноценности за счет получения социального признания в доступных областях деятельности. Например: подросток с низкой успеваемостью начинает усиленно заниматься спортом и достигает заметных успехов. Ритуал. Ритуал — система защитных действий, призванных справиться со страхом или другими негативными переживаниями. Носящие избыточный и иррациональный характер, ритуальные действия предназначены для отмены, исправления нежелательных действий. Согласно З. Фрейду, вся система религии, к примеру, построена на таких компенсаторных, замещающих, символических ритуальных действиях, предназначенных для морального оправдания или искупления того, что признано нежелательным. Изоляция. Как и механизм интеллектуализации, изоляция отделяет эмоции от когнитивных процессов. Но, в отличие от интеллектуализации, изоляция действует не посредством изменения теоретических конструктов, а путем изменения перцептивных характеристик воспринимаемых объектов, т.е. путем отстранения, эмоционального дистанцирования от них. Частичная компромиссная реакция — эгозащита от негативных чувств (зависти, агрессии, презрения и др.), при которой поведение строится двойственно, чтобы хотя бы частично удовлетворить (реализовать) социально нежелательные переживания. Например: муж обращается к жене со следующими словами: “Замечательный торт! Как это ты удосужилась его приготовить?”.