Правове регулювання договірних відносин в сільському господарстві

Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права. При цьому, як вважають науковці, у законодавстві важливо повно відобразити специфіку сільськогосподарського виробництва та сільськогосподарських договорів. Специфіка договірних відносин у цій галузі виявляється в кожному структурному елементі договору (предмет, сторони тощо). Світовий досвід доводить, що сільське господарство без державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист його майнових інтересів, без створення системи підтримки не може ефективно функціонувати, оскільки воно є галуззю з підвищеним виробничо-господарським ризиком. Виробничий процес у ньому навіть в умовах найвищого рівня науково-технічного та сервісного забезпечення контролюється людиною не повністю. Державне регулювання має бути орієнтовано також на охорону земель від надмірної експлуатації, стримування перевиробництва з одночасним збереженням відповідного рівня життя того, хто працює в сільському господарстві.
Кажучи про предмет аграрно-правового регулювання договірних відносин, слід зробити застереження. Аграрне право не визначає загальні положення про договори, правочини; всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного законодавства. Аграрне право визначає особливості їх правового регулювання.
Враховуючи, що аграрне право є галуззю комплексною, яка містить норми як приватного, так і публічного права, законодавець, конструюючи її механізми, зобов'язаний в її рамках знайти "золоту середину" — взяти до уваги як індивідуальні інтереси, так і колективні, тобто національні інтереси всієї України щодо забезпечення національної безпеки.
Оскільки Конституцією України закріплено як загальний принцип — невтручання в сферу господарювання, аграрне законодавство має встановити принципи та засади особливостей державно-правового регулювання відносин у галузі сільського господарства. Водночас, одним із пріоритетних напрямів державної політики аграрного протекціонізму має бути турбота про селянина. На сьогодні українське законодавство не має загальних засад регулювання державою відносин у сфері економіки в цілому і сільському господарстві зокрема, але такі події, як зернова криза, що охопила Україну 2003 р., примусять українських законодавців та урядовців переглянути свої підходи до державного управління цією галуззю, припинити розглядати селянина виключно як на платника податків та постачальника продовольства; тим більше, що за усіх часів сільське населення було та є генофондом нації.
Криза, що охопила сільське господарство у зв'язку з неефективністю існуючих форм господарювання на селі, породила оману про те, що проста зміна цих форм господарювання автоматично дозволить подолати всі кризові явища. Реформування форм господарювання на селі дасть змогу створити лише передумови до аграрної реформи. Це означає, що земельна реформа є першим, скоріше підготовчим етапом дальшої аграрної реформи. А ця реформа вимагатиме величезних інвестицій.

Поняття і види договорів у сільському господарстві. Загальне поняття договору передбачено ст. 626 ЦК України, згідно з якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір у сільському господарстві можна визначити як правовідношення між двома або більше суб'єктами аграрного господарювання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську продукцію, виконувати роботу, надавати послуги.
Класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі договірних зобов'язань, що містяться у ЦК України. Відповідно до цього договірні зобов'язання поділяють на договори: щодо переходу права власності (купівля-продаж, дарування, рента, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); пов'язані з передачею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші договори про надання різноманітних послуг.
Окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо…………………………………...
Характеристика окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Закупівлю сільгосппродукції здійснюють переважно за договорами контрактації. Згідно з ч. 1 ст. 713 ЦК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію й оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (надалі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов"язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її………………………………….
У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору та інші умови………………………………………….
Особливості виконання договорів контрактації передбачені ст. 273 ГК України. Зокрема, виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і терміни здавання сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здавання. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.
За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором настає відповідальність відповідно до умов договору або закону. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. У разі, якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здаванняприймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки………………………………………………………………………………………
Останнім часом зростає роль біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, під час якої укладаються відповідні біржові договори. Створення системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», яким було передбачено організацію та проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків як агентів-брокерів, з подальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.
Ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.
В агропромисловому комплексі застосовуються бартерні (товарообмінні) операції. Згідно зі ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Застосування цих договорів у сільському господарстві дає змогу аграріям діяти за умов великої інфляції. Водночас вони позбавляють товаровиробників обігових коштів. Тому уряд намагається обмежити застосування бартеру……………………………….
Договори про закупівлю зерна. Характерна для сільського господарства нестабільність на ринку зерна зумовлює необхідність застосування спеціальних механізмів державної підтримки цієї галузі аграрного виробництва. З цією метою було створено механізм заставних закупівель зерна. Згідно з ч. З ст. 52 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» до 31 березня відповідного поточного року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва……………………………………….
За ст. 61 цього закону після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного року ДАК «Хліб України», який призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р. № 374-р державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна, та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.
Згідно зі ст. 47 означеного Закону України сільськогосподарські товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на підставі укладених договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зернових складах починається з приймання цього зерна на зберігання після 1 липня поточного року, але не може тривати довше ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим законом.
За ст. 56 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна (сільськогосподарський товаровиробник) не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.
Договори на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві. Договірні правовідносини щодо використання науково-технічної продукції у сільському господарстві регулюються нормами ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин» та іншими.
Окремими предметами договорів на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві є сорти рослин і породи тварин, які, відповідно до ст. 420 ЦК України, належать до об'єктів права інтелектуальної власності…………………………………………………………………
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» власник сорту має право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Власник сорту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію……………………………………………………………………
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату у певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається лщензіату. Ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій же території у обсязі наданих ліцензіату прав.
За договором про невиключну ліцензію ліцезіар передає право на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використання сорту і надання ліцензій іншій особам.
Упродовж строку чинності патенту власний сорту має право в установленому порядку подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту ліцензію). У цьому разі збір за підтримання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком опублікування такої заяви. Якщо жодна особа не заявила власнику сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі збір за підтримання чинності виключного права власника сорту вноситься у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком опублікування такого клопотання.
Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вонгї укладені в письмовій формі і підписані сторонами.
Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб із дати публікації відомостей про це в офіційному виданаі. яка здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів.
Права на селекційні досягнення у тваринництві можуть бути предметом договору на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві. Власник патенту має право на підставі договору передати як право на породу тварини, так і права, що з нього випливають.