Досвід зарубіжних держав щодо використання коштів спеціального фонду як джерела фінансування військової частини

Обмеженість фінансових ресурсів - це проблема не лише вітчизняної економіки, як недостатньо сильної і стабільної, це особливість світової економічної системи, логічний наслідок постійно зростаючих потреб людини і причина зародження перших економічних думок. Спеціальний фонд при цьому став одним з інструментів додаткового фінансування потреб. Вагомі позиції займає спеціальний фонд як у військовій, так і в цивільній сферах багатьох країн світу, в тому числі і високорозвинених. Так, наприклад, у Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни, в Японії зі спеціальних фондів фінансується понад половину державних видатків, у Великій Британії - третина. У США та Чехії фонди об'єднані з держбюджетом.[27]

В світовій практиці спеціальні фонди вважаються четвертою ланкою фінансової системи. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні та приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні та соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, зовнішні позики, робити соціальні послуги населенню.

У країнах з розвинутою ринковою економікою до найбільших спеціальних фондів належать фонди національного страхування, утворені за рахунок страхових внесків працівників підприємств, самозайнятих осіб, підприємців та дотацій з державного бюджету. У розвинених зарубіжних країнах число великих спеціальних фондів коливається від 30 до 80.

В Японії існує спеціальний рахунок, який здійснює перерозподіл податкових надходжень. Частина податкових доходів державного бюджету концентрується на цьому рахунку й у залежності від потреб направляється в місцеві бюджети. Такий перерозподіл викликаний розбіжностями в чисельності населення та рівнем розвитку економіки префектур, тобто необхідністю фінансового вирівнювання.

У США функціонує Фонд перебудови та розвитку економіки, що формується за рахунок коштів федерального бюджету. Головне його завдання — страхування банківських операцій в інтересах приватних промислових компаній. Кожен штат має Спеціальний фонд агентства економічного розвитку, метою якого є надання компаніям фінансової підтримки, як правило, в прямій формі.

У Франції після закінчення Другої світової війни був створений Фонд модернізації, який після об’єднання з іншими фондами в 1955 р. перетворився у Фонд економічного та соціального розвитку. У нього надходять, головним чином, позики, які розміщуються на ринку позичкових капіталів, а також відрахування з бюджету. Фонд фінансує інвестиційні програми, а також плани регіонального розвитку, розміщення продуктивних сил у країні, перекваліфікації робочої сили та переведення промислових підприємств з індивідуальних центрів у відсталі райони.

Спеціальні фонди набули значного поширення, підтвердженням цьому може слугувати розроблена класифікація спеціальних фондів.

Спеціальні фонди відрізняються один від одного правовим статусом, метою використання.

За правовим статусом спеціальні фонди діляться на:

- державні - знаходяться в розпорядженні центрального уряду. Це найбільш важливі фонди: інвестиційні, валютні та інші.

- місцеві – знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади, серед яких найбільшими є позикові фонди. У Великобританії такий фонд діє з кінця ХІХ століття і використовується для фінансування капітальних вкладень.

У залежності від мети використання спеціальні фонди діляться на:

- економічні;

- науково-дослідні;

- кредитні;

- соціальні;

- особистого і майнового страхування;

- військово-політичні;

- міждержавні.

Напрямок витрачання коштів, що надходять в позабюджетні фонди, обумовлюється призначенням фондів, конкретними економічними умовами та змістом розроблених і реалізованих програм. Частина коштів направляється на засновницьку діяльність, а також вкладається в цінні папери. Спеціальні фонди можуть виступати інвесторами та учасниками фінансового ринку у зв'язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається з часом їх освіти, а, по-друге, доходи від інвестицій є додатковими джерелами фінансування витрат відповідного фонду.

Управління кожним фондом здійснює адміністративний апарат, який має певні права та обов'язки, обумовлені статутом або законом.

Уряди західних країн прагнуть збільшити кількість фондів для отримання в своє розпорядження великих коштів. Але брак фінансових ресурсів і складність управління ними змушують час від часу об'єднувати фонди або ліквідувати деякі з них.[27]

Суворі реалії економічного життя також змушують іноземні країни створювати спеціальні фонди з метою фінансування збройних сил. Найвдалішим і найповчальнішим прикладом відповідного реформування армії є Китай. Після смерті Мао Цзедуна в ході міжусобної боротьби за владу спершу зазнала поразки "банда чотирьох" - висуванців "культурної революції" на чолі з удовою Цзянь Цінь, а на грудневому 1978 р. пленумі ЦК КПК змушений був поступитися спадкоємець Мао, колишній міністр держбезпеки Хуа Гофен. Тоді перемогла програма соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАКДен Сяопіном.Її метою було створення "соціалізму з китайською специфікою" шляхом реформування сільського господарства, промисловості, науки й сфери національної оборони("чотири модернізації").[27]

На першому етапі реформ (1978-1984 рр.) «народні комуни» були замінені сімейним підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Посилаючись на невдалий для Народно-визвольної армії Китаю збройний конфлікт із В'єтнамом у лютому 1979 р., Ден Сяопін, який уже очолював Військову раду КПК, різко зменшив асигнування на потреби армії та помітно скоротив її чисельність, водночас зобов'язавши військові частини й промисловість усіляко сприяти перебудові економіки країни. Результати реформ з'явилися так швидко, що здивували весь світ: у 1984 р. було зібрано 400 млн. т. зернових (нині - більше 500 млн. т.), що забезпечило гігантське населення країни (1,3 млрд. чол.) необхідним мінімумом продовольства.[27]

Нині збройні сили КНР є серйозною господарською потугою. В цій країні можна побачити заводи або готелі, що належать військовим, працюють і дають прибуток, який іде знову ж таки на військо. Хоч їх продукція і не має ніякого відношення до питань оборони. Прихильники такої комерціоналізації армії знаходяться і у вітчизняному військовому керівництві. За їх словами «чиновникам міністерства доводиться бути і господарниками, і комерсантами».

Схожим шляхом розвитку іде Польща. Джерело додаткового фінансування ЗС Польщі – це використання коштів від продажу майна польських збройних сил у процесі їх скорочення. 70% отриманих коштів іде на потреби ЗС і 30% – до державного бюджету. Реструктуризація та модернізація оборонної промисловості Польщі також дає додаткові кошти для утримання ЗС. На цьому шляху передбачається приватизація підприємств оборонної промисловості з використанням частини коштів від приватизації на реструктуризацію і модернізацію даного сектора польської економіки та ЗС Польщі. Збереження контролю держави залишається тільки над тією частиною галузі, яка має в оборонному комплексі Польщі ключове значення. Для зменшення витрат на розробку та виробництво озброєння, розвиток оборонної промисловості планується здійснювати у співпраці з союзниками по НАТО, а також у майбутньому – в рамках ЄС та через членство у Спільній Організації Співпраці у галузі озброєнь (OCCAR).[32]

До кінця 2013 року Польща планує мати таку структуру оборонних витрат, яку збройні сили Китаю мали вже в 1997 р. Китай постійно приділяє велику увагу обмеженню оборонних витрат у допустимих обсягах. Він планує їх залежно від потреб національної оборони та своїх фінансових можливостей за принципом комплексного збалансування. Так, наприклад, 4 березня 2011 року офіційний Пекін заявив, що планує збільшити свій оборонний бюджет на 12,7 відсотка до 601 млрд. юанів (91,5 мільярда доларів США) в 2011 році, в порівнянні зі збільшенням на 7,5 відсотка в минулому році. Проект оборонного бюджету на 67600 млн. юанів більше, ніж у 2010 року, і склав лише близько 6 відсотків від загального бюджету країни, сказав Лі Чжаосин, прес-секретар щорічної сесії національного законодавства Китаю. 6%[36] видатків на оборону від загального бюджету Китаю – це результат багаторічних реформ збройних сил КНР. Для нашої ж держави відповідні видатки на поточний рік становлять трішки більше 3,5%,[9] але так як це є наслідком фінансової обмеженості, а не особливість життєдіяльності військ, реформування української армії конче необхідно. Адже при 6% видатків на арміюспіввідношення основних витратних частин військового бюджету Китаю вже на протязі приблизно десятиліття становить:

- 30% - витрати на утримання особового складу;

- 34% - витрати на забезпечення зброєю;

- 36% - витрати на підтримку діяльності збройних сил.[32]

В Україні ж розподіл видатків за функціональним призначенням у 2012 році був таким:

- 81,6% - витрати на утримання особового складу;

- 14,1% - витрати на розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури;

- 4,3% - витрати на підготовку Збройних Сил.[39, Додаток А]

Згідно Стратегії безпеки Республіки Польща, прийнятій урядом 4 січня 2000 року, співвідношення основних витратних частин військового бюджету Польщі на кінець 2012 року має складати:

- 34% - витрати на утримання особового складу;

- 37% - витрати на озброєння та інфраструктуру;

- 29% - витрати на бойову підготовку.[32]

Ще одним позитивним наслідком реформ в Китаї є той факт, що при стрімкому розвитку збройних сил, новітньому оснащенню армії, на її фінансування йде значно менша частка ВВП у порівнянні з іншими високорозвиненими державами. Так, наприклад, частка витрат на оборону у ВВП в Китаї складає лише 1,38%, в той час як в США цей показник дорівнює 4,5%, у Великій Британії – 2,7%, у Франції – 1,92%.[32]

Позитивним прикладом для України може слугувати формування елементів видатків на оборону в Німеччині в 2010 р. Із загальної суми оборонного бюджету в 47,4 млрд. німецьких марок близько 11 млрд. (23%) складали інвестиції Бундесверу у приватні фірми. До 2014 р. спільно з приватними фірмами Бундесвер здійснює 200 проектів та ще заплановано 100. Внаслідок цього тільки в 2010 р. Міністерство оборони Німеччини планувало отримати економії на 200 млн. німецьких марок.[32]

Відомо, що будь-яку практику зарубіжної країни, навіть безспірно успішну, неможливо механічно перенести і застосувати на економіці іншої держави. Це пов’язано з рівнем розвитку економіки, особливістю господарювання, а крім того, навіть з культурою і менталітетом населення. Проте, всі корисні аспекти з досвіду інших країн варто використовувати, необхідно лише дещо видозмінити модель, механізм дій. Світовий досвід пропонує раціональні підходи до підготовки й затвердження оборонного бюджету. Зазвичай вони базуються на циклічному (один цикл – 2-3 роки) програмно-цільовому методі. В основу цього процесу покладені довгострокові плани розвитку, які щорічно коригуються. Викладене вище дозволяє зробити висновок, що навіть при поганому стані економіки в Україні є реальні можливості проведення військової реформи та отримання позитивного ефекту навіть при існуючому рівні оборонних витрат у державному бюджеті за умови суттєвого скорочення озброєнь, загальної чисельності Збройних Сил та зміні принципів господарювання.

Таким чином можна сказати, що спеціальний фонд військової частини є невід’ємною та необхідною умовою виконання нею поставлених завдань. Проте завищення показників надходжень спеціального фонду негативно впливає на фінансування Збройних сил України. Останні роки практично весь оборонний бюджет витрачався на утримання особового складу. Як наслідок – рівень бойової підготовки Збройних Сил і наявні озброєння й військова техніка не повністю відповідають сучасним вимогам. Однією з причин такої ситуації є розподіл видатків Державного бюджету для Міністерства оборони на загальний та спеціальний фонди. Якщо видатки за загальним фондом виконуються майже завжди стовідсотково, то статті зі спеціального фонду фінансуються вкрай погано через його напівпорожній стан. Адже джерелом наповнення спеціального фонду є кошти, отримані від комерційних операцій.

Для покращення ситуації необхідно покращити визначення потреби в коштах, виокремити найбільш пріоритетні напрямки їх використання та привести видатки за спеціальним фондом до умов реального економічного становища в державі.