Загальна характеристика основ виборчого законодавства Федеративної Республіки Німеччини

Передусім, потрібно відмітити, що виборче право ФРН має досить широкий круг джерел, до яких відносяться наступні нормативні акти,:

1) Конституція (Основний закон) Федеральної Республіки Німеччини - Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland (прийнята 23 травня 1949);

2) Федеральний закон про вибори - Bundes - wahlgesetz(прийнятий 7 травня 1956 року);

3) Положення про федеральні вибори - Bundeswahlordnung (BWO);

4) Доповнення до положення про федеральні вибори - Anlagen zur Bundeswa - hlordnung;

5) Закон про політичні партії - Gesetz uber die politischen Parteien (Parteiengesetz) - PartG;

6) Закон про перевірку правильності виборів - Wahlprufungsgesetz - WPrufG;

7) Закон про виборчу статистику - Wahlstatistikgesetz - WStatG.

Вибори в німецький Бундестаг (нижня палата парламенту) у Федеральній республіці Німеччина проводяться, як правило, кожні чотири роки восени. Дострокові вибори можливі лише в окремих випадках розпуску парламенту федеральним президентом. При чому, дострокові вибори призначаються тільки у тому випадку, якщо звернення Федерального Канцлера з проханням про вираження йому довіри не зустрічає згоди більшості членів Бундестагу. У цій ситуації Федеральний Президент може за пропозицією Федерального Канцлера протягом двадцяти одного дня розпустити Бундестаг. Право на розпуск втрачається, як тільки Бундестаг більшістю своїх членів обрав іншого Федерального Канцлера.

Досі в історії Федеральної республіки Німеччина були два випадки скорочення періоду між виборами через достроковий розпуск парламенту згідно описаної в Статті 68 Конституцій (Основного закону) процедури: "Між пропозицією про вираження довіри і голосуванням повинно пройти сорок вісім годин".

 

Виборче право Федеральної республіки Німеччина містить, разом із загальнодемократичними принципами загальності, рівності, прямої участі громадян, вільного і таємного характеру самих виборів також певну специфічну особливість. Ця особливість передбачає те, що виборчий акт німецького громадянина розпадається, свого роду, на дві частини. Німецький виборець, дійсно, має два голоси. Перший голос він віддає кандидатові від свого виборчого округу. Цим голосом він може обрати одного з числа висунених партіями по цьому виборчому округу претендентів. Другим своїм голосом він вибирає один з різних списків, складених земельними організаціями політичних партій. Перший виборчий акт - вибір особи: в цьому окрузі перемогу отримує той кандидат, який отримає більшу кількість голосів. Другий виборчий акт служить для персональної віддачі переваги тієї або іншої партії. Наявність у кожного виборця двох голосів, на жаль, може бути використана для маніпуляцій. Такий порядок голосування дозволяє двом партіям-союзникам отримати більше місць, ніж партія, яка не має союзників, при рівній кількості відданих голосів, що само по собі, ні в якому разі, не є демократичним електоральним стандартом.

Отже, половина депутатів німецького бундестагу обирається у виборчих округах прямим способом, а інша - по списках. Слід вказати, що число отриманих прямих мандатів не є вирішальним для кількісного складу бундестагу. А вирішальними для загального результату виборів є саме голоси, подані виборцями за списки (т.з. вторинні голоси). Розподіл місць в парламенті відбувається на основі отриманої кожною партією частини вторинних голосів. Прямі мандати також залучаються до цього процесу. Якщо партія отримає перемогу в більшому числі виборчих округів, чим це передбачено 5% -м бар'єром "других голосів", то вона отримує додаткові "перехідні" мандати. У таких випадках в німецькому Бундестагу опиняється більше депутатів, чим встановлене законом число в 656 депутатів.

Необхідно відмітити, що до об'єднання Німеччини у Федеральній республіці було 248 виборчих округів. 22 западноберлинских депутата до 1990 року безпосередньо не обиралися, а визначалися міськими зборами депутатів. Після об'єднання додалося 8 западноберлинских і 72 східноберлінських виборчих округів. Таким чином, збільшена в розмірах Федеральна республіка Німеччина має 328 виборчих округів, а Бундестаг - мінімум 656 місць.

Отже, тут слід підкреслити, що, фактично, німецьке виборче право є пропорційним. Щоб бути представленою в парламенті, політична партія повинна отримати на виборах, як вже вказувалося, мінімум 5% голосів або перемогти, щонайменше, в трьох виборчих округах. Логічно припустити, що для якої-небудь новоутвореної партії завдання подолання п'ятивідсоткового бар'єру, так само як і перемоги в досить великому одномандатному окрузі, є архіскладним.

Авторові представляється важливим тут відмітити, що 5% загороджувальний бар'єр уперше був введений Федеральним законом про вибори у ФРН вже відразу після ІІ Світової війни. Ця новація була обумовлена конкретно-історичними умовами і політичною ситуацією в післявоєнний час, оскільки після поразки націонал-соціалістичного режиму виникла необхідність в запобіганні можливості будь-яких спроб його реанімації. Введення загороджувального бар'єру стало одним із заходів в цьому напрямі. Проте ця механістична і дуже спірна з точки зору демократичних стандартів міра навіть тоді при виборах в німецький Бундестаг означала, що близько 1,8 млн. голосів німецьких громадян виявляються такими, що не мають абсолютно ніякого значення, хоча це відповідало тоді приблизно 25 депутатським мандатам. На думку автора, з певними обмовками, але все таки можна погодитися з доцільністю введення цього інституту для демократичного розвитку Німеччини як тимчасового заходу, оскільки на тому конкретному історичному етапі інших ефективних законних методів боротьби з профашистськими партіями не існувало. Проте на даний момент часу аналіз еволюції політичної системи ФРН протягом останніх 50 років дозволяє зробити однозначний висновок про стрімке звуження партійного спектру з 1949 року, так само як і про подальшу недоцільність подальшої пролонгації цього механістичного і недемократичного електорального бар'єру.

З метою залучення малих партій до виборчої боротьби Федеральний конституційний суд ФРН визначив, що повністю повертаються усі витрати на виборчу компанію тим партіям, які зуміли отримати мінімум 0,5% голосів виборців. Законодавець, у свою чергу, був налагоджений менш радикально і пропонував поріг в 2,5%, але, проте, відступив і ввів вище позначений відсоток в текст Закону про політичні партії 1967 року (зараз діє в редакції 1994 року). За голос кожного виборця з перших 5 млн. громадян, які проголосували за певну політичну партію, вона повинна отримати 1,3 євро, а за кожен голос понад 5 млн. громадян - 1 євро. Цікаво відмітити, що ця витратна частина німецького бюджету покривається якраз відповідними цільовими зборами з кожного німецького громадянина, що має право голосу. Крім того, вже згадана остання редакція Закону встановлює новий розмір пожертвувань, що передбачає необхідність обов'язкової вказівки імені і адреси особи, яка зробила пожертвування. Зафіксована вимога вказувати такі дані, якщо на рахунок партії протягом року поступила сума більше 20 тис. євро (раніше - 40 тис. марок).

Незалежні кандидати отримують компенсацію витрат на проведення виборчої кампанії у тому випадку, якщо на виборах в німецький Бундестаг вони отримали в цьому виборчому окрузі з кожних 100 відданих "перших голосів" виборців мінімум 10. Ці засоби закладені у відповідній статті федерального бюджету.

Згідно § 8 Федерального закону про вибори виборчими органами є: Федеральний керівник виборів і Федеральна виборча комісія - на федеральному рівні; Земельний керівник виборів і Земельна виборча комісія - в кожній федеральній землі; Керівник виборчого округу і Окружна виборча комісія - в кожному виборчому окрузі; Голова і Правління виборчої дільниці - в кожній виборчій дільниці. Також слід зазначити, що в кожному виборчому окрузі є не менше одного Голови і Правління для підрахунку голосів, присланих поштою. Закон визначає як порядок створення виборчих органів, так і діяльність виборчих комісій, здійснювану на громадських засадах.

Закон визначає також принципи наділу активним і пасивним виборчим правом, принципи і порядок реалізації виборчого права, перелік підстав для недопуску до голосування. Згідно § 12 Федерального закону про вибори активним виборчим правом володіють усі особи, які є німцями в сенсі Статті 116, частини 1 Основного закону:

1. яким до дня виборів виконалося вісімнадцять років;

2. які до дня виборів мають квартиру або іншим чином проживають у Федеральній Республіці Німеччина не менше чим три місяці;